Рішення

від 17.09.2014 по справі 901/2805/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2014 р. Справа № 901/2805/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомПриватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» до третя особаДочірнього підприємства «Зеніт» Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» простягнення 345 322,48 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Халецький О.В. (довіреність б/н від 01.06.2012); від відповідача: від третьої особи:не з'явився; не з'явився. секретар судового засідання: Лаврікова О.В.

Обставини справи:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі №901/2805/13 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі №901/2805/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2012 у справі №901/2805/13 скасовані, справа передана на новий розгляд.

19.06.2014 матеріали справи №901/2805/13 супровідним листом від 10.06.2014 передані до господарського суду Київської області для розгляду по суті.

Згідно автоматизованої системи розподілу справ між суддями справу №901/2805/13 передано 26.06.2014 на розгляд судді Антоновій В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.07.2014 справа №901/2805/13 прийнята до провадження суддею Антоновою В.М. та призначено її до розгляду на 14.08.2014.

28.07.2014 надійшло від представника позивача пояснення по справі б/ від 24.07.2014 (вх. №15002/14).

У судове засідання 14.08.2014 представники відповідача та третьої особи не з'явилися.

У судовому засіданні 14.08.2014 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2014 продовжено строк вирішення спору у справі №901/2805/13 на п'ятнадцать днів з 03.09.2014 по 17.09.2014 та відкладено розгляд справи на 17.09.2014.

16.09.2014, через канцелярію господарського суду Київської області представник відповідача подав заперечення на позовну заяву б/н від 12.09.2014 (вх. №19478/14).

У судовому засіданні 17.09.2014 предстанвик позивача підтримав вимоги викладені в позовній заяві та подав супровідним листом б/н від 15.09.2014 (вх №19619/14) документи.

У судове засідання 17.09.2014 представники відповідача та третьої особи не з'явилися.

Відповідно до абзацу 2 п.3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців")

Ухвали суду направлялись відповідачу та третій особі на адреси зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача та третьої особи, належно повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

У судовому засіданні 17.09.2014 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

У період з березня по травень 2013 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» за видатковими накладними № Р00000402, № Р00000406 від 16.03.2009; № Р00000404 від 17.03.2009; № Р00000752 від 21.04.2009; № Р00000751 від 22.04.2009; № Р00000982 від 15.05.2009; № Р00001208 від 01.05.2009; № Р00000857 від 30.04.2009; № Р00000795 від 24.04.2009 поставило, а Дочірнє державне унітарне підприємство «Пансіонат «Зеніт» отримало товари народного споживання на загальну суму 345322,48 грн.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з положеннями статей 638 , 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними, підписаним сторонами, та довіреністю. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» та Приватним підприємством «Індустрія цифрових ілюзій» було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1. якого третя особа відступила, а позивач набув право вимоги, належне третій особі по сплаті вартості продуктів харчування, матеріалів та сантехнічних товарів, поставлених відповідачу на підставі вищезазначених видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги позивач одержав право замість третьої особи вимагати від відповідача сплати грошових коштів у розмірі 345322,48 грн.

Відповідно до частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги).

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

Зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі і таке відступлення не позбавляє та не обмежує боржника (замовника) в праві звертатися до первісного кредитора (підрядника) з вимогами, зокрема, про усунення виявлених недоліків робіт, враховуючи, що останній продовжує залишатися зобов'язаною особою за договором субпідряду за відсутності доказів переведення боргу.

На виконання ст. 516 Господарського кодексу України позивач повідомив відповідача про заміну кредитора.

Невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару на суму 345 322,48 грн. стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Наявність заборгованості у розмірі 345 322,48 грн. підтверджується матеріалами справи, яку відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначає, що в ТОВ «Радіатор» та ПП «Індустрія цифрових ілюзій» уже зверталися до господарського суду АРК з позовними вимогами до ТОВ Пансіонат «Зеніт».

Позивач заперечує проти застосування строку позовної давності, зазначаючи про те, що на момент переходу права вимоги ТОВ «Радіатор Н» уже використало своє право на звернення до суду за захистом своїх прав, звернувшись до господарського суду Автономної республіки Крим з позовною заявою від 01.03.2010 (справа №2-18/1615-2010). Таким чином, відповідач зазначає, що ПП «Індустрія цифрових ілюзій» не має права повторного звернення до суду з тим самим позовом.

Судом встановлено, що позивач та третя особа по справі неодноразово зверталися до суду із позовами у спорах, пов'язаних із стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 345322,48 грн.

Так, у справі №5002-18/1615-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Радіатор Н» до Дочірнього підприємства «Пансіонат "Зеніт» про стягнення 425270,35 грн. ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2011, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011, прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор-Н» від позовних вимог про стягнення 425270,35 грн. та провадження у справі припинено за п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2012 у справі №5002-8/1819-2012, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2012, позовну заяву Приватного підприємства «Індустрія Цифрових Ілюзій» до дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» про стягнення суми боргу у розмірі 345322,48 грн. залишено без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, Вищий господарський суд України у постанові по справі №901/2805/13 від 02.04.2014 погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що подання позовів у вказаних справах не переривало позовної давності.

У справі №2-18/1615-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» до дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» про стягнення заборгованості 345 322,48 грн., постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011 залишено без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2011.

Постановою Севастопольського господарського суду від 27.09.2011 ухвалу господарського суд Автономної республіки Крим від 08.08.2001 в частині припинення провадження у справі залишено без змін та апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Автономної республіки Крим від 08.08.2011 у справі №2-18/1615-2010 в частині відмови в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» та в частині відмови у задоволенні клопотання про об'єднання справ №2-18/16165-2010 і №5002-29/2960-2011 в одну справу припинено.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у справі №5002-29/2960-2011 за позовом Приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» до Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» про стягнення 345322,48 грн. у позові було відмовлено. Як вбачається з вказаного рішення позивач просив стягнути суму у розмірі 345322,48 грн. як заборгованість за договорами про відступлення прав вимоги №1 та № 2 від 14.05.2011 за договором поставки.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у справі №5002-29/2960-2011 обґрунтовано тим, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі №5002-7/1895-2012 рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 16.08.2012 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1, укладеного 14.05.2011 між ТОВ «Радіатор-Н» та ПП «Індустрія цифрових ілюзій», з додатками до нього та прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №1 укладений 14.05.2011 між ТОВ «Радіатор-Н» та ПП «Індустрія цифрових ілюзій» з додатками до нього. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2012 у справі №5002-7/1895-2012 змінено постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі №5002-7/1895-2012 виключивши з її мотивувальної частини посилання на те, що договір №2 про відступлення права вимоги від 14.05.2011 на суму 335 884,07 грн. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н та приватним підприємством «Індустрія цифрових ілюзій» є недійсним. В решті постанову залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 у справі №901/335/13-г задоволено також позов Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» до приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» про визнання недійсним договору №2 від 14.05.2011 про відступлення права вимоги за договором поставки б/н від 02.03.2009.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 у справі №901/335/13-г задоволено також позов Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» до приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» про визнання недійсним договору №2 від 14.05.2011 про відступлення права вимоги за договором поставки б/н від 02.03.2009.

Разом з тим, частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Такими чином, позовна давність переривається пред'явленням позову, яке здійснено у повній відповідності з вимогами матеріального і процесуального законодавства.

Відповідно до правової позиції, що наведена у п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, позови, які пред'явлені з додержанням вимог процесуального законодавства, але правомірно залишені господарським судом без розгляду, зокрема з підстав, зазначених у частині першій статті 81 ГПК, або обґрунтовано і законно не розглянуті в інших випадках, не впливають на перебіг позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіатор-Н» та Приватним підприємством «Індустрія цифрових ілюзій» укладено договір, за яким переуступлені права вимоги до Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» по сплаті вартості отриманих товарів за витратними накладними у 2009 році загальною вартістю 345 322,48 грн.

Позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення чи захисту своїх прав. Подання особою позову до суду є свідчення того, що заінтересована особа (позивач) реалізував волю на примусове здійснення свого права, яке з урахуванням засад цивільного законодавства, викладених у ст. 3 Цивільного кодексу України, підлягає судовому захисту.

У постанові Вищого господарського суду України у справі №901/2805/13 від 02.04.2014 колегія суддів зазначила, що місцевий господарський суд, встановивши, що сторони, в тому числі і позивач, неодноразово зверталися до судів з позовами, пов'язаними із стягнення суми заборгованості за поставлений товар у сумі 345 322,48 грн., не надав правової оцінки причинам пропуску позивачем позовної давності. Також Вищий господарський суд України зазначив, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не перевірив і не спростував доводи апеляційної скарги щодо наявності поважних підстав поновлення строку та не надав вказаним доводам правової оцінки.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В силу частин 4, 5 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Абзацами 3 - 5 пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів2 №10 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними, як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позовну неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленому з пропущенням строку позовної давності, не пред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Отже, з огляду на те, що закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи.

Відтак, під час вирішення цих питань, суди повинні керуватися правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Висновок суду про визнання поважними причин пропуску позовної давності є наслідком оцінки відповідних обставин та доказів на підтвердження їх наявності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач уже звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача 345 322,48 грн. заборгованості.

Слід зазначити, що справа №5002-29/2960-2011 розглядалася з 12.07.2011 по 13.05.2013, в зв'язку з її зупиненням.

Проте, в результаті оскарження договору відступлення права вимоги від 14.05.2011 рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у справі №5002-29/2960-2011 за позовом Приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» до Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» про стягнення 345322,48 грн. у позові було відмовлено.

15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» та Приватним підприємством «Індустрія цифрових ілюзій» було укладено новий договір про відступлення права вимоги.

Таким чином, тільки після розгляду первісного позову, позивач зміг звернутися до суду з новим позовом до позивача, але вже з інших підстав, що на думку суду дає підстави вважати причини пропуску позивача позовної давності поважними.

Беручи до уваги вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявні обставини, які з незалежних від нього причин унеможливлювали своєчасне подання позову.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись, законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в розмір заявленому позивачем, а саме 345 322, 48 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7 зазначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодовування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено повністю, судовий збір відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» (98033, Автономна Республіка Крим, місто Судак, село Морське, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код: 24693663) на користь Приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» (95017, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, вул. Самокіша, буд. 24/23, кв. 5, ідентифікаційний код: 32085567) 345 322 (триста сорок п'ять тисяч триста двадцять дві) тисячі 48 коп. заборгованості та 6 906 (шість тисяч дев'ятсот шість) грн. 00 коп. судового збору

3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 30.09.2014 року