Постанова

від 19.11.2013 по справі 5006/11/199пд/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 5006/11/199пд/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Плюшка І.А., суддів:Кочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.08.2013р. у справі№ 5006/11/199пд/2012 господарського суду Донецької області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Лікувальний комплекс "Марат" доприватного підприємства "Південний Арбат" провизнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна за участю представників сторін:

від позивача: Купер М.В., дов. від 13.05.2013

від відповідача: не з'явилися

від скаржника: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лікувальний комплекс "Марат" звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Південний Арбат" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 10-Н від 18.03.2003р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що зазначений договір був підписаний не повноважною на те особою, яка знаходилась в щорічній відпустці, та укладений з порушенням порядку, встановленого Статутом підприємства позивача, а саме: без виклику експерта з оцінки майна та без попереднього повідомлення учасників товариства про спірну угоду щодо продажу нерухомого майна, тобто був укладений генеральним директором поза волею самого підприємства на здійснення такої угоди.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.01.2013р. (суддя: Соболєва С.М.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу нерухомого майна №10-Н від 18.03.2003р., укладений між ТОВ "Лікувальний комплекс "Марат" та ПП "Південний Арбат". Стягнуто з ПП "Південний Арбат" на користь ТОВ "Лікувальний комплекс "Марат" витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073,00 грн.

При цьому, місцевий господарський суд, керуючись ст. 48 ЦК УРСР, який був чинний на момент укладення спірного договору, виходив з того, що останній не відповідає вимогам закону, зокрема ст.ст. 23,562, 63 ЦК УРСР, ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" та статуту ТОВ "Лікувальний комплекс "Марат", оскільки по-перше, на момент його укладення був підписаний особою, яка знаходилась у щорічній відпустці та не могла здійснювати від імені товариства функції представництва та розпоряджатися належним позивачу майном шляхом вчинення будь-яких правочинів, по-друге, був укладений без попереднього повідомлення всіх учасників товариства позивача про відчуження нерухомого майна, що, за висновком суду свідчить про те, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, а доказів, які б свідчили про подальше схвалення позивачем оспорюваного правочину, матеріали справи не містять.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2013р. (колегія суддів у складі: Склярук О.І. - головуючий, Богатир К.В., Дучал Н.М.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2013р. - без змін з тих же підстав.

При цьому, апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанцій та дійшов висновку, що заявник апеляційної скарги - ОСОБА_4 не може бути залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки не була стороною за спірним договором, а прийняте місцевим господарським судом рішення у даній справі не потягло за собою наділення вказаної особи новими правами чи покладення на неї нових обов'язків.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судами обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 18.03.2003р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Лікувальний комплекс "Марат" в особі директора Петренко Г.А. (продавець, позивач) та приватним підприємством "Південний Арбат" в особі директора Волкової В.А. (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №10-Н, відповідно до п.1.1. якого продавець продав, а покупець купив приміщення насосної-хлораторної літ.С, що складається з приміщень: 1-1 насосної площею 7,6 кв.м., 1-2 хлораторної, площею 14,9 кв.м. та 1-3 складу, площею 5,3 кв.м., загальною площею 27,8 кв.м., а також прибудови с/1, площею 19,0 кв.м., с/2 площею 6,5 кв.м., огорожені залізобетонною огорожею, розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 60 на території ТОВ "Лікувальний комплекс "Марат" у відповідності з умовами, визначеними у даному договорі.

Згідно пункту 2.1 договору продавець, керуючись законодавством України про підприємства, про власність зобов'язався передати у повну власність зазначений об'єкт нерухомості.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що продавець надає покупцю рахунок, на суму обумовлену в п.3.1 договору, не пізніше одного робочого дня з моменту підписання сторонами договору.

Відповідно до п.2.3 договору продавець зобов'язався не пізніше п'яти днів з моменту підписання договору передати покупцю об'єкт цього договору за оформленим сторонами актом прийому-передачі та зі всією необхідною документацією, після чого право власності переходить до покупця і об'єкт даного правочину приймається на баланс за договірною вартістю.

Вартість відчужуваного об'єкту в національній валюті України складає 3 936,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Розрахунки за придбаний об'єкт купівлі-продажу здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів платіжним дорученням з рахунку покупця на рахунок продавця (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання, оформлення акту прийому-передачі та діє до повного виконання сторонами його умов (п.5.1 договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікувальний комплекс "Марат" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом у даній справі про визнання вказаного договору недійсним, вважаючи, що по-перше, спірний договір був підписаний від ТОВ "ЛК "Марат" генеральним директором Петренко Г.А., який не мав відповідних повноважень на підписання вказаного договору, оскільки знаходився у щорічній відпустці з 15 по 30.03.2003р. включно. По-друге, оспорюваний правочин підписано вказаною особою з порушенням порядку, встановленого статутом товариства, а саме: без виклику експерта з оцінки майна та без попереднього повідомлення всіх учасників товариства про спірну угоду щодо продажу нерухомого майна. Крім того, позивач зазначав про дотримання ним строку позовної давності, оскільки про факт продажу спірного майна він дізнався лише у березні 2012р., коли на підставі наказу №15/2-і від 15.03.2012р. було проведено інвентаризацію майна товариства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України усі справи, підвідомчі господарським судам, розглядають у першій інстанції місцеві господарські суди (господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя).

Компетенція зазначених судів щодо розгляду справ розмежовується за предметними та територіальними ознаками. Загальні правила територіальної підсудності справ визначено статтею 15 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної з договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Згідно п. 1.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 15 ГПК, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними, визначається за місцезнаходження сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Якщо зобов'язаною за договором є кожна із сторін, справа розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Зазначена позиція викладена також і в п. 20.5 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 24.10.2011р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 та ч. 3 ст. 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України договір є підставою виникнення зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 10-Н від 18.03.2003р., укладеного між сторонами у справі, відповідно до умов якого ТОВ "ЛК "Марат" (продавець) зобов'язався не пізніше п'яти днів з моменту підписання договору передати за актом приймання-передачі, а ПП "Південний Арбат" (покупець) зобов'язався прийняти у власність нерухоме майно, загальною площею 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкинське шосе, 60 на території ТОВ "ЛК "Марат", та здійснити розрахунок за придбаний об'єкт купівлі-продажу шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця.

Таким чином, права та обов'язки за спірним договором виникли у обох сторін, а відтак територіальна підсудність даного спору має визначатися за місцезнаходженням відповідача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.11.2012р. місцезнаходженням відповідача є АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкинське шосе, 60 , 98661 (а.с. 28, 29).

Однак, вищевикладеного не було враховано судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим суди при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови порушили норми процесуального права.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України якщо рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу, то таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.

У разі коли непідсудність справи даному місцевому господарському суду виявлено під час касаційного перегляду судового рішення і останнє в зв'язку з цим скасовується, то матеріали справи підлягають поверненню до місцевого господарського суду, який прийняв рішення, для виконання ним вимог частини першої статті 17 ГПК, про що зазначається в резолютивній частині постанови апеляційної чи касаційної інстанції (п. 20.9. Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 24.10.2011р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

Враховуючи викладене, прийняті у даній справі постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи до господарського суду Донецької області для вирішення питання щодо надіслання справи за встановленою територіальною підсудністю.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний договір купівлі-продажу №10-Н було укладено сторонами 18.03.2003р., вірно зазначили, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, що діяли на момент укладення спірного договору, зокрема положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Таким чином, здійснюючи свої функції, представник діє на підставі повноважень, що йому надаються. Виникнення у представника необхідного повноваження закон пов'язує, перш за все, з волевиявленням особи, яку представляють, а також з іншими фактами, прямо вказаними в законі. Письмовий правочин можу бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту.

Згідно ст. 25 ЦК УРСР юридична особа діє на підставі статуту.

Аналогічні норми містилися і у ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні", який був чинний на момент укладення спірного договору.

Статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", в редакції чинній на момент укладення спірного договору, передбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи повинні містити відомості, зокрема про склад та компетенцію органів товариства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій станом на момент підписання спірного договору діяв статуту ТОВ "Лікувальний комплекс "Марат" в редакції 2002 року, зареєстрований виконавчим комітетом Ялтинської міської ради.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Згідно п. 1.2. вказаного статуту засновниками (учасниками) ТОВ "Лікувальний комплекс "Марат" є Федерація незалежних професійних спілок Криму, ПП "Фірма Хелп", ПП "Фламінго". Пунктом 6.18 Статуту визначено, що виконавчим органом товариства є Генеральний директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. Генеральний директор призначається та звільняється від посади зборами учасників товариства. Генеральний директор має право без довіреності укладати від імені товариства договори. При цьому до його компетенції входить також продаж рухомого і нерухомого майна (з обов'язковим викликом експерта по оцінці). Генеральний директор повідомляє учасників товариства про майбутні операції по вищезазначеним угодах.

Таким чином, укладення від імені товариства договорів, в т.ч. щодо продажу нерухомого майна, було віднесено загальними зборами учасників товариства до компетенції генерального директора, який під час вчинення спірного правочину мав право діяти без довіреності за умови попереднього повідомлення учасників товариства про вчинення таких угод. Отже, учасники товариства, передбачивши в Статуті вищенаведені положення, тим самим надали свою згоду на вчинення генеральним директором таких угод. Разом з цим з наявного в матеріалах справи наказу ТОВ "ЛК "Марат" № 14/03 від 14.03.2003р. не вбачається що щорічна відпустка переривала повноваження ОСОБА_1., як генерального директора ТОВ "ЛК "Марат", а докази, які б свідчили про уповноваження іншої особи виконувати обов'язки керівника підприємства, в матеріалах справи відсутні, що, в свою чергу, не дає підстав вважати що договір було укладено ОСОБА_1 з перевищенням повноважень.

Однак, викладеного не було враховано судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови, у зв'язку з чим суди дійшли передчасних висновків щодо підписання спірного договору неповноважною на те особою.

Крім того, відповідно до ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

Отже, судам слід з'ясувати належним чином чи вчинялися ТОВ "ЛК "Марат" дії, які б свідчили про наступне схвалення товариством спірного договору. При цьому, слід врахувати, що згідно п.п. 2.3., 3.2. договору продавець зобов'язався не пізніше п'яти днів з моменту підписання договору передати покупцю об'єкт цього договору за оформленим сторонами актом прийому-передачі та зі всією необхідною документацією, а покупець зобов'язався здійснити розрахунки за придбаний об'єкт купівлі-продажу шляхом безготівкового перерахування коштів платіжним дорученням з рахунку покупця на рахунок продавця.

Крім того, як вбачається з договору купівлі-продажі від 26.01.2004р., укладеного між ПП "Південний Арбат" та ОСОБА_4 і посвідченого нотаріусом 26.01.2004р., про що зроблено запис в реєстрі державної нотаріальної контори за № 5-84, право власності на спірне майно належало відповідачу на підставі спірного договору купівлі-продажу №10-Н від 18.03.2003р. та акту прийняття-передачі від 22.12.2003р. та було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації м. Ялта 16.01.2004р. під № 258/5559.

Однак, обставини виконання сторонами зазначених умов спірного договору (п.п 2.3. та 3.2.), зокрема щодо складання між сторонами зазначеного акту прийняття-передачі від 22.12.2003р., здійснення між ними розрахунку за придбаний об'єкт купівлі-продажу, здійснення відповідачем реєстрації права власності на придбане за спірним договором майно, залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.

Таким чином судам необхідно врахувати вищевикладене та з'ясувати чи порушував спірний договір права позивача, та чи є у зв'язку з цим обґрунтованими посилання позивача на те, що про порушення свого права, тобто про факт продажу нерухомого майна за спірним договором, він дізнався лише під час проведення в грудні 2011 року інвентаризації майна товариства. При цьому, слід врахувати, що згідно пп.б п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994р., проведення інвентаризації є обов'язковим перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов'язань, інвентаризація яких проводиться не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки.

Крім того, слід зазначити, що згідно ст.91 ГПК України апеляційну скаргу, крім сторін у справі, мають право подати також особи, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_4 та просила скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2013р. у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та на порушення норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваного рішення. Крім того зазначала, що її не було залучено до розгляду справи, проте, вона згідно договору купівлі-продажу від 26.01.2004р. є власником майна, яке є предметом спірного договору.

Однак, судом апеляційної інстанції не з'ясовано чи стосується прийняте місцевим господарським судом рішення у даній справі прав та обов'язків заявника апеляційної скарги - ОСОБА_4, чи порушує рішення її права, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням нерухомим майном, яке було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна № 10-Н від 18.03.2003р., та чи існує між сторонами у справі і скаржником правовий зв'язок.

Крім того, заявником апеляційної скарги подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 27 ГПК України передбачено можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Проте, суд апеляційної інстанцій не вирішив належним чином питання щодо наявності у ОСОБА_4 юридичного інтересу у даній справі.

Таким чином, при новому розгляді справі суд має вирішити вказане питання та з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи буде покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, та у зв'язку із встановленим вирішити питання щодо можливості залучення ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.111 7 ГПК України). Відтак, встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, залучити до участі у справі осіб, права і обов'язки яких стосуються предмету спору, встановити їх права на спірне майно, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2013р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2013р. у справі № 5006/11/199пд/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко