Ухвала

від 25.11.2013 по справі 0670/1123/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. Київ К/800/15216/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013

та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08.11.2012

у справі № 0670/1123/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамо»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вамо» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби № 0001482301 від 08.12.2011.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.11.2012 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001482301 від 08.12.2011 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 12 500 грн., з яких: 10 000 грн. основного платежу та 2 500 грн. штрафних (фінансових) санкцій та відмовлено в цій частині позовних вимог; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами виїзної планової перевірки ТОВ «Вамо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, складено акт № 3549/23-01/34126070 від 07.09.2011, в якому зафіксовані порушення, зокрема: п. 1.32 ст. 1, ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.2.5 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п. 138.1, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 46 591 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 08.12.2011 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001482301 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 50 279 грн., в т.ч.: 42 191 грн. основного платежу та 8 088 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що за період з 01.01.2010 по 14.06.2011, на підставі контракту № 5 від 01.01.2010, позивачем у СП ТОВ «Ріф-1» було придбано товарно-матеріальні цінності: матеріал для виготовлення взуття, частини взуття та інший товар на суму без ПДВ 952 252,53 грн. (сума ПДВ - 190 450,32 грн.), з підтвердженням товарно-транспортними накладними.

За придбаний товар ТОВ «Вамо» розрахувалося повністю, а суми ПДВ, які було сплачені постачальнику у складі вартості товарів, на підставі отриманих податкових накладних, було включено товариством до суми податкового кредиту та відшкодовано Бердичівською МДПІ.

В подальшому зазначений товар було експортовано до Польщі, що підтверджується вантажно-митними деклараціями, в яких визначено митну вартість даного товару, яка не включала суму ПДВ.

Донараховуючи грошові зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган виходив, зокрема, з того, що позивачем занижено валові доходи від реалізації продукції у зв'язку з реалізацією товару за цінами нижчими цін придбання (різниця між ціною реалізації на експорт та ціною придбання) на загальну суму 98 111 грн.

Як на підставу для підтвердження про заниження товариством валових доходів, податковий орган посилається на додаток № 5 до акту перевірки в якому співставлено ціну товарно-матеріальних цінностей, які придбано позивачем та вартість реалізації зазначених ТМЦ на «експорт» згідно вантажно-митних декларацій.

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається па податковий орган у порядку, встановленому законом.

Згідно з абз. 1, 2 пп. 1.20.1, абз. 1 пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як встановлено в судовому порядку за рівень звичайних цін при донарахуванні ТОВ «Вамо» суми податкових зобов'язань з операцій з продажу товарно-матеріальних цінностей за експортними поставками згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності яких виник спір, була взята митна вартість товару, задекларована позивачем при вивезенні товару за митну територію України в режимі експорту.

Таким чином, податковим органом, у спосіб, визначений законом не доведено того, що ціна договору, за якою позивач здійснював реалізацію товарів на експорт не відповідає рівню звичайних цін.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Визначальною ознакою для віднесення витрат підприємства до валових витрат є те, що такі витрати здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 3, ст. 42, ч. 1 ст. 19 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що поняття «господарська діяльність» не включає такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності та вказувати в цілому на збитковий характер господарської діяльності підприємства, що діє на власний ризик.

Положення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містять вичерпний перелік витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, і, як наслідок, не включаються до складу валових витрат. Сума збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів за ціною нижче ціни вартості виготовлення продукції у даному переліку відсутня.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 цього Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судами обох інстанцій факт, що сума витрат на закупівлю сировини та матеріалів для виготовлення продукції є витратами, пов'язаними з веденням власної господарської діяльності позивача, тому останнім правомірно включено до складу валових витрат 98 121 грн. як суму від реалізації такої продукції.

В акті перевірки податковий орган також посилався на завищення позивачем суми задекларованих у рядку 04.6 Декларацій «сума податків, зборів (обов'язкових платежів), крім визначених у 04.11» податків та зборів на загальну суму 31 116 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач у своїй господарській діяльності здійснював розрахунки з іноземними контрагентами, а тому, у І і II кварталах 2010 року товариством було придбано валюту.

Витрати по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу іноземної валюти в сумі 31 116 грн. ТОВ «Вамо» було відображено у декларації з податку на прибуток підприємств за три квартали 2010 року у рядку «Сума страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування».

В подальшому, керуючись листами-роз'ясненнями центрального податкового органу та положеннями п. 2.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за № 271/7592, при заповненні декларації з податку на прибуток за 2010 рік позивач суму в розмірі 31 116 грн. з рядка 04.4 переніс до рядка 04.6 «Сума податків, зборів (обов'язкових платежів), крім визначених у 04.4».

Пунктом 1.5 зазначеного Порядку встановлено, що податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік передбачено, що за правилами, установленими п. 11.1 ст. 11 і п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податок розраховується з наростаючим підсумком з початку звітного календарного року, що і було здійснено позивачем.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що TOB «Вамо» не допустило зайвого віднесення суми 31 116 грн. - збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу іноземної валюти до складу валових витрат підприємства, оскільки дана операція у відповідності з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що витрати позивача на придбання товару в спірному періоді на загальну суму 40 000 грн. не підтверджені первинними документами, які б свідчили про зв'язок даних витрат з господарською діяльністю.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В судовому порядку встановлено, що таких документів у підприємства немає.

Таким чином, судовий висновок про правомірність прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення лише в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розміром 12 500 грн., з яких: 10 000 грн. основного платежу та 2 500 грн. - штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованим.

Враховуючи наведене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.В. Кошіль Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний