Рішення

від 14.12.2006 по справі 4/346-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

14.12.2006                                                             

  Справа №  4/346-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді

 Ємленінової З.І. при секретарі

Сокуренко Л.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу             

за позовом приватного

підприємця   ОСОБА_1м. Каховка

Херсонської області

до   Сиваського сільського споживчого товариства

смт.Сиваське Новотроїцького району Херсонської області   

про    стягнення  

7.469грн.52коп.

за участю представників сторін:

від 

позивача  - ПП ОСОБА_1,

уповноважена  особа ОСОБА_2

від 

відповідача - уповноважена особа Гірич Т.А.

в с т а н о в

и в:

Позивач звернувся з позовом про

стягнення з відповідача 7.469грн.52коп., в тому числі: 3.828грн.96коп. - основного

боргу, 1.864грн.60коп. штрафу, 1.546грн.22коп. 

втрат від інфляції та 229грн.74коп. 3% річних. Він посилається на

несвоєчасні розрахунки за поставлені відповідачу товари  відповідно до договору про співробітництво

НОМЕР_1

Ухвалою суду від 16.11.2006року

розгляд  справи  відкладався на 05.12.2006року.

Справа розглядалася з  перервою, яка відповідно до  ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні

05.12.2006року.

Під час судового засідання позивач

заявою  від  14.12.2006року відповідно до  ст. 22 ГПК України уточнив позовні вимоги.

Він просить  стягнути  з 

відповідача 3.828грн.96коп. основного 

боргу, 1.626грн.49коп.  втрат  від 

інфляції, 295грн.61. -3% річних 

та 1.864грн.60коп. штрафу  та

відшкодувати витрати  за  надання юридичних  послуг 

в сумі 500грн.00коп., надавши новий розрахунок суми  позову.

Відповідач  позовні вимоги визнає  частково та заперечує  проти 

стягнення штрафних  санкцій,

посилаючись  на те, що  нарахування штрафу відповідно до ч.6 ст.232ГК

України припинилося 20.09.2004року. Крім 

того, він не  визнає  позовні вимоги щодо  відшкодування 

витрат за юридичні послуги.

          Дослідивши матеріали  справи, заслухавши представників сторін,

суд  дійшов до  висновку про 

те, що  позовні вимоги

підлягають  задоволенню  частково з 

урахуванням наступного:

          01.10.2003року між  приватним підприємцем ОСОБА_1 (позивач

по  справі) та  Сиваським 

сільським споживчим товариством (відповідач) укладено  договір 

НОМЕР_1

          Згідно з  цим договором 

сторони домовилися про  співпрацю

з  метою забезпечення населення  продуктами 

харчування. За умовами  пункту 1.2

зазначеного  договору  позивач поставляє, а відповідач приймає  і оплачує 

вартість  продуктів

харчування   отриманих  відповідачем за накладними  на умовах передбачених  договором.

          При цьому пунктом  3.2 договору від  01.10.2003року передбачено, що відповідач

зобов'язаний передати  позивачу  всю виручку за раніше отриманий товар  в момент 

поставки  наступної  партії товару. Відповідачу за умовами  договору заборонено  вилучати 

виручку  для власних  потреб.

          Матеріалами  справи 

підтверджується, що  на виконання

обов'язків за договором  позивач з жовтня

2003року по  березень 2004року

поставляв  відповідачу товари  народного 

споживання згідно з  наданими  до 

матеріалів справи  накладними

(арк. спр.8-27). Розрахунки  за отриманий

товар  відповідач в повному розмірі

не  здійснив.  Його 

заборгованість  станом на

день  розгляду спору становить

3.828грн.96коп.

          Відповідно до п.п.1, 7 ст. 193

Господарського  Кодексу України, ст.ст.

525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до

умов договору та  вимог  Цивільного Кодексу, інших актів цивільного

законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його

умов не допускається, якщо інше не 

встановлене  договором або

законом.

Відповідачем не  надано 

документального  підтвердження

погашення боргу. В засіданні суду представник відповідача не  оскаржував суму заборгованості,  яка підтверджується і актом звірки  від 20.07.2004року (арк. с пр.30), тому

позовні вимоги в частині стягнення 3.828грн.96коп. основного боргу

підлягають  задоволенню.

          Крім 

того, відповідно до  частини  2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив

виконання грошового  зобов'язання, на

вимогу кредитора  зобов'язаний

сплатити   суму боргу з  урахуванням 

інфляції  за весь  час прострочення, а також  три 

проценти  річних від  простроченої суми, якщо  інший розмір 

процентів не  встановлений

договором або  законом, тому вимоги

позивача про  стягнення нарахованих з

моменту заявлення вимоги про  сплату

боргу (30.06.2004року) 1.626грн.49коп. 

втрат  від інфляції та  295грн.61коп. річних відсотків також  підлягають 

задоволенню.

          Відповідно до  пункту 3.3 договору від 01.10.2003року   в разі встановлення вилучення

відповідачем  грошових  коштів, не 

узгоджених  з  продавцем, продавець  має 

право  на стягнення штрафу в розмірі

20% від  вилученої  суми і припинення поставки  товару до 

сплати  штрафу.

Пункт 6 ст.231 Господарського  Кодексу 

України визначає, що  штрафні

санкції за порушення грошових зобов'язань 

встановлюються у відсотках,  

розмір  яких  визначається 

обліковою  ставкою  Національного 

Банку України за весь  час  користування чужими  коштами, якщо 

інший  розмір  відсотків 

не  передбачено  законом або 

договором.

          В той же час відповідно до  ч.6 ст.232 ГК України нарахування

штрафних  санкцій  за прострочення виконання зобов'язання,

якщо  інше не  встановлене законом або  договором, припиняється через  шість місяців від  дня, коли зобов'язання мало  бути 

виконано. Тобто, за нормами  ГК

України штраф не  має тривалого  характеру та через  шість 

місяців після дня виникнення прострочки слід  припинити 

його нарахування.

          Сторони в договорі не  визначили 

конкретного  періоду  нарахування штрафу, а лише обмежили  його 

розмір 20%  та встановили

початковий термін -в разі виявлення вилучення коштів, не  визначивши при  цьому кінцевий  термін 

обчислення. Тому,  відповідно  до ч.6 статті 

232 ГК України нарахування штрафу повинно  бути 

припинено через  шість  місяців від 

дня коли зобов'язання  мало  бути 

виконано. Оскільки  факт  вилучення коштів встановлено 20.03.2004року,

що підтверджено  в засіданні суду

представниками  сторін, нарахування штрафу

припинилося 20.09.2004року.

          Суд 

також  зазначає, що в силу статті

232 Господарського  Кодексу України, при  реалізації 

в  судовому порядку  відповідальності  за порушення в сфері  господарювання застосовуються  загальний та скорочені строки позовної  давності, передбачені Цивільним Кодексом

України, якщо  інші строки  не 

встановлені Господарським 

Кодексом України.

          Статтею 258 ЦК України визначені

спеціальні строки  позовної  давності в один  рік в частині стягнення неустойки (штрафу,

пені). Таким чином статті  258 ЦК України

та 232 ГК України підлягають 

застосуванню  одночасно, оскільки  вони 

не  суперечать, а доповнюють  одна одну.

          Період  нарахування штрафу  в силу ч.6 статті 232 ГК України  починається з 20.03.2004року та закінчується

20.09.2004року. Строк позовної  давності

позивачем також   пропущено. Таким

чином,  в задоволені позовних  вимог 

про  стягнення  штрафу  

слід  відмовити.

          При 

розгляді питання стягнення 

витрат  у зв'язку з  наданням 

юридичної допомоги суд виходить із 

наступного:

          Статтею 44 Господарського

процесуального Кодексу України 

передбачено, що до складу судових витрат 

входить оплата  послуг адвоката. В

контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката  при розгляді 

справи підлягають  сплаті

лише  в тому випадку, якщо вони сплачені

адвокату  стороною, котрій такі послуги  надавались, та їх сплата підтверджується  відповідними 

фінансовими документами.

          Крім того,  відповідно до ст.28 Господарського  процесуального Кодексу України справи

осіб  в господарському суді ведуть  їх органи, що діють у межах повноважень,

наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

          Відповідно до  ч. 3 ст.48 Господарського процесуального

Кодексу України витрати,  що підлягають

сплаті  за послуги адвоката,

визначаються  у порядку, встановленому

Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону  поширюється 

тільки на осіб, які є адвокатами.

          Таким чином,  стаття 44 Господарського процесуального

Кодексу України передбачає відшкодування 

сум в якості судових витрат, які були 

сплачені стороною за  отримання

послуг лише адвокатами, а не  іншим  представникам.

          З урахуванням  викладеного, оскільки  позивачем не 

надано  доказів того, що  юридичні послуги  йому надавалися адвокатом,  правові підстави  для їх 

відшкодування  відсутні.

          Витрати  по 

сплаті  державного  мита відносяться на сторони пропорційно  від 

суми  задоволених  позовних 

вимог, а за інформаційно-технічне 

забезпечення судового  процесу -на

відповідача.

          В засіданні за згодою  представників сторін  оголошувалася вступна та резолютивна частина

позову.

          На підставі п. 1, 7 ст. 193, ч. 6 ст.

232 Господарського Кодексу України,  ст.

258, 525, 526 Цивільного Кодексу України 

та керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд 

в и р і ш и в:

           1. Позовні вимоги задовільнити

частково.

             2. Стягнути з Сиваського  сільського споживчого товариства смт.

Сиваське Новотроїцького району Херсонської області  вул.Леніна №91, розрахунковий рахунок

26007301303 в філії Ощадбанку №3149 код 30144803 на користь приватного

підприємця ОСОБА_1АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 

ідентифікаційний код  

НОМЕР_2  -3.828грн.96коп.

основного боргу, 1.626грн.49коп.  втрат

від інфляції, 295грн.61коп. -3% річних, 78грн.53коп.  витрат по сплаті державного мита,

118грн.00коп.  витрат за інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу..         

          Наказ видати після набрання рішенням

законної сили.         

          3. В решті суми позову відмовити.

Суддя                                                                                     

З.І. Ємленінова

           Рішення оформлено  відповідно до

          ст.84 ГПК  України 19.12.2006року.