Ухвала

від 12.11.2013 по справі 826/3437/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2013 р. м. Київ К/800/39977/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року

у справі №826/3437/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новелл Консалтинг Україна» (надалі - ТОВ «Новелл Консалтинг Україна»)

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Оболонському районі м.Києва)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Оболонському районі м.Києва №0000872205 та №0000882205 від 07.11.2012р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.04.2013р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ Оболонському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.04.2013р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Новелл Консалтинг Україна» зазначає, що рішення суду другої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом апеляційної інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Новелл Консалтинг Україна» по взаємовідносинам з контрагентами, а саме : ТОВ «Астана К», ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «ВС Конаріт», ТОВ «КБ Оксідон», ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ТПК Салтіс», ТОВ «Уктурпром ВС», ТОВ «Фелікс Ко» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт від 17.10.2012р. №799/22-50/35210765.

Проведеною перевіркою на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1, п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі названого акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.11.2012 року № 0000872205, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 206375,00грн. за основним платежем та на суму 51593,75грн. за штрафними санкціями; №0000882205 відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 165100,00грн. за основним платежем та на суму 41275,00грн. - штрафні санкції.

Задовольняючі позовні вимоги та скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія апеляційного суду цілком правильно та обґрунтовано виходила з наступного.

Так, позивач уклав у ІІ півріччі 2010р. з ТОВ «ВПТК Аверс» договір №56-08 про надання послуг впровадження системи централізованого керування профілями доступу до ІТ-обладнання та програмного забезпечення системи контролю доступу на базі рішень Novell Vanager I Novell Sentinel.

Як докази реальності господарських операцій з ТОВ «ВПТК Аверс» позивач надав первинні документи, що складені товариствами, зокрема: договір, акт приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні.

Грошові кошти за отримані послуги позивач сплатив на поточний банківський рахунок ТОВ «ВПТК Аверс» у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Всі первинні документи надавались працівникам податкового органу під час перевірки.

Крім того, реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентом підтверджується іншими первинними банківськими документами, а саме: договорами, специфікаціями, технічною документацію, актами приймання-передачі наданих послуг. Всі зазначені документи свідчать про подальше впровадження та використання системи централізованого керування контролю доступу до ІТ-обладнання та програмного забезпечення, що були отримані позивачем від ТОВ «ВПТК Аверс» іншими підприємствами.

Під валовими витратами виробництва та обігу, наведеному у п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 цього Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з положеннями п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат, зокрема, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, первинні бухгалтерські документи мають відповідати приписам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного вище Закону передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом попередньої інстанції, на час укладення та виконання господарських операцій, контрагент позивача ТОВ «ВПТК Аверс» був зареєстрований як платник податків, надавав до податкового органу всі звіти та знаходився за місцем своєї реєстрації.

Враховуючи зазначені норми права та викладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мав достатні і передбачені Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємства» підстави як для віднесення до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість так і для включення до складу валових витрат витрати, пов'язані з виконанням укладеної угоди.

Стосовно тверджень податкового органу про те, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Новелл Консалтинг Україна» та ТОВ «ВПТК Аверс» носять характер нікчемного правочину, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між ТОВ «Новелл Консалтинг Україна» та ТОВ «ВПТК Аверс» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Також слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду попередньої інстанції щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов