Рішення

від 05.12.2013 по справі 22-ц/796/4026/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22-ц/796/4026/2013 Головуючий у 1 інстанції - Шум Л.М.

2013 рік Доповідач - Ратнікова В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- ГаращенкаД.Р.

при секретарі - Мурга М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 250 000 грн., 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн., інфляційні збитки в розмірі 99 557 грн., 3% річник в розмірі 37 320 грн., а всього стягнуто 461 877 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволені його позовних вимог в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим, було ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Зазначає, що директор ТОВ «Сталепласт» ніколи не звертався до позивача ОСОБА_3 за отриманням у позику грошових коштів, договір позики з ним ніколи не укладався, що підтверджується відсутністю такого договору в матеріалах справи, розписка надана позивачем на підтвердження існування між сторонами саме боргових відносин таким договором не є.

Крім того розрахунок позивача в частині розміру 3% річних та інфляційних витрат, з яким погодився і суд першої інстанції, не відповідає вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» Тетусь Ольга Володимирівна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували посилаючись на те, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог закону та є обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду м. Києва Ратнікової В.М., пояснення сторін, що з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. Договір позики вважається укладеним у момент передання грошей.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами у травні 2006 року був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 250 000 грн. з кінцевим терміном повернення боргу - травень 2009 року, з виплатою 30% від суми позики по закінченню терміну виплати основної суми позики.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження укладення між ОСОБА_3 та ТОВ «Сталепласт» договору позики було надано розписку, видану ОСОБА_3 за договором позики, згідно якої підприємець Товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_7 звертається за позикою грошей для розвитку підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» до громадянина України ОСОБА_3 з проханням надати позику 250 000,00 гривень на термін три роки. По закінченні терміну позики, зобов'язався виплатити 30 % від суми боргу. При отриманні грошей 250 000 гривень від ОСОБА_3 підписує цей договір, ставить печатку фірми та свій підпис і віддає цю розписку ОСОБА_3

В судовому засіданні представник відповідача визнала, що на спірній розписці міститься власноручний підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» ОСОБА_7 та печатка підприємства, але текст спірної розписки не виготовлявся директором товариства, оскільки бланки та печатки станом на 2006 рік були викрадені.

У зазначений в розписці строк Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» позивачу кошти не повернуло, не сплатило 30% від суми позики, в зв'язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу за договором позики.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 250 000 грн., 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн., суд 1-ї інстанції виходив з того, що в травні 2006 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» отримало від позивача ОСОБА_3 гроші в сумі 250 000 грн. на умовах повернення суми позики до травня 2009 року зі сплатою 30% за користування коштами. Проте, в порушенні вимог ст. 1049 ЦК України, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» борг за договором позики позивачу не повернуло, а тому відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України, вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах та в повній мірі відповідає вимогам закону з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З дослідженого та перевіреного судом першої інстанції розрахунку вбачається, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу за договором позики в розмірі 325 000 грн., з яких 250 000 грн. сума основного боргу та 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн. Строк повернення боргу за договором позики - травень 2009 року.

Оскільки у встановлений в договорі строк ТОВ « Сталепласт» не повернуло ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики в сумі 250 000,00 гривень та 30 % від суми боргу за користування грошовими коштами, в добровільному порядку сплатити заборгованість не бажає, що призводить до порушення передбачених законом прав позивача, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та стягнення з ТОВ «Сталепласт» на його користь суми основного боргу в розмірі 250 000 грн. та 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що директор ТОВ «Сталепласт» ОСОБА_7 ніколи не звертався за отриманням грошових коштів до позивача ОСОБА_3, договір позики з ним ніколи не укладався, що підтверджується відсутністю такого договору в матеріалах справи, а розписка надана позивачем на підтвердження існування між сторонами саме боргових відносин таким договором не є, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Така розписка була надана суду позивачем, оригінал вказаної розписки був досліджений в Апеляційному суді м.Києва. Дослідивши вказану розписку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що саме відповідач ТОВ «Сталепласт» в особі директора ОСОБА_7, взяло у позивача ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 250 000 грн. Зміст самої розписки, її підписанням директором ТОВ «Сталепласт» ОСОБА_7, підпис якого завірений печаткою підприємства, свідчить про те, що грошові кошти були передані.

Не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагає ст. 60 ЦПК України і доводи представника ТОВ «Сталепласт» про те, що надана на підтвердження укладення між сторонами договору позики розписка могла бути виготовлена шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки чи способом виготовлення тексту розписки на чистому аркуші паперу з підписом директора ОСОБА_7 та печаткою товариства. Для перевірки вказаних доводів апелянта судом апеляційної інстанції за клопотанням представника ТОВ «Сталепласт» було призначено у справі судову технічну експертизу. Відповідно до висновку судової технічної експертизи №3733/13-34/3734/11307/13-33 від 07.11.2013 року, проведеної експертами Київського наукового інституту судових експертиз, друкований текст у досліджуваній розписці від імені ОСОБА_7, датованій травнем 2006 року, виконаний з використанням лазерного принтера тонером чорного кольору. Підпис від імені ОСОБА_7 та два знаки «Z» у цій розписці виконані кульковими ручками, спорядженими пастами чорного кольору. Відтиск печатки від імені ТОВ «Сталепласт» у досліджуваній розписці, датованій травнем 2006 року, нанесений печаткою, рельєфне кліше якої виготовлено фотополімерним способом, із використанням штемпельної фарби. При виготовленні розписки від імені ОСОБА_7, датованої травнем 2006 року, не використовувався монтаж із використанням комп'ютерної та/або копіювально-множинної техніки. Відтиск печатки ТОВ «Сталепласт» у досліджуваній розписці від імені ОСОБА_7, датованій травнем 2006 року, нанесений не у той період часу, коли нанесені відтиски печатки ТОВ «Сталепласт» у документах, що надані у якості зразків для порівняльного дослідження, тобто не у період з 17.06.2004 по 25.03.2008 згідно датування наданих зразків порівняння; встановити, у який саме час нанесений відтиск печатки ТОВ «Сталепласт» у досліджуваній розписці, датованій травнем 2006 року, не надається можливим, у зв'язку з ненаданням експерту зразків порівняння за інші періоди часу, ніж за вже зазначений період з 17.06.2004 по 25.03.2008. У досліджуваній розписці, датованій травнем 2006 року спочатку був нанесений відтиск печатки ТОВ «Сталепласт», а після цього був нанесений підпис від імені ОСОБА_7 Встановити послідовність нанесення друкованого тексту відносно інших реквізитів у досліджуваній розписці не надається можливим у зв'язку з відсутністю місць їх взаємного перетину. Відповісти на питання «Чи не використано для виготовлення розписки чистий аркуш паперу з підписом та відтиском печатки?» не надається можливим у зв'язку з тим, що не надається можливим встановити послідовність нанесення друкованого тексту відносно інших реквізитів у досліджуваній розписці. Відповісти на питання «Чи нанесений текст розписки у той день, яким датовано розписку?» не надається можливим, у зв'язку з тим, що не надається можливим встановити час нанесення друкованого тексту у досліджуваній розписці від імені ОСОБА_7, датованій травнем 2006 року. Встановити, чи виготовлені (виконані) фрагменти дослідженої розписки (тест, підпис, відтиск печатки) у різний час не видається можливим із причини неможливості встановити час нанесення друкованого тексту та час виконання підпису від імені ОСОБА_7

Таким чином, експертами не встановлено факту здійснення підроблення вказаної розписки, а тому вона є дійсною і зазначені в ній умови договору позики підлягають виконанню.

Обґрунтованим є також висновок суду про законність вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь передбачених ст.. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період просрочки виконання грошового зобов'язання, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

З встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи, досліджених доказів та пояснень сторін достовірно встановлено, що відповідач ТОВ «Сталепласт» не повернуло позивачу суму основного боргу в розмірі 250 000 грн. та 30% від суми позики в розмірі 75 000 грн. у встановлені договором строки, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача ТОВ «Сталепласт» на користь позивача ОСОБА_3 три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати за період з травня 2009 року по 14 травня 2012 року (день звернення позивача до суду).

Проте, розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат судом першої інстанції зроблено невірно, а тому колегія суддів вважає необхідним змінити рішення в цій частині, зменшивши розмір трьох відсотків річних, що підлягають стягненню з відповідача ТОВ «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 з 37 320,00 гривень до 29 640,83 гривень та розмір інфляційних втрат з 99 557, 00 гривень до 67 275,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 грошових коштів розмірі 250 000 грн., 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн., інфляційні збитки в розмірі 99 557 грн., 3% річних в розмірі 37 320 грн., а всього - 461 877 грн. необхідно змінити, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 грошових коштів розмірі 250 000 грн., 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн., інфляційні збитки в розмірі 67275 грн., 3% річних в розмірі 29640,83 грн., а всього стягнути 421 915,83 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1046, 1047, 625 ЦК України ст.ст. 303, 307, 308, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 грошових коштів розмірі 250 000 грн., 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн., інфляційні збитки в розмірі 99 557 грн., 3% річних в розмірі 37 320 грн., а всього - 461 877 грн. змінити стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталепласт» на користь ОСОБА_3 грошових коштів розмірі 250 000 грн., 30 % від суми позики в розмірі 75 000 грн., інфляційні збитки в розмірі 67275 грн., 3% річних в розмірі 29640,83 грн., а всього стягнути 421915,83 грн.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: