Постанова

від 26.02.2014 по справі 918/1126/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року Справа № 918/1126/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Божок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційних скаргПрокуратури Рівненської області, м. Рівне на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року у справігосподарського суду Рівненської області за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Зірка-Плюс", с. В.Житин, Рівненська обл. до Служби автомобільних доріг у Рівненській області, м. Рівне провизнання права власності

за участю представників

прокуратури: Жук І.К., посвідчення ГПУ від 30.07.2012 року № 000566,

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Зірка-Плюс" (далі за текстом - ПСГП "Зірка-Плюс") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Служби автомобільних доріг у Рівненській області про визнання права власності на будівлю магазину площею 16 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км + 205 м.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року у задоволення позовних вимог - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позовні вимоги є передчасними, оскільки на момент подачі вказаного позову було відсутнє рішення компетентного органу про відмову в державній реєстрації права власності ПСГП "Зірка-Плюс" на спірне нерухоме майно; ПСГП "Зірка-Плюс" використало більшу частину автопавільйону, ніж була йому відведена Службою автомобільних доріг відповідно до умов Договору від 29.11.2002 року; крім того, адреса спірного об'єкта нерухомого майна була змінена; перебування спірного автопавільйону, реконструйованого позивачем, на балансі Служби автомобільних доріг у Рівненській області; знаходження спірного об'єкту нерухомості в межах смуги відведення автомобільної дороги Городище-Рівне-Старокостянтинів, яка становить 24 метри від осі дороги.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року рішення господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року було скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволено та визнано за ПСГП "Зірка-Плюс" право власності на приміщення магазину площею 16 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км + 205 м.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що з огляду на преюдиційність фактів, встановлених у іншій справі, висновки суду першої інстанції про неправомірність розміщення магазину та виконання робіт з реконструкції автопавільйону під магазин без отримання дозволу Служби автомобільних доріг у Рівненській області є хибними; також, матеріали справи свідчать, що спірне приміщення було побудовано позивачем за погодженням з відповідачем і за наявності всіх необхідних на те дозвільних документів та в подальшому прийнято в експлуатацію у визначеному законом порядку; відтак, оскільки нормативно-правові акти згідно ст. 58 Конституції України не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, цивільне законодавство, яке діяло на час виникнення спірних відносин, не пов'язувало момент виникнення права власності на новостворений об'єкт з моментом державної реєстрації цього права, а тому позовні вимоги необхідно задовольнити.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року, прокуратура Рівненської області в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Рівненській області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року та залишити в силі рішення господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року.

ПСГП "Зірка-Плюс" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року - скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року.

Сторін згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2002 року Службою автомобільних доріг у Рівненській області та ПСГП "Зірка-Плюс" було укладено Договір про умови передачі частини автопавільйону, що знаходиться на автомобільній дорозі Городище-Старокостянтинів, км.149 у тимчасове користування на взаємовигідних умовах.

Згідно з умовами вказаного договору ПСГП "Зірка-Плюс" взяло на себе зобов'язання: отримати дозвіл на реконструкцію автопавільйону в Управлінні містобудування та архітектури Рівненської облдержадміністрації, розпочати роботи по реконструкції автопавільйону після узгодження проекту реконструкції автопавільйону у Службі автодоріг, а також провести капітальний ремонт автопавільйону в цілому на автодорозі Городище-Старокостянтинів, 149 км. та забезпечувати утримання автопавільйону та прилеглої смуги відводу автодороги на ділянці 200 м. по обидві сторони, побудувати туалет, а Служба автомобільних доріг у Рівненській області в свою чергу зобов'язувалась дати дозвіл на розміщення в частині автопавільйону торгової точки.

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

Рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30.07.2003 року № 101 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на проведення реконструкції в частині існуючого автопавільйону під кіоск-магазин для здійснення торгівельної діяльності" було затверджено технічну документацію на розміщення кіоску-магазину в частині існуючого автопавільйону на 149 км. автодороги Городище-Старокостянтинів, вирішено надати позивачу дозвіл на реконструкцію частини автопавільйону під кіоск-магазин, а також після введення в експлуатацію призначеного комісією Рівненської райдержадміністрації надати останньому дозвіл на проведення торгівельної діяльності в кіоску-магазині в частині існуючого автопавільйону на 149 км автодороги Городище - Старокостянтинів.

В результаті проведеної ПСГП "Зірка-Плюс" реконструкції вказаного автопавільйону був створений та введений в експлуатацію новий об'єкт нерухомості - стаціонарна мала архітектурна форма.

Вказаний факт підтверджується наявним у матеріалах справи Актом державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 24.12.2003 року, затвердженим заступником голови Рівненської райдержадміністрації Ф.Меленчуком у відповідності до розпорядження голови Рівненської райдержадміністрації від 15.12.2003 року № 943, яким була створена комісія для прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією автопавільйону під магазин. Результатом роботи державної технічної комісії було складання і підписання акта державної технічної комісії усіма членами комісії та відповідними службами, в якому прийнято рішення про готовність до введення об'єкта в експлуатацію.

Рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27.12.2003 року № 33 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на відкриття магазину із кафетерієм" позивачу було надано дозвіл на відкриття магазину з кафетерієм в частині спірного автопавільйону.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Рівненської області від 14.05.2005 року у справі № 10/192 залишеним без змін постановою Львівського Апеляційного господарського суду від 07.11.2005 року у позові Служби автомобільних доріг у Рівненській області до ПСГП "Зірка-Плюс" про розірвання Договору від 29.11.2002 року в частині неузгодження проекту реконструкції автопавільйону було відмовлено.

Рішеннями вказаних судових інстанцій у зазначеній справі були встановлені наступні факти та зроблені наступні висновки: факт неузгодження проекту реконструкції автопавільйону було спростовано підписом начальника Служби автомобільних доріг у Рівненській області Ф.Я. Жежуком, скріпленим печаткою Служби автомобільних доріг у Рівненській області в паспорті зовнішнього опорядження фасадів кіоску-магазину в частині існуючого автопавільйону на 149 км автодороги Городище - Старокостянтинів, що свідчить про погодження даного проекту ПСГП "Зірка-Плюс"; факт наявності погодження проекту реконструкції автопавільйону головним архітектором Рівненського району та начальником Управління містобудування та архітектури Рівненської області; факт відсутності порушень зі сторони підприємства будівельних, санітарних, пожежних і екологічних норм щодо виконання умов Договору від 29.11.2002 року, що підтверджується Актом за № 109 від 24.12.2003 року державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, затвердженого заступником голови Рівненської райдержадміністрації Ф.Меленчуком; зроблено висновок про належне виконання ПСГП "Зірка-Плюс" умов Договору від 29.11.2002 року, що підтверджено узгодженням проекту реконструкції автопавільйону підприємством зі Службою автомобільних доріг у Рівненській області.

Відповідно до статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, встановлені вищевказаними судовими рішеннями факти свідчать про правомірність розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, магазину, виконання робіт з реконструкції автопавільйону під магазин згідно отриманого дозволу від Служби автомобільних доріг в Рівненській області та погодженого нею проекту з реконструкції автопавільйону під магазин, а також прийняття його в експлуатацію, а відтак спростовують висновок місцевого господарського суду в даній справі щодо неправомірності розміщення спірного магазину.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України вбачається, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановленими актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Норми Цивільного Кодексу України (в редакції 2003 року) були введені в дію з 01.01.2004 року, а Закон "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" був прийнятий лише 01.07.2004 року, в той час, як спірні правовідносини відповідно виникли раніше, 24.12.2003 року, тобто до їх прийняття.

Цивільний кодекс України (в редакції 1963 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, не пов'язував момент виникнення права власності на новостворений об'єкт з моментом державної реєстрації цього права, в державі на той період здійснювалася реєстрація прав власності на нерухоме майно у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, яким було визначено порядок здійснення реєстрації прав власності (але не державної реєстрації прав) на нерухоме майно до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності Законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна - комунальними підприємствами БТІ.

Відповідно до п.1.6 та п.6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 року №7 /5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 6/5 від 28.01.2003 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (лише будівництво яких закінчено та які прийняті в установленому порядку в експлуатацію, окрім тимчасових споруд, а також споруд, не пов'язаних фундаментом із землею) провадилося з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, зокрема фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до п.п. 3.11 п. 3 ДБН А.3.1-3-94 підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є рішенням про готовність до введення в експлуатацію об'єкта, підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Згідно з п.18, 22, 23, 24 Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 13.10.2000 року № 227, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.10.2000 року за № 755/4976 (вказаний наказ № 8227 втратив чинність 14.09.2006 року), розміщення об'єктів на платформах інженерних споруд, усередині приміщень здійснювалося на частині їх площі за погодженням відповідних органів державного нагляду в залежності від функціонального призначення, на підставі договору оренди з власником приміщення або уповноваженою ним особою. Стаціонарна мала архітектурна форма (на відміну від малих архітектурних форм) приймалася до експлуатації державною технічною комісією за участю суб'єкта підприємницької діяльності, уповноваженого представника органу містобудування та архітектури, а також, у залежності від функціонального призначення, представників відповідних служб з розглядом на місці відповідності об'єкта паспорту прив'язки. За результатами розгляду складався акт технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, складений за формою згідно з додатком 3. Після прийняття об'єкта до експлуатації здійснювалася його реєстрація органом містобудування та архітектури районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради. Як передбачалося формою акта технічної комісії про прийняття саме стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, (що є додатком 3 до п.23 правил), такий акт був підставою для оформлення права власності на об'єкт та включення його до державної статистичної звітності.

Відтак, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що Акт № 109 від 24.12.2003 року державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми, магазину площею 16 кв.м, реконструйованого із частини автопавільйону, в експлуатацію, затверджений заступником голови Рівненської райдержадміністрації Ф. Меленчуком є документом, установленим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, який підтверджував приналежність ПСГП "Зірка-Плюс" спірного нерухомого майна.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що реконструкція відбулася з дозволу власника автодороги в межах існуючої споруди автопавільйону (в його частині), що знаходився на зупинці, а не поза його межами та відповідно до умов Договору від 29.11.2002 року.

Поряд з цим, в матеріалах справи міститься лист начальника реєстраційної служби Рівненського районного управління юстиції від 02.09.2013 року № 10-17/17/45, що свідчить про відмову в державній реєстрації права власності ПСГП "Зірка-Плюс" на вказане нерухоме майно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо необхідності визнання права власності за ПСГП "Зірка-Плюс" на спірне нерухоме майно площею 16 кв.м., оскільки, враховуючи преюдиційність фактів, встановлених у іншій справі, реконструкція павільйону відбулась з дозволу власника автодороги в межах існуючої споруди автопавільйону, вказану реконструкцію проведено згідно з Договором від 29.11.2002 року із дотриманням будівельних норм і правил та введено в експлуатацію згідно діючого на той час законодавства, що свідчить про доведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи прокуратури Рівненської області викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, до вільного тлумачення правових норм та не спростовують обгрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року у справі № 918/1126/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга