Постанова

від 03.12.2013 по справі 820/9929/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 грудня 2013 р. № 820/9929/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Гончаров Р.О., відповідач - Усачов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбел" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харбел", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням наданих уточнень, просить суд скасувати повністю податкове повідомлення -рішення від 07.10.2013 року №0003052201, та податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0003042201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22470 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "Взлет-Ера", ТОВ "Інтерколірметгруп" та ТОВ "Градієнт Тек" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи, які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того вказує, що нарахування податковим органом позивачу суми штрафних санкцій з податку на прибуток на підставі оскаржуваного повідомлення-рішення №0003042201 від 07.10.2013 року є неправомірним, оскільки в діях підприємства був відсутній умисел.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про завищення позивачем у спірний період суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у контрагентів - ТОВ "Взлет-Ера", ТОВ "Інтерколірметгруп" та ТОВ "Градієнт Тек", у зв'язку з неможливістю встановити реальність та товарність вказаних операцій.

У судовому засіданні 03.12.2013 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ТОВ "Харбел" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Київському районі м.Харкова.

У період з 12.08.2013 року по 16.09.2013 року співробітниками ДПІ у Київському районі м.Харкова було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Харбел" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено Акт №564/20-31-22-01-07/21258932 від 23.09.2013 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, серед іншого:

- п.21 підр.4 розд. XX "Перехідні положення", п.п.135.1, п.п.135.5.10 п.135.5 ст.135, пп. 137.2.3 п. 137.2 ст.137, п.138.1, п.1.38.2 от. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено:

заниження об'єкту оподаткування по податку на прибуток всього у сумі 2 271 546 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року в сумі 2 271 546 грн.;

заниження прибутку звільненого від оподаткування (рядок 09 декларації з податку на прибуток) на суму 2 085 717 грн., у тому числі по періодах: за 4 квартал 2012 року в сумі 2 085 717 грн.

заниження податку на прибуток всього у сумі 39 024 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року в сумі 39 024 грн.

- п.198.3, п.198.6 ст.198, пп.192.1.1 п. 192.1 ст.192 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 292375 грн., у тому числі по періодам: у вересні 2012 року в сумі 84 грн., у листопаді 2012 року в сумі 192 716 грн., у грудні 2012 року в сумі 99 575 грн.

абз. б) п. 176.2 ст.176 ПК України, в результаті чого у довідці за формою № 1-ДФ про суми нарахованого (сплаченого) доходу на користь платника податку, та суми утриманого з них податку, що надано до ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів в Харківській області, не надавались відомості про суми сплаченого доходу фізичний особі - підприємцю ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), а саме: 05.09.2012р. у сумі 1080,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003042201 від 07.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 61494 грн., у т.ч. за основним платежем - 39024 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22470 грн.;

- №0003052201 від 07.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 438563 грн., у т.ч. за основним платежем - 292375 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 146188 грн.

Позивач, не погоджуючись повністю із податковим повідомленням -рішенням від 07.10.2013 року №0003052201 та з податковим повідомленням -рішенням від 07.10.2013 року №0003042201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22470 грн., звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи, що предметом оскарження в даній справі є правомірність нарахування суми податкового зобов'язання за декілька правопорушень, суд дійшов висновку про необхідність перевірки законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення окремо по кожному із них.

Так, перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог з приводу скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0003042201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22470 грн., суд дійшов висновку про наступне.

Як зазначив під час судового розгляду представник позивача, підприємство погоджується із правомірністю визначення контролюючим органом на підставі спірного податкового повідомлення-рішення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 39024 грн., проте вважає, що нарахування на його підставі суми штрафних санкцій було здійснено неправомірно, в зв'язку ти, що в діях позивача був відсутній прямий умисел.

Враховуючи наведене та беручі до уваги, що позивач під час розгляду справи фактично визнав встановлені під час перевірки порушення та погодився із правомірністю нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 39024 грн., суд дійшов висновку про законність спірного податкового повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0003042201, оскільки відсутність в діях позивача прямого умислу не звільняє платника податку від обов'язку дотримуватися вимог діючого законодавства, та у випадку вчинення порушення, нести встановлену діючим законодавством відповідальність, у т.ч. з приводу застосування податковим органом штрафних санкцій.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0003042201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22470 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Так, перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог з приводу скасування податкового повідомлення-рішення 07.10.2013 року №0003052201, суд дійшов висновку про наступне.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки податкового органу про заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум по господарським відносинам із контрагентами - ТОВ "Взлет-Ера", ТОВ "Інтерколірметгруп" та ТОВ "Градієнт Тек", які не направлені на настання реальних наслідків.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основи прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Під час розгляду справи було встановлено та не заперечується сторонами, що основними видами діяльності, які здійснював позивач у перевіряємий період, були Виробництво готових текстильних виробів, крім одягу (код КВЕД 13.92), Виробництво іншого одягу й аксесуарів(код КВЕД 14.19), Виробництво дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів (код КВЕД 15.12), Оптова торгівля текстильними товарами(код КВЕД 46.41), Неспеціалізована оптова торгівля(код КВЕД 46.90), Спеціалізована діяльність із дизайну(код КВЕД 74.10).

Так, з приводу господарських відносин ТОВ "Градієнт Тек", суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2012 року між ТОВ "Градієнт Тек" (Продавець) та ТОВ "Харбел" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №25, згідно із умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити Товар (товари) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності, товарних накладних які є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов вищезазначеного Договору Продавцем у перевіряємий період було передано у власність ТОВ "Харбел" товар (картон палітурний ПС-1.5, картон коробковий КК0.7 та вініл штучна шкіра 1с шир. 1.4 м.), про що свідчать надані позивачем копії видаткових накладених №216 від 12.11.2012 року, №217 від 14.11.2012 року, №218 від 16.11.2012 року, №219 від 19.11.2012 року, №220 від 21.11.2012 року, №221 від 23.11.2012 року, №222 від 26.11.2012 року, №223 від 28.11.2012 року

Розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка із особового рахунку у банку.

Суд зазначає, що згідно із умовами вищезазначеного Договору (п. 3.1), поставка товару здійснюється за рахунок Покупця.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару позивачем було надано та долучено до матеріалів справи копії відповідних товарно-транспортних накладних.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, транспортування придбаного у ТОВ "Градієнт Тек" товару здійснювалось за рахунок позивача транспортом ПП "ВАЛГА" (пункт розвантаження м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 9 - пункт розвантаження м. Харків, в'їзд Вологодський 2-й, буд. 6 ) на підставі укладеного, із останнім Договору перевезення вантажів №03-11 від 09.11.2012 року, про що свідчать надані копії відповідних первинних документів, а саме: Договору та Актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Крім того суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Градієнт Тек" є надана позивачем копія виписки із книги реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ.

З приводу господарських відносин ТОВ "Взлет-Ера", суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи встановлено, що 26.10.2012 року між ТОВ "Взлет-Ера" (Продавець) та ТОВ "Харбел" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №1026-1, згідно із умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити Товар (товари) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності, товарних накладних які є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов вищезазначеного Договору Продавцем у перевіряємий період було передано у власність ТОВ "Харбел" товар (тримач п/колец гум.шир. 30 мм.; фурнітура для плечового ременя "Карабін" шир. 30 мм. Нікель; фурнітура "Півкільце розм. 30 мм. нікель"; стрічка окантовочна 22 мм. Поліпропіленова; холнитен нікель 2000 шт./уп.), про що свідчать надані позивачем копії видаткових накладених №385 від 01.11.2012 року, №386 від 02.11.2012 року, №387 від 05.11.2012 року, №388 від 06.11.2012 року, №389 від 08.11.2012 року, №390 від 12.11.2012 року, №391 від 15.11.2012 року, №392 від 19.11.2012 року, №393 від 21.11.2012 року, №394 від 22.11.2012 року, №395 від 26.11.2012 року.

Розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка із особового рахунку у банку.

Згідно із умовами вищезазначеного Договору (п. 3.1), поставка товару здійснюється за рахунок Покупця.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, транспортування придбаного у ТОВ "Взлет-Ера" товару здійснювалось силами та за рахунок позивача, а саме особисто генеральним директором Заікіним О.В. на автомобілі Renault Kangoo, д.р.н. НОМЕР_2 (пункт розвантаження м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 9 - пункт розвантаження м. Харків, в'їзд Вологодський 2-й, буд. 6 ), про що було надано копії відповідних товарно-транспортних накладних та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Також, позивачем на підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Взлет-Ера" було надано копії виписки із книги реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ.

З приводу господарських відносин ТОВ "Інтерколірметгруп", суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи встановлено, що 22.10.2012 року між ТОВ "Інтерколірметгруп" (Продавець) та ТОВ "Харбел" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №112, згідно із умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити Товар (товари) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності, товарних накладних які є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов вищезазначеного Договору Продавцем у перевіряємий період було передано у власність ТОВ "Харбел" товар (замок для портфеля нікель), про що свідчать надані позивачем копії видаткових накладених №3 від 01.11.2012 року, №4 від 02.11.2012 року, №5 від 05.11.2012 року, №6 від 06.11.2012 року, №7 від 07.11.2012 року, №8 від 08.11.2012 року, №9 від 09.11.2012 року, №10 від 12.11.2012 року, №11 від 13.11.2012 року, №12 від 14.11.2012 року, №13 від 15.11.2012 року, №14 від 16.11.2012 року, №15 від 19.11.2012 року, №16 від 20.11.2012 року, №17 від 21.11.2012 року, №18 від 22.11.2012 року, №19 від 26.11.2012 року, №20 від 27.11.2012 року, №21 від 28.11.2012 року, №22 від 29.11.2012 року, №197 від 03.12.2012 року, №198 від05.12.2012 року, №199 від 06.12.2012 року, №200 від 07.12.2012 року, №201 від 10.12.2012 року, №202 від 11.12.2012 року, №203 від 12.12.2012 року, №204 від 13.12.2012 року, №205 від 14.12.2012 року, №206 від 17.12.2012 року, №207 від 18.12.2012 року.

Розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка із особового рахунку у банку.

Згідно із умовами вищезазначеного Договору (п. 3.1), поставка товару здійснюється за рахунок Покупця.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, транспортування придбаного у ТОВ "Інтерколірметгруп" товару здійснювалось силами та за рахунок позивача, а саме водієм ОСОБА_6 на автомобілі Renault Kangoo, д.р.н. НОМЕР_3 (пункт розвантаження м.Полтава, вул. Червонофлотська, буд.35 - пункт розвантаження м. Харків, в'їзд Вологодський 2-й, буд. 6), про що було надано копії відповідних товарно-транспортних накладних та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Також, позивачем на підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Інтерколірметгруп" було надано копії виписки із книги реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ.

Наявність на підприємстві необхідних складських приміщень (м.Харків, в'їзд Вологодський 2-й, буд. 6) підтверджується наданою позивачем копією Договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2012 року, укладеного із ОСОБА_3

Суд зауважує, що позивачем на підтвердження факту оприбуткування придбаного товару було долучено до матеріалів справи копії відповідних прибуткових накладних.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, в послідуючому придбаний у контрагентів ТОВ "Градієнт Тек", ТОВ "Взлет-Ера" та ТОВ "Інтерколірметгруп" товар, був в послідуючому використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виробництва готової продукції (Портфелів та Боксів), яка була в послідуючому реалізована ТОВ "ТОРГІМПОРТ" на виконання умов Договору №121012 від 12.10.2012 року, на підтвердження чого було надано копії відповідних первинних документів, а саме: довідок про вартість продукції (бухгалтерський облік); накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів; договору; видаткових та податкових накладних; виписки по особовому рахунку у банку.

Суд зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності у ТОВ "Харбел" необхідного кваліфікованого персоналу, складських та виробничих приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей та виробництва готової продукції.

Доказів того, що отриманий від контрагентів ТОВ "Градієнт Тек", ТОВ "Взлет-Ера" та ТОВ "Інтерколірметгруп" товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "Харбел" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що на виконання умов договору, контрагентами було виписано на адресу позивача податкові накладні, які були відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладених, зокрема:

- ТОВ "Градієнт Тек" №172 від 12.11.2012 року, №173 від 14.11.2012 року, №174 від 16.11.2012 року, №175 від 19.11.2012 року, №176 від 21.11.2012 року, №177 від 23.11.2012 року, №178 від 26.11.2012 року, №179 від 28.11.2012 року;

- ТОВ "Взлет-Ера" №139 від 01.11.2012 року, №140 від 02.11.2012 року, №141 від 05.11.2012 року, №142 від 06.11.2012 року, №143 від 08.11.2012 року, №144 від 12.11.2012 року, №145 від 15.11.2012 року, №146 від 19.11.2012 року, №147 від 21.11.2012 року, №148 від 22.11.2012 року, №149 від 26.11.2012 року;

- ТОВ "Інтерколірметгруп" №3 від 01.11.2012 року, №4 від 02.11.2012 року, №5 від 05.11.2012 року, №6 від 06.11.2012 року, №7 від 07.11.2012 року, №8 від 08.11.2012 року, №9 від 09.11.2012 року, №10 від 12.11.2012 року, №11 від 13.11.2012 року, №12 від 14.11.2012 року, №13 від 15.11.2012 року, №14 від 16.11.2012 року, №15 від 19.11.2012 року, №16 від 20.11.2012 року, №17 від 21.11.2012 року, №18 від 22.11.2012 року, №19 від 26.11.2012 року, №20 від 27.11.2012 року, №21 від 28.11.2012 року, №22 від 29.11.2012 року, №84 від 03.12.2012 року, №85 від 05.12.2012 року, №86 від 06.12.2012 року, №87 від 07.12.2012 року, №88 від 10.12.2012 року, №89 від 11.12.2012 року, №90 від 12.12.2012 року, №91 від 13.12.2012 року, №92 від 14.12.2012 року, №93 від 17.12.2012 року, №94 від 18.12.2012 року.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкової накладної підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "Взлет-Ера", ТОВ "Інтерколірметгруп" та ТОВ "Градієнт Тек", в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та ПП "Корпус-7" угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, у т.ч. по ланцюгу постачання, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем сум по господарським операціям із ТОВ "Взлет-Ера", ТОВ "Інтерколірметгруп" та ТОВ "Градієнт Тек" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, спірне податкове повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Розв'язуючи спір суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0003052201 є незаконним та підлягає скасуванню.

В свою чергу, враховуючи, що позивач під час розгляду справи визнав виявлені за наслідком проведеної перевірки порушення, на підставі яких було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0003042201, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги з приводу його скасування в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22470 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбел" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 07.10.2013 року №0003052201.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбел" (61033, м.Харків, в'їзд 2-й Вологодський, 6, код ЄДРПОУ 21258932) судовий збір в сумі 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06.12.2013 року.

Суддя Горшкова О.О.