Постанова

від 13.10.2014 по справі 826/12893/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 жовтня 2014 року 16:15 № 826/12893/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.07.2013р. №0001212201 та №0001222201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.09.2014р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014р. справу прийнято до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийняті правомірно.

В судовому засіданні 09.10.2014р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Зелмер Україна» за результатами якої 19.06.2013р. складено акт №105/22-205/35250394 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Інді Медіа» (код ЄДРПОУ 37403067) за період з 01.10.2012р. по 31.12.2012р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення:

1) пп. 139.1.6, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 404 600,00грн.;

2) п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 385 333,00грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 15.07.2013р. прийняті податкові повідомлення - рішення №0001222201, яким за порушення п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 577 999,50грн., в тому числі основний платіж - 385 333грн. та штрафні санкції - 192 666,50грн. та №0001212201, яким за порушення пп. 139.1.6, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 660 090грн., в тому числі основний платіж - 404 600грн. та штрафні санкції - 202 300грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що між ТОВ "Зелмер Україна" (Замовник) та ТОВ "Інді Медіа" (Виконавець) укладено договір №1 від 18.01.2011 року про надання послуг (надалі по тексту Договір №1).

У відповідності до п. 1.2 Договору №1, під послугами, що надаються Виконавцем Замовнику на підставі даного Договору, розуміються послуги в сфері маркетингу з питань вивчення ринку продукції, що поставляється Замовнику та надання спеціальної інформації з наступних питань: вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту про продукцію, що поставляється Замовником; збір та аналіз інформації про продукцію, що поставляється Замовником.

Згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, Замовник зобов'язаний: надати Виконавцю інформацію, необхідну для надання послуг; приймати від Виконавця надані послуги; оплачувати Виконавцеві надані послуги в порядку та строки, визначені згідно з даним Договором.

Пунктом 4.1 Договору №1, прийом-передача наданих послуг здійснюється сторонами кожного 30 числа місяця, в якому були надані послуги, та оформляється шляхом підписання сторонами Акту надання послуг.

До договору сторонами укладено Додаткові угоди: від 20.01.2012р. №17 найменування послуг: Розміщення реклами в мережі Інтернет, вартість послуг всього 252 000,00 грн.; від 29.11.2012 р. №24 найменування послуг: Проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію Замовника, вартість послуг всього 800 000,00грн.; від 31.10.2012 р. №23 найменування послуг: Проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію Замовника, вартість послуг всього 600 000,00грн.; від 28.09.2012р. №22 найменування послуг: Проведення маркетингових досліджень, опис послуг - збір та аналіз інформації про продукцію Замовника, вартість послуг всього 660 000,00грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі та на підтвердження надано суду наступні Акти здавання-приймання послуг (здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000270 від 08.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000271 від 15.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000272 від 23.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000273 від 31.10.12р. на загальну суму 165 000,00грн.; №ОУ-0000287 від 30.11.12р. на загальну суму 600 000,00грн.; №ОУ-0000293 від 31.12.12р. на загальну суму 800 000,00грн.; №ОУ-0000296 від 15.10.12р. на загальну суму 252 000,00грн.

Крім того, позивачем надано суду звіти про виконання послуг: Звіт № 24 про виконання послуг до Додаткової угоди №24 від 29.11.2012 року до Договору про надання послуг №1 від 18.01.2001 року, : Звіт № 23 про виконання послуг до Додаткової угоди №23 від 31.10.2012 року до Договору про надання послуг №1 від 18.01.2001 року, : Звіт № 22 про виконання послуг до Додаткової угоди №22 від 28.08.2012 року до Договору про надання послуг №1 від 18.01.2001 року, графіки, обзори рекламного ринку, таблиці.

Суд звертає увагу, що в Актах виконаних робіт відсутні дані, які саме маркетингові послуги надавалися, докази розміщення реклами та виготовлення рекламних послуг та для яких цілей ця продукція була замовлена.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.09.2014р., представником позивача надано копію Договору №4 на комплексне рекламне обслуговування від 20.01.2011р., укладеного між позивачем (Замовник) та ТОВ «Інді Медіа» (Виконавець), предметом якого є: Агенція за дорученням Замовника зобов'язується надати послуги з комплексного рекламного обслуговування Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. Перелік Послуг, що надаються Агенцією Замовнику, їх обсяги, строки виконання, вартість, порядок та строки оплати, а також інші істотні умови в кожному конкретному випадку визначаються Сторонами у Додатках до даного Договору, які є його невід'ємною частиною.

До даного Договору №4 сторонами укладено Додаткову угоду №17 від 28.11.2012р., відповідно до якої ТОВ «Інді Медіа» надавало послуги з розміщення реклами в мережі Інтернет, строком виконання до грудня 2012 року, на загальну суму 210 000грн. та ПДВ 41 000грн.

Також, представником позивача в судовому засіданні надано копію Додатку №1 до Додаткової угоди №17 від 28.11.2012р. Зведених даних послуг з розміщення реклами в мережі Інтернет, а також надані докази продажу позивачем в період 2012 - 2013 роках продукції.

Суд звертає увагу, що в наданих позивачем документах відсутні дані, які саме послуги рекламного обслуговування надавалися, докази розміщення реклами та виготовлення рекламних послуг та для яких цілей ця продукція була замовлена.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Крім того, суд звертає увагу, що основним видом діяльності ТОВ "Зелмер Україна" є здійснення оптової та роздрібної торгівлі побутовою технікою торгової марки Зелмер (виробник - Польща), а маркетингові дослідження не входять в поняття оптової та роздрібної торгівлі побутовою технікою торгової марки Зелмер (виробник - Польща).

Суд скептично ставиться до наданих у судовому засіданні пояснень свідка ОСОБА_1, яка є керівником відділу маркетингу на підприємстві позивача, яка у своїх поясненнях посилається на той факт, що ними за вищезазначеним договором було замовлені маркетингові дослідження по новому товару у компанії "Інді Медіа", а саме, витрати на рекламу кожного бренду та рентабельність продажу даного товару на українському ринку.

Крім того, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.09.2014р., судом витребувано від позивача та досліджено: рух коштів між позивачем та його контрагентом при виконанні умов укладеного договору; зміст замовлених маркетингових досліджень; їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б могли свідчити про реальність здійснення таких досліджень; чи пов'язані замовлені позивачем маркетингові послуги з його господарською діяльність; чи використовував позивач результати отриманих маркетингових послуг у своїй господарській діяльності.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на думку суду відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 15.07.2013р. №0001212201 та №0001222201, а тому адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» вважається таким, що не підлягає задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Зелмер Україна» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13.10.2014р.

Суддя В.В. Амельохін