Рішення

від 27.01.2009 по справі 2/8-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000,

м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У

К Р А Ї Н И

27.01.2009                                                             

  Справа №  2/8-09

Господарський суд

Херсонської області у складі судді

 Скобєлкіна С.В. при секретарі

Лисенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу             

за

позовом

Приватного  підприємства  "Буран", м.Херсон

до Фізичної особи - приватного

підприємця ОСОБА_1, м.Херсон 

про   стягнення 15000,00 грн.

за участю представників

сторін:

від  позивача: ОСОБА_2., директор (паспорт)

від  відповідача:ОСОБА_1. - приватний

підприємець  

в с т а н о в и в:

Приватне

підприємство "Буран" звернулось до суду з позовом до приватного

підприємця ОСОБА_1 про відшкодування збитків в сумі 15000,00 грн., з посиланням

на ст. ст. 11, 509, 526, 530, 610, 611, 614 ЦК України. Позовні вимоги

грунтуються на ствердженні про те, що у жовтні 2004 року підприємством на

рахунок відповідача були перераховані грошові кошти, які призначались для

оплати юридичних послуг у майбутньому на договірній основі. У подальшому сторони

договір не уклали, а ППОСОБА_1. до наступного часу обумовлену правову допомогу

не надав, отримані гроші не повернув.

В

судовому засіданні представник приватного підприємства "Буран" в

особі його керівника підтримав позовні вимоги і просить стягнути з приватного

підприємцяОСОБА_1 на користь позивача 15000,00 грн., які він визначає як

завдані підприємству збитки, а також судові витрати по справі.

Відповідач

- приватний підприємецьОСОБА_1. позов не визнав, про що ним було зазначено як у

письмовому відзиві на позов, так і особисто в судовому засіданні. Не оспорюючи

факт отримання від приватного підприємства "Буран" 15000,00 грн.,

відповідач стверджує, що ці грошові кошти є платою з боку позивача за надану

правову допомогу підприємству у другому півріччі 2004 року на основі укладеної

письмової угоди, виконання якої (допомоги) сторонами було засвідчено у

відповідних актах.

Відповідач

також заявляє про застосування позовної давності, яка пропущена позивачем.

Розглянувши

матеріали справи, дослідивши докази і правовідносини сторін, заслухавши

сторони, суд прийшов до висновку про те, що позов приватного підприємства

"Буран" не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як

встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство

"Буран", ідентифікаційний код 30570489, зареєстровано і діє як

юридична особа з 1999 року. Засновником і керівником підприємства з приватною

формою власності є громадянинОСОБА_2.

Фізична

особа - ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, пройшов державну реєстрацію як

підприємець у 2001 році, який діє на підставі свідоцтва серії ВО2 № 388761,

виданого виконавчим комітетом Херсонської міської ради.

Платіжним

дорученням № 53 від 26 жовтня 2004 року приватним підприємством

"Буран" з розрахункового рахунку № 260091699 в обласній дирекції

"Райффайзен Банк Аваль" м.Херсона на розрахунковий рахунок №

260003551 у ХОД "Райффайзен Банк Аваль", що належить приватному

підприємцю ОСОБА_1, перераховані грошові кошти у розмірі 15000,00 грн. за

призначенням платежу - "за юридичні послуги згідно договору без номера

реєстрації від 26/10/2004 року".

26.11.2008

року приватне підприємство "Буран" засобами поштового зв'язку

надіслало приватному підприємцю ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення у

семиденний термін на розрахунковий рахунок позивача отримані у жовтні 2004 року

грошові кошти у сумі 15000,00 грн., посилаючись на неоформлення до цього часу

письмового договору та ненадання юридичних послуг. Після цього, 09.01.2009 року

ПП "Буран" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення 15000,00

грн. зОСОБА_1 (вх. № 37 від 09.01.2009 року).

В

судовому засіданні керівник ПП "Буран" стверджує про відсутність

будь-яких договірних відносин з приватним підприємцем ОСОБА_1у другій половині

2004 року щодо юридичного обслуговування підприємства, а ППОСОБА_1. наполягає

на тому, що такі послуги на договірній основі мали місце, їх здійснення було

закріплено актами виконаних робіт.

Згідно

положень ст. ст.  Згідно положень ст.ст.

4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських

судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед

законом і судом.

Судочинство

у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. 

Сторони

та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення

поданими суду доказами.

Господарський

суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні

умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування

законодавства.

Призначаючи

розгляд справи на 27.01.2009 року, суд надавав однакову можливість сторонам

підготуватись до судового процесу та прибути в судове засідання для вирішення

спору по суті.

Крім

того, суд зазначає, що принцип змагальності, який діє у судовому процесі,

передбачає  покладення тягаря доказування

та  відповідальності  за доведеність своїх вимог чи заперечень на

сторони, вимагає  від останніх  ініціативи та активності в реалізації

процесуальних прав.

Згідно

ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм

процесуальними правами, вживати  заходів

до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали

справи свідчать про те, що сторони знаходяться 

у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання

доказів і доведенні  їх переконливості.

Відповідно

до  положень ст.ст.32, 33, 34  ГПК України доказами у справі є будь-які

фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення господарського спору.

Кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог ї заперечень.

Даючи

оцінку подіям, що мали місце наприкінці 2004 року, жодна із сторін не довела

про наявність або відсутність у той час між сторонами письмової угоди про

юридичне обслуговування приватного підприємства "Буран" з боку

приватного підприємцяОСОБА_1, надання юридичних послуг із зазначенням цих

фактів. Доказів договірних відносин сторін з виконанням відповідних обов'язків

або відсутності таких стосунків кожною із сторін в суді - позивачем та

відповідачем не надано, а наявних у справі доказів недостатньо для перевірки

всіх тих обставин, на які посилається як 

представник позивача, так і ППОСОБА_1.

В той

же час, суд приймає до уваги наявність діючого на час розгляду даної справи

Наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20

липня 1998 року № 41 Про затвердження Переліку типових документів, відповідно

до якого строк зберігання таких документів як прості господарські договори з

відповідними додатками (акти, кошториси, платіжні документи) не перевищує трьох

років, що не виключає знищення тих документів, про які зазначає

відповідач.       

Повертаючись

до позовної вимоги приватного підприємства "Буран", суд зазначає, що

здійснивши уточнення відносно правових підстав стягнення з ППОСОБА_1 15000,00

грн., позивач вважає, що ця сума є завданими йому збитками.

У

такому разі суд звертає увагу на те, що як встановлює Господарський кодекс

України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата

або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона

одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил

здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно

до Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків

є, зокрема, угоди (договори) та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння

шкоди.

Згідно

положень статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у

результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням

речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення

свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально

одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена

вигода). Упущеною вигодою є ті втрати, яких фактично зазнала особа внаслідок

порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала

посягання, могла б отримати у випадку відсутності порушення цивільного права чи

протиправного посягання. При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове

значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла

особа перед бачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок

щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку

непосягання на її право, покладається на по терпілого.

Відповідно

до ст.224 ГК України на кредитора покладається обов'язок доказати розмір

збитків, завданих йому порушенням зобов'язання. При цьому, кредитор має не лише

точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх

документально. Отже, пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів

(упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи

(вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного

виконання боржником своїх обов'язків.

Відповідач

до статті 610 Цивільного кодексу України, правові наслідки порушення

зобов'язання передбачені статтею 611 того ж кодексу, в тому числі  і відшкодування збитків. Особа, яка порушила

зобов'язання, несе відповідальність  за

наявності її вини (умислу, необережності), якщо 

інше не встановлено договором або законом (п.1 ст.614 ЦК України).

Статтею

623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який  порушив 

зобов'язання, має  відшкодувати

кредиторові завдані цим збитки. Розмір 

збитків завданих  порушенням

зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно

зі статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової  відповідальності учасника господарських  відносин є вчинення ним правопорушень у сфері

господарювання.

На кредитора

покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому порушенням

зобов'язання. При цьому, кредитор має не лише точно підрахувати розмір

заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх документально. Отже,

пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди)

покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є

абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання

боржником своїх обов'язків.

Статті

218 ГК України і 614 ЦК України визначають загальну норму щодо відшкодування

збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення

права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками.

При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих

збитків.

Притягнення

до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності

передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського

правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад

господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності

у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт,

об'єктивну та суб'єктивну сторону. Суб'єктом є боржник; об'єктом -

правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у

майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб'єкта господарювання, а

також причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і

збитками; суб'єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка

представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і

її наслідків.

Відсутність

хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського

правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері

господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як

право порушення.

Статтею

623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має

відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням

зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням

ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги

кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була

задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено

договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків,

беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При

визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті

кредитором щодо їх одержання.

Відшкодування

збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання,

тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності,

передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести

факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір

понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Виходячи

з системного аналізу вищезазначених норм права, враховуючи фактичні обставини

справи та досліджені докази, суд прийшов до висновку про  недоведеність позивачем факту спричинення

йому збитків відповідачем у розумінні норм цивільного і господарського

законодавства та статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України, а

отже вважає необґрунтованими вимоги про стягнення збитків у заявленій

сумі.   

В той

же час, суд звертає увагу на наявність у діючому законодавстві такої правової

норми, як стаття 1212 Цивільного кодексу України, але на підставі цієї норми

матеріального права позов не заявлявся.

Крім

того, суд враховує наступне.

Відповідно

до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може

звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно

до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у

три роки.

Відповідно

до ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути

прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної заяви. Позовна давність

застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним

рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у

спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки

перерахування грошової суми у розмірі 15000,00 грн. в умовах відсутності

договірних відносин сторін, як стверджує позивач, мало місце 26.10.2004 року,

то з вимогою про повернення грошей ПП "Буран" повинно було звернутись

до суду не пізніше 26.10.2007 року. В судовому засіданні представник позивача

надав пояснення відносно того, що процесуальний строк ця сторона не вважає

пропущеним, тому підстав для звернення до суду з відповідною заявою про його

поновлення не вбачає.

За

вказаних обставин, з підстав спливу строку позовної давності суд відмовляє ПП

"Буран" у задоволенні позову.

Судові

витрати по справі, відповідно до положень ст. 49 ГПК України, суд покладає на

позивача.             

На

підставі викладеного, вищезазначених правових норм та керуючись ст. ст.

82-85  Господарського процесуального кодексу

України, суд, -

в и р і ш и в:

          1. У задоволенні позову відмовити.

          2.Рішення направити сторонам по

справі.

           Суддя                                                                                     

С.В.Скобєлкін

Дата підписання рішення

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК

України                                                 

03.02.2009 року.