Постанова

від 11.11.2013 по справі 826/12893/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 листопада 2013 року № 826/12893/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

У судовому засіданні 15.10.13р. суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інді Медіа» за період з 01.10.12р. по 31.12.12р. За результатами перевірки складено акт від 19.06.13р. за № 105/22-205/35250394 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 139.1.6, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 404 600,00грн. та порушення п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 385 333,00грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення, а саме :

№ 0001212201 від 15.07.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 606 900,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 404 600,00грн. та штрафні санкції в розмірі 202 300,00грн.

№ 0001222201 від 15.07.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 577 999,50грн. в тому числі за основним платежем в сумі 385 333,00грн. та штрафні санкції в розмірі 192 666,50грн.

Позивач не погоджується із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправним та надуманим, а тому звернувся до суду з позовом щодо їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Інді Медіа», оскільки правочин, укладені позивачем з таким контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу, є нікчемним.

З акту перевірки та пояснень представника відповідача, наданих ним у судовому засіданні, вбачається, що до таких висновків податковий орган прийшов з аналізу акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інді Медіа» складеного 01.04.13р. працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за № 1202/22.2/37403067.

Зі змісту Акту від 01.04.13р.. № 1202/22.2/37403067 про неможливість проведення перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інді Медіа» щодо підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків покупцями за період з 01.10.12р. по 31.12.12р. судом встановлено, що ТОВ «Інді Медіа» відсутнє за податковою адресою. У товариства відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, зокрема відсутні транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, відсутні укладені договори оренди офісних приміщень та інших приміщень.

Зазначені обставини не спростовано представником позивача у судових засіданням, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких сформований податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на його формування.

В обґрунтування позову, представником позивача зазначено, що податковим органом зроблено хибний висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності з ТОВ «Інді Медіа», при цьому реальність настання наслідків за правочином укладеним з таким контрагентом на переконання позивача у повній мірі підтверджуються наданою як суду так і до перевірки первинною документацією.

Відповідно до наданої позивачем підтверджуючої документації, судом встановлено, що між ТОВ «Зелмер Україна» (Замовник), з одного сторони та ТОВ «Інді Медіа» (Виконавець) з іншої сторони, було укладено договір №1 від 18.01.2011 року про надання послуг (надалі по тексту Договір №1).

У відповідності до п. 1.2 Договору №1, під послугами, що надаються Виконавцем Замовнику на підставі даного Договору, розуміються послуги в сфері маркетингу з питань вивчення ринку продукції, що поставляється Замовнику , та надання спеціальної інформації з наступних питань: вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту про продукцію, що поставляється Замовником; збір та аналіз інформації про продукцію, що поставляється Замовником.

Згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, Замовник зобов'язаний: надати Виконавцю інформацію, необхідну для надання послуг; приймати від Виконавця надані послуги; оплачувати Виконавцеві надані послуги в порядку та строки, визначені згідно з даним Договором.

Пунктом 4.1 Договору №1, прийом-передача наданих послуг здійснюється сторонами кожного 30 числа місяця, в якому були надані послуги, та оформляється шляхом підписання сторонами Акту надання послуг.

До договору сторонами було укладено Додаткові угоди: від 20.01.2012 р. №17найменування послуг: Розміщення реклами в мережі Інтернет , вартість послуг всього 252 000,00 грн.; від 29.11.2012 р. №24 найменування послуг: Проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію Замовника, вартість послуг всього 800 000,00грн.; від 31.10.2012 р. №23 найменування послуг: Проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію Замовника, вартість послуг всього 600 000,00грн.; від 28.09.2012 р. №22 найменування послуг: Проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію Замовника, вартість послуг всього 660 000,00грн.;

Позивач в позовній заяві зазначає, що зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі та на підтвердження надано суду наступні Акти здавання-приймання послуг (здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000270 від 08.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000271 від 15.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000272 від 23.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000273 від 31.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000287 від 30.11.12р. на загальну суму 600 000,00грн.; №ОУ-0000293 від 31.12.12р. на загальну суму 800 000,00грн.; №ОУ-0000296 від 15.10.12р. на загальну суму 252 000,00грн.

Крім того, Позивачем надано суду звіти про виконання послуг: Звіт № 24 про виконання послуг до Додаткової угоди №24 від 29.11.2012 року до Договору про надання послуг №1 від 18.01.2001 року, : Звіт № 23 про виконання послуг до Додаткової угоди №23 від 31.10.2012 року до Договору про надання послуг №1 від 18.01.2001 року, : Звіт № 22 про виконання послуг до Додаткової угоди №22 від 28.08.2012 року до Договору про надання послуг №1 від 18.01.2001 року, графіки, обзори рекламного ринку, таблиці.

Суд звертає увагу, що в Актах виконаних робіт відсутні дані які саме маркетингові послуги надавалися, докази взагалі розміщення реклами та виготовлення рекламних послуг та для яких цілей ця продукція була замовлена.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Крім того, Суд звертає увагу, що основним видом діяльності ТОВ «Зелмер Україна» є здійснення оптової та роздрібної торгівлі побутовою технікою торгової марки Зелмер (виробник - Польща), а маркетингові дослідження не входять в поняття оптової та роздрібної торгівлі побутовою технікою торгової марки Зелмер (виробник - Польща).

Суд скептично ставиться до наданих у судовому засіданні пояснень свідка ОСОБА_1, яка є керівником відділу маркетингу на підприємстві позивача, яка у своїх поясненнях посилається на той факт, що ними за вищезазначеним договором було замовлені маркетингові дослідження по новому товару у компанії «Інді Медіа», а саме, витрати на рекламу кожного бренду та рентабельність продажу даного товару на українському ринку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій