Рішення

від 20.11.2013 по справі 910/5624/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5624/13 20.11.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до Приватного підприємства «Ресурсний центр «Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000»

про стягнення 49 710,38 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Мосійчук Я.І. - представник за довіреністю № 010-01/7538 від 25.09.12

від відповідача: Камянчук О.В. - представник за довіреністю від 18.11.13

В судовому засіданні 20.11.13. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Приватного підприємства «Ресурсний центр «Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» про стягнення 49 710,38 грн. індексації орендної плати.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.13 у справі № 910/5624/13, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.13, в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.13 касаційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.13 та рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.13 у справі № 910/5624/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України справу № 910/5624/13 передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою суду від 25.10.13 суддя Пукшин прийняла справу № 910/5624/13 до свого провадження та призначити до розгляду у судовому засіданні на 20.11.13.

У судове засідання, призначене на 20.11.13 з'явилися представники сторін.

Представник позивача надав письмові пояснення по суті спору та документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав наведених у відзиві та письмових поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

10 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (позивач, орендодавець) та Приватним підприємством «Ресурсний центр «Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» (відповідач, орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення 033-05/1/101210 (далі - договір), на підставі якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежилий будинок-офіс (літ. А) загальною площею 1 957,20 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 37, зі всіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існували на час укладення цього договору, разом з меблями та облаштуванням у відповідності до переліку, що зазначений у Додатку №1 до договору та який є невід'ємною частиною цього договору (орендоване майно) та затверджується підписами повноважних осіб Сторін та скріплюється печатками Орендаря та Орендодавця.

Відповідно до п. 3.1. договору орендодавець протягом 5-ти (п'яти) робочих днів з дати підписання цього договору передає, а орендар приймає у строкове платне користування орендоване майно на підставі Акта приймання-передачі орендованого майна. Орендоване майно вважається переданим орендодавцем орендарю з дати підписання повноважними представниками сторін Акта приймання-передачі орендованого майна.

На виконання умов договору сторонами було підписано Акт приймання-передачі орендованого майна від 15.12.2010 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

У п. 4.1. договору сторони визначили, що плата за користування орендованим майном за 1 (один) календарний місяць встановлюється в розмірі 266 179,20 грн (двісті шістдесят шість тисяч сто сімдесят дев'ять гривень 20 коп.), в тому числі ПДВ 44 363,20 грн (сорок чотири тисячі триста шістдесят три гривні 20 коп.) та сплачується орендарем орендодавцю щомісячно на підставі рахунків-фактур протягом 5 банківських днів з дня отримання орендарем рахунку-фактури.

Також сторони визначили у п. 4.2. договору, що орендна плата за цим договором підлягає індексації:

- за період з 10.12.2010 року до 09.12.2011 року

- або за період фактичного користування Орендарем орендованим майном (від дати підписання Сторонами акту приймання-передачі щодо прийняття орендованого майна в оренду до дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі щодо повернення орендованого майна з оренди) у разі дострокового припинення дії цього Договору та повернення орендованого майна Орендарем Орендодавцю до закінчення строку, визначеного п. 12.1 Договору (до 09.12.2011), протягом 15 днів місяця, наступного за місяцем, в якому Сторонами підписано Акт приймання-передачі щодо повернення орендованого майна з оренди.

Індексація орендної плати розраховується шляхом перемноження між собою помісячних індексів інфляції, що офіційно встановлені та оприлюднені Держкомстатом України за відповідний період та суми Орендної плати за цей період за наступною формулою:

t

Д _ = О _ * П Іі - О_ ,

1,t 1,t =1 1,t

де: Д 1,t - сума перерахунку орендної плати за період, О1,t - орендна плата за період, Іі - індекс інфляції за і-й місяць, П - знак добутку.

Якщо орендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування орендованим майном у такому місяці.

Різниця між фактично сплаченою орендною платою та проіндексованою згідно з цим пунктом договору орендною платою підлягає сплаті орендарем на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури протягом 5-ти банківських днів з дати його виставлення орендодавцем. Припинення дії цього договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити орендодавцю частину орендної плати, що виникла у зв'язку із застосуванням індексу інфляції, відповідно до цього пункту договору.

Згідно із п. 12.1. договору цей договір набуває чинності з 10.12.2010 року і діє до 09.12.2011 року включно. В частині орендарем орендної плати, в тому числі частини орендної плати, що утворилась у зв'язку із застосуванням індексу інфляції, платежів за комунальні послуги та інших витрат орендодавця цей договір діє до повного виконання зобов'язань сторін за ним.

Як свідчать матеріали справи 09.12.2011 року відповідачем було повернуто об'єкт оренди, про що свідчить Акт приймання-передачі орендованого майна від 09.12.2011 року.

Позивач вказує, що відповідачем не виконано належним чином, взятого на себе грошового зобов'язання за договором щодо сплати індексації орендної плати, згідно п. 4.2 договору, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість розмірі 49 710,38 грн.

Даний спір був розглянутий Господарським судом м. Києва, яким винесено рішення від 21.05.13 у справі № 910/5624/13 про відмову в позові повністю. Дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.13.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.13 касаційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.13 та рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.13 у справі № 910/5624/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

При цьому, Вищий господарський суд України зазначив, що «суди попередніх інстанцій при визначенні розміру індексації орендної плати не врахували узгодженої сторонами, та, в силу ст. 204 ЦК України , правомірної умови договору оренди щодо визначення індексації орендної плати (адже ані договір оренди в цілому, ані його окремі умови не визнані в судовому порядку недійсними) , а обґрунтували свої судові рішення виключно листом Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», що не може вважатися правомірним».

Також колегія суддів касаційної інстанції, вказала на ту обставину, що «суди попередніх інстанцій зазначаючи про невідповідність здійсненого позивачем розрахунку індексації орендної плати Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , не встановили законодавчо встановленої необхідності її дотримання саме сторонами у справі при узгодженні порядку визначення розміру індексації, при наявності до того ж у самому договорі умови щодо не застосування до правовідносин, які виникають із цього договору норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (п. 13.1.). До того ж, судами попередніх інстанцій не зроблено жодного похідного висновку із встановленого ними факту про те, що позивач є державним банком та не зазначено, як вид позивача - юридична особа публічного права (юридичною особою публічного права є особа, створена розпорядчим актом, зокрема, Президента України (ст. 81 ЦК України ) впливає на відсутність обов'язку сторін правочину (договору оренди) дотримуватися виконання його умов».

А від так, колегія суддів зазначила, що при новому розгляді справи, необхідно врахувати викладене вище, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Судом встановлено, що розпорядженням Президента України «Про акціонування Державного експортно-імпортного банку України» від 27.04.2000 р. № 189/2000-рп доручено Кабінету Міністрів України:

- здійснити заходи щодо перетворення Державного експортно-імпортного банку України у відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", зокрема:

- розробити та затвердити у двомісячний строк Статут відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України";

- визначити розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України";

- затвердити склад спостережної ради відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та положення про цю раду;

- вирішити питання про закріплення у власності держави 100 відсотків акцій відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», що випускаються на величину його статутного фонду.

На виконання Розпорядження Президента України від 27 квітня 2000 р. № 189 Кабінет Міністрів України затвердив постановою № 1250 від 10.08.2000 р. Статут публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - Статут).

Згідно з п. 1. Статуту Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» є державним банком, що створений відповідно до Розпорядження Президента України від 27 квітня 2000 р. № 189, постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2000 р. № 1020, законодавства шляхом перетворення Державного експортно-імпортного банку у публічне акціонерне товариство.

Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі Банку, через органи управління Банком (п. 5 Статуту).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про банки та банківську діяльність» державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Отже, публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» є державним банком, тобто банком - сто відсотків акцій якого належать державі.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера-власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно з приписами ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Товариство є власником: майна, переданого йому засновником, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. (ст. 85 ГК України).

Згідно з п. 6 Статуту позивача - Банк є юридичною особою, має у своїй власності відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі укладати договори (угоди, контракти), бути позивачем та відповідачем у суді, господарському або третейському суді.

Пунктом 10 Статуту визначено, що Банк є економічно самостійним і повністю незалежним від органів державної влади і органів місцевого самоврядування в рішеннях та діях, пов'язаних з його оперативною діяльністю. Банк провадить свою діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами на правах власності відповідно до законодавства. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш як 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється: на приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; на майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставоутримувача відповідно до умов договору застави; на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно повинне бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

За таких обставин, позивач вправі на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Так, при укладені договору оренди № 033-05/1/101210 від 10.12.2010 року, сторони погодили, що норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не застосовуються до правовідносин, які виникають із цього договору (п. 13.1. договору).

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, про необов'язковість сторін за договором оренди № 033-05/1/101210 від 10.12.2010 року дотримання та застосування Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» .

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч. 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що не заперечується сторонами, договір оренди нежитлового приміщення 033-05/1/101210 від 10.12.2010 р. є чинним та дійсним в цілому, в т.ч. п. 4.2 Договору, яким визначений порядок нарахування індексації орендної плати.

Судом досліджено, наданий позивачем, розрахунок індексації орендної плати за договором оренди і встановлено, що вказаний розрахунок на суму 170 165,79 грн здійснений вірно у відповідності до вимог, визначних умовами договору, а саме: п. 4.2. договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем частково погашено борг у розмірів 120 455,41 грн. а тому борг відповідача перед позивачем на момент вирішення спору по суті становить 49 710,38 грн.

Відтак, суд вважає позові вимоги позивача обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заперечень відповідача слід зазначити наступне.

Так, у своїх письмових поясненнях відповідач стверджує, що позивач невірно тлумачить положення п. 4.2. договору, а саме: за доводами відповідача, позивачем невірно розрахований період оренди, що визначений у п. 4.2. договору. На думку, відповідача позивачем визначено як період орендної плати - сума орендних платежів за період дії договору, в той час як повинно застосуватися орендна плата за один календарний місяць. Також, за переконанням відповідача, позивачем при розрахунку індексації орендної плати здійснено перемноження між собою індексів інфляції з грудня 2010 року по грудень 2011 року, що суперечить умовам договору.

З такими доводами відповідача суд не погоджується з огляду на те, що у п. 4.2. договору сторони чітко визначили порядок нарахування індексації орендної плати, визначивши при цьому як і період орендної плати, що підлягає індексації (з 10.10.2010 р. до 09.12.2011 р. або за період фактичного користування) так і формулу розрахунку індексації. При цьому сторони домовилися, що індексація орендної плати розраховується шляхом перемноження між собою помісячних індексів інфляції , що офіційно встановлені та оприлюднені Держкомстатом України за відповідний період та суми Орендної плати за цей період за наступною формулою:

t

Д _ = О _ * П Іі - О_ ,

1,t 1,t =1 1,t

де: Д 1,t - сума перерахунку орендної плати за період, О1,t - орендна плата за період, Іі - індекс інфляції за і-й місяць, П - знак добутку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при задоволенні позову на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Ресурсний центр «Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, буд. 22-А, ідентифікаційний код 35441603) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150 м. Київ, вул.. Горького, буд. 127, ідентифікаційний код 00032112) заборгованість у розмірі 49 710 (сорок дев'ять тисяч сімсот десять) грн 38 коп. та судовий збір у розмірі 1 720 (оду тисячу сімсот двадцять) грн 50 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.10.2013 року.

Суддя Пукшин Л.Г