Рішення

від 05.11.2013 по справі 910/11449/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11449/13 05.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оерлеманс Фоодс Семятиче Сп. з о.о."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден"

про стягнення 164 048, 98 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Лашкул А.С. за довіреністю б/н від 22.01.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оерлеманс Фоодс Семятиче Сп. з о.о." (Польща) через свого представника на території України - Лашкул Анастасію Сергіївну звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден" про стягнення 162 742, 56 грн., в тому числі 157 374, 58 грн. основного боргу та 5 367, 98 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 254, 85 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Вирішуючи питання про прийняття зазначеної позовної заяви до розгляду, судом було враховано наступне.

Так, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач є юридичною особою за законодавством Польщі.

Відповідно до ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, якою визначено випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом, або якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

В даному випадку, відповідач є юридичною особою за законодавством України, його місцезнаходження - 04073, м. Київ, Оболонський район, вулиця Сирецька, будинок 5, корпус 2, офіс 206, та крім того, сторони у п. 11.2. спірного Контракту передбачили, що спори та суперечки передаються на розгляд арбітражного суду в країні відповідача.

Враховуючи зазначене, спір підлягає розгляду в господарському суді України, зокрема, господарському суді міста Києва.

З огляду на зазначене, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/11449/13 та призначено її до розгляду на 16.07.2013 р.

15.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, відповідно до яких зазначається, що він не може представити суду оригінали документів на підтвердження його статусу юридичної особи, оскільки він територіально знаходиться в Польщі та такі документи йому потрібні в його господарській діяльності, у зв'язку з чим до матеріалів справи надано виписку з відповідного реєстру підприємців Національного судового реєстру.

У судовому засіданні 16.07.2013 р. від позивача надійшли додаткові документи у справі, а саме: витяг з ЄДРЮОФОП щодо відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 07.08.2013 р.

06.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення суми позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 157 374, 58 грн. основного боргу та 6 674, 40 грн. 3% річних. Заява обґрунтована тим, що за період з 28.04.2013 р. по 07.08.2013 р. ним донараховано відповідачу 3 % річних.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. на підставі клопотання позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та, у зв'язку з неявкою відповідача, відкладено розгляд справи на 20.08.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.08.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою відповідача, було відкладено на 27.08.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/11449/13 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. суддею Васильченко Т.В. прийнято справу № 910/11449/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 р.

27.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування від відповідача податкової звітності за 2012 рік, мотивоване тим, що вказані документи можуть підтвердити отримання відповідачем спірного товару та виконання позивачем зобов'язань по договору.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. справу № 910/11449/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/11449/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 р.

09.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про витребування від ДПІ в Оболонському районі податкової звітності з податку на додану вартість за 2012 рік стосовно відповідача.

У судовому засіданні 09.10.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, на підставі ст. 38 ГПК України витребувано у Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкову звітність ТОВ «Гарден» з податку на додану вартість, починаючи з 29.10.2009 р. в розрізі з контрагентом - ТОВ «Оерлеманс Фоодс Семятиче Сп. З.о.о», витребувано у ТОВ «Гарден» податкову звітність з контрагентом по Контракту № 050682450/09-18-PL від 29.10.2009 р. з дати його укладення по дату розгляду справи, розгляд справи відкладено на 05.11.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 05.11.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2009 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Контракт № 050682450/09-18-PL, відповідно до п. 1.1. якого продавець продає, а покупець купує продукти харчування - заморожені овочі та фрукти відповідно до підтвердженого покупцем замовлення (допускається факс), за вказаною в рахунку ціною.

Відповідно до п. 2.1. Контракту ціни виставляються в доларах США на умовах FCA (Семятиче).

Загальна сума Контракту складає 300 000, 00 доларів США (п. 2.3. Контракту).

При цьому, за змістом п. 2.3. Контракту сторони узгодили, що сума замовлення може бути змінена шляхом узгодження сторонами.

Додатковою угодою № 3 до Контракту від 13.06.2011 р. сторони збільшили суму Контракту до 3 000 000, 00 доларів США.

Відповідно до п. 3.2. Контракту в редакції Додаткової угоди № 4 від 02.01.2012 р. сторони встановили, що оплата здійснюється з відстроченням платежу до 45 днів з зазначенням умов оплати в рахунку-фактурі. Продавець визначає максимальний ліміт неоплаченої суми за отриманий по даному Контракту товар в розмірі 75 000 доларів США.

Згідно з п. 12.1. Контракту в редакції Додаткової угоди № 4 від 02.01.2012 р. він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012 р.

При цьому, пунктом 12.2. Контракту в редакції Додаткової угоди № 4 від 02.01.2012 р. сторони визначили, що всі розрахунки по даному Контракту будуть завершені до 15.02.2013р.

23.01.2012 р. позивач виставив відповідачу Інвойс № 021/-1-12/ЕХ на суму 19 689, 05 дол. США та здійснив поставку замовленого відповідачем товару на вказану суму, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 101306, складеною 23.01.2012 р.

