Постанова

від 29.11.2013 по справі 805/14951/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2013 р. Справа №805/14951/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 година 55 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Залмаєвій О.М.,

за участю

представника позивача - Ануфрієва Є.Г. - на підставі довіреності,

представника відповідача - Самойленко Н.М. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Приазов'є» до Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області про визнання дій незаконними та визнання нечинним припису, -

встановив:

17 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Приазов'є» (далі - Позивач або Товариство) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області (далі - Відповідач або ТДІзПП), в якому просило:

- визнати незаконними дії відповідача щодо складання акту перевірки № 05-43-058/0029 та припису від 22 серпня 2013 року № 05-43-058/0029-0018;

- визнати нечинним припис відповідача від 22 серпня 2013 року № 05-43-058/0029-0018.

В обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначило наступне.

За результатами проведення перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проведеної відносно Товариства, відповідачем складений акт перевірки від 22 серпня 2013 року № 05-43-058/0029, в якому зазначено, що позивачем допущене порушення вимог ст.ст.96, 97 Кодексу законів про працю України та ст.ст.6, 15 Закону України «Про оплату праці», оскільки посадові оклади, встановлені у Товаристві, не відповідають вимогам Генеральної та Регіональної угод.

В подальшому ТДІзПП відносно Товариства винесений припис від 22 серпня 2013 року № 05-43-058/0029-0018, яким на підставі ст.ст.96-97 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Товариство зобов'язане привести систему оплати праці у відповідності до вимог Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками, а також Регіональної угоди між Донецькою обласною державною адміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців, в тому числі визначити тарифну ставку робітника першого розряду та міжкваліфікаційні посадові коефіцієнти.

Позивач вважає дії відповідача щодо складання акту та припису незаконними, а припис - таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а отже - нечинним, з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.95 Кодексу законів про працю України розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 та 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ст.9 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я, набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік в Законі України «Про Державний бюджет України».

Ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що з 01 січня мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Відповідачем не було встановлено факту порушення вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2013 рік» в частині виплати заробітної плати працівникам Товариства в порядку та в розмірі, встановлених цим Законом, тобто заробітна плата сплачується в розмірі, не нижчому від державних норм і гарантій.

Поряд із цим, згідно з положеннями ст.ст.3, 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для усіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Сторонами генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників.

Якщо представники сторін (через уповноважених осіб), які представляють інтереси підприємства, брали участь у підписані регіональної угоди (або згодом приєдналися до неї), то її норми є обов'язковими під час укладення колективного договору.

Отже, власники підприємств і первинні профспілкові організації не є безпосередніми учасниками колективних переговорів щодо укладання угоди на державного і регіональному рівнях.

Сторонами Регіональної угоди, на яку посилається відповідач в акті та приписі, були Донецька обласна державна адміністрації, профспілкові об'єднання Донецької області та Донецька обласна організація працедавців.

Поряд із цим, відповідачем не прийнятий до уваги той факт, що Товариство не є членом Донецької обласної організації працедавців та жодним чином не приймав участі при укладенні Генеральної та Регіональної угод.

Крім того, листом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 липня 2008 року № 435/13/84-08 «Про поширення норм Генеральної угоди» визначено, що для підприємств, які не були представлені уповноваженими представниками зі сторони власника і сторони профспілки, умови і розміри оплати заробітної плати встановлюються з дотриманням мінімальних гарантій, встановлених законодавством України, зокрема розміру мінімальної заробітної плати.

З огляду на наведене, посилання ТДІзПП на порушення Товариством Генеральної і Регіональної угод є безпідставним, оскільки їх дія на позивача не поширюється.

Таким чином, Товариство виплачує заробітну плату працівникам не нижче від державних норм і гарантій праці, інших обов'язків щодо порядку визначення розміру та виплати заробітної плати у встановленому законом порядку на позивача не покладено, що свідчить про незаконність дій відповідача щодо складання акту та припису і робить припис нечинним (а.с.3-5).

В судовому засіданні представник Товариства підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Представник відповідача позов не визнала, надала письмові заперечення (а.с.56-57) та пояснила наступне.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначає правові засади розробки, укладання та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, тобто він не є спеціальним законом, що визначає засади оплати праці працівників.

Ст.3 Закону України «Про оплату праці» визначає обов'язкову побудову системи оплати праці на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів, генеральної угоди на державному рівні, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, тобто вона є основою формування диференціації розмірів заробітної плати.

При цьому за правилами ст.ст.9, 12 Кодексу законів про працю України умови договорів про працю, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, визнаються недійсними.

Без використання величини тарифної ставки працівника першого розряду, яка встановлюється генеральною, регіональною та галузевими угодами, не можна встановити посадовий оклад конкретного працівника.

Згідно з положеннями ст.3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичною особою.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про оплату праці» законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього закону, Закону України «Про колективні договори та угоди» та інших актах законодавства України.

Ст.21 Закону України «Про оплату праці» наділяє працівника правом на оплату праці згідно актів законодавства. Саме економічні, правові та організаційні засади побудови оплати праці дозволяють державі забезпечити рівність прав на оплату праці працівників усіх суб'єктів господарювання.

Норми Закону України «Про оплату праці» викладені переважно банкетним способом, який передбачає застосування інших нормативно-правових актів.

Таким чином, норми Генеральної, Регіональної та галузевих угод в частині оплати праці через Закон України «Про оплату праці» є імперативними правовими нормами і обов'язкові до застосування всіма суб'єктами організації оплати праці на території держави. Необов'язковими до виконання (для непідписантів) є лише ті норми Генеральної та Регіональної угоди, які прямо не передбачені спеціальним законодавством.

Крім того, згідно з положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 в частині оплати праці щодо мінімальних державних гарантій Генеральна, Регіональна, Галузева угода є обов'язковими для всіх суб'єктів організації оплати праці.

З урахуванням наведеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство «Приазов'є» (ідентифікаційний код 00724790) є юридичною особою, держана реєстрація якої відбулася в результаті зміни найменування Відкритого акціонерного товариства «Приазов'є» на Публічне акціонерне товариство «Приазов'є».

Відкрите акціонере товариство «Приазов'є» було засноване відповідно до рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (наказ № 1835 від 10 грудня 2004 року) шляхом перетворення державного сільськогосподарського підприємства «Приазов'є» у відкрите акціонерне товариство «Приазов'є» і зареєстрованого державним реєстратором Тельманівської районної державної адміністрації 23 грудня 2004 року за № 1 250 105 0001 000039.

Товариство є правонаступником усього майна, прав та обов'язків державного сільськогосподарського підприємства «Приазов'є», відкритого акціонерного товариства «Приазов'є»; засновником Товариства є Фонд державного майна України, що встановлено на підставі статуту, затвердженого загальними заборами акціонерів Товариства (протокол № 1 від 25 квітня 2012 року) і зареєстрованого 29 травня 2012 року за № 1 250 105 0019 000039 (а.с.82-85).

Територіальна державна інспекція з питань праці у Донецькій області (далі - ТДІзПП) зареєстрована у якості юридичної особи 22 грудня 2011 року, що встановлено на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 871301 (а.с.64).

Положення про ТДІзПП затверджено наказом Державної інспекції України з питань праці від 15 листопада 2011 року за № 11 і зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 22 грудня 2011 року (а.с.65-72).

П.п.1.1-1.3 Положення про ТДІзПП визначено, що відповідач є територіальним органом Державної інспекції України з питань праці, утворюється як юридична особа публічного права, підпорядкований Державній інспекції України з питань праці та забезпечує реалізацію її повноважень на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечує реалізацію державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю тощо.

Згідно з п.2.1 Положення про ТДІзПП відповідач здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами законодавства про працю з питань трудових відносин.

ТДІзПП має право здійснювати безперешкодно перевірки у виробничих, службових та адміністративних приміщеннях роботодавців, а також перевірки робочих місць працівників, розташованих поза цими приміщеннями; видавати в установленому порядку роботодавцям приписи щодо усунення порушень законодавства про працю; видавати в установленому порядку роботодавцям обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення тощо, що передбачено п.2.3 Положення про ТДІзПП.

25 червня 2013 року Державною інспекцією України з питань праці виданий наказ за № 92 «Про затвердження плану проведення планових перевірок Держаною інспекцією України з питань праці на ІІІ квартал 2013 року» (а.с.73).

31 липня 2013 року на підставі Плану проведення перевірок Державної інспекції України з питань праці на ІІІ квартал 2013 року перший заступник начальника ТДІзПП Яковенко Н.М. видав направлення на проведення перевірки суб'єкта господарювання за № 04-1514/52 (а.с.74).

Згідно із вказаним направленням державному інспектору праці Охмуш В.Ф. доручено проведення планової перевірки Товариства на предмет додержання вимог трудового законодавства в частині оформлення трудових відносин з працівниками, порядку укладання, змісту та виконання колективного договору, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, особливостей використання праці осіб, які потребують додаткового соціального захисту, трудової дисципліни, гарантій найманих працівників, порядку притягнення працівників до матеріальної та дисциплінарної відповідальності, загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Строк проведення перевірки з 12 по 30 серпня 2013 року.

Повідомлення про проведення перевірки отримане уповноваженою особою Товариства 22 серпня 2013 року, що підтверджено її підписом на примірнику направлення (а.с.74).

В період з 20 по 22 серпня 2013 року головним державним інспектором з питань праці Охмуш В.Ф. проведена перевірка Товариства, за результатами якої складений акт перевірки додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за № 05-43-058/0029 (а.с.6-25).

Перевірка проводилась в присутності генерального директора Товариства Шишман П.А.

Одним з питань, яке підлягало перевірці, було виконання Товариством вимог ст.ст.96, 97 Кодексу законів про працю України та ст.ст.6, 15 Закону України «Про оплату праці».

Перевіркою встановлено, що Товариством допущені порушення вимог ст.96 Кодексу законів про працю України, ч.3 ст.6 Закону України «Про оплату праці» в частині формування тарифної сітки з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів, а також ч.2 ст.97 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.15 Закону України «Про оплату праці» в частині умов оплати праці, визначених у колективному договорі; якщо колективний договір не укладено, питання оплати праці погоджені з виборним органом профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, що відображено в рядках 5.1.3.-5.1.4. розділу «Питання, що підлягають перевірці додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування» акта перевірки (а.с.12).

Детальний опис виявленого порушення вимог ст.ст.96, 97 Кодексу законів про працю України наведений в п.2 розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки (а.с.20-21). Зокрема, відповідачем зазначене наступне.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів, генеральної угоди на державному рівні, галузевих та регіональних угод, колективних та трудових договорів.

Відповідно до вимог ст.96 Кодексу законів про працю України, ст.6 Закону України «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо визначений розмір мінімальної заробітної плати. Тобто, тарифна ставка робітника першого розряду у даному випадку визначена як основа схеми посадових окладів за кваліфіковану працю та повинна бути вищою за розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством.

Вимогами ст.97 Кодексу законів про працю України визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно, однак з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

В п.2.1. Регіональної угоди між Донецькою обласною державною адміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області і Донецькою обласною організацією працедавців на 2011-2012 роки, яка набрала чинності з моменту підписання - з 03 лютого 2011 року, для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності, суб'єктів підприємницької діяльності передбачено наступне.

З 01 січня 2011 року мінімальними гарантіями є:

- тарифна ставка робочого першого розряду в розмірі не нижче 120% мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, з врахуванням регіонального коефіцієнта 1,15, який враховує перевищення прожиткового мінімуму у Донецькій області над встановленим законодавством (1 147 грн. х 1,2 х 1,15 = 1 582,86 грн.);

- місячна тарифна ставка (оклад) працівника некваліфікованої праці не може бути нижче за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, з врахуванням регіонального коефіцієнта 1,15, який враховує перевищення прожиткового мінімуму у Донецькій області над встановленим законодавством (наприклад, посадовий оклад прибиральника виробничого приміщення складе 1 147 грн. х 1,1 х 1,15 = 1 450,96 грн.);

- забезпечити встановлення розміру посадового окладу техніка без категорії не нижче за рівень місячної ставки кваліфікованого робітника третього розряду (технік без категорії = 1,0 = 1 582,86 грн. х 1,35 = 2 136,86 грн.);

- забезпечити встановлення розміру посадових окладів керівників, фахівців відповідно до міжпосадових співвідношень (Додаток 2 Регіональної угоди по Донецькій області) посадовий оклад «провідного економіста» формується таким чином 2 136,86 грн. х 1,8 = 3 846,35 грн.

Встановлення посадових окладів працівників, які мають більш високу кваліфікацію повинно проводитись з урахуванням міжкваліфікаційних коефіцієнтів.

Виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», ст.ст.95, 96, 96 Кодексу законів про працю України, норм Регіональної угоди є обов'язковим при формуванні системи оплати праці на підприємстві.

У штатному розкладі закріплюються посадовий і чисельний склад підприємства, конкретизується перелік посад, чисельність штатних одиниць, розмір посадових окладів, надбавок і доплат (за умови, що надбавки та доплати передбачено положенням про оплату праці і вони мають постійних характер), а також місячний фонд заробітної плати.

В ході перевірки позивачем був наданий штатний розпис, затверджений наказом генерального директора Товариства за № 23 від 01 червня 2013 року, яким встановлені наступні посадової оклади і тарифні ставки: інспектор з кадрів - 1 610,00 грн., інженер з охорони праці - 2 860,00 грн., начальник гаража - 1 560,00 грн., провідний бухгалтер - 2 680,00 грн., бухгалтер 1 категорії - 2 410,00 грн., рахівник - 1 610,00 грн., слюсар-ремонтник - 1 147,00 грн., сторож - 1 147,00 грн., підсобний робітник - 1 147,00 грн. та інші.

У зв'язку з наведеним, відповідачем зроблений висновок про те, що Товариство невірно сформувало систему оплати праці працівників, чим порушило вимоги ст.ст.96, 97 Кодексу законів про працю України, ст.ст.6, 15 Закону України «Про оплату праці», а посадові оклади не відповідають вимогам Генеральної і Регіональної угод.

Акт перевірки підписаний генеральним директором Товариства Шишман П.А. без зауважень 22 серпня 2013 року. Того ж дня примірник акту отриманий ним, що підтверджено його особистими підписами у відповідних рядках акта (а.с.23).

За результатами позапланової перевірки відповідачем виданий припис від 22 серпня 2013 року за № 05-43-058/0029-0018, яким Товариство зобов'язано привести систему оплати праці у відповідність зі ст.ст.96, 97 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», з Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками, а також Регіональною угодою між Донецькою обласною державою адміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців, в тому числі визначити тарифну ставку робітника першого розряду та міжкваліфікаційні посадові коефіцієнти.

Про виконання припису позивач мав повідомити ТДІзПП у строк до 30 вересня 2013 року.

Генеральний директор Товариства Шишман П.А. ознайомлений зі змістом припису 22 серпня 2013 року і того ж дня отримав його примірник, що засвідчив власним підписом (а.с.26-27).

На підтвердження факту того, що Товариства не входить до складу Донецької обласної організації роботодавців представник позивача надав лист Донецької обласної організації роботодавців від 01 листопада 2013 року № 76 (а.с.54) та довідку від 30 жовтня 2013 року № 283 (а.с.55).

Локальним нормативно-правовим актом, який регулює виробничі, трудові і соціально-економічні відносини і поширюється на працівників, які перебувають у трудових відносинах з Товариством, є Колективний договір на 2010 рік, прийнятий конференцією трудового колективу 16 лютого 2009 року та зареєстрований Тельманівською районною державною адміністрацією 17 березня 2010 року за № 10 (далі - Колективний договір) (а.с.86-123).

За умовами п.1.3 Колективного договору його дія не припиняється у разі зміни форми власності, керівництва та назв сторін, тобто незважаючи на зміну найменування позивача з Відкритого акціонерного товариства «Приазов'є» на Публічне акціонерне товариство «Приазов'є», його положення є чинними.

Відповідно до п.п.6.4.-6.5. ст.6 Колективного договору правління гарантує (при виконанні норм відпрацювання та часу) мінімальний дохід в розмірі, встановленому законодавством України; застосовувати для оплати праці тарифні ставки Галузевої угоди.

Дослідивши штатний розклад позивача, затверджений генеральним директором Товариства та введений в дію з 01 червня 2013 року, суд встановив наступне. Розмір посадового окладу сторожа, слюсаря-ремонтника, підсобного робочого становить 1 147,00 грн. на місяць, генерального директора - 8 000,00 грн., інспектора по кадрах, інженера з організації нормування праці, завідуючого господарством, бухгалтера першої категорії - 1 610,00 грн., інженера з охорони праці, пожежної безпеки та охорони навколишнього середовища - 2 860,00 грн., головного агронома, головного інженера - 2 750,00 грн., начальника дільниці (виробничої) - 2 140,00 грн., начальника гаража - 1 560,00 грн., головного енергетика - 1 990,00 грн., головного бухгалтера - 3 750,00 грн., провідного бухгалтера - 2 680,00 грн. (а.с.124-125).

Крім того, судом встановлено, що в провадженні Тельманівського районного суду Донецької області перебувала справа № 246/1326/13-п.

Постановою Тельманівського районного суду Донецької області від 16 вересня 2013 року по справі № 246/1326/13-а, яка набрала законної сили 26 вересня 2013 року, генерального директора Товариства Шишмана П.А. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена адміністративна відповідальність за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян, або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю, та застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.148).

08 листопада 2013 року Шишман П.А. сплатив зазначений штраф, про що свідчить квитанція № 89 від 08 листопада 2013 року (зворотній бік а.с.148).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.ч.1-2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Відповідно до п.п.1, 3 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386/2011 (далі - Положення № 386/2011), Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраці України здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами законодавства про працю з питань трудових відносин, що передбачено пп.1 п.4 Положення № 386/2011.

Крім іншого, Держпраці України має право здійснювати безперешкодно перевірки у виробничих, службових та адміністративних приміщеннях роботодавців, а також перевірки робочих місць працівників, розташованих поза цими приміщеннями, з метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, що передбачено пп.5 п.6 Положення № 386/2011.

Згідно з п.7 Положення № 386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Судом встановлено, що відповідач є територіальним органом Держпраці України. Таким чином, у спірних правовідносинах ТДІзПП виступає у якості суб'єкта владних повноважень, а спірні правовідносини виникли внаслідок реалізації нею владних (управлінських) функцій у сфері державного нагляд (контролю) за додержанням роботодавцями трудового законодавства.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення правомірності оспорюваних дій та рішення ТДІзПП покладається на відповідача.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій, що передбачено ст.1 Закону № 877.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 877 планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів.

Згідно з ч.4 ст.5 Закону № 877 органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.

Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.

За правилами ч.11 ст.4 Закону № 877 плановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання.

Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за № 1291/21603 (далі - Порядок № 390).

Згідно з вимогами ч.1 ст.7 Закону № 877 для здійснення планового заходу орган державного наглядає (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею, що передбачено положеннями ч.ч.2-5 ст.7 Закону № 877.

На підставі пояснень представників сторін, а також наявних у справі письмових доказів судом зроблений висновок, що планова перевірка Товариства проведена з дотриманням вимог Закону № 877 та Порядку № 390.

Відповідно до ч.6 ст.7 Закону № 877 за результатами здійснення планового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Як встановлено судом, за результатами планової перевірки ТДІзПП дійшла висновку про вчинення Товариством порушення вимог трудового законодавства, результати перевірки оформлені актом від 22 серпня 2013 року; керівник позивача був ознайомлений зі змістом акта та підписам його без зауважень.

З огляду на положення ч.6 ст.7 Закону № 877 та Порядку № 390 дії відповідача щодо складання акта перевірки від 22 серпня 2013 року № 05-43-058/0029-0018 є належним способом реалізації владних управлінських функцій у сфері державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а тому вимоги Товариства про визнання цих дій незаконними не підлягають задоволенню.

За правилами ч.7 ст.7 Закону № 877 на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом.

Ч.8 ст.7 Закону № 877 припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень складається у двох примірниках: один примірник не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається суб'єкту господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, а другий примірник з підписом суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного нагляду (контролю).

Зі змісту ч.ч.7-9 Закону № 877, п.7 Порядку № 390 слідує, що підставою для внесення припису є виявлене органом державного (нагляду) контролю порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства.

Наведене зумовлює висновок, що дії ТДІзПП щодо внесення припису від 22 серпня 2013 року № 05-43-058/0029-0018 є належним способом реалізації владних управлінських функцій, а тому позовні вимоги Товариства про визнання цих дій незаконними також не підлягають задоволенню.

Крім того, суд відзначає, що оспорювані дії відповідача, які виявилися у складанні акта перевірки та припису, самостійних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків Товариства не мали.

З приводу позовних вимог про визнання нечинним припису від 22 серпня 2013 року суд відзначає наступне.

Ст.3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст.ст.21, 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Ст.43 Основного Закону гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Крім того, ст.48 Конституції України закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Право громадян України на працю полягає у праві особи на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, що передбачено ч.1 ст.2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП України).

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗПП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з ч.3 ст.94 КЗПП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР).

Ст.94 КЗПП України та ст.1 Закону № 108/95-ВР встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

За приписами ч.1 ст.5 Закону № 108/95-ВР організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Згідно з положеннями ч.1 ст.96 КЗПП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Ч.2 ст.96 КЗПП України встановлено, що тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), що передбачено ч.3 ст.96 КЗПП України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.6 Закону № 108/95-ВР основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Аналіз положень КЗПП України та Закону № 108/95-ВР зумовлює висновок, що для організації оплати праці використовується тарифна сітка (схема посадових окладів).

В основу формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) покладено два показники:

- тарифна ставка робітника першого розряду;

- міжкваліфікаційній (міжпосадові) співвідношення розмірів посадових окладів.

При цьому тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється в розмірі, який має бути вищим за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Як зазначено вище, Закон № 108/95-ВР передбачає дві сфери регулювання оплати праці: державну та договірну.

В сфері державного регулювання оплати перебувають питання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, що передбачено ч.1 ст.8 Закону № 108/95-ВР.

Відповідно до ст.11 Закону № 108/95-ВР мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

15 квітня 2008 року між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями укладена Генеральна угода на 2008-2009 роки (далі - Угода).

Загальними положеннями Угоди визначено, що її положення діють безпосередньо на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, є обов'язковими для застосування під час укладання угод іншого рівня та колективних договорів як мінімальні гарантії. Угода набирає чинності з дня підписання і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що в частині оплати праці положення Генеральної угоди є обов'язковими для всіх роботодавців, в тому числі для позивача, оскільки вони визначають мінімальні гарантії в оплаті праці, що встановлено ст.11 Закону № 108/95-ВР.

Систему договірного регулювання оплати праці визначає ст.14 Закону № 108/95-ВР, відповідно до ч.1 якої договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

За правилами ч.2 ст.97 КЗПП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Відповідно до ч.3 ст.97 КЗПП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених ч.2 цієї статті.

Аналогічні норми містяться у ст.15 Закону № 108/95-ВР.

Згідно зі ст.18 Закону № 108/95-ВР розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад встановлюються на умовах, визначених колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених законодавством і генеральною, галузевою, (міжгалузевою) і територіальною угодами.

03 лютого 2011 року між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців підписана Регіональна угода на 2011-2012 роки (далі - Регіональна угода).

Загальні положення Регіональної угоди передбачають, що її основною метою є підвищення якості життя, гарантій зайнятості населення, динамічне зростання заробітної плати, забезпечення безпечних умов праці на підставі модернізації до світового рівня економіки та забезпечення подальшого її сталого функціонування. Положення Угоди розповсюджуються на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, суб'єкти підприємницької діяльності. Її норми і положення є обов'язковими для виконання на території Донецької області і діють безпосередньо або шляхом внесення до територіальних угод і колективних договорів. Регіональна угода враховує норми і положення Генеральної угоди як мінімальні і включає положення, що перевищують ці норми з урахуванням особливостей регіону, необхідності міжгалузевої координації основних соціальних гарантій.

Тарифна ставка робітника першого розряду і міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення розмірів посадових окладів складові побудови тарифної системи праці ні КЗПП України, ні Закон № 108/95-ВР не встановлюю.

Водночас Регіональна угода визначає мінімальні коефіцієнти співвідношення місячних посадових окладів окремих працівників загальних професій підприємств реального сектору економіки (Додаток № 1), тарифну ставку робітника першого розряду та мінімальні коефіцієнти міжпосадових окладів керівників, професіоналів і фахівців підприємств реального сектору економіки (Додаток № 2).

При цьому реальний сектор економіки - сектор економіки, безпосередньо пов`язаний з матеріальним виробництвом, отриманням прибутку та наповненням бюджету. У випадку відсутності у таблиці найменування окремих професій коефіцієнти співвідношення встановлюються підприємством самостійно.

Тарифна ставка робітника 1 розряду, яка прийнята за одиницю, складає 120 відсотків від розміру прожиткового мінімуму на працездатну особу, встановленого законодавством України, з перемноженням отриманої величини на регіональний коефіцієнт 1,15.

Таким чином, здійснюючи побутову тарифної системи оплати праці у відповідності до вимог ст.ст.96-97 КЗПП України та ст.ст.6, 15 Закону № 108/95-ВР, роботодавець зобов'язаний застосовувати положення Генеральної і Регіональної угод, незалежно від того, чи є він їх стороною.

Такий висновок ґрунтується на тому, що правові норми КЗПП України та Закону № 108/95-ВР безпосередньо відсилають до положень генеральної та регіональної (територіальної) угод.

Проаналізувавши штатний розклад позивача, затверджений генеральним директором Товариства та введений в дію з 01 червня 2013 року, суд дійшов висновку, що система оплати праці на підприємстві побудована без врахування тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних співвідношень посадових окладів, а тому висновок ТДІзПП про порушення позивачем вимог ст.ст.96, 97 КЗПП України та ст.ст.6, 15 Закону № 108/95-ВР є обґрунтованим.

Оскільки відповідачем доведена правомірність спірного припису, вимоги позивача про визнання його недійсним не підлягають задоволенню.

Доводи позивача стосовно того, що оплата праці у Товаристві здійснюється у розмірі, не нижчому за мінімальний розмір заробітної плати, а також з приводу того, що Товариство не є стороною Генеральної чи Регіональної угоди висновку суду про правомірність оспорюваного припису не спростовують.

З приводу посилання Товариства на лист Міністерства праці та соціальної політики України від 04 липня 2008 року № 435/13/84-08 «Про поширення норм Генеральної угоди» суд відзначає, що вказаний лист не містить правових норм, а тому з огляду на положення ст.9 КАС України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку відмову у позові.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Суб'єктом владних повноважень, на користь якого ухвалене рішення, не були понесені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, а тому вони не підлягають присудженню.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Приазов'є" до Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області про визнання незаконними дій Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області щодо складання акту перевірки № 05-43-058/0029 та припису № 05-43-058/0029-0018 від 22 серпня 2013 року та про визнання нечинним припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області № 05-43-058/0029-0018 від 22 серпня 2013 року - відмовити у повному обсязі.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені в судовому засіданні 29 листопада 2013 року.

3. Постанова складена у повному обсязі 03 грудня 2013 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.