Постанова

від 13.11.2013 по справі 918/1126/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 918/1126/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Шмід В.В. (договір про надання правової допомоги від 31.05.2013 року, посвідчення адвоката від 25.03.2011 року);

відповідача: Юхимюк М.А. (довіреність № 12/7 від 02.01.2013 року)

розглянувши апеляційну скаргу позивача Приватного сільськогосподарського підприємства "Зірка-Плюс" на рішення господарського суду Рівненської області від 09.10.13 р.

у справі № 918/1126/13 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Зірка-Плюс"

до служби автомобільних доріг у Рівненській області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09 жовтня 2013 року у справі №918/1126/13 в позові Приватного сільськогосподарського підприємства "Зірка-Плюс" (35340, Рівненська область, Рівненський район, с.Великий Житин, код ЄДРПОУ 32168281) (далі - позивач) до Служби автомобільних доріг у Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Пушкіна, 19, код ЄДРПОУ 25894919) (далі - відповідач) про визнання права власності відмовлено /а.с.160-162/.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що позовні вимоги є передчасними, оскільки на момент подачі вказаного позову було відсутнє рішення компетентного органу про відмову в державній реєстрації права власності ПСГП "Зірка-Плюс" на спірне нерухоме майно; ПСГП "Зірка-Плюс" використало більшу частину автопавільйону, ніж була йому відведена Службою відповідно до умов договору від 29 листопада 2002 року; крім того, у процесі розгляду справи було встановлено, що адреса спірного об'єкта нерухомого майна була змінена; перебування спірного автопавільйону, реконструйованого позивачем на балансі Служби автомобільних доріг у Рівненській області; знаходження спірного об'єкту нерухомості в межах смуги відведення автомобільної дороги Городище-Рівне-Старокостянтинів, яка становить 24 метри від осі дороги.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ПСГП "Зірка-Плюс" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги /а.с.166-175/.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи та неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що висновок місцевого господарського суду про не набуття права власності та відсутність правовстановлюючих документів у ПСГП "Зірка-Плюс" є безпідставним. Щодо передчасності позовних вимог у зв'язку з відсутністю рішення компетентного органу про відмову в державній реєстрації права власності на спірне нерухоме майно апелянт зазначає, що таке рішення наявне в матеріалах справи (від 02.09.2013 року). Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що посилання суду на розміри зовнішніх стін є безпідставними, оскільки відповідно до п.6.1. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, підрахунок площ приміщень будинків здійснюється в журналах внутрішніх обмірів, а не зовнішніх. Апелянт не погоджується з висновком місцевого суду щодо невідповідності адрес, адже техпаспорт виготовлений станом на 03.10.2013 року, а довідка про адресу надана службою 09.10.2013 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2013 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 13 листопада 2013 року.

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2013 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Коломис В.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П.

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні представник Служби автомобільних доріг у Рівненській області проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 листопада 2002 року між Службою автомобільних доріг у Рівненській області та Приватним сільськогосподарським підприємством "Зірка-Плюс" був укладений Договір про умови передачі частини автопавільйону на автомобільній дорозі Городище-Старокостянтинів, км.149 у тимчасове користування на взаємовигідних умовах /а.с. 10/.

Згідно з умовами вказаного договору ПСГП "Зірка-Плюс" взяло на себе зобов'язання: узгодити проект реконструкції автопавільйону із Службою, отримати дозвіл на реконструкцію автопавільйону в Управлінні містобудування та архітектури Рівненської облдержадміністрації, розпочати роботи по реконструкції автопавільйону після узгодження проекту реконструкції автопавільйону у Службі автодоріг, а також провести капітальний ремонт автопавільйону вцілому на автодорозі Городище-Старокостянтинів, 149 км. та забезпечувати утримання автопавільйону та прилеглої смуги відводу автодороги на ділянці 200 м. по обидві сторони, узгодити проект реконструкції автопавільйону із Службою, в свою чергу Служба мала дати дозвіл на розміщення в частині автопавільйону торгової точки.

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

Рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 липня 2003 року №101 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на проведення реконструкції в частині існуючого автопавільйону під кіоск-магазин для здійснення торгівельної діяльності" було затверджено технічну документацію на розміщення кіоску-магазину в частині існуючого автопавільйону на 149 км. автодороги Городище-Старокостянтинів, вирішено надати позивачу дозвіл на реконструкцію частини автопавільйону під кіоск-магазин, а також після введення в експлуатацію призначеного комісією Рівненської райдержадміністрації надати останньому дозвіл на проведення торгівельної діяльності в кіоску-магазині в частині існуючого автопавільйону на 149 км автодороги Городище - Старокостянтинів /а.с.23/.

У результаті проведеної ПСГП "Зірка-Плюс" реконструкції вказаного автопавільйону був створений та введений в експлуатацію новий об'єкт нерухомості - стаціонарна мала архітектурна форма. Вказаний факт підтверджується наявним у матеріалах справи актом державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 24 грудня 2003 року, затвердженого заступником голови Рівненської райдержадміністрації Ф.Меленчуком у відповідності до розпорядження голови Рівненської райдержадміністрації від 15.12.2003 року №943, яким була створена комісія для прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією автопавільйону під магазин та п.п.3.10 п.3 Державних будівельних норм України (надалі - ДБН А.3.1-3-94). Результатом роботи державної технічної комісії було складання і підписання акта державної технічної комісії усіма членами комісії та відповідними службами , в якому прийнято рішення про готовність до введення об'єкта в експлуатацію. /а.с. 24-25/.

Рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27 грудня 2003 року №33 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на відкриття магазину із кафетерієм" позивачу було надано дозвіл на відкриття магазину з кафетерієм в частині спірного автопавільйону.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 14.05.2005 року у справі №10/192, залишеним без змін постановою Львівського Апеляційного господарського суду від 07.11.2005 року, у позові Служби автомобільних доріг у Рівненській області до ПСГП "Зірка-Плюс" про розірвання договору від 29.11.2002 року в частині неузгодження проекту реконструкції було відмовлено.

Рішеннями вказаних судових інстанцій у зазначеній справі були встановлені наступні факти та зроблені наступні висновки: факт неузгодження проекту реконструкції автопавільйону було спростовано підписом начальника Служби Ф.Я.Жежуком, скріпленим печаткою Служби в паспорті зовнішнього опорядження фасадів кіоску-магазину в частині існуючого автопавільйону на 149 км автодороги Городище - Старокостянтинів, що свідчить про погодження даного проекту ПСГП "Зірка-Плюс"; факт наявності погодження проекту реконструкції автопавільйону головним архітектором Рівненського району та начальником Управління містобудування та архітектури Рівненської області; факт відсутності порушень зі сторони Підприємства будівельних, санітарних, пожежних і екологічних норм щодо виконання умов договору від 29.11.2002 року, що підтверджується актом за №109 від 24.12.2003 року державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, затвердженого заступником голови Рівненської райдержадміністрації Ф.Меленчуком; зроблено висновок про належне виконання умов договору від 29.11.2002 року, що підтверджено узгодженням проекту реконструкції автопавільйону Підприємством зі Службою.

Відповідно до статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Встановлені вищевказаними судовими рішеннями факти свідчать про правомірність розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, магазину, виконання робіт з реконструкції автопавільйону під магазин згідно отриманого дозволу від Служби автомобільних доріг в Рівненській області та погодженого нею проекту з реконструкції автопавільйону під магазин, а також прийняття його в експлуатацію, а відтак спростовують висновок місцевого господарського суду в даній справі щодо неправомірності розміщення спірного магазину.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає безпідставними висновки місцевого суду про відсутність підстав набуття права власності та відсутність правовстановлюючих документів у ПСГП "Зірка-Плюс" з огляду на наступне.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Частиною другою вказаної вище статті передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановленими актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Норми Цивільного Кодексу України (в редакції 2003 року), були введені в дію з 01.01.2004 року, а Закон "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" був прийнятий лише 01.07.2004 року, в той час, як спірні правовідносини відповідно виникли раніше, 24.12.2003 року, тобто до їх прийняття.

ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, не пов'язував момент виникнення права власності на новостворений об'єкт з моментом державної реєстрації цього права, в державі на той період здійснювалася реєстрація прав власності на нерухоме майно у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, яким було визначено порядок здійснення реєстрації прав власності (але не державної реєстрації прав) на нерухоме майно до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна - комунальними підприємствами БТІ.

Відповідно до п.1.6 та п.6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (у редакції наказу Міністерства Юстиції України №6/5 від 28.01.2003 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), та на яке вірно послався суд, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (лише будівництво яких закінчено та які прийняті в установленому порядку в експлуатацію, окрім тимчасових споруд, а також споруд, не пов'язаних фундаментом із землею) провадилося з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, зокрема фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Законодавством України, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було установлено наступне:

Порядок, основні вимоги і умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від їх форми власності та призначення, способи проведення будівельних робіт, які поширювалися на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів - будівель, споруд, приміщень підприємств, їх окремих черг, пускових комплексів встановлювали Державні будівельні норми України. Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення ДБН А.3.1-3-94 (на заміну СНиП 3.01.04-87), затверджені наказом Держкоммістобудування України 05.10.1994 №48, введені в дію з 01.01.1995 року (документ втратив чинність на підставі Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики № 191 від 18.10.2004 року).

Відповідно до п.п.3.11 п.3 ДБН А.3.1-3-94 підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є рішенням про готовність до введення в експлуатацію об'єкта, підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Крім того, відповідно до п.3.1 вказаних ДБН А.3.1-3-94, за рішенням державних технічних комісій, приймалися лише об'єкти, які не є державною власністю. Як висновок, у створеному (шляхом реконструкції) об'єкті, магазині, відсутня державна частка, що стверджується вказаним вище актом державної технічної комісії від 24.12.2003 року, оскільки закінчені будівництвом та підготовлені до експлуатації об'єкти державної власності підлягали прийняттю державними приймальними комісіями (п.2.1 вказаних ДБН).

Відповідно до п.18, 22, 23, 24 Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 13.10.2000 року №227, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.10.2000 року за №755/4976 (вказаний наказ №8227 втратив чинність 14.09.2006 року), розміщення об'єктів на платформах інженерних споруд, усередині приміщень здійснювалося на частині їх площі за погодженням відповідних органів державного нагляду в залежності від функціонального призначення, на підставі договору оренди з власником приміщення або уповноваженою ним особою. Стаціонарна мала архітектурна форма (на відміну від малих архітектурних форм) приймалася до експлуатації державною технічною комісією за участю суб'єкта підприємницької діяльності, уповноваженого представника органу містобудування та архітектури, а також, у залежності від функціонального призначення, представників відповідних служб з розглядом на місці відповідності об'єкта паспорту прив'язки. За результатами розгляду складався акт технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, складений за формою згідно з додатком 3. Після прийняття об'єкта до експлуатації здійснювалася його реєстрація органом містобудування та архітектури районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради. Як передбачалося формою акта технічної комісії про прийняття саме стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, (що є додатком 3 до п.23 правил), такий акт був підставою для оформлення права власності на об'єкт та включення його до державної статистичної звітності.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зауважує, що виходячи із зазначених та чинних на момент виникнення спірних правовідносин норм законодавства України, підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є рішенням про готовність до введення в експлуатацію об'єкта, в даному випадку акт №109 від 24.12.2003 року державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми, магазину площею 16 кв.м, реконструйованого із частини автопавільйону, в експлуатацію, затвердженого заступником голови Рівненської райдержадміністрації Ф.Меленчуком є документом, установленим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, який підтверджував право власності ПСГП "Зірка-Плюс" на вказаний об'єкт відповідно до п.6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в діючій на момент виникнення спірних правовідносин редакції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого господарського суду щодо не набуття права власності на спірне нерухоме майно, у встановленому законом порядку та відсутність правовстановлюючих документів на нього.

Відповідно до ст.58 Конституції України, нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з Законом України "Про автомобільні дороги" № 2862 від 08.09.2005 року надано визначення таких понять як "смуга відведення - це земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення доріг", об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу. У статті 9 цього закону визначено, що "складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно, проїзна частина, дорожнє покриття, смуга руху, споруди дорожнього водовідводу, штучні споруди, інженерне облаштування, об'єкти дорожнього сервісу та архітектурне облаштування". Розміщення інших об'єктів у межах смуги відведення без погодження з власниками доріг не допускається.

З викладених норм вбачається невідповідність висновку суду першої інстанції щодо заборони розміщення реконструйованого автопавільйону з посиланням на ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", якими передбачено заборону розміщення споруд торгівельно-побутового призначення, рекламоносіїв та інших об'єктів дорожнього сервісу на зупинках маршрутних транспортних засобів ближче 20 метрів у межах видимості в обидва боки (однак не в існуючих спорудах, зокрема в автопавільйонах), оскільки реконструкція відбулася з дозволу власника автодороги в межах існуючої споруди автопавільйону (в його частині), що знаходився на зупинці, а не поза його межами, і крім того дані правовідносини виникли до прийняття та набрання чинності Законом "Про автомобільні дороги" (в редакції від 08.09.2005 року). Відповідно до ст.1 ЗУ "Про автотранспорт" (в редакції від 05.04.2001 року), автопавільйон - це споруда на зупинці для короткочасного перебування пасажирів. Такий висновок суду спростовується підписаним та затвердженим актом державної технічної комісії від 24.12.2003 року про введення стаціонарної малої архітектурної форми, магазину в експлуатацію, який свідчить про відсутність порушень будівельних, санітарних, протипожежних та екологічних норм.

Щодо передчасності позовних вимог та посилання на аналогічну правову позицію, викладену у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 16 липня 2012 року у справі №5019/437/12б, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявне рішення про відмову в державній реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, а саме: лист начальника реєстраційної служби Рівненського районного управління юстиції від 02.09.2013 року №10-17/17/45 /а.с. 67/.

Також, апеляційний господарський суд, не погоджується із висновком місцевого суду про використання ПСГП "Зірка-Плюс" більшої частини автопавільйону для реконструкції, ніж було відведено Службою автомобільних доріг в Рівненській області. Відповідно до умов договору від 29.02.2002 року, підприємству було надано дозвіл на розміщення торгової точки в частині автопавільйону розміром 4,75*3,5 м., що фактично становить площу 4,75*3,5=16,625 кв.м., натомість у технічному паспорті, виготовленому 03.10.2013 року, внутрішня площа становить 4,82*3,43=16,53 кв.м. та за мінусом площі колони, яка не враховується до площі магазину, складає 16 кв.м.. Посилання суду на розміри зовнішніх стін є безпідставним, оскільки відповідно до п.6.1. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, підрахунок площ приміщень будинків здійснюється в журналах внутрішніх обмірів. Під час підрахунків слід користуватися величинами, визначеними у процесі безпосередніх обмірів, підрахунки виконувати з точністю до одного десяткового знака. Крім того, даний висновок суд першої інстанції спростовується актом комісії, в якому вказана площа введеного в експлуатацію об'єкта - 16 кв.м..

Колегія суддів не може погодитися з висновком господарського суду Рівненської області про невідповідність заявленого позову (із врахуванням заяви про уточнення адреси предмету позову у зв'язку із отриманням довідки від Служби про уточнення поштової адреси, 149км+205 м) технічному паспорту, у якому адреса магазину зазначена попередня (149 км. + 155 м.), оскільки техпаспорт виготовлений станом на 03.10.2013 року, а довідка про адресу надана службою 09.10.2013 року. Крім того, відповідно до п.11 вказаної вище Інструкції, у разі виявлення змін щодо складу, технічного стану, власників будинків тощо, суб'єкти господарювання вносять до інвентаризаційних документів відповідні виправлення та доповнення на підставі заяви власника об'єкту нерухомого майна. При наявності змін технічний паспорт замінюється на новий з позначкою про це в старому технічному паспорті, який залишається у замовника. Площа приміщення прямокутної форми підраховується множенням довжини на ширину. Крім того, відповідно до п.1.2, вказана інструкція визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів.

Відповідно, документ, технічний паспорт, який є результатом проведення технічної інвентаризації жодним чином на визнання права власності на нерухоме майно не впливає, а містить лише технічні показники площі та його технічного стану.

Підприємство звернулося до суду, зазначивши попередню адресу об'єкта (149км + 155м) відповідно до рішення виконкому Великожитинської сільської ради про присвоєння поштової адреси магазину (наявне в матеріалах справи та наявне у Підприємства на час звернення до суду). Відповідно, вирішення питання присвоєння поштової адреси, зміни чи уточнення не є компетенцією та обов'язком Підприємства, в т.ч. контролю та як було з'ясовано в суді першої інстанції належить до компетенції (щодо уточнення адреси та внесення її до бази даних адрес) органу місцевого самоврядування, ДП "Інформаційний центр" Мін'юсту та Служби автодоріг.

Однак зі зміною законодавства (набранням чинності ЦК України - 01.01.2004 року), норми ЦК України пов'язують момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно з моментом державної реєстрації прав власності (ст.331 ЦК України), яке (право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення) відповідно до ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 4 та ч.2 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, в т.ч. право власності на нерухоме майно, та яка (державна реєстрація) проводиться після прийняття його (об'єкта нерухомого майна) в експлуатацію в установленому законодавством порядку, якщо законодавством це передбачено (ст.331 ЦК України).

Відповідно до п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року, діючих на момент звернення Підприємства до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію речових прав, встановлено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник повинен подати органові державної реєстрації прав - документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку; документ, що підтверджував би право власності на об'єкт до його реконструкції; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Виходячи із п.46 Порядку, одним із документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та є необхідним для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав є документ, що підтверджує право на земельну ділянку, а відповідно до статтей 120, 128 ЗК України для виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку (викуп, оренда) необхідно надати документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці. Норми вказаного підзаконного нормативного акту, яким є вищевказаний Порядок, погіршують відповідальність особи, виходячи із положень ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України.

Однак, як вбачається із ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п.27 згаданого вище Порядку, підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень можуть бути рішення судів, що набрали законної сили щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Статтею 41 Конституції України гарантується право кожного на володіння, користування і розпорядження своєю власністю і т.д.. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Така ж норма закріплена і в ст.321 ЦК України, згідно якої право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст.ст.328, 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно набувається особою у встановленому Законом порядку, та є передумовою для виникнення права на захист такого права в порядку ст.392 ЦК України.

Як зазначають ст.ст.103, 104 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судом першої інстанції при постановленій оскаржуваного рішення було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, і, як наслідок, невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 328, 182, 331, 392 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Зірка-Плюс" задоволити, рішення господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року у справі №918/1126/13 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позовні вимоги задоволити та визнати за Приватним сільськогосподарським підприємством "Зірка-Плюс" (код ЄДРПОУ 32168281) право власності на приміщення магазину площею 16 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Рівне-Городище-Старокостянтинів,149 км.+205м.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 918/1126/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.