Рішення

від 12.11.2013 по справі 916/2312/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р.Справа № 916/2312/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Волочнюк О.С.,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора Бурдо Олександра Володимировича до Приватного підприємства „Логістік-Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство „Юніпал", про стягнення 65030,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 11.11.2013 р. оголошувалась перерва до 12.11.2013 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 в особі ліквідатора Бурдо Олександра Володимировича звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Логістік-Агро" про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування в розмірі 80 571,58 грн., посилаючись на наступне.

30.04.2013 р. між ФОП ОСОБА_3 та ПП „Логістік-Агро" було укладено договір транспортного експедирування, відповідно до умов якого, ПП „Логістік-Агро" за плату доручає ФОП ОСОБА_3 організувати виконання послуг перевезення вантажу.

Так, позивач вказує, що на виконання умов відповідних заявок з 30.06.2010 р. по 01.09.2011 р. ним були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 449 820,89 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт. Проте, вказану суму відповідачем було оплачено частково в сумі 388647,15 грн., що підтверджується банківськими виписками.

При цьому позивач посилається на те, що відповідно до п. 3.2 договору замовник зобов'язався оплатити надані перевізником послуги протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт і надання документів, передбачених 4 параграфом договору. Зазначені в п. 3.2 договору документи, за ствердженнями позивача, були отримані відповідачем, про що свідчать відповідні поштові сповіщення. Однак, відповідач не здійснив повної оплати до встановленого строку, чим порушив взяте на себе за договором зобов'язання.

Наразі позивач зазначає, що оскільки сплата заборгованості до 01.09.2011 р. здійснювалась частинами, відповідно до приписів ст. 534 ЦК України перед зарахуванням основного боргу за кожним з проведених платежів з відповідача справлялась пеня, яку було нараховано на день кожного платежу. За таких обставин, позивач стверджує, що за відповідачем рахується основний борг в сумі 76111,26 грн., також відповідачу нараховано 4460,32 грн. відсотків річних, що разом складає 80571,58 грн.

Також заявник зазначає, що постановою господарського суду Херсонської області від 06.12.2012 р. № 5024/1642/2012 визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бурдо Олександра Володимировича.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2013 р. позовну заяву ФОП ОСОБА_3 в особі ліквідатора Бурдо Олександра Володимировича прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2312/13, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

18.10.2013 р. представником позивача було подано до господарського суду Одеської області заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 86), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 61173,74 грн. та 3% річних в сумі 3856,46 грн.

Відповідачем були подані до господарського суду Одеської області заперечення на позовну заяву, в яких зазначено про те, що право вимоги за договором на організацію перевезень автомобільним транспортом від 30.04.2010 р., по якому виникла спірна заборгованість, позивачем було відступлено Приватному підприємству „Юніпал".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.10.2013 р. до участі у справі № 916/2312/13 було залучено Приватне підприємство „Юніпал" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 11.11.2013 р. представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про застосування строку позовної давності (а.с. 113 т.2) посилаючись на те, що відповідно до п. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Транспортним кодексом (статутом) в даному випадку буде статут автомобільного транспорту УРСР від 27.06.1969 р., відповідно до п. б) ст. 168 якого „строк пред'явлення позову обчислюється з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову". Також представником відповідача були надані заперечення на позовну заяву (а.с. 114-116 т.2), відповідно до яких відповідач пояснив, що дійсно між сторонами було укладено договір, згідно п. 3.2 якого рахунки виконавця підлягають оплаті протягом 30 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт та надання замовнику документів, перелічених в розділі 4 договору. Відповідно до п. 4.2 договору виконавець після виконання кожного перевезення надає замовнику наступні документи: рахунок встановленого зразка з врахуванням ПДВ, ксерокопія заявки на перевезення, засвідчена мокрою печаткою виконавця, 3 екземпляр ТТН для перевезення по Україні, податкова накладна, акт виконаних робіт. В п. 4.3 договору зазначено, що при відсутності будь-якого із перелічених документів оплата за перевезення виконуватись не буде. Таким чином, представником відповідача було зазначено, що позивачем не доведено те, що всі істотні умови договору перевезення, в т.ч. ціна, були погоджені, а також те, що позивач не надав відповідачу всі передбачені договором документи для оплати перевезення.

В свою чергу в засіданні суду 12.11.2013 р. позивачем були подані заперечення на заперечення та клопотання відповідача (а.с. 122 т.2), в яких позивач зазначає, що відповідно до п. 3.2 укладеного між сторонами договору від 30.04.2010 р. замовник зобов'язався оплатити надані перевізником послуги протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт і надання документів, передбачених 4 параграфом договору. Документи, зазначені у розділі 4 договору були отримані відповідачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення. Позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 449 820,89 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, які сторони склали, підписали та скріпили своїми печатками. На думку представника позивача, часткова оплата відповідачем боргу в сумі 388 647,15 грн., про що свідчать банківські виписки, є підтвердженням отримання послуг з перевезення вантажу. Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності з посиланням на приписи ч. 3 ст. 925 ЦК України позивач вважає їх безпідставними, оскільки у даному випадку позивачем надані транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу за домовленістю з відповідачем, про що свідчить договір та акти виконаних робіт. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, представник позивача просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 61173,74 грн. та 3% річних в сумі 3 856,46 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

30 квітня 2013 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (замовник) та Приватним підприємством „Логістік-Агро" (виконавець) було укладено договір на організацію перевезення автомобільним транспортом (а.с. 34-36 т.1), відповідно до п. 1.1 якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобовязання організувати доставку вантажів/товарів замовника у відповідності із узгодженими сторонами в заявках маршрутами. Замовник оплачує виконання завдання в сумі, узгодженої сторонами та заявках, які є невід'ємними частинами договору. В суму завдання включені затрати виконавця на виконання завдання замовника та винагороди виконавця у разі, коли останній надає транспортно-експедиційні послуги (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.2.2 договору замовник зобов'язаний сплачувати рахунки виконавця (суму завдання) на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п. 3.2 договору замовник зобов'язався оплатити надані перевізником послуги протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт і надання документів, передбачених 4 частиною договору. Товарно-транспортна накладна повинна містити відмітки відправника вантажу, перевізника та отримувача вантажу.

Так, п. 5.1 договору передбачено, що замовник завчасно сповіщає виконавця письмовою заявкою про необхідність перевезення вантажу. Виконавець зобов'язаний розглянути заявку та повідомити замовника про можливість виконання перевезення в день отримання заявки. Заявка вважається прийнятою до виконання з моменту отримання підтвердження виконавця на адресу замовника, шляхом підписання уповноваженим представником виконавця заявки замовника та скріплення її печаткою виконавця (п. 5.2 договору).

П. 6.1.2 договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за дійсним договором. Оплата пені (штрафу) не звільнює винну сторону від виконання зобов'язань за договором.

Відповідальність виконавця за договором передбачена п. 6.2 договору. Так, у разі неподані автотранспорту під завантаження згідно підтвердженої заявки або відмови від виконання підтвердженої заявки менше, ніж за 24 години до узгодженого часу подання автотранспорту під завантаження, виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 10% від суми завдання, вказаної у заявці.

При цьому, як передбачено п. 6.3.1 договору нормативний простій автомобілю при завантаженні (розвантаженні) приймається сторонами в межах 24 годин для перевезення по території України та 48 годин для міжнародних перевезень.

Дія даного договору встановлюється з моменту його підписання. Так, дія договору продовжується на кожний наступний календарний рік при відсутності пропозицій сторін про розірвання дійсного договору. Даний договір може бути розірвано сторонами в порядку, встановленому діючим законодавством України (п. 9.1 договору).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з аналізу умов укладеного між сторонами по справі договору, останній за своєю суттю відноситься до договорів на транспортне експедирування, в межах якого позивач зобов'язався організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом.

До того ж в п. 6.1.1 вказаного договору сторони домовились, що правовідносини за договором регулюються, крім ГК та ЦК, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, Міжнародними правилами перевезення вантажів, Статутом автомобільного транспорту України, Правилами перевезення небезпечних вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

Так, укладений між сторонами по справі договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно положень ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Зокрема, з аналізу ч. 1 ст. 929 ЦК України випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

Положення глави 65 Цивільного кодексу України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічні положення вказаної статті Цивільного кодексу України закріплені в ст. 316 ГК України.

В ст. 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України надає сторонам свободу у визначенні умов договору транспортного експедирування, яка, однак, може бути обмежена законом або іншими нормативно-правовими актами.

У даній ситуації позивач за укладеним з відповідачем договором зобов'язався здійснити перевезення вантажу, тим самим надати транспортно-експедиційні послуги. В цьому випадку позивач мав виконати дії, що складають предмет різних договорів: договору транспортного експедирування та перевезення, хоча формально вони містяться в одному документі.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вказує позивач, на виконання умов відповідних заявок з 30.06.2010 р. по 01.09.2011 р. ним були належним чином надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 449 820,89 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (а.с. 37-116), підписані та скріплені мокрими печатками сторін.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

П. 4.1 договору передбачено, що виконавець один раз в рік надає замовнику завірені мокрою печаткою виконавця копії таких документів:

- свідоцтво про державну реєстрацію;

- ліцензію на вантажоперевезення (для перевізників);

- свідоцтво платника податку на ПДВ (якщо виконавець таким є);

- свідоцтво про сплату єдиного податку за період виконаних послуг. Вид діяльності, який вказано у свідоцтві, не повинен бути іншим, ніж вид послуг, вказаний в акті виконаних робіт;

- довідку з ЄДРПОУ.

П. 4.2 договору визначає перелік документів, що надаються після виконання кожного перевезення:

- рахунок встановленого зразка з відміткою ставки ПДВ;

- ксерокопія заявки на перевезення, завірена мокрою печаткою виконавця;

- CMR для міжнародних перевезень, 3-й екземпляр ТТН для перевезень по Україні;

- податкова накладна, якщо виконавець є платником ПДВ;

- акт виконаних робіт із зазначенням наступної інформації: обов'язкове посилання на дату та номер договору, обов'язкове посилання на номер та дату заявки, маршрут, ТТН або CMR, номер авто/напівпричепу, ПІП водія.

Зазначені документи, за ствердженнями позивача, були отримані відповідачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні поштові сповіщення (а.с. 117-126 т.1).

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажу є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що позивач не надав відповідачу всі передбачені договором документи для оплати перевезення з огляду на їх необґрунтованість, тим більш, що оплата здійснюється згідно виставленого рахунку.

Як було з'ясовано судом, для оплати вказаних послуг позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури (а.с. 191-200 т.1, а.с. 1-69 т.2). Однак, як стверджував позивач та було встановлено судом, вказану суму відповідачем було оплачено частково в сумі 388647,15 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 135-189 т.1), у зв'язку з цим сума боргу відповідача склала 61173,74 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було складено акт звіряння взаєморозрахунків за 01.01.2010 року - 12.09.2013 року (а.с. 70-72 т.2), відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 13.09.2013 року складає 61173,74 грн.

Слід зазначити, що наявність вказаної суми боргу відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. При цьому відповідач послався на пропущення позивачем строку позовної давності, що встановлена в п. 3 ст. 925 ЦК України, згідно з якою до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Транспортним кодексом (статутом) в даному випадку відповідач визначає Статут автомобільного транспорту УРСР від 27.06.1969 р., відповідно до п. б) ст. 168 якого строк пред'явлення позову обчислюється з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Між тим суд зазначає, що до вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується строк позовної давності в один рік (ч. 3 ст. 925 ЦК України). Що стосується вимог, що випливають з договору транспортного експедирування, то оскільки глава 65 ЦК України не містить спеціальних норм щодо цього, то до вказаних вимог застосовується загальний строк позовної давності у три роки, передбачений ст. 257 ЦК України. Враховуючи те, що судом встановлено виникнення у сторін за спірним договором обов'язків за договором транспортного експедирування та надання позивачем саме транспортно-експедиційних послуг, відповідно у даному випадку застосовується загальний строк позовної давності.

Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи вищезазначене та те, що останній акт здачі-прийняття послуг складено 02.07.2011 р., вартість послуг по якому мала бути оплачена протягом 30-ти банківських днів, суд доходить до висновку про заявлення позивачем позову в межах 3-річного строку позовної давності.

Відтак, несплатою позивачу суми заборгованості за надані останнім транспортно-експедиційні послуги відповідачу, що полягали у здійсненні перевезення вантажу, відповідачі порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

При цьому, позивачем було зазначено, постановою господарського суду Херсонської області від 06.12.2012 р. № 5024/1642/2012 визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бурдо Олександра Володимировича.

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає цілком обґрунтованими позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора Бурдо Олександра Володимировича про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 61173,74 грн.

Разом з тим судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що право вимоги за договором на організацію перевезень автомобільним транспортом від 30.04.2010 р., по якому виникла спірна заборгованість, позивачем було відступлено Приватному підприємству „Юніпал", а відтак відсутні підстави для заявлення позивачем вимог до відповідача. Так, з наданої відповідачем до суду копії вказаного договору вбачається, що 03.12.2012 р. між ФОП ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ПП „Юніпал" (новий кредитор) складався договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне первісному кредиторові, і стає кредитором за договором організації перевезень автомобільним транспортом від 30.04.2010 р., укладеним між первісним кредитором та ПП „Логістік-Агро". Проте, оригінал вказаного договору до суду не був наданий ані сторонами, ані третьою особою. В свою чергу вказані обставини унеможливлюють встановлення судом факту переуступлення позивачем на користь третьої особи права вимоги за спірним договором від 30.04.2010 р., а відтак суд доходить до висновку про ненастання відповідних обставин, з яким закон пов'язує припинення права позивача вимагати від відповідача належного виконання вказаного договору.

Щодо вимог позивача про стягнення з Приватного підприємства „Логістік-Агро" 3% річних в сумі 3 856,46 грн. за 767 днів, розрахунок яких наведено в додатку до заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 86-89), суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати за транспортно-експедиційні послуги за договором від 30.04.2010 р. не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

До того ж відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору від 30.04.2010 р. з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати наданих послуг, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за надані транспортно-експедиційні послуги, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на суму боргу в сумі 3 856,46 грн.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора Бурдо Олександра Володимировича до Приватного підприємства „Логістік-Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство „Юніпал", про стягнення 65030,20 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Логістік-Агро" (67734, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Красна Коса, вул. Шкільна, буд.1; код ЄДРПОУ 36891076) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) в особі ліквідатора Бурдо Олександра Володимировича суму основного боргу в розмірі 61173/шістдесят одна тисяча сто сімдесят три/грн. 74 коп., 3% річних в сумі 3856/три тисячі вісімсот п'ятдесят шість/грн. 46 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2013 р.

Суддя Петров В.С.