Постанова

від 20.11.2013 по справі 827/6/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2013 рокуСправа №827/6/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді - Кравченко М.М.;

при секретарі - Коваль К.М.,

за участю:

представник позивача (Приватного підприємства "Парапак") Іванова Анжеліка Вікторівна довіреність № б/н від 08.01.13 паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі 10.10.1998 р.;

представник відповідача (Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі) Горошко Марія Олександрівна довіреність № 185/9/10-039 від 01.07.13 посвідчення НОМЕР_2 від 04.03.2013 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Парапак" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Парапак» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 грудня 2012 року № 0000460223 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80грн., № 0000470223 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25грн. та № 0000480223 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,0грн. Позовні вимоги мотивовані безпідставним визначенням позивачу грошових зобов'язань, оскільки висновки про порушення ним вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на документах первинного обліку. Позивач зазначає, що валові витрати та податковий кредит сформований ним на підставі наявних належним чином оформлених первинних документів та податкових накладних, які підтверджують придбання товарів (робіт, послуг) безпосередньо для використання у його господарської діяльності. Товари та послуги (роботи) дійсно були ним придбані у контрагентів та наміру ухилятися від оподаткування у позивача не було. Протилежного відповідачем не встановлено, а тому прийняття податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань є протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11 січня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 827/6/13-а. Іншою ухвалою суду від 11 січня 2013 року закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою від 24 квітня 2013 року провадженні у справі № 827/6/13-а зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі № 1/123/3564/2013 (№1 КП/123/156/2013), що знаходиться в провадженні Київського районного суду м. Сімферополя.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року апеляційна скарга ПП «Парапак» задоволена, ухвала від 24 квітня 2013 року скасована, справа № 827/6/13-а направлена до Окружного адміністративного суду міста Севастополя для продовження розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, просив у позові відмовити з підстав вказаних у запереченнях, вказує, що висновки акту перевірки зроблені на підставі податкової інформації у відповідності до положень ст.83 Податкового кодексу України, яка надійшла від ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС стосовно контрагентів позивача - акту від 11.04.2012 № 37/22/31263808 та акту від 06.04.2012 № 32/22/37081766 про неможливість проведення зустрічних звірок БВП «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808 та ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766 з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх вигляду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, а також з врахуванням кримінальної справи №69-0146. Внаслідок аналізу фінансово-господарської діяльності, первинних фінансових документів вищезазначених контрагентів та пояснень свідків, наданих в межах порушеної кримінальної справи, органами Державної податкової служби та досудового слідства зроблено висновок про наявність в їх діяльності ознак фіктивності, передбачених ст.55-1 ГК України, відсутність факту реального придбання або продажу товарів чи послуг, та не підтверджено реальність проведених господарських операцій БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» з контрагентами-покупцями та постачальниками за цей період. А відповідачем саме на підставі вказаної інформації встановлено, що між сторонами (позивачем та його контрагентами БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд») фактично господарські операції не здійснювались, товари (роботи) БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд» не надавались (не виконувались), ПП «Парапак» грошові кошти за операціями з БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд» перераховувало без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, тому таки дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тобто спричинили завищення податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

Розглянувши документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі наказу ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя ДПС № 1357 від 23.11.2012 згідно із пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Парапак» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808, ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766 за період діяльності з 01.01.2009 по 31.03.2012.

За результатами перевірки 07.12.2012 Державною податковою інспекцією в Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби складений акт № 47/22-2/35542169/9499/10.

Перевіркою встановлені порушення:

- ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з постачальниками - ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд» за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, в результаті чого як наслідок ПП «Парапак» порушено:

- пп.7.7.1 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України в результаті чого занижена сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.11.2009 по 31.11.2011 по постачальникам ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808, ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766 всього у сумі 87416,0грн., в тому числі по періодах: в лютому 2009 - 4133,0грн., березні 2009 - 3534,0грн., квітні 2009 - 1500,0грн., червні 2009 - 4667,0грн., серпні 2009 - 1401,0грн., вересні 2009 - 2585,0грн., жовтні 2009 - 3918,0грн., листопаді 2009 - 1720,0грн., грудні 2009 - 4252,0грн., січні 2010 - 209,0грн., квітні 2010 - 1088,0грн., червні 2010 - 616,0грн., серпні 2010 - 4334,0грн., вересні 2010 - 8521,0грн., жовтні 2010 - 4950,0грн., листопаді 2010 - 4560,0грн., грудні 2010 - 1030,0грн., січні 2011 - 2627,0грн., лютому 2011 - 1259,0грн., березні 2011 - 6606,0грн., квітні 2011 - 3299,0грн., травні 2011 - 6938,0грн., червні 2011 - 3334,0грн., липні 2011 - 3334,0грн., серпні 2011 - 2417,0грн., вересні 2011 - 1025,0грн., жовтні 2011 - 2012,0грн., листопаді 2011 - 1547,0грн.;

- п.14.1.191 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження задекларованих ПП «Парапак» сум ПДВ, що підлягав сплаті в бюджет та до завищення залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду всього у сумі 20697,0грн., а саме: за квітень 2009 на суму 266,0грн., серпень 2009 - 1850,0грн., вересень 2009 - 3049,0грн., жовтень 2009 - 764,0грн., листопад 2009 - 764,0грн., грудень 2009 - 544,0грн., січень 2010 - 209,0грн., квітень 2010 - 1088,0грн., липень 2010 - 259,0грн., листопад 2010 - 3435,0грн., січень 2011 - 2665,0грн., лютий 2011 - 28,0грн., березень 2011 - 3305,0грн., квітень 2011 - 699,0грн., жовтень 2011 - 225,0грн., листопад 2011 - 1547,0грн.;

- пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено суму валових витрат за період з 01.01.2009 по 31.03.2011 по постачальникам ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808, ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766 у загальній сумі 304725,0грн., в тому числі за 2009 у сумі 140260,0грн., за 2010 у сумі 121785,0грн., за 1 квартал 2011 - 42680,0грн.;

- пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 розділу ІІІ Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування по постачальникам ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808, ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766 за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 всього у сумі 116035,0грн., в тому числі за 2 квартал 2011 у сумі 64360,0грн., 2 квартал 2011 - 35005,0грн., 3 квартал 2011 - 16670,0грн.;

- п.3.1 ст.3, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, ст.149, п.152.1 ст.152 розділу ІІІ Податкового кодексу України у результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету по ТОВ «БВП «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808, ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766 за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 всього у сумі 102870,0грн., в тому числі за 2009 у сумі 35065,0грн., за 2010 - 30446,0грн., за 1 квартал 2011 - 10670,0грн., за 2011 - 26689,0грн.

25 грудня 2012 року Державною податковою інспекцією в Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000460223 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80грн., в тому числі основний платіж - 102870,0грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 16378,80грн.; №0000470223 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25грн., в тому числі основний платіж - 65678,0грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 10404,25грн.; №0000480223 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,0грн.

Позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення в повному об'ємі.

Беручи до уваги викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що, оскільки, предметом дослідження у даній справі є правомірність та обґрунтованість прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то необхідним є, зокрема, встановлення реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентами і наявності правових підстав для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками взаємовідносин із БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд».

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що Приватне підприємство «Парапак» зареєстровано Ленінською районною державною адміністрацією м. Севастополя 29.11.2007, ЄДРПОУ 35542169. Юридична адреса: м. Севастополь, вул. Хрустальова,12. Знаходиться на податковому обліку в ДПІ в Ленінському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі. Зареєстровано платником податку на додану вартість 18.12.2007 (свідоцтво №100333676).

Видами господарської діяльності позивача є: інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань; оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань.

Протягом 2009 - 2011 року позивач покупав товари за договорами: №10 від 08.01.2009, №46 від 01.01.2010 та №61 від 01.01.2011 з ТОВ «МІДПАК», від 01.07.2009 та №2 від 01.01.2011, укладеними з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3; від 11.08.2010 та №20 від 04.01.2011, укладеними з ЗАТ «Севастопольвторресурси»; №18/08-10 від 12.08.2010, укладеного з ТОВ «Апекс-Принт»; №08 від 21.09.2010, укладеного з ТОВ «КВС-ПАК»; №24-01-11/1 від 24.01.2011, укладеного з ТОВ «Петруцалек»; №98 від 10.01.2011, укладеного з ТОВ «ІТАК»; 21.01.2011, укладеного з ТОВ «Аирпак-Пластик» та №27/12 від 27.12.2011, укладеного з ТОВ «Цитрин плюс».

Також протягом 2009 - 2011 років ПП «Парапак» продавав товари за договорами: №350 від 24.03.2009, укладеним з ТОВ «СТК «Добрострой»; №9 від 13.03.2009 та №5 від 03.01.2011, укладеними з ТОВ «УТЕК»; №28 від 01.07.2009, укладеним з ПП «Ева»; від 01.07.2009, укладеним з ВАТ «Севплодоовоч»; №28/ЮП від 17.08.2009 та №1-21/ЮП від 03.01.2011, укладеними з ПП «Юкант»; від 03.08.2009 та №2 від 03.03.2011, укладеними з ТОВ «Большой сосед»; №80 від 11.12.2009, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; №23 від 16.04.2010, укладеним з ТОВ «ТК «Олімп»; №24 від 22.04.2010, укладеним з ТОВ «ТД «Україна»; №100825/1 від 25.08.2010, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5; №4 від 03.01.2011, укладеним з ДП «НДІ Аеропотужних систем»; №9 від 01.01.2011, укладеним з ТОВ «Опт Маркет Крим» та №20 від 01.11.2011, укладеним з ТОВ «ТД «Роза Морей».

Будівельно-виробниче підприємство «Строитель-Плюс» ЄДРПОУ 31263808, зареєстровано Виконавчим комітетом Центральної районної ради м. Сімферополя 14.12.2000 за реєстраційним номером 04055647ю0021011, м. Сімферополь, вул. Глінки/Ж.Дерюгіної,57В/2А, з 22.01.2002 зареєстровано платником податку на додану вартість, в процесі припинення не перебуває. Свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано за ініціативою податкової 15 травня 2012, причина анулювання - в Єдиному державному реєстрі зроблено запис про відсутність за місцезнаходженням. За період з 01.02.2002 по 07.09.09 керівник - ОСОБА_8, за період з 08.09.2009 по 01.02.2010 - ОСОБА_9, з 01.02.2010 - ОСОБА_10.

Транспортні послуги з перевезення вантажів ПП «Парапак» на адресу його покупців та від продавців на адресу ПП «Парапак» здійснювало БВП «Строитель-Плюс» на виконання договору №84 від 24.12.2008 на транспортно-експедиторські послуги, дія якого продовжувалась на наступні роки, та договору №1 від 13.01.2011 на транспортно-експедиторські послуги.

Виконання зобов'язань за договорами та перевезення вантажів підтверджується актами здачі-прийомки робіт та витратними накладними. Вартість послуг оплачена ПП «Парапак», що підтверджується фіскальними касовими чеками.

На підтвердження надання транспортних послуг та отримання коштів БВП «Строитель-Плюс» на адресу позивача виписано податкові накладні. Суми податку на додану вартість включені до податкового кредиту, відображені у реєстрі податкових накладних та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість.

Приватне підприємство «Комманд» ЄДРПОУ 37081766, зареєстроване Виконкомом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, свідоцтво про державну реєстрацію від 26.04.2010 року №18821020000016807, м. Сімферополь, вул.Глінки/Ж.Дерюгіної,57В/2А, з 15.06.2010 зареєстровано платником податку на додану вартість (свідоцтво №100288780), в процесі припинення не перебуває. Свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано за ініціативою податкової 11 квітня 2012, причина анулювання - в Єдиному державному реєстрі зроблено запис про відсутність за місцезнаходженням. З 26.04.2010 по 25.10.2011 директор ОСОБА_11.

Протягом 2010 - 2011 років між позивачем та ПП «Комманд» були відносини з купівлі-продажу товарів, а саме ПП «Комманд» продавало на адресу ПП «Парапак» товари: 02.09.2010 прибор ППК-У, 04.10.2010 металофурнітуру на систему Д-6 серія 4, 07.02.2011 систему парашутно-десантну к/с Д-6 серія, 12.04.2011 систему парашутно-десантну к/с Д-6 серія, 17.05.2011 систему парашутно-десантну к/с Д-6 серія, 20.05.2011 ПП «Комманд» продало ПП «Парапак» систему парашутно-десантну к/с Д-6 серія. Зазначені товари в подальшому продані ПП «Парапак» на адресу ДП «Науково-дослідний інститут Аеропружних систем».

01.03.2011 між ПП «Парапак» (продавець) та ПП «Комманд» (покупець) укладений договір №14/102, за умовами якого продавець зобов'язується доставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Ціна, кількість та асортимент товарів за договором вказуються в накладних (витратних накладних). Оплата товару здійснюється в гривнах, розрахунки здійснюються в готівкової та безготівкової формі. При наявності взаємних боргових зобов'язань між сторонами може бути проведений залік. 12.03.2011, 29.04.2011, 18.05.2011 та 24.05.2011 ПП «Парапак» продало на адресу ПП «Комманд» оселедець с/м.

Придбання/продаж товарів підтверджується витратними (видатковими) накладними, довіреностями на отримання товарів, податковими накладними. Оплата позивачем придбаних у ПП «Комманд» товарів підтверджується фіскальними касовими чеками (актами про залік взаємних вимог).

Відповідно до ст.44 Податкового кодексу України облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, ведеться на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», стаття 1 якого встановлює, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стаття 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлює, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як зазначалось раніше підставою для встановлення нікчемності господарських операцій між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», на думку відповідача, є матеріали кримінальної справи, порушеної за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягла в сприянні директору ТОВ «Союз КДС» в мінімізації ним податкових зобов'язань, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Союз КДС», що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст. 28, ч.2 ст. 205, ч. 2 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України.

Але, суд вважає, що викладені в акті перевірки матеріали досудового слідства, не можуть бути доказами, що встановлюють обставини безтоварності господарських операцій, оскільки по-перше, використання даних матеріалів в ході документальної позапланової невиїзної перевірки податковим органом не передбачено чинним законодавством, зокрема Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства розділу, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, зареєстрованим в Мінюсті 12 січня 2011 за №34/18772, а по-друге, будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Так, відповідно до частини 2 статті 2 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків. Отже, оскільки докази, зібрані в ході досудового слідства по такій кримінальній справі судом ще не оцінені, тому вони не можуть бути покладені в основу висновків акту податкової перевірки контрагента суб'єкта господарювання, відносно якого порушена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва. Вироку суду, згідно якому встановлені обставини щодо нікчемності укладених між позивачем та контрагентами договорів та відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» станом на момент розгляду справи відповідачем суду також не надано.

Суд також дійшов висновку, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на дані актів про неможливість проведення зустрічних звірок БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, також є безпідставними.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 № 1232 затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, п.п.6,7 якого визначають, що у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, необхідної для проведення зустрічної звірки, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з метою впровадження єдиного порядку направлення та обліку запитів на проведення зустрічних звірок, оформлення, накопичення та реалізації їх матеріалів органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 № 236 затверджені Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, п.4.4 яких визначає, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу ДПС забезпечує проведення такої звірки.

Згідно п.7.1 Методичних рекомендації результати лише проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом ДПС - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки.

Отже, лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків.

Відповідачем - ДПІ в Ленінському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі довідок про проведення зустрічних звірок БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» суду не надано.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеними відповідно до вимог чинного законодавства договорами, належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, доказами пов'язаності господарських операцій між позивачем та контрагентами БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Команд» з власною господарською діяльністю позивача тощо. Усі зазначені документи відповідають поняттю первинних.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що вказані вище обставини та первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Враховуючи той факт, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з 2009 року, тому суд перевіряє відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податковому кодексу України.

Стосовно правомірності формування позивачем витрат за рахунок цих контрагентів суд зазначає наступне.

Згідно ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. «г» пп. 138.8.5 п. 138.8 ст.138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Згідно п.138.4, п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Пункт 140.2 статті 140 Податкового кодексу України встановлює, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами:

- у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним;

- у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до підпункту 139.1.1 та підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат - витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пункти 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України визначають, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

До таких обмежень, згідно пп.5.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», віднесено витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та згідно пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Згідно підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, платник податку має право на включення до складу витрат будь-якої суми витрат, які він поніс в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), лише за умови, що такі витрати в подальшому будуть використані у власній господарської діяльності, незалежно чи почали таки товари використовуватися на момент перевірки, та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Платник податку повинен здійснити корегування своїх доходів або витрат лише у випадку прийняття судом рішення про визнання правочину, за яким виникли таки доходи чи витрати, недійсним (набрання рішенням суду законної сили).

Стосовно податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно абз. а) п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю).

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового кодексу України.

Абзац а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Ті ж самі положення містили п.1.7 ст.1, пп.7.2.3, пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За змістом наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності. Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

В свою чергу, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 розділу V Податкового кодексу України реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України).

Як слідує з матеріалів справи, ПП «Парапак» та БВП «Строитель-Плюс», та ПП «Комманд» під час виписки податкових накладних, які є предметом перевірки, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Таким чином, беручи до уваги, що під час розгляду цієї справи судом встановлено, що господарські операції між ПП «Парапак» та БВП «Строитель-Плюс», та ПП «Комманд» були товарними та реальними, та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, використані позивачем у його господарської діяльності, тому суд вважає безпідставними висновки відповідача про завищення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, а здійснене відповідачем збільшення (зменшення від'ємного значення) позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, суд визнає протиправним.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених позивачем з БВП «Строитель-Плюс», та ПП «Комманд» договорів на підставі ч.ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що ДПІ в Ленінському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість укладених позивачем з БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» угод на настання обумовлених ними правових наслідків, в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Більш того, відповідачем не зазначено норму законодавчого акту, який встановлює нікчемність угоди з підстав, викладених відповідачем у акті перевірки позивача № 47/22-3/35542169/9499/10.

Отже, вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг).

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, з цієї підстави спірні угоди у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ними.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 Цивільного кодексу України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України. Проте, і з цієї підстави спірні угоди у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Інших підстав для визнання укладених правочинів нікчемними відповідач не зазначив, тож застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим та помилковим.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавств. Однак, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст.20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За цих обставин висновок ДПІ в Ленінському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі про нікчемність договорів, укладених між позивачем та БВП «Строитель-Плюс», та ПП «Комманд», зроблений з перевищенням наданих податковому органу законодавством повноважень.

Щодо посилань відповідача на наявність ознак злочину в діяльності БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», суд зазначає таке.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, є кримінально караним діянням відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України.

При цьому, як встановлено ст. 62 Конституції України та ст. 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

В даному ж випадку, як слідує з акту перевірки, висновки перевіряючих податкового органу про фіктивність БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» ґрунтуються на постанові слідчого про порушення кримінальної справи та протоколах допиту свідків та обвинувачених.

Однак, доказів наявності вироку суду, що набрав законної сили по такій кримінальній справі, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договір, його позиція про те, що договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами.

Суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп.36.1, пп.36.5 ст.36, п.38.1 ст. 38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (робіт, послуг). Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого Державна податкова інспекція в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі зобов'язана діяти на підставі та межах повноважень та у способі, що передбачені Конституцією та Законами України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняти відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів. Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними належними та допустимими доказами і носять характер суб'єктивних припущень. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для визначення (зменшення) ПП «Парапак» грошових зобов'язань (від'ємного значення) з податку на прибуток та податку на додану вартість, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі від 25.12.2012 № 0000460223, № 0000470223 та № 0000480223 повинні бути скасовані як такі, що прийняті з порушенням частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З врахуванням наведеного, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Парапак» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 25 грудня 2012 року № 0000460223 про збільшення Приватному підприємству «Парапак» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80грн., в тому числі основний платіж - 102870,0грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 16378,80грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 25 грудня 2012 року № 0000470223 про збільшення Приватному підприємству «Парапак» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25грн., в тому числі основний платіж - 65678,0грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 10404,25грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 25 грудня 2012 року № 0000480223 про зменшення Приватному підприємству «Парапак» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,0грн.

Стягнути з Державного бюджету України (31214206784001, ГУ ДКСУ у м. Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717) на користь Приватного підприємства «Парапак» (99029, м. Севастополь, вул. Хрустальова,12, ЄДРПОУ 35542169) судовий збір у розмірі 2 146,0 грн.

Повний текст постанови виготовлений 25.11.2013.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя М.М. Кравченко