Рішення

від 14.11.2013 по справі 926/976/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2013 р. Справа № 926/976/13

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1"

про стягнення заборгованості - 39802,48 грн.

Суддя Паскарь А. Д.

представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги від 11.03.2013;

від відповідача - не з'явився,

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1" з позовом про стягнення 35327,94 грн. - основного боргу, 1768,33 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами, 2706,21 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором перевезення № 8 від 01.07.2011 щодо оплати за виконану роботу.

Відповідач у справі, у відзиві на позовну заяву з доводами, викладеними в позові не погоджується з тих підстав, що позивачем не доведено: а) наявність в нього реальної можливості надавати послуги перевезення; б) не доведено, що перевезення дійсно були замовлені відповідачем, узгоджені сторонами та здійснені позивачем; в) не доведено, що договір перевезення був направлений на настання реальних правових наслідків, і послуги перевезення дійсно були надані; г) не доведено відповідність наданих рахунків актам прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами та належність зазначених документів до договору перевезення; д) не доведено здійснення оплати послуг адвоката.

Клопотанням від 14.11.2013, яке надійшло до суду факсимільним зв'язком безпосередньо перед початком судового засідання, представник відповідача просив призначити судову-бухгалтерську експертизу.

Представник позивача усно заперечив проти поданого відповідачем клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Враховуючи, що в процесі розгляду даної справи відповідачем неодноразово подавались клопотання та заяви, зокрема про відкладення розгляду справи від 07.10.2013 та про забезпечення доказів від 29.10.2013, суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.

Підставою для призначення бухгалтерської експертизи відповідач визначає те, що для перевірки правильності нарахування заявленої до стягнення заборгованості необхідні спеціальні бухгалтерські знання.

Проте, відповідно до пункту 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 встановлено основні види експертиз, до яких не віднесено "бухгалтерську" як вид експертизи.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3, 38 Господарського процесуального кодексу України, судом створювались належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, відповідач не був позбавлений права за допомогою фахівців провести свій розрахунок заборгованості.

Окрім того, питання щодо оплати вартості проведення експертизи, яка є обов'язковою умовою проведення судової експертизи, повинно бути вирішено саме заявником, ним взагалі проігноровано.

При цьому, суд також зазначає, що згідно частини 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Представник відповідача своїм правом на участь в судовому процесі не скористався, про причини неявки суд не повідомив,

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду її по суті, а дії представника відповідача свідчать про свідоме затягування розгляду справи в суді та бажання уникнути виконання договірних зобов'язання.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

01 липня 2011 року між сторонами було укладено договір перевезення № 8 (далі - Договір), згідно умов якого позивач зобов'язувався за плату і за рахунок відповідача забезпечити йому оптимальне транспортне обслуговування та організувати перевезення вантажу відповідача власним та/або зафрахтованим вантажним автомобільним транспортом автомобільними дорогами України, а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати послуги позивача.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2 Договору він набуває чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2011 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Пунктами 1.7, 1.8, 1.9, 1.10 Договору сторони встановили, що видом вантажу сторони визнають згідно додатку до договору перевезення. Конкретне найменування вантажу та його розмір у ваговому еквіваленті вказується у замовленнях - додатках до даного договору. Замовлення на перевезення надається відповідачем в письмовому вигляді/електронною поштою не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу. Позивач не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу письмово/електронною поштою підтверджує приймання замовлення чи відмовляє в такому підтвердженні. З моменту підтвердження замовлення позивачем, замовлення стає невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 5, 5.8 Договору сторони встановили, що відповідач здійснює розрахунки з позивачем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від позивача рахунку на сплату коштів. Вартість кожного окремого перевезення та сума оплати послуг перевезення визначається згідно узгоджених тарифів і зазначається у рахунках за перевезення.

Позивач вказані роботи виконав в повному обсязі, що підтверджується актами прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, а саме: актом №94 від 31.08.2011 на суму 3141,00 грн., актом №95 від 31.08.2011 на суму 3248,98 грн., актом №96 від 31.08.2011 на суму 5602,00 грн., актом №96/1 від 31.08.2011 на суму 608,65 грн., актом №97 від 31.08.2011 на суму 1274,27 грн., актом №98 від 31.08.2011 на суму 200,00 грн., актом №100 від 30.09.2011 на суму 3217,50 грн., актом №102 від 30.09.2011 на суму 3615,00 грн., актом №103 від 30.09.2011 на суму 600,00 грн., актом №127 від 31.10.2011 на суму 609,00 грн., актом №128 від 31.10.2011 на суму 613,76 грн., актом №129 від 31.10.2011 на суму 6097,00 грн., актом №132 від 01.12.2011 на суму 2960,10 грн., актом №133 від 01.12.2011 на суму 3540,68 грн., загальна вартість виконаних робіт складає 35327,94 грн.

Вищезазначені акти прийому передачі виконаних робіт містять в собі відомості щодо виду виконаних робіт, об'єму виконаної роботи та її вартості. Дані акти, підписані та скріплені печатками сторін.

На виконання укладеного між сторонами Договору позивачем було надано, а відповідачем отримано рахунки на сплату коштів за отримані послуги на загальну суму 35327,94 грн. Вказані рахунки підписані позивачем, директором та головним бухгалтером відповідача, а також скріплені печатками сторін.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг позивача згідно Договору належним чином не виконав, заборгувавши позивачу 35327,94 грн., що також підтверджується наявним в матеріалах справи актами звіряння розрахунків від 20.12.2011, 18.06.2012, 12.12.2012, 18.04.2013, та 12.08.2013. Вказані акти звіряння розрахунків підписані сторонами без заперечень та скріплені їхніми печатками.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу надано послуги з перевезення, за які останній не розрахувався, а тому зобов'язаний сплатити позивачу існуючу заборгованість у сумі 35327,94 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.6 Договору встановлено, що у випадку прострочення оплати за послуги позивача відповідно до статті 5 Договору, позивач має право вимагати від відповідача, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

За прострочення оплати послуг перевезення, позивачем за період з 12.12.2011 по 11.06.2012 нарахована пеня у сумі 2706,21 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання має сплатити позивачу три проценти річних у сумі 1826,40 грн.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Тобто, відшкодування витрат з оплати послуг адвоката на підставі статті 44 Господарського процесуального кодексу України можливе лише при наявності: по-перше, підтвердження статусу адвоката; по-друге, укладеної угоди між адвокатом або адвокатським об'єднанням; по-третє, оплати послуг саме адвоката або адвокатського об'єднання згідно вищезазначеного договору про надання послуг адвоката.

Так, позивачем по справі понесені судові витрати у вигляді оплати послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме договором про надання правової допомоги від 11.09.2013, додатком № 1 до даного договору, актом виконаних робіт № 2 від 11.09.2013, квитанцією № 1 від 11.09.2013 на суму 5000,00 грн., копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 499 від 02.12.2011.

Відповідно позивачем було витрачено суму 5000,00 грн., пов'язану з оплатою послуг адвоката за надання правової допомоги та ведення справи у суді.

Судові витрати слід покласти на відповідача, винного в доведенні розгляду спору в судовому порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1" (АДРЕСА_1, вул. Й. Кліща, 74, код 35248977) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) - борг у сумі 35327,94 грн. , 3% річних у сумі 1768,33 грн. , 13236,82 грн. пеню у сумі 2706,21 грн. , судовий збір у сумі 1720,50 грн. та витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у сумі 5000,00 грн.

Суддя А. Паскарь