У свою чергу, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, останній за поставлений йому товар не розрахувався, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 19 689, 05 дол. США, що на дату складання позовної заяви у справі - 29.04.2013 р. за офіційним курсом гривні до долару США за даними Національного банку України (7,993 грн. за 1 долар) склало 157 374, 57 грн.

Зважаючи на вказані обставини, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

У відповідності до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 3, 4 ст. 4 ГПК України передбачено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Статтею 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Як випливає зі змісту Контракту, укладеного між сторонами, ними не здійснено вибір права, яким регулюються відповідні правовідносини.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

У відповідності до ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Згідно зі ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

Таким чином, до спірних правовідносин має застосовуватись право Польщі та положення Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року (Конвенція купівлі-продажу товару), учасниками якої є Україна та Польща.

При цьому, суд враховує, що у відповідності до ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право", правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або не застосування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до також висновку про можливість застосування до спірних правовідносин, які не врегульовані нормами Конвенції купівлі-продажу товарів, також законодавства України в частині імперативних норм.

Так, у відповідності до ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів", ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: a) коли ці держави є Договірними державами; або b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що ця Конвенція регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується: a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю; b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

У відповідності до ст. 35 Конвенції, продавець повинен поставити товар, який за кількістю, якістю й описанням відповідає вимогам договору і який затарований чи упакований так як це вимагається за договором.

У свою чергу, відповідно до ст. 53 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу (ст. 54 Конвенції).

Відповідно до ст. 59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Слід зазначити, що за загальним правилом суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій.

У той же час, при зверненні з даним позовом до суду, позивачем вирішено сформувати позовні вимоги шляхом пред'явлення вимог в грошовій одиниці України - гривні за офіційним курсом по відношенню до долара, що не суперечить положенням чинного законодавства.

При цьому, суд відмічає, що станом на момент прийняття рішення, курс гривні до долара відповідає використаному позивачем у своїх розрахунках.

Відповідно до ст. 78 Конвенції, якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

При цьому, відповідно до ст. 74 цієї Конвенції збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Відсотки, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Відсотки не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

Водночас, слід звернути увагу на те, що Конвенція передбачає стягнення відсотків понад стягнені збитки, однак не регулює питання їх розміру.

Позивач при визначенні розміру відсотків з простроченої суми керується нормами українського законодавства, а саме ст. 625 ЦК України.

На підставі норм ст.ст. 5, 32, 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд дійшов висновку, що у даній справі застосовним правом є право Польщі, а не України, отже у суду не має підстав для застосування при визначенні розміру відсотків з простроченої суми ст. 625 ЦК України.

Згідно з наданим позивачем перекладом ст. 359 ЦК Польщі, визначено, що відсотки від грошової суми підлягають стягненню лише тоді, коли випливають з правочину на підставі закону, рішення суду або іншого відповідного органу. Якщо розмір відсотків не встановлений в інший спосіб, стягненню підлягають відсотки, встановлені законом. Максимальний розмір відсотків річних, що випливають з правочину, не можуть перевищувати чотирикратного розміру ломбардної ставки Національного банку Польщі (максимальні відсотки). Якщо розмір відсотків, що випливають з правочину, перевищує розмір максимальних відсотків, стягненню підлягають максимальні відсотки. Умови договору не можуть включати або обмежувати положення закону про максимальні відсотки також у випадку вибору права іноземної держави. У цьому випадку потрібно керуватись нормами закону. Рада Міністрів встановлює, у вигляді постанови, розмір максимальних відсотків, керуючись необхідністю забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни і своєчасного проведення грошових розрахунків, беручи до уваги розмір ринкових процентних ставок Національного банку Польщі.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів Польщі № 1434 від 04.12.2008 р. «Про встановлення розміру максимальних відсотків» встановлено максимальні відсотки у розмірі 13 % річних.

З аналізу зазначених нормативно-правових актів вбачається, що ст. 359 ЦК Польщі не встановлює розміру відсотків, які мають бути стягнуті у випадку порушення грошового зобов'язання, а лише визначає, що якщо розмір відсотків не встановлений в інший спосіб, стягненню підлягають відсотки, встановлені законом.

В даному випадку позивачем не обґрунтовано належним чином, яким законодавчим актом встановлено відсотки, що можуть бути нараховані за спірних правовідносин.

У свою чергу, суд враховує, що Постановою Ради Міністрів Польщі № 1434 від 04.12.2008 р. лише визначено обмеження максимального розміру відсотків, які можуть бути стягнуті з боржника.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден" (04073, м. Київ, Оболонський район, вулиця Сирецька, будинок 5, корпус 2, офіс 206; код ЄДРПОУ 36347062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оерлеманс Фоодс Семятиче Сп. з о.о." (17-300, Семятиче, вул. Армії Крайовей, № 31, Регон: 050682450, ІПН: 5441337599) суму основного боргу у розмірі 157 374 (сто п'ятдесят сім тисяч триста сімдесят чотири) грн. 58 коп. основного боргу та 3 147 (три тисячі сто сорок сім) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака