Постанова

від 04.02.2014 по справі 926/976/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа № 926/976/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Малех І.Б.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача (апелянта) - Новокщонова О.М., Мичко С.В. (пред-ки за довіреністю).

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мир - 1" від 27.11.2013 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 14 листопада 2013 року, суддя А.Паскарь

у справі за № 926/976/13

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, Чернівецька обл.,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Мир - 1", Чернівецька обл.,

про стягнення 39 802,48 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 14.11.2013р. у справі № 926/976/13 позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - борг у сумі 35327,94 грн., 3% річних у сумі 1768,33 грн., пеню у сумі 2706,21 грн., судовий збір у сумі 1720,50 грн. та витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у сумі 5000,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши від позивача послуги з перевезення за укладеним договором, не оплатив їх, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, на суму якої у зв'язку з простроченням оплати послуг нараховано пеню та три проценти річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на те, що акти прийому - передачі робіт та рахунки не містять необхідної інформації, яка б дозволила стверджувати їх належність саме до спірного договору, а не до будь яких інших правовідносин між сторонами спору. Крім того, зазначає, що послуги з перевезення фактично не були надані позивачем. Відсутність товаро-транспортних накладних на більшу частину перевезень підтверджує той факт, що перевезення фактично не надавалося.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що інших договорів між ним та відповідачем у період дії договору № 8 від 01 липня 2011 року, а саме з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року, укладено не було. Факт виконання ним як перевізником своїх зобов'язань по наданню послуг підтверджується актами виконаних робіт та рахунками до них, які підписані та скріплені печатками обох сторін. В актах виконаних робіт вказано, що такі акти є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами.

Відповідачем подано клопотання про призначення судово - бухгалтерської експертизи.

Апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи з огляду на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування. Однак як вбачається з поданого клопотання про призначення бухгалтерської експертизи, заявником на вирішення експертом поставлені питання, які не потребують спеціальних знань та можуть бути вирішені судом на підставі відповідних доказів у справі. .

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 липня 2011 року між сторонами було укладено Договір перевезення № 8 (далі - Договір), згідно умов якого позивач зобов'язувався за плату і за рахунок відповідача забезпечити йому оптимальне транспортне обслуговування та організувати перевезення вантажу відповідача власним та/або зафрахтованим вантажним автомобільним транспортом автомобільними дорогами України, а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати послуги позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалися в основному внутрігосподарські перевезення, а саме перевезення зерна, пшениці, кукурудзи, насіння з поля на тік, з току на тік, з току для видачі на паї.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2 Договору він набуває чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2011 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Пунктами 1.7, 1.8, 1.9, 1.10 Договору сторони встановили, що видом вантажу сторони визнають згідно додатку до договору перевезення. Конкретне найменування вантажу та його розмір у ваговому еквіваленті вказується у замовленнях - додатках до даного договору. Замовлення на перевезення надається відповідачем в письмовому вигляді/електронною поштою не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу.

Пунктами 5, 5.8 Договору сторони встановили, що відповідач здійснює розрахунки з позивачем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від позивача рахунку на сплату коштів. Вартість кожного окремого перевезення та сума оплати послуг перевезення визначається згідно узгоджених тарифів і зазначається у рахунках за перевезення.

Згідно п. 9.2. перевезення вантажу супроводжується товарно-транспортними документами, які Клієнт своєчасно надає перевізнику.

Сторонами підписані акти прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, а саме: акт №94 від 31.08.2011 на суму 3141,00 грн., акт №95 від 31.08.2011 на суму 3248,98 грн., акт №96 від 31.08.2011 на суму 5602,00 грн., акт №96/1 від 31.08.2011 на суму 608,65 грн., акт №97 від 31.08.2011 на суму 1274,27 грн., акт №98 від 31.08.2011 на суму 200,00 грн., акт №100 від 30.09.2011 на суму 3217,50 грн., акт №102 від 30.09.2011 на суму 3615,00 грн., акт №103 від 30.09.2011 на суму 600,00 грн., акт №127 від 31.10.2011 на суму 609,00 грн., акт №128 від 31.10.2011 на суму 613,76 грн., акт №129 від 31.10.2011 на суму 6097,00 грн., акт №132 від 01.12.2011 на суму 2960,10 грн., акт №133 від 01.12.2011 на суму 3540,68 грн., загальна вартість виконаних робіт складає 35327,94 грн.

У кожному акті зазначено, що такий є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами.

Вищезазначені акти прийому передачі виконаних робіт містять в собі відомості щодо виду виконаних робіт, об'єму виконаної роботи та її вартості. Дані акти підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками сторін.

На виконання укладеного між сторонами Договору позивачем було надано, а відповідачем отримано рахунки на сплату коштів за отримані транспортні послуги на загальну суму 35327,94 грн. Вказані рахунки підписані позивачем, директором та головним бухгалтером відповідача, а також скріплені печатками сторін.

Рахунки про оплату за своєю правовою природою, відповідно до норм цивільного та господарського законодавства не являються вимогою про оплату товарів/послуг чи підставою для виконання обов'язку з оплати за отримані товари/послуги, а лише додатково засвідчують кількість та вартість наданих послуг .

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг згідно Договору належним чином не виконав, заборгувавши позивачу 35327,94 грн. В матеріалах справи відсутні докази погашення боргу відповідача перед позивачем.

У матеріалах справи також наявні копії актів звіряння розрахунків від 20.12.2011, 18.06.2012, 12.12.2012, 18.04.2013 та 12.08.2013. В останньому акті звіряння розрахунків зазначено, що станом на 12 серпня 2013 року залишок заборгованості по сплаті грошових коштів за виконану роботу по Договору перевезення № 8 від 01.07.2011 року становить 35327,94 грн. Вказані акти звіряння розрахунків підписані сторонами без заперечень та скріплені їхніми печатками.

Акти звіряння заборгованості самі по собі не підтверджують обов'язку відповідача щодо оплати наданих послуг, однак повертаючи підписані акти звірки взаєморозрахунків, відповідач фактично визнавав факт існування своєї заборгованості за відповідний період.

Разом з тим, скаржник (відповідач) заперечує фактичне надання позивачем послуг перевезення позивачем та заперечує відношення наданих актів виконаних робіт та рахунків до укладеного Договору перевезення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний господарський суд вважає, що акти прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг за період з 31.08.2011 року по 01.12.2011 року є документами, що містять відомості про господарські операції, зокрема, в даному випадку прийом - передачу послуг транспортних перевезень за період з липня 2011 року по грудень 2011 року по Договору перевезення № 8 від 1 липня2011 року, та є належними і достатніми доказами, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між сторонами.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що інших договорів перевезення за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2011 року між сторонами укладено не було.

Згідно п.9.2. перевезення вантажу супроводжується товарно-транспортними документами, які Клієнт своєчасно надає перевізнику.

Згідно п. 19.1.6. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 19.1.6., форма організації робіт при перевезенні зерна від комбайнів на токи сільгоспвиробників визначається за погодженням сторін.

Як вбачається з долучених письмових доказів до справи, позивачем в основному здійснювалися перевезення, а саме зерна, пшениці, кукурудзи з поля на тік, з току на тік, з току для видачі на паї, тобто переважно внутрігосподарські перевезення, які відповідно здійснювалися за погодженням сторін.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» до переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, відносяться товарно-транспортні накладні, талони про проходження технічного огляду та інші. Також при собі водій повинен мати подорожні листи.

Відповідачем (Клієнтом) до матеріалів справи було долучено копії внутрігосподарських накладних, подорожніх листів, товаро-транспортних накладних та надано пояснення щодо недоліків, які в них містяться.

Одночасно, слід зазначити, що апеляційний господарський суд не розглядає дані письмові документи як надані апеляційному суду нові докази у справі, оскільки такі були оглянути в суді першої інстанції, що не заперечувалося представниками обох сторін.

Відповідач стверджує, що відсутність більшої частини товаро-транспортних накладних на вантаж заперечує надання позивачем послуг з перевезення.

Як пояснив представник позивача, частина послуг з перевезення зерна на тік оформлялась талонами, які оформляв комбайнер, а підписував вагар, охоронник та водій.

Щодо зауваження представника відповідача стосовно дати « 2010 рік» на деяких товаро-транспортних накладних, то з матеріалів справи та підтверджуючих пояснень представника позивача вбачається, що сам бланк товаро-транспортної накладної містив цю дату і вона не всюди виправлялася, а водночас будь-яких договірних відносин між сторонами і надання послуг у 2010 році з матеріалів справи не вбачається. Так, з деяких товаро-транспортних накладних візуально вбачається, що дата року « 2010» дійсно виправлялася на показник року « 2011» (а.с.78-89 Т.2).

Однак як вбачається з умов Договору, рахунок формується на підставі товаро-транспортних накладних на перевезення вантажу. Всі рахунки у справі є підписаними, скріпленими печатками, а отже, належно сформованими між сторонами, що дає підстави вважати, що сторонами було дотриманого обумовленого порядку їх формування.

Оглянувши надані документи, апеляційний господарський суд вважає, що існуючі недоліки у вищезазначених долучених копіях документів не спростовують фактичного надання позивачем послуг транспортного перевезення та обов'язку відповідача оплатити прийняті послуги згідно актів прийому - передачі виконаних робіт та наданих послуг.

Відтак, матеріалами справи підтверджується, що відповідачу позивачем було надано послуги з перевезення, заборгованість за які на час розгляду справи в першій та апеляційній інстанції складає 35 327,94 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 35 327,94 грн.

Правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст.ст. 549 - 552, 611, 625 ЦК України (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.6 Договору встановлено, що у випадку прострочення оплати за послуги позивача відповідно до статті 5 Договору, позивач має право вимагати від відповідача, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 5.7. (5.4) Договору сторони встановили, що відповідач здійснює розрахунки з позивачем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від позивача рахунку на сплату коштів.

Відтак, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, вважає правильним висновок господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача 2706,21 грн. пені за прострочення оплати за послуги перевезення.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Відтак, апеляційний господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3 (трьох) процентів річних з моменту порушення зобов'язання 12.12.2011 року і до 31.08.2013 року в розмірі 1768,33 грн.

Стаття 44 ГК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Тобто, відшкодування витрат з оплати послуг адвоката на підставі статті 44 ГПК України можливе лише при наявності: по-перше, підтвердження статусу адвоката; по-друге, укладеної угоди між адвокатом або адвокатським об'єднанням; по-третє, оплати послуг саме адвоката або адвокатського об'єднання згідно вищезазначеного договору про надання послуг адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем по справі понесені судові витрати у вигляді оплати послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме договором про надання правової допомоги від 11.09.2013, додатком № 1 до даного договору, актом виконаних робіт № 2 від 11.09.2013, квитанцією № 1 від 11.09.2013 на суму 5000,00 грн., копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 499 від 02.12.2011.

Відповідно позивачем було витрачено суму 5000,00 грн., пов'язану з оплатою послуг адвоката за надання правової допомоги та ведення справи у суді, яку відповідно було стягнуто судом першої інстанції.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду про задоволення вимог позивача про стягнення на його користь витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката за надання правової допомоги у суді в розмірі 5000,0 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 14.11.2013р. у справі № 926/976/13 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мир - 1" від 27.11.2013 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 07.02.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Малех І.Б.