Постанова

від 28.11.2013 по справі 905/3944/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.11.2013 р. справа №905/3944/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суддів: при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідачів:Малашкевича С. А. Попкова Д.О., Сгари Е.В. Максименко Г.П. Леонова Г.В. - представник за довір. не з'явились розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2013 року у справі№ 905/3944/13 (суддя:Демідова П.В.) за позовомПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Тофис», м. Маріуполь Донецької області; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Тофіс - сервіс», м. Маріуполь Донецької області просолідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 11319162000 від 21.03.2008р. в загальній сумі 2 069 064,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.08.2013 року у справі 905/3944/13 задоволені частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тофис», м. Маріуполь Донецької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тофіс - сервіс», м. Маріуполь Донецької області про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 11319162000 від 21.03.2008р. в загальній сумі 2 069 064,61 грн., внаслідок чого: стягнуто солідарно з ТОВ «Тофис» та ТОВ «Тофіс - сервіс» на користь ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 1131916200 від 21.03.2008р. та договором поруки № 190087 від 21.03.2008р. заборгованість за кредитом в сумі 948 311, 00 грн., заборгованість за відсотками в сумі 299 967, 62 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 11 889, 23 грн. та пеню за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 12 569, 70 грн., судовий збір в сумі 25 454, 75 грн.; стягнуто з ТОВ «Тофис» на користь ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором №11319162000 від 21.03.2008р. заборгованість за кредитом в сумі 517 460,30 грн., заборгованість за відсотками в сумі 169 499,27 грн. та пеню за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 868,70 грн., судовий збір в сумі 13 756,56 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Дельта Банк» (далі - апелянт) звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та постановити нове рішення, яким стягнути солідарно з відповідача - 1 та відповідача - 2 на користь ПАТ «Дельта - Банк» заборгованість за Кредитним договором № 11319162000 від 21.03.20008р. на загальну суму 2 069 064, 61 грн., що складає заборгованість за кредитом - 1 437 032,20 грн., заборгованість за відсотками - 547 498,72 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту - 51933,88 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату відсотків - 32 599,71 грн. В обґрунтування підстав для його скасування апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції помилкового дійшов висновку про відсутність законних підстав для притягнення поручителя до солідарної відповідальності за виконання зобов'язань за кредитним договором № 11319162000 від 21.03.2008р., тому необґрунтовано задовольнив вимоги позивача частково.

В судове засідання апеляційного господарського суду прибув лише представник позивача. Відповідачі про день, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що явка сторін апеляційним господарським судом не визнавалася обов`язковою, та приписи ст. 101 ГПК України, колегія суддів, з урахуванням думки представника апелянта, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити з підстав, викладених у скарзі.

Відповідно до ч. 2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 березня 2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тофис» (далі - позичальник) укладений кредитний договір №11319162000, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 2 414 000,00 грн. в порядку і на умовах визначених цим договором.

Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), але не пізніше 20.03.2015р., якщо тільки не буде застосований інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору (п.1.2.2 кредитного договору).

Згідно з п.1.3.1, за користування кредитними коштами з 21.03.2008р. по 18.06.2008р. процентна ставка встановлюється в розмірі 15% річних. За користування кредитними коштами після 18.06.2008р. процента ставка встановлюється в розмірі 17% річних, якщо інша процентна ставка не буде встановлена у відповідності до умов цього договору та/або додаткових угод до договору.

Виходячи зі змісту 1.3.2 кредитного договору, за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

За умовами п.1.3.5 кредитного договору, позичальник зобов'язується сплачувати проценти у строк з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти за користування кредитом.

За порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 24% річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості за методом «факт/360», але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України (п.7.1 кредитного договору).

Крім того, відповідно до п.5.5 кредитного договору, у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту (основної суми боргу) та/або термінів сплати плати за кредит строком більш ніж на 5 календарних днів, та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем, та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку, визначеному розділом 11 договору. При цьому термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит є обов'язковим до повернення з дати отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений банком заново термін в повному обсязі. В будь-якому випадку, новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно з вимогою банку не може перевищувати 14 календарних днів. (п.11.1 кредитного договору).

Згідно з п.9.5, строк дії даного договору встановлюється з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування.

В забезпечення кредитного договору 21 березня 2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тофіс-сервіс» (далі - поручитель) був укладений договір поруки №190087, у відповідності до п.1.1 якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Тофис» усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №11319162000 від 21.03.2008р., укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (п.1.4 договору поруки).

Згідно з п.2.2, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

Договір поруки набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором (п.3.1 договору).

08 грудня 2011р. між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» в якості продавця та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» в якості покупця був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком Д.Г. за реєстрований в реєстрі за №29492950.

19 грудня 2011р. сторонами складений акт приймання-передачі прав вимоги, за яким продавець передав (відступив) права вимоги за кредитами покупцю (зазначені в додатку І до договору та деталізовані в додатку І до цього акту), та покупець цим прийняв права вимоги за кредитами (п.3 акту приймання-передачі). У додатку №1 до акту від 19.12.2011р. за порядковим номером №2893 зазначений кредитний договір №11319162000 від 21.03.2008р. та забезпечувальні угоди до нього, зокрема, договір поруки №190087 від 21.03.2008р.

Про відступлення йому прав вимоги за кредитним договором №11319162000 від 21.03.2008р. ПАТ «Дельта Банк» повідомило ТОВ «Тофис» листом №17.5k-12004 від 12.01.2012р., водночас проінформувавши останнього про реквізити, за якими підлягають поверненню кредитні кошти та сплаті відсотки за користування ними.

Позичальник, всупереч умовам договору та приписам законодавства, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим в нього утворилась заборгованість перед банком. Внаслідок чого, ПАТ «Дельта Банк» звернулось до ТОВ «Тофис» з претензією №02.1-6200 від 27.11.2012р., в якій вимагав від позичальника дострокового повернення кредиту та плати за нього у зв'язку з наявністю простроченої заборгованості за кредитним договором №11319162000 від 21.03.2008р. Зазначена претензія позичальником залишена без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає чинному законодавству та підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Як стверджує позивач станом на 28.03.2013р. у відповідача-1 наявна заборгованість за кредитом в сумі 1 437 032,30 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 547 498,72 грн.

Внаслідок дослідження судом першої інстанції і апеляційним господарським судом первинних бухгалтерських документів, було встановлено розбіжність між заявленою до стягнення сумою відсоткової заборгованості та сумою, яка документально підтверджується матеріалами справи. Так, згідно наданих позивачем первинних бухгалтерських документів заборгованість по відсоткам склала 469 466,89 грн., тоді як у позові заявлена до стягнення сума заборгованості по відсоткам - 547 498,72 грн. Представник позивача як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції не зміг пояснити щодо причин вказаних розбіжностей.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 437 032,30 грн. та стягненні заборгованості за відсотками в сумі 469 466,89 грн., виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.1 кредитного договору сторони визначили, що за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 24% річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості за методом «факт/360», але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України.

Позивачем відповідно до приписів вищевказаних норм та п.7.1 кредитного договору станом на 28.03.2013р., у зв`язку з невиконанням відповідачем-1 своїх зобов`язань нараховано та пред'явлено до стягнення пеню за порушення строків повернення кредиту в сумі 51 933,88 грн. та пеню за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом в сумі 32 599,71 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій здійснено за підсумком, що збільшується, що не відповідає приписам ч.6 ст.232 ГК України.

З огляду на викладене, правомірними є висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення пені, нарахованої у визначений позивачем період з 27.09.2012р. по 28.03.2013р., окремо за кожним із зобов'язань, встановленим п.п.1.2.2, 1.3.5 кредитного договору, у наступних розмірах: пеня за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 11 889,23 грн. та пеня за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 13 438,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 543 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 173 Господарського Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно п. 1.4 договору поруки сторони узгодили, що відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач вимагає солідарне стягнення зазначеної заборгованості.

Частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Разом з тим, укладаючи договір поруки сторони не визначили строк (який відповідає приписам ст. 252 ЦК України) після закінчення якого припиняється порука, а встановили, що договір діє до моменту до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором.

Проте, така умова договору про його дію до повного виконання зобов'язань за договором не може розглядатись як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст.252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові №6-6486св09 від 07.10.2009р.

Таким чином, слід вважати, що в договорі поруки №190087 від 21.03.2008р. відсутній строк дії поруки, а тому кредитор має право звернутися з вимогою до поручителя в межах встановленого ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України 6-місячного строку від дня настання строку виконання грошових зобов'язань позичальника.

З матеріалів справи вбачається, що 29.11.2012 р. ПАТ «ДельтаБанк» на адресу ТОВ «Тофіс-сервіс» надіслано претензію №02.1-6201 від 27.11.2012р. про сплату заборгованості ТОВ «Тофис» за кредитним договором №11319162000 від 21.03.2008р. загальною сумою 1 910 989,70 грн., яка була залишена відповідачем-2 без відповіді.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з умов кредитного договору №11319162000 від 21.03.2008р. та договору поруки №190087 від 21.03.2008р., на момент звернення банку до поручителя з вимогою №02.1-6201 від 27.11.2012р. порука останнього за належне виконання зобов'язань з повернення кредиту, сплати відсотків та штрафних санкцій, строк виконання яких настав станом на 29.05.2012р., припинилась на підставі ч.4 ст.559 ЦК України у зв'язку зі спливом шестимісячного строку від дня настання строку виконання вищевказаних зобов'язань, про виконання яких банк своєчасно не звернувся до поручителя.

Таким чином, враховуючі всі обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відсутність законних підстав для притягнення поручителя до солідарної відповідальності за виконання зобов'язань за кредитним договором №11319162000 від 21.03.2008р., строк виконання за якими настав до 29.05.2012 року, та правильно задовольнив вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом в сумі 948 311,00 грн., заборгованості за відсотками в сумі 299 967,62 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 11 889,23 грн. та пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 12 569,70 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України на заявника скарги.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 105, 107, 110 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2013 у справі № 905/3944/13 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2013 у справі № 905/3944/13 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 25.11.2013 р.

Головуючий С. А. Малашкевич

Судді Д. О. Попков

Е. В. Сгара