Ухвала

від 24.02.2014 по справі 827/6/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/6/13-а

24.02.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Кисельова В. В.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Парапак"- директор Сальнікова Ольга Гарріївна довідка АА №381409,

представник позивача, Приватного підприємства "Парапак"- Іванова Анжеліка Вікторівна, довіреність № б/н від 08.01.14

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі- Головашкіна Олена Андріївна, довіреність № 184/9/10039 від 01.07.13

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 827/6/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (суддя Кравченко М.М. ) від 20.11.2013

за позовом Приватного підприємства "Парапак" (вул.Хрустальова, буд.12, місто Севастополь, 99029)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (вул. Кулакова, буд.37, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 20.11.2013 адміністративний позов Приватного підприємства «Парапак» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі від 25 грудня 2012 року: № 0000460223 про збільшення Приватному підприємству «Парапак» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80 грн., в тому числі основний платіж - 102870,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 16378,80 грн.; № 0000470223 про збільшення Приватному підприємству «Парапак» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25 грн., в тому числі основний платіж - 65678,00грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 10404,25 грн.; № 0000480223 про зменшення Приватному підприємству «Парапак» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,00 грн.; вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 20.11.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Парапак» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 грудня 2012 року: № 0000460223 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80грн., № 0000470223 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25грн. та № 0000480223 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,00грн.

Позовні вимоги мотивовані безпідставним визначенням позивачу грошових зобов'язань, оскільки висновки про порушення ним вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на документах первинного обліку. Позивач зазначає, що валові витрати та податковий кредит сформований ним на підставі наявних належним чином оформлених первинних документів та податкових накладних, які підтверджують придбання товарів (робіт, послуг) безпосередньо для використання у його господарської діяльності. Товари та послуги (роботи) дійсно були ним придбані у контрагентів та наміру ухилятися від оподаткування у позивача не було. Протилежного відповідачем не встановлено, а тому прийняття податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань є протиправним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки відповідача були включені до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань реальності здійснення правочинів позивача із контрагентами, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 25.12.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000460223 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80грн., в тому числі основний платіж - 102870,0грн., штрафна санкція - 16378,80грн.; №0000470223 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25грн., в тому числі основний платіж - 65678,0грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 10404,25грн.; №0000480223 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,0грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 07.12.2012 за № 47/22-2/35542169/9499/10 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд» за період діяльності з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб; підпунктів 7.7.17.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 87416,00грн.; пункту 14.1.191 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження задекларованих позивачем сум податку на додану вартість, що підлягав сплаті в бюджет та до завищення залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду всього у сумі 20697,00грн.; підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено суму валових витрат у загальній сумі 304725,00грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування всього у сумі 116035,00грн.; пункту 3.1 статті 3, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, статті 149, пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 102870,0грн.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач покупав товари за договорами: №10 від 08.01.2009, №46 від 01.01.2010 та №61 від 01.01.2011 у ТОВ «МІДПАК», від 01.07.2009 та №2 від 01.01.2011, укладеними з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; від 11.08.2010 та №20 від 04.01.2011, укладеними з ЗАТ «Севастопольвторресурси»; №18/08-10 від 12.08.2010, укладеного з ТОВ «Апекс-Принт»; №08 від 21.09.2010, укладеного з ТОВ «КВС-ПАК»; №24-01-11/1 від 24.01.2011, укладеного з ТОВ «Петруцалек»; №98 від 10.01.2011, укладеного з ТОВ «ІТАК»; 21.01.2011, укладеного з ТОВ «Аирпак-Пластик» та №27/12 від 27.12.2011, укладеного з ТОВ «Цитрин плюс». Також позивач продавав товари за договорами: №350 від 24.03.2009, укладеним з ТОВ «СТК «Добрострой»; №9 від 13.03.2009 та №5 від 03.01.2011, укладеними з ТОВ «УТЕК»; №28 від 01.07.2009, укладеним з ПП «Ева»; від 01.07.2009, укладеним з ВАТ «Севплодоовоч»; №28/ЮП від 17.08.2009 та №1-21/ЮП від 03.01.2011, укладеними з ПП «Юкант»; від 03.08.2009 та №2 від 03.03.2011, укладеними з ТОВ «Большой сосед»; №80 від 11.12.2009, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5; №23 від 16.04.2010, укладеним з ТОВ «ТК «Олімп»; №24 від 22.04.2010, укладеним з ТОВ «ТД «Україна»; №100825/1 від 25.08.2010, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6; №4 від 03.01.2011, укладеним з ДП «НДІ Аеропотужних систем»; №9 від 01.01.2011, укладеним з ТОВ «Опт Маркет Крим» та №20 від 01.11.2011, укладеним з ТОВ «ТД «Роза Морей».

Заявником апеляційної скарги не враховано, що транспортні послуги з перевезення вантажів ПП «Парапак» на адресу його покупців та від продавців на адресу ПП «Парапак» здійснювало БВП «Строитель-Плюс» на виконання договору №84 від 24.12.2008 на транспортно-експедиторські послуги, дія якого продовжувалась на наступні роки, та договору №1 від 13.01.2011 на транспортно-експедиторські послуги. Виконання зобов'язань за договорами та перевезення вантажів підтверджується актами здачі-прийомки робіт та витратними накладними. Вартість послуг оплачена ПП «Парапак», що підтверджується фіскальними касовими чеками. На підтвердження надання транспортних послуг та отримання коштів БВП «Строитель-Плюс» на адресу позивача виписано податкові накладні. Суми податку на додану вартість включені до податкового кредиту, відображені у реєстрі податкових накладних та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 01.03.2011 між ПП «Парапак» (продавець) та ПП «Комманд» (покупець) укладений договір №14/102, за умовами якого продавець зобов'язується доставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Ціна, кількість та асортимент товарів за договором вказуються в накладних (витратних накладних). Оплата товару здійснюється в гривнах, розрахунки здійснюються в готівкової та безготівкової формі. При наявності взаємних боргових зобов'язань між сторонами може бути проведений залік. 12.03.2011, 29.04.2011, 18.05.2011 та 24.05.2011 ПП «Парапак» продало на адресу ПП «Комманд» оселедець с/м. Придбання/продаж товарів підтверджується витратними (видатковими) накладними, довіреностями на отримання товарів, податковими накладними. Оплата позивачем придбаних у ПП «Комманд» товарів підтверджується фіскальними касовими чеками (актами про залік взаємних вимог).

Помилковими вважаються посилання заявника апеляційної скарги на вирок Київського районного суду міста Сімферополя по справі №123/3318/13-к в обґрунтуванням своїх доводів через наступне.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у вироку Київського районного суду міста Сімферополя по справі №123/3318/13-к, який набрав законної сили 14.05.2013, встановлено, що в продовж 2009 року-2010 року ОСОБА_8 за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами, діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб. З цією метою ОСОБА_8 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб), засновником яких вона була особисто, а саме: ТОВ "Бренд Строй", КП "Альянс", ПП "Севелітстрой". Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_8 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року службовим особам: - генеральному директору ТОВ "Союз КДС", головному бухгалтеру ПАТ "Крименерго", директору ТОВ "Південна будівельна компанія", директору ТОВ "Кримкомплекс", директору ТОВ "Будком".

Проте, заявником апеляційної скарги не враховано, що створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) їх засновником не спростовує факту проведення господарських операцій керівниками юридичних осіб у випадку належного підтвердження реальності господарських операцій.

Даний вирок не є обов'язковим для адміністративного суду в силу частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримбуд" у переліку підприємств, зазначених у вироку та якими вчинено ухилення від сплати податків, не значиться.

Слід зазначити, що обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів, що повністю відповідає приписам пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (робіт, послуг). Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З аналізу норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи. Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість", яким передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, згідно з пунктом 1.7. Закону - є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна. Наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

До податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі щодо прийняття спірних повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 25 грудня 2012 року: № 0000460223 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 119248,80грн., № 0000470223 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 76082,25грн. та № 0000480223 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20687,00грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 20.11.2013 у справі № 827/6/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 березня 2014 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко