Постанова

від 02.04.2014 по справі 901/2805/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 901/2805/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач), розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" на рішення та постановуГосподарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 у справі№ 901/2805/13 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовомПриватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" до Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" простягнення 345322,48 грн. за участю представників сторін:

позивача: Халецький О.В., дов. від 01.06.2012 б/н

відповідача: не з'явилися

третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Індустрія цифрових ілюзій" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" про стягнення 345322,48 грн.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі № 901/2805/13 (суддя Колосова Г.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючого судді Голика В.С., суддів Черткової І.В., Сотула В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Індустрія цифрових ілюзій" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі № 901/2805/13, прийняти нове рішення, яким стягнути З ДП "Пансіонат "Зеніт" на користь ПП "Індустрія цифрових ілюзій" 345322,48 грн. та стягнути судовий збір.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" за видатковими накладними № Р00000402, № Р00000406 від 16.03.2009; № Р00000404 від 17.03.2009; № Р00000752 від 21.04.2009; № Р00000751 від 22.04.2009; № Р00000982 від 15.05.2009; № Р00001208 від 01.05.2009; № Р00000857 від 30.04.2009; № Р00000795 від 24.04.2009 поставило, а Дочірнє державне унітарне підприємство "Пансіонат "Зеніт" отримало товари народного споживання на загальну суму 345322,48 грн.

15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" та Приватним підприємством "Індустрія цифрових ілюзій" було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1. якого третя особа відступила, а позивач набув право вимоги, належне третій особі по сплаті вартості продуктів харчування, матеріалів та сантехнічних товарів, поставлених відповідачу на підставі вищезазначених видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги позивач одержав право замість третьої особи вимагати від відповідача сплати грошових коштів у розмірі 345322,48 грн.

Невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару на суму 345322,48 грн. стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що заборгованість, про стягнення якої заявлено позов, виникла у зв'язку з несплатою відповідачем товару, який отримано за видатковими накладними; перебіг позовної давності за вказаними вимогами повинен обчислюватися з дат оплат, вказаних у рахунках-фактурах, а у разі відсутності такої дати чи відсутності рахунку-фактури - з дати поставки, вказаної у видатковій накладній; актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2009 підтверджується заборгованість відповідача у сумі 345322,48 грн. і його підписання свідчить про визнання відповідачем боргу та має наслідком переривання позовної давності, однак позов про стягнення заборгованості пред'явлено лише 21.08.2013, тобто після спливу позовної давності.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності за заявленими вимогами, у зв'язку із чим, застосувавши відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України за заявою позивача наслідки спливу позовної давності, відмовив у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із застосуванням судом першої інстанції позовної давності та, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, виходив із відсутності правових підстав переривання позовної давності, передбачених частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із правилами визначення початку перебігу позовної давності, визначеними у статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Місцевий господарський суд, встановивши, що у спірних накладних як підстави поставки вказані рахунки-фактури, в яких визначений строк оплати, врахувавши вимоги ст. 692 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності повинен обчислюватися з дат оплат, вказаних у рахунках-фактурах, а у разі відсутності такої дати чи відсутності рахунку-фактури - з дати поставки товару відповідно до видаткових накладних.

Як передбачено частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно із п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, належати і підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписання сторонами та скріплення печатками підприємств Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2009 на суму 345322,48 грн. свідчить про визнання відповідачем боргу та є підставою переривання позовної давності, її перебіг розпочинається заново з 31.05.2009 і за захистом свого порушеного права позивач мав звернутися до 31.05.2012. Зазначене стосується і вимог за видатковою накладною №Р-00001208 від 01.05.2009 на суму 2612,63 грн., за якою судом помилково визначено дату поставки 01.06.2009.

Разом з тим, частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Такими чином, позовна давність переривається пред'явленням позову, яке здійснено у повній відповідності з вимогами матеріального і процесуального законодавства.

Відповідно до правової позиції, що наведена у п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, позови, які пред'явлені з додержанням вимог процесуального законодавства, але правомірно залишені господарським судом без розгляду, зокрема з підстав, зазначених у частині першій статті 81 ГПК, або обґрунтовано і законно не розглянуті в інших випадках, не впливають на перебіг позовної давності.

Як з'ясовано місцевим господарським судом, сторони неодноразово зверталися до суду із позовами у спорах, пов'язаних із стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 345322,48 грн.

Так, у справі №5002-18/1615-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Радіатор Н" до Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" про стягнення 425270,35 грн. ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2011, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011, прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор-Н" від позовних вимог про стягнення 425270,35 грн. та провадження у справі припинено за п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2012 у справі №5002-8/1819-2012, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2012, позовну заяву Приватного підприємства "Індустрія Цифрових Ілюзій" до дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" про стягнення суми боргу у розмірі 345322,48 грн. залишено без розгляду.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що подання позовів у вказаних справах не переривало позовної давності.

Місцевим господарським судом також встановлено, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі №5002-7/1895-2012 за позовом дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" до Приватного підприємства "Індустрія Цифрових Ілюзій", Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор-Н" про визнання недійсним договору та неправомірними вимоги визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 1 від 14.05.2011 з додатками до нього.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 у справі №901/335/13-г задоволено також позов Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" до приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" про визнання недійсним договору №2 від 14.05.2011 про відступлення права вимоги за договором поставки б/н від 02.03.2009.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у справі №5002-29/2960-2011 за позовом Приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" до Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" про стягнення 345322,48 грн. у позові було відмовлено. Як вбачається з вказаного рішення позивач просив стягнути суму у розмірі 345322,48 грн. як заборгованість за договорами про відступлення прав вимоги № 1 та № 2 від 14.05.2011 за договором поставки.

Позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення чи захисту своїх прав. Подання особою позову до суду є свідчення того, що заінтересована особа (позивач) реалізував волю на примусове здійснення свого права, яке з урахуванням засад цивільного законодавства, викладених у ст. 3 Цивільного кодексу України, підлягає судовому захисту.

Згідно із частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, сплив позовної давності можливий в тому числі і за умови відсутності поважних причин її пропуску.

Між тим, місцевий господарський суд, встановивши, що сторони, в тому числі і позивач, неодноразово зверталися до судів з позовами, пов'язаними із стягненням суми заборгованості за поставлений товар у сумі 345322,48 грн., не надав правової оцінки причинам пропуску позивачем позовної давності. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, також не перевірив і не спростував доводи апеляційної скарги щодо наявності поважних підстав поновлення строку та не надав вказаним доводам правової оцінки.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 у справі № 901/2805/13 скасувати.

Справу № 901/2805/13 передати на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова