Рішення

від 19.11.2013 по справі 905/2158/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2013 Справа № 905/2158/13 Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Корові ній І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" про представники сторін: від позивача: від відповідача:стягнення 104060,12грн. не з'явився; не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" про стягнення заборгованості в розмірі 104403,75грн, у тому числі основного боргу у розмірі 100234,13грн., пені у розмірі 3383,82грн., 3% річних у розмірі 677,84 грн., інфляційних втрат у розмірі 107,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору купівлі-продажу №49 від 14.05.2010 в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 100234,13грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав належним чином завірені копії: договору купівлі-продажу №49 від 14.05.2010; доповнення №1 від 25.10.2010 до договору №49 від 14.05.2010; претензії від 19.02.2013; видаткових накладних за 2012 рік, податкових накладних за 2012 рік, товарно-транспортних накладних за 2012 рік; акту звірки від 10.01.2013.

16.04.2013 позивач до прийняття рішення по справі подав заяву про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.04.2013 в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 100234,13грн., пені у розмірі 3234,26грн., 3% річних у розмірі 591,73грн. Заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом та долучена до матеріалів справи. Спір вирішується в межах вимог визначених в заяві про зменшення позовних вимог, а саме про стягнення основного боргу у розмірі 100234,13грн., пені у розмірі 3234,26грн., 3% річних у розмірі 591,73грн.

30.04.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніон" звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" про визнання договору №49 від 14.05.2010 недійсним.

Ухвалою від 30.04.2013 зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" про визнання договору №49 від 14.05.2010 недійсним, повернуто без розгляду.

13.05.2013 до господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" на ухвалу господарського суду від 30.04.2013 про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду по справі №905/2158/13.

Ухвалою суду від 14.05.2013 провадження у справі №905/2158/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" про стягнення заборгованості в розмірі 104403,75грн. зупинено до повернення матеріалів справи №905/2158/13 до господарського суду Донецької області.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2013 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" на ухвалу господарського суду Донецької області від 30.04.2013 у справі №905/2158/13 повернуто заявникові, оскільки останнім не додано доказів сплати судового збору та доказів надіслання апеляційної скраши позивачу.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.08.2013 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2013 по справі №905/2158/13 повернуто скаржнику, оскільки останнім не надано доказів надіслання касаційної скарги позивачу та не надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.08.2013 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2013 по справі №905/2158/13 повернуто скаржнику, оскільки скаржнику відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та про відновлення строку на подання касаційної скарги, а також оскільки касаційна скарга підписана не уповноваженою особою.

Ухвалою суду від 05.11.2013 у зв'язку з поверненням матеріалів справи на адресу господарського суду Донецької області, провадження по справі №905/2158/13 поновлено та призначено судове засідання на 19.11.2013.

14.11.2013 на адресу господарського суду Донецької області надійшов запит про надіслання матеріалів справи №905/2158/13 до суду касаційної інстанції у зв'язку з надходженням касаційної скарги на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2013 по справі №905/2158/13.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що дії відповідача стосовно подання зустрічної позовної заяви без надання відповідних доказів про надіслання зустрічного позову на адресу відповідача та доказів сплати судового збору, що призвело до повернення зустрічної позовної заяви без розгляду та подальше оскарження ухвали суду про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду, а також неодноразове звернення до суду з касаційною скаргою з порушенням порядку її подання до Вищого господарського суду України, свідчать про неналежне користування правами наданими нормами господарського процесуального кодексу України та на затягування строків розгляду справи, що призводить до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. За таких обставин, оскільки касаційні скарги відповідача вже двічі розглядались Вищим господарським судом України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в судовому засіданні призначеному на 19.11.2013.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

14.05.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіс", як постачальником (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аніон", як покупцем (відповідач) укладено договір купівлі-продажу №49 (з урахуванням додатку №1 до нього) (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах та порядку, визначеним цим договором, відповідно до замовлення на поставку та товаросупроводною документацією, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1 "Бланк замовлення на поставку").

Пунктом 1.2 договору визначено, що покупець надає замовлення на поставку постачальнику на підставі специфікації, узгодженої сторонами, якій наведений асортимент (список) товарів, які постачаються за цим договором, їх ціни. Специфікація є невід'ємною частиною цього договору.

Ціна на товар встановлюється в національній валюті України , включаючи ПДВ (п.5.1 договору).

В редакції додаткової угоди №1 к договору купівлі-продажу №49 від 14.05.2010, пунктом п.5.3 передбачено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого постачальником товару не пізніше 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту передачі такої партії товару.

Згідно п. 8.1 даний договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 15 січня 2011. Якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення строку дії договору не раніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати, договір вважається пролонгований на кожний наступний рік на тих же умовах.

В матеріалах справи відсутні докази припинення договору.

На виконання умов договору, позивач продовж 2010,2011,2012 років здійснював поставку відповідачу товарів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних та податкових накладних. Заборгованість, яку позивач просить стягнути в даній справі виникла по поставці товарів в листопаді та грудні 2012 року на загальну суму 10751563 грн. по товаро-транспортним накладним від 27.12.2012 №3711 на суму 8488,20 грн., від 26.12.2012 №3698 на суму 2568,00 грн., від 21.12.2012 №3663 на суму 3309,30 грн., від 19.12.2012 на суму 31114,08 грн., від 17.12.2012 №3592 на суму 5796,96 грн., від 14.12.2012 №3582 на суму 20761,80 грн., від 05.12.2012 №3472 на суму 24335,29 грн., від 27.11.2012 на суму 8085,60 грн. Накладні підписані представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін. У наданих позивачем податкових накладних міститься посилання на договір №49.

З представлених накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містить відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору №49, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних накладних здійснювалась на виконання договору №49 від 14.05.2010.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених видаткових накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Однак, як зазначає позивач, відповідач частково розрахувався за товар, який отриманий ним протягом 2012 року, кошти, які надходили від відповідача були враховані позивачем в рахунок попередньої заборгованості, залишились частково не оплачені накладні від 27.12.2012 №3711 на суму 8488,20 грн., від 26.12.2012 №3698 на суму 2568,00 грн., від 21.12.2012 №3663 на суму 3309,30 грн., від 19.12.2012 на суму 31114,08 грн., від 17.12.2012 №3592 на суму 5796,96 грн., від 14.12.2012 №3582 на суму 20761,80 грн., від 05.12.2012 №3472 на суму 24335,29 грн., від 27.11.2012 на суму 8085,60 грн. Заборгованість відповідача становить 100234,13 грн. Відповідачем розмір заборгованості не спростовано, належних доказів на підтвердження повного розрахунку з позивачем, до суду не надано.

Окрім того, судом при вирішенні даного спору враховуються доводи відповідача зазначені у зустрічній позовній заяві щодо недійсності договору №49, оскільки останній підписаний з боку відповідача за допомогою факсимільного відтворення підпису директора.

Як вбачається зі змісту договору 49, останній підписаний з боку відповідача директором Кравченко В.В. та з боку позивача директором Ракушиною А.Ю. та скріплений печатками підприємств.

Відповідач доказів на підтвердження своїх посилань не надав, а матеріали справи спростовують доводи відповідача, жодних клопотань з цього приводу не заявляв, а наявні матеріали справи свідчать про виконання як позивачем так і відповідачем договору №49 протягом 2010-2012 років. За таких обставин, доводи відповідача судом не приймаються.

Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі - продажу, який підпадає під правове регулювання норм статті 655-697 Цивільного кодексу України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму п.1. ст. 655 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 19.02.2013 з вимогою перерахувати заборгованість по договору №49 у розмірі 100234,13грн. Претензія надіслана на адресу відповідача 20.02.2013, докази чого наявні в матеріалах справи. Відповідач відповіді не надав, кошти не перерахував.

Позивачем до матеріалів справи надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012, відповідно до якого борг відповідача перед позивачем становить 100234,13грн. Однак, вказаний акт звірки судом не приймається як належний доказ, оскільки в ньому відсутні посилання на посаду та прізвища осіб, які його підписали.

Вищезазначений акт звірки взаємних розрахунків підписаний позивачем та відповідачем і скріплений їх печатками.

Проте, дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність в матеріалах справи доказів на спростування доводів позивача про наявну заборгованість у розмірі 100234,13 грн.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 100234,13 грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до п.6.1 договору, сторонами узгоджено, що у випадку невиконання своїх зобов'язань по договору, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі ст. 224, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 5.3 договору купівлю-продажу №49 просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 3234,26грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено Цивільним кодексом України.

При цьому ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо її розмір та така форма відповідальності, забезпечення виконання зобов'язання передбачені договором (встановлено за згодою сторін) та або встановлені чинними актами законодавства.

Як вбачається зі змісту договору купівлі - продажу №49, сторони умови про відповідальність сторін у разі порушення грошових зобов'язань, не передбачили. Позивач нормативно не обґрунтував позовні вимоги в частині стягнення штрафу.

Оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару сторонами у письмовій формі не укладався, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3234,26 грн. за невиконання грошового зобов'язання є безпідставними.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 20.12.2012 по 21.03.2013 у розмірі 591,73грн., який зроблений по кожній накладній окремо.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 591,73грн. підлягають задоволенню.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніон" (вул.Кірова, 90, м.Донецьк, 83037, код ЄДРПОУ 35560083 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" (вул.Лутугина, 1, м.Макіївка, Донецька обл., 86114, ЄДРПОУ 31083801) суму основного боргу у розмірі 100234 (сто тисяч двісті тридцять чотири) грн. 13 коп., 3% річних у розмірі 591 (п'ятдесят дев'яносто один) 73 коп., судовий збір у розмірі 2081 (дві тисячі вісімдесят одна) грн. 20 коп.

3. Повернути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" (вул.Лутугина, 1, м.Макіївка, Донецька обл., 86114, ЄДРПОУ 31083801) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 6 (шість) грн. 87 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік