Постанова

від 23.11.2006 по справі 7/95-38.1

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/95-38.1

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

23.11.06                                                                                           Справа  № 7/95-38.1

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

Головуючого судді           Дух Я.В.

Суддів           Краєвська М.В.

          Якімець Г.Г.

Розглянувши           апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Волиньгаз”, м. Луцьк

на  рішення господарського суду  Волинської області

від          18.09.2006 року

у справі          № 7/95-38.1

за   позовом          Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газофікації “Волиньгаз”, м.Луцьк

про          стягнення 188 663, 29 грн. боргу та штрафних санкцій за поставлений природний газ

Представники сторін:

Від позивача: Працьовитий Ю.В. –гол.ю/к

Від відповідача: Михольчук В.О. –юрисконсульт

          Представникам сторін їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, роз'яснено.

          Заяви та клопотання, в тому числі про технічну фіксацію судового процесу не поступали.

          Рішенням господарського суду Волинської області від 18.09.2006 року у справі №7/95-38.1 задоволено позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та стягнено з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газофікації “Волиньгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 139728, 69 грн. заборгованості, 12804,18 грн. пені, 28766,01 грн. інфляційних витрат та 7364, 41 грн. процентів річних, всього 188663,29 грн., 1886, 63 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 118 грн. в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

          Суд мотивував своє рішення тим, що відповідачем не виконувались зобов‘язання по оплаті за отриманий  природний газ, а тому відповідно до ст.ст.144,173,229,230 ГК України та ст.ст.449,509,520,530,550 ЦК України, вимоги про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та річних відсотків визнано правомірними.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду Волинської області, ВАТ “Волиньгаз” (надалі скаржник) подано апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та припинити провадження по справі.

          В обгрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається  на неповне з‘ясування  судом обставин, що мають істотне значення для справи та неправильне  застосування норм матеріального та процесуального права, а саме, що відповідно  до Постанови КМ України та НБУ від 13.11.1998р. №1785 “Про вдосконалення  розрахунків за спожитий природний газ” ВАТ “Волиньгаз” не є власником  коштів, що акумулюються на розподільному рахунку і не має  права самостійно перераховувати  кошти за послуги  по транспортуванню природного газу, оскільки це відбувається згідно з імперативними нормами права –виданих на виконання  п.1 Постанови КМУ і НБУ від 13.11.1998р. №1785.

          ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (позивач  у справі) подало відзив  на апеляційну скаргу в якому просить  суд оскаржуване рішення  залишити без змін, а  в задоволенні  апеляційної скарги відмовити, виходячи з відсутності  підстав для  задоволення таких вимог, виходячи зокрема з такого:

-          Згідно п.1 спільної постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1785 від 13.11.1998р., у редакції постанови № 840 від 27.05.2000р., газозбутовим і газотранспортним підприємствам було вказано на необхідність відкриття в уповноважених банках розподільних рахунків та консолідованого розподільного рахунку для зарахування кошіів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів та здійснення розрахунків за поставку та транспортування природного газу. Кошти, які надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок.

-          Постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000р., було затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ. Згідно преамбули вказаної постанови, алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ. Відповідно до п. 5 Алгоритму, кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та пост ачання газу споживачем відповідно до тарифів, затверджених у встановленому порядку.

-          Спільна Постанова прийнята лише з метою вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ та у зв'язку з реформуванням нафтогазового комплексу України. Таким чином, спільна Постанова лише зобов'язує банки відкрити спеціальні рахунки, на які будуть зараховуватись кошти від споживачів природного газу та посилається на алгоритм розподілу коштів згідно якого ці кошти розподіляються між газозбутовими та газотранспортними підприємствами і не містить норми, яка б встановлювала строки розрахунків за спожитий природний газ між сторонами в договорах на поставку природного газу та не містить заборони щодо його включення в якості умови до договору.

-          алгоритм розподілу коштів, затверджений постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000р., який визначає лише послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ, то його положення ніяким чином не впливають на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу та не припиняє зобов'язання ВАТ «Волиньгаз»по оплаті заборгованості ДК «Газ України». Вимоги ДК «Газ України»не стосуються коштів, що надходили на розподільчий рахунок від споживачів природного газу і не є власністю ВАТ «Волиньгаз».

-          встановлена пунктом 5.1. договору № 06/04-1322 від 24.12.2004р.

умова, за якою оплата за газ здійснюється позивачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, остаточний розрахунок на підставі акту і

приймання-передачі природного газу здійснюється до  10 числа, наступного за звітним, не суперечить чинному законодавству, в т.ч. й перерахованим вище нормативним актам, та є обов'язковою для сторін. Виходячи з вищевикладеного позивач вважає, що господарський суд Волинської області дійшов вірного висновку щодо задоволення заявлених позовних вимог, який ґрунтується на нормах чинного законодавства та підтверджений матеріалами справи.

-          також позивач  звертає увагу суду на установлену позицію Верховного суду України щодо неможливості впливу вказаного алгоритму на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу.

          Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу ВАТ “Волиньгаз”, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши наявні у матеріалах справи та додатково подані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської  області у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення виходячи з такого:

          Предметом позову є вимога про стягнення  з відповідача 139728,69грн, основного боргу за поставлений природний газ, 27766,01грн. інфляційних втрат, 7364,41грн. річних відсотків  та 12804,18грн. пені.

          Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами  було укладено  Договір №06/04-1283 від 24.11.2004р. на постачання природнього газу (а.с.12) та додаткові угоди до нього №1 від 25.01.2005р., №2 від 14.10.2005р. та №3 від 31.12.2005р., який відповідно  до п.11.1 Договору  в редакції, викладеній  в додатковій угоді №1 від 25.01.2005р. та з врахуванням  з протоколом  узгодження розбіжностей, який набрав чинності  з 01.01.2005р. і діяв в частині  поставки газу до 31.12.2005р., а в частині  проведення розрахунків  за газ –до їх повного здійснення.

          Відповідно до п.6.1 зазначеного договору відповідач зобов‘язався проводити оплату за газ  шляхом 100% поточної оплати  протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок здійснювати  на підставі  акту приймання-передачі  до 10 числа  місяця, наступного за місяцем поставки газу.

          Із наявних  у справі матеріалів вбачається, що газ  який за  даним договором  (згідно п.1.3.) використовується  Відповідачем  виключно  для подальшої  реалізації  установами  і організаціями, що фінансуються з державного  та місцевих бюджетів. На виконання  укладеного між сторонами договору №06/04-1283 від 24.12.2004р., позивач поставив відповідачу  протягом січня-грудня 2005р. 25184,387 тис.куб.м. природнього газу на загальну суму 3910631,61грн., що підтверджено актами  прийому-передачі природнього газу (а.с.17-38), за який  останній розрахувався частково в сумі 3770902,92грн. і його заборгованість  станом  на день подання позову  становила, як правильно  встановив суд перршої інстанції  139728,69грн, що відповідачем  не заперечується та підтверджується  розрахунком боргу в розрізі поставок  природнього газу та оплати  за його отримання (а.с.33,34).          Згідно  ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який  прострочив  виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити  суму боргу з врахуванням  встановленого індексу інфляції за весь  час прострочення, а також  3% річних від простроченої суми, якщо інший  розмір процентів  не встановлений  договором або законом. Крім цього обов‘язок  відповідача сплатити суму боргу з врахуванням  встановленого індексу інфляції та 3% річних сторони передбачили і в п.7.2 зазначеного договору.

          Таким чином, враховуючи часткову оплату за поставлений природний газ в сумі 377090,92грн., суд першої інстанції  обгрутовано  стягнув  з відповідача 139728,69грн. основного боргу за поставлений  в 2005 році  природний газ з врахуванням 28766,01грн., інфляційних втрат та 7364,41грн. процентів річних, як це передбачено ч.2 ст.625 ЦК України та п.7.2 вищезазначеного договору від 24.12.2004р.

          Стосовно вимоги ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про стягнення пені за прострочку  оплати  поставленого газу то слід зазначити таке:

          Відповідно до  ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються  господарські санції у вигляді  грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник  господарськихвідносин зобов‘язаний  сплатити у разі порушення  ним правил здійснення  господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання  господарського зобов‘язання. При цьому нарахування санкції припиняється через 6  місяців від дня, коли  зобов‘язання  мало бути виконано, якщо  інше не встановлено законом або договором (п.6 ст.232 ГК України).

          Згідно  п.7.2. договору, в разі  неоплати  або несвоєчасної оплати  за отриманий газ у строки, зазначені  в п.6.1 Договору, покупець сплачує  на користь  постачальника  пеню в розмірі  подвійної  облікової ставки  НБУ, що діяла в період, за який  сплачується  пеня, від суми простроченого платежу за кожень день прострочення платежу, що кореспондується  з вимогами  ч.2 п.343 ГК України  та з положеннями  ЗУ “Про  відповідальність за несовєчасне  виконання  грошових зобов‘язань” від 22.11.2996р.

          Пунктом  7.3 Договору  сторони встановили, що  пеня нараховується  позивачем  протягом  шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

          За таких обставин місцевий господарський суд  дійшов правильного висновку про  підставність  вимог позивача в частині  стягнення 12804,18грн. пені  за несвоєчасне  виконання грошового зобов‘язання  за період  з 28.01.2006р. по 28.07.2006р., оскільки  такі вимоги грунтуються на договорі та законі, а обставини, які  пов‘язують застосувати до відповідача майнову відповідальність за неналежне виконання виконання  ним своїх  зобов‘язань за договором, підтверджені  наявними  у справі матеріалами та  неспростовані відповідачем.

          Відповідно  до ч.1 ст.526 ЦК України  зобов‘язання має виконуватись  належним чином відповідно до умов  договору та вимог цього Кодексу, інших актів  Цивільного законодавства, а за відсутності  таких умов та вимог –відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших  вимог, що  звичайно ставляться. Посилання  скаржника  в апеляційній скарзі на те, що  відповідно до постанови КМ України та НБУ №1785 від 13.11.1998р. “Про вдосконалення розрахунків  за спожитий  природний газ та Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000р. “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі  рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” він не є власником  та не ропоряджається коштами, які надходять  на розподільчий  рахунок, відповідно і не може  нести відповідальність  перед позивачем  за проведення  розрахунків за поставлений  природний газ, є необгрутованим, оскільки це не відповідає вищезгаданій  Постанові КМ України та НБУ від 13.11.1998р. №1788 та суперечить Закону.

          Наведені вище обставини свідчать про повне встановлення місцевим  господарським судом  обставин справи, правильну оцінку доказів  у справі та вірне застосування  законодавства, тим самим доводи апеляційної скарги вважаються спротсованими.

          З огляду на викладене рішення місцевого господарського суду грунтується на метріалах  і обставинах справи, не суперечить закону, а отже відсутні підстави  для його скасування.

          Судові витрати  по апеляційній скарзі слід  віднести на скаржника.

          Керуючись  ст. ст. 99, 101-103, 105 Господарського кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Волинської області  від 18.09.2006р. у  справі  №7/95-38.1 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Волиньгаз” залишити без задоволення.

          Судові витрати віднести на скаржника.

          Постанова може бути оскаржена до Вищого Господарського Суду на протязі одного місяця з моменту її проголошення.

          Справу №7/95-38.1 повернути  в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя                                                   Дух Я.В.

Суддя                                                                       Краєвська М.В.

Суддя                                                                      Якімець Г.Г.