Постанова

від 07.11.2013 по справі 805/13918/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2013 р. Справа №805/13918/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: о 16 год. 45 хвил.

Донецький окружний адміністративний суд в складі судді Бєломєстнова О.Ю.

за участі секретаря Сімонова Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «В.С.Б. - центр»

до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м.

Донецька

про визнання неправомірними дій щодо винесення рішення від 30.07.2013

року №272/02-44/1/32686315 та скасування рішення від 30.07.2013 року

№ 272/02-44/1/32686315 у частині стягнення штрафу у розмірі

30608,18 грн.

за участю представника позивача Колоди О.О.

представника відповідача Медведєва М.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «В.С.Б. - центр» звернулося до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання неправомірними дій щодо винесення рішення від 30.07.2013 року № 272/02-44/1/32686315, скасування рішення від 30.07.2013 року № 272/02-44/1/32686315 про стягнення штрафу у розмірі 64736,15 грн. та зобов'язання винести нове рішення про застосування фінансових санкцій у розмірі 34127,97 грн.

Ухвалою суду від 28.10.2013 року позовну заяву в частині скасування рішення від 30.07.2013 року № 272/02-44/1/32686315 про стягнення штрафу у розмірі 34127,97 грн. та в частині зобов'язання винести рішення про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 34127,97 грн. залишено без розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що проведеною відповідачем перевіркою було встановлено порушення ч.1 ст. 9, ч.2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим підприємством самостійно відкоригована сума страхових внесків за березень, квітень, травень 2008 року. У відповідності з ч.9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідачем були застосовані фінансові санкції у сумі 64736,15 грн., про що прийняте відповідне рішення. Позивач вважає, що рішення про застосування фінансових санкцій у частині застосування штрафу у розмірі 30608,18 грн. не відповідає положенням ст. 58 Конституції України та рішенням Конституційного суду України, оскільки на час прийняття спірного рішення вказана норма закону втратила чинність.

У судовому засіданні позивач просив задовольнити позов з підстав, що наведені вище.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у запереченнях №12106 від 04.11.2013. Зокрема з посиланням на абзац 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року N 2464-VI вказує на наявність у відповідача права застосовувати положення ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних відносин.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «В.С.Б. - центр» зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 10.12.2003 року. Як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька.

Відповідач - управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м.Донецька є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього ст. 12 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011.

Відповідачем 26.07.2013 року складений акт №03-18/249 про результати перевірки позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України за період з 01.03.2008 року по 01.07.2013 року, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2007 року по 01.07.2013 року.

У даному акті зазначено, що в порушення ч.1 ст. 19 , ч. 2 ст. 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивачем за період з 01.03.2008 року по 31.12.2008 року не нараховані страхові внески за ставкою 33,2%, 4% у сумі 29397,89 грн., а саме: за березень 2008 року у сумі 12093,48 грн., за квітень 2008 року у сумі 11414,18 грн., за травень 2008 року у сумі 5102,64 грн., за червень 2008 року у сумі 396,41 грн., за липень 2008 року у сумі 391,18 грн.

17.06.2013 року позивачем був поданий Додаток № 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування «Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України». Зазначеним Додатком позивач самостійно донарахував суми страхового внеску за березень-липень 2008 року у розмірі 29397,89 грн.

На підставі даного акту у відповідності до приписів п.4 ч.9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.25003 року № 1058 (далі - Закон №1058) та абз. 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року N 2464 (далі - Закон № 2464) відповідачем прийняте рішення №272/02-44/1/32686315 від 30.07.2013 року про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 64736,15 грн.

Дане рішення одержано позивачем 30.07.2013р., що підтверджується відповідним підписом керівника на його тексті. Після цього 05.08.2013 позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування зазначеного вище рішення та визнання неправомірними дій з його прийняття. Ухвалою суду (суддя Ткаченко Т.С.) від 27.08.2013 було відкрите провадження у справі №80/11361/13-а. Позовна заява у даній справі була залишена без розгляду ухвалою суду від 07.10.2013р. у зв'язку з одержанням від позивача заяви про її відкликання.

У письмових поясненнях та усно у судовому засіданні представник позивача пояснив, що відкликання позовної заяви у справі №80/11361/13-а було пов'язане з незнанням норм процесуального права. Позивач був не згодний з рішенням відповідача частково, проте звернувся з позовом про його скасування цілком. Тому керівництвом позивача було прийняте рішення про відкликання адміністративного позову та звернення з іншим позовом. Саме за цим позовом відкрите провадження у даній справі.

Відповідно до п. 5 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Суд враховує, що у рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000р. та справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому з урахуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права, а також норм ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає, що незначне пропущення строку звернення до суду з поважних причин за умови відсутності ознак недбалого ставлення позивача до реалізації права на справедливий судом розгляд не може бути перешкодою для надання судового захисту порушеним правам особи.

Зважаючи на наведене, суд вважає причину пропуску строку звернення до суду поважною.

Позивач оспорює рішення відповідача №272/02-44/1/32686315 від 30.07.2013 року про застосування фінансових санкцій в розмірі 64 736,15 грн. у частині застосування штрафу у розмірі 30 608,18 грн., що відповідає затримці нарахування та сплати зобов'язань за березень, квітень, травень 2008 року після 01.01.2011 року (правомірність застосування санкцій з березня 2008р. по грудень 2010 року позивач не заперечує). При цьому він не заперечує фактичних обставин, викладених у наведеному вище акті перевірки. З урахуванням цього суд дійшов висновку про те, що причиною виникнення спору є виключно різне тлумачення сторонами положень законодавства щодо можливості застосування органами Пенсійного фонду України ст. 106 Закону №1058 після 01.01.2011.

При вирішенні питання про правомірність застосування відповідачем фінансових санкцій на підставі пункту 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058 суд виходить з наступного.

Згідно з наведеною нормою за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

З аналізу даної норми слідує, що встановлений нею склад порушення безпосередньо пов'язаний з не нарахуванням та несплатою страхувальником страхових внесків.

01.01.2011р. набрав чинності Закон № 2464, згідно пп. 12 "й" п. 11 Прикінцевих та перехідних положень якого втратили чинність норми частини першої - дев'ятої статті 106 Закону № 1058.

Втім, абзацом 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З аналізу цієї норми слідує, що вона встановлює умови збереження повноважень щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю нарахування та сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, які мав відповідач до втрати чинності частиною 9 статті 106 Закону № 1058.

До таких умов належить певний період часу, а саме до повного стягнення заборгованості, яка складається з:

- несвоєчасно нарахованих або сплачених сум страхових внесків, у тому числі строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій;

- штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи в порушення ч. 1 ст. 14, ч.1 ст. 15 Закону № 1058 позивачем за період з 01.03.2008 року по 31.12.2008 року не були нараховані страхові внески за ставкою 33,2% та 4%. Позивач виявив помилку та самостійно відкоригував суми страхових внесків, надавши до відповідача у червні 2013 року Додаток № 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування «Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України».

Самостійно донараховані позивачем страхові внески у сумі 29397,89 грн. були сплачені 18.06.2013 року, але не на належний розрахунковий рахунок, що підтверджується карткою особового рахунку позивача та платіжним дорученням від 18.06.2013 року № 80. 30.07.2013 року за заявою позивача суми страхових внесків у розмірі 29397,89 грн. були зараховані на відповідний розрахунковий рахунок, що не заперечується сторонами.

Таким чином, у позивача була наявна заборгованість зі сплати страхових внесків у розмірі 29397,89 грн., яка виникла до 1 січня 2011 року, а саме за період з березень-травень 2008 року. Заборгованість зі сплати страхових внесків, яка виникла у 2008 році, була погашена лише 30.07.2013 року.

До цього часу в силу Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 у відповідача зберігалися повноваження щодо застосування фінансових санкцій, якими він був наділений до 01.01.2011р.

Аналогічний висновок щодо застосування вищенаведених норм міститься у постановах Верховного суду України від 26.03.2013р. за позовом ТОВ «ДІН-АРТ» до управління ПФУ у м. Краматорську та від 19.02.2013р. за позовом ДП «Ровенькиантрацит» до відділення виконавчої дирекції ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З розрахунку штрафних санкцій до спірного рішення вбачається, що вони застосовані до позивача виходячи з 5 відсотків донарахованої суми за період з березня, квітня, травня 2008 року по травень 2013 року (місяць, у якому погашені донараховані суми внеску). Саме до травня 2013 року в силу Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 у відповідача зберігалися повноваження щодо застосування фінансових санкцій щодо донарахованих сум, якими він був наділений до 01.01.2011р.

З урахуванням вищевикладеного відповідачем правомірно застосований пункт 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058 та прийнято рішення від 30.07.2013 року № 272/02-44/1/32686315 про застосування фінансової санкції у розмірі 64736,15 грн.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на ст. 58 Конституції України та неправомірність застосування відповідачем норми Закону № 1058, яка не існує.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (Справа N 1-7/99) вказано, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У спірних правовідносинах відповідач не застосовував до позивача норм, які на час вчинення ним правопорушення не набрали чинності. Тому порушення заборони зворотної дії закону у часі у спірних правовідносинах відсутнє.

Спірне правопорушення мало триваючий характер, виникло у 2008 році, коли позивач не нарахував страхові внески, та припинилося у травні 2013р., коли вони були донараховані та сплачені. В силу Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 у відповідача були наявні повноваження із застосування передбачених ст.. 106 Закону №1058 санкцій до позивача до травня 2013р.

Ці повноваження можуть бути реалізовані виключно шляхом прийняття рішення про застосування штрафних санкцій. Тому не зважаючи на втрату чинності з 01.01.2011р. для невизначеного кола осіб положень ст. 106 Закону №1058, стосовно позивача вони підлягали застосуванню з огляду на Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464.

За таких обставин суд приходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України стягненню не підлягають.

Керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 69-71, 86, 87, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «В.С.Б. - центр» до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання неправомірними дій щодо винесення рішення від 30.07.2013 року № 272/02-44/1/32686315 та скасування рішення від 30.07.2013 року № 272/02-44/1/32686315 у частині стягнення штрафу у розмірі 30608,18 грн. відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 07 листопада 2013р. Постанова складена у повному обсязі 12 листопада 2013р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.