ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" вересня 2014 р. м. Київ К/800/28647/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Пархоменко Л.М від відповідачаПерепелюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 у справі № 826/12893/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001212201, № 0001222201 від 15.07.2013.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій (з урахуванням доповнень до неї) просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:
- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інді Медіа» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 105/22-205/35250394 від 19.06.2013;
- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.139.1.6, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток на суму 404 600 грн., та порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість на суму 385 333 грн.;
- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення № 0001212201 від 15.07.2013, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 606 900 грн. (з яких: 404 600 грн. - основний платіж та 202 300 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) податкове повідомлення-рішення № 0001222201 від 15.07.2013, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 577 999,5 грн. (з яких: 385 333 грн. - основний платіж та 192 666,5 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з його контрагентом.
Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Судами попередніх інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Зелмер Україна» (як замовником) та ТОВ «Інді Медіа» (як виконавцем) укладено договір №1 від 18.01.2011 про надання послуг у сфері маркетингу з питань вивчення ринку продукції, що поставляється замовнику, за умовами якого виконавець зобов'язується надати позивачу спеціальну інформацію з наступних питань: вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту про продукцію, що поставляється замовником; збір та аналіз інформації про продукцію, що поставляється замовником.
Сторонами вказаного договору укладено Додаткові угоди: №17 від 20.01.2012, найменування послуг: розміщення реклами в мережі Інтернет, вартість послуг 252 000 грн.; №22 від 28.09.2012, найменування послуг: проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію замовника, вартість послуг всього 660 000 грн.; №23 від 31.10.2012, найменування послуг: проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію замовника, вартість послуг всього 600 000 грн.; №24 від 29.11.2012, найменування послуг: проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію замовника, вартість послуг 800 000 грн.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дослідили докази, подані позивачем на підтвердження правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток (а саме - первинні документи податкової звітності), та не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідки дефектності їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа.
При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій, що навіть наявність у платника податків належно оформлених документів, необхідних для віднесення сплачених сум до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, не є безумовною підставою формування даних податкового обліку у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Однак, суд касаційної інстанції вважає, що обставини, якими відповідач обґрунтовує висновки щодо протиправного формування позивачем даних податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток, зокрема, що отримані позивачем маркетингові послуги не призначені для використання господарській діяльності платника податку, з якими погодилися суди першої та апеляційної інстанцій, підлягають встановленню та доведенню належними доказами в ході судового розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За наявності сумніву щодо достовірності факту здійснення маркетингових досліджень та їх використання в межах господарської діяльності позивача суди згідно статей 11, 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України мали вжити передбачені законом заходи щодо з'ясування всіх обставин справи, у тому числі, щодо виявлення та витребування з власної ініціативи доказів на підтвердження чи спростування наведених позивачем та відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Між тим, судами попередніх інстанцій не зазначено підстав, з яких вони виходили, залишаючи поза увагою наявні у справі докази, зокрема, надані у судовому засіданні суду першої інстанції свідчення керівника відділу маркетингу ТОВ «Зелмер Україна» ОСОБА_7 Судами першої та апеляційної інстанцій також не зазначено обставин, на підставі яких вони дійшли висновку про недоведеність позивачем факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Інді Медіа».
З метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інді Медіа» судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентом при виконанні умов укладеного договору; зміст замовлених маркетингових досліджень, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознак, які б могли свідчити про реальність здійснення таких досліджень; чи пов'язані замовлені позивачем маркетингові послуги з його господарською діяльністю; чи використовував позивач результати отриманих маркетингових послуг у своїй господарській діяльності.
Вищевказані обставини залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 01.09.2014 |
Оприлюднено | 04.09.2014 |
Номер документу | 40336527 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Борисенко І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні