Постанова від 15.04.2009 по справі 45/134-2/260

45/134-2/260

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 квітня 2009 р.                                                                                    № 45/134-2/260  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне поданнязаступника Прокурора м. Києва

на рішеннягосподарського суду м. Києва від 18.08.2006 р.

у справі№ 45/134-2/260

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Віжн ХХІ Медіа груп"

доДержавного підприємства "Завод "Арсенал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

провизнання права спільної часткової власності на недобудоване нерухоме майно

в судовому засіданні взяли участь  представники:

прокуратури:Рудак О.В., прокурор відділу ГПУ, посв. № 72 від 14.04.2008 р.;

позивача:Волокітін О.В., дов. № 1 від 08.04.2009 р.;Дідківський О.М., дов. № 2-09 від 02.03.2009 р.;

відповідача:Баранова О.А., дов. № 35-54/128 від 02.03.2009 р.;

третьої особи:— не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У березні 2004 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Віжн ХХІ Медіа груп" (далі –Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило визнати за ним та Державним підприємством "Завод "Арсенал" (далі –Підприємство) право спільної часткової власності на недобудовані (не прийняті в експлуатацію) нежитлові приміщення, створені на базі відкритої галереї та розташовані у м. Києві по вул. Московській, 8.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, обґрунтовувало тим, що воно у відповідності до умов договору оренди державного майна № А/76-172-98 від 30.01.1998 р., укладеного з Підприємством, здійснило реконструкцію частини об'єкта оренди за вказаним договором, у зв'язку з чим було створено новий об'єкт, проте Підприємство ухиляється прийняти цей об'єкт в експлуатацію, що унеможливлює здійснити реєстрацію права власності на нього.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2006 р. (суддя Домнічева І.О.) позовні вимоги Товариства задоволено. Рішення прийнято з посиланням на норми Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про власність" з мотивів, наведених Товариством у позовній заяві.

Заступник Прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2006 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Викладені у касаційному поданні вимоги заступник Прокурора м. Києва обґрунтовує тим, що майно, відносно якого виник спір, є державною власністю, а тому до участі у розгляді справи мав бути залучений уповноважений здійснювати таке право орган державної влади. Крім того, заступник Прокурора м. Києва у касаційному поданні вказує, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не застосував ст. ст. 75, 76 та 80 Цивільного кодексу Української РСР, порушив ст. ст. 62 та 11112 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 272 Цивільного кодексу Української РСР та ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційне подання заступника Прокурора м. Києва, у якому просить залишити його без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2006 р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що твердження заступника Прокурора м. Києва, наведені у касаційному поданні, є безпідставними та не відповідають вимогам законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційне подання заступника Прокурора м. Києва до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання заступника Прокурора м. Києва підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Позовними вимогам у справі є вимоги про визнання за Товариством та Підприємством права спільної часткової власності на недобудовані (не прийняті в експлуатацію) нежитлові приміщення, створені на базі відкритої галереї та розташовані у м. Києві по вул. Московській, 8.

Розглядаючи зазначені позовні вимоги, місцевий господарський суд не застосував положень законодавства України, якими визначено правовий режим державного майна, у тому числі –майна державних підприємств.

Так, відповідно до ст. ст. 33 та 37 Закону України "Про власність", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Згідно зі ст. 22 Господарського кодексу України, який набрав чинності на момент звернення Товариства до господарського суду м. Києва з позовними вимогами по даній справі, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Ст. 136 Господарського кодексу України передбачає, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

З наведених норм законодавства України випливає, що майно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, у тому числі –державних підприємств, закріплено за ними на праві господарського відання власником, а саме –державою, яка реалізує правомочності власника через уповноважені органи.

Вирішуючи спір, господарський суд м. Києва вказаних вимог законодавства України не врахував та безпідставно задовольнив позовні вимоги Товариства до Підприємства, яке є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, у зв'язку з чим не є власником майна, реконструкція якого була здійснена Товариством та на яке Товариство просить визнати за ним і Підприємством право спільної часткової власності, а відтак є неналежним відповідачем по справі.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що господарським судом на підставі матеріалів справи встановлено, що Товариство мало право вносити зміни до складу майна, орендованого за договором оренди державного майна № А/76-172-98 від 30.01.1998 р., проводити його реконструкцію, технічне переобладнання, що зумовлює підвищення його вартості лише з письмової згоди Підприємства (п. 5.3 договору).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що Підприємство надало Товариству згоду на реконструкцію відкритої галереї, яка є частиною майна, орендованого Товариством на підставі договору оренди державного майна № А/76-172-98 від 30.01.1998 р., що підтверджується протоколом намірів від 11.02.1998 р. до вказаного договору.

Між тим, з протоколу намірів від 11.02.1998 р. до договору оренди державного майна № А/76-172-98 від 30.01.1998 р. вбачається, що Підприємство надало Товариству згоду на проведення реконструкції відкритої галереї виключно під виставковий зал його (Підприємства) продукції.

Однак Товариство здійснило реконструкцію відкритої галереї, внаслідок якої було створено не виставковий зал для продукції Підприємства, а окремі нежитлові приміщення, які можуть бути використані, зокрема, для офісів, що встановлено оскаржуваним судовим рішенням.

Вказана обставина свідчить, що здійснена Товариством реконструкція відкритої галереї не є реконструкцією, на яку Підприємство надало згоду, а відтак є такою, що здійснена без дозволу Підприємства, тобто з порушенням п. 5.3 договору оренди державного майна № А/76-172-98 від 30.01.1998 р. та абзацу четвертого частини третьої ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який передбачає, що орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції при вирішенні спору не застосував норм матеріального права, які підлягали застосуванню, та надав неправильну юридичну оцінку обставинам справи.

Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2006 р. підлягає скасуванню. При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе на підставі зазначеного вище прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання заступника Прокурора м. Києва задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2006 р. у справі № 45/134-2/260 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віжн ХХІ Медіа груп" відмовити.

Головуючий суддя                                                                Г.А. Кравчук

Суддя                                                                                   Г.М. Мачульський

Суддя                                                                                   В.І. Шаргало