Ухвала

від 13.11.2013 по справі 9/436

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника відповідача - Денисенка Ю.О.,

представника Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року

у справі №9/436 (2-а-6066/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

третя особа: Державне казначейство України

за участю Прокуратури Голосіївського району міста Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Людмила» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000122306/1 від 19 червня 2008 року повністю; зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надати ГУ ДКУ у м. Києві висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн. (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 30 березня 2009 року).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2009 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2009 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0000122306/0 від 19 червня 2008 року повністю. Зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надати ГУ ДКУ у м. Києві висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн.

В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2009 року.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Людмила», посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва провела невиїзну документальну перевірку ТОВ «Людмила» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за період: липень 2007 року, за результатами якої був складений акт № 122/1-23-06-16473396 від 23 березня 2008 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого суб'єктом господарювання завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за липень 2007 року, на 3202627,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ТОВ «Людмила» неправомірно включило до складу податкового кредиту червня 2007 року податок на додану вартість у сумі 3198333,33 грн. за господарською операцією з придбання у ТОВ «Тар-Комерц» нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 31/33, оскільки вартість придбання вказаного приміщення ТОВ «Тар-Комерц» у ТОВ «Архо Трейдинг ЛТД» відрізняється більш, ніж на 20% від звичайної ціни (ціни, за яку було придбане вказане приміщення ТОВ «Тар-Комерц» у ТОВ «Архо Трейдинг ЛТД»). Також, у акті перевірки було вказано, що податок на додану вартість у розмірі 4657,00 грн. був включений до складу податкового кредиту зав червень 2007 року з порушенням вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

21 березня 2008 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000122306/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зменшила ТОВ «Людмила» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за липень 2007 року на 3202627,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось в адміністративному порядку, за наслідками якого його скаргу було залишено без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000122306/1 від 19 червня 2008 року на аналогічну суму зменшення бюджетного відшкодування.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у даному випадку мала місце купівлі-продажу різними суб'єктами господарювання ідентичного товару у співставних умовах протягом короткого часового терміну, при якому ціна кінцевого продажу суттєво відрізняється від ціни придбання його продавцем, тобто більше, ніж на 20%, з огляду на що позивач неправомірно включив податок на додану вартість у сумі 3198333,33 грн. до складу податкового кредиту червня 2007 року та, як наслідок, не має право на бюджетне відшкодування вказаної суми у липні 2007 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2007 року на 3202627,00 грн. є безпідставним, оскільки згідно звіту про оцінку вказаного нежилого приміщення, здійсненого ПП «Дельта-Консалтинг», яке має сертифікат Фонду державного майна України, загальна ринкова вартість цього об'єкта становить 24502257,00 грн., тоді як позивач придбав таке приміщення за 19190000,00 грн. Також суд виходив з того, що фактичні обставини щодо порушень позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при включенні ТОВ «Людмила» до складу податкового кредиту червня 2007 року податку на додану вартість у сумі 4657,00 грн. у акті перевірки належним чином не зафіксовані, зокрема, відсутнє зазначення конкретних господарських операцій, дата їх здійснення. При цьому, суд вказав, що передбачений законодавством порядок відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість передбачає обов'язок податкового органу після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Однак, повністю погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2007 року слугував, зокрема, висновок податкового органу про те, що об'єкт нерухомості, а саме: нежитлові приміщення підвалу 1-го, 2-го поверхів загальною площею 546,2 м 2 , що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська (вул. К.Маркса), буд. 31/33, був придбаний позивачем (покупцем) у ТОВ «Тар-Комерц» (продавця) згідно договору купівлі-продажу від 19 червня 2007 року за ціною 19190000,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 3198333,33 грн.), тоді як ТОВ «Тар-Комерц» придбало зазначене приміщення у ТОВ «Архо Трейдинг ЛТД» згідно договору купівлі-продажу від 31 травня 2007 року за ціною 833333,00 грн. та податок на додану вартість - 166666,00 грн., тобто вартість придбаного ТОВ «Людмила» приміщення перевищила рівень звичайних цін більш, ніж на 20%.

Факт здійснення господарської операції, а також факт оплати позивачем вартості вказаного приміщення, у тому числі податку на додану вартість у сумі 3198333,33 грн., органом державної податкової служби не заперечувався.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За приписами абзацу 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Абзацом 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно преамбули Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до абзацу 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно звіту про оцінку нежилих приміщень, загальною площею 546,2 м 2 , розташованих на першому та другому поверхах і в підвальній частині будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 31/33, виконаного ПП «Дельта-Консалтинг» (т.1 арк. справи 183-214), яке має сертифікат Фонду державного майна України УК № 3261/05 від 15 квітня 2005 року (т.1 арк. справи 236), на замовлення СП ТОВ «Архо ЛТД» від 28 квітня 2007 року, загальна ринкова вартість вказаного об'єкта нерухомості становить 24502257,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ціна придбання позивачем оспорюваного приміщення (19190000,00 грн.) не перевищила рівень звичайних цін, у зв'язку з чим висновки органу державної податкової служби про неправомірне віднесення ТОВ «Людмила» до складу податкового кредиту червня 2007 року податку на додану вартість у сумі 3198333,33 грн., сплаченого у складі такої ціни, та, як наслідок, відсутності підстав для бюджетного відшкодування позивачу податку на додану вартість за липень 2007 року у зазначеній сумі є безпідставними.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність висновків органу державної податкової служби щодо неправомірного віднесення ТОВ «Людмила» до складу податкового кредиту червня 2007 року податку на додану вартість у сумі 4657,00 грн., оскільки фактичні обставини щодо порушень позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при включенні ТОВ «Людмила» до складу податкового кредиту червня 2007 року податку на додану вартість у сумі 4657,00 грн. у акті перевірки належним чином не зафіксовані, зокрема, відсутнє зазначення конкретних господарських операцій, дата їх здійснення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність осопорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування, з урахуванням того, що визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надати ГУ ДКУ у м. Києві висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн., колегія суддів вказує наступне.

Правовідносини щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникають між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений підпунктами 7.7.4 - 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції, яким задоволено позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковим, а провадження у справі в цій частині підлягає закриттю у зв'язку з тим, що така вимога за своїм змістом не відповідає матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, і не підлягає розгляду в суді.

Згідно частини 1 статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Голосіївському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надати ГУ ДКУ у м. Києві висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн. із закриттям провадження у справі і цій частині. В решті постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 157, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 225, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у місті Києві висновок про відшкодування з бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн. - скасувати.

Провадження у справі № 9/436 (2-а-6066/08) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва, третя особа: Державне казначейство України, за участю Прокуратури Голосіївського району міста Києва, про зобов'язання Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у місті Києві висновок про відшкодування з бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн. - закрити.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна