Постанова

від 05.12.2013 по справі 826/12446/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12446/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний берег" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний берег" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2013 року №0001692250, № 0001682250, № 0001672250, визнання протиправними висновків акту перевірки від 16.07.2013 року № 349/26-53-22-05-21/34613673, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2013 року №0001692250, № 0001682250, № 0001672250, визнання протиправними висновків акту перевірки від 16.07.2013 року № 349/26-53-22-05-21/34613673. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення з порушенням законодавства, а також позивач не погоджується з висновками акта перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Проте, Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 25.06.2013 року по 09.07.2013 року ДПІ у Дніпровському р-ні м.Києва ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 16.07.2013 № 349/26-53-22-05-21/34613673.

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001672250, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 199 660,00 грн. (за основним платежем - 159 728,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 39 932,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було, за твердженням відповідача, заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 159 728,00 грн., в т.ч. за грудень 2012 року на суму 159 728,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001682250, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 114 090,00 грн. (за основним платежем - 91 272,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 818,00 грн.), та прийнято ППР № 0001692250, відповідно до якого позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 91 544,00 грн.

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток було, за твердженням відповідача, завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на 91 544,00 грн. за І квартал 2012 року та заниження податку на прибуток на загальну суму 91 272,00 грн., в т.ч. за І квартал 2012 року на суму 20 649,00 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 70 623,00 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Суд першої інстанції погодився з твердженням відповідача, що позивачем було завищено витрати, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування на загальну суму 434 628 гривень, що вплинуло на формування податкового кредиту по податку на додану вартість та бази оподаткування податком на прибуток.

Крім того, судом першої інстанції зроблено припущення, що торговий центр «Лівобережний», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Марини Раскової, 2-Б, не належить на праві власності позивачу.

Дане припущення є хибним, адже власником вказаної будівлі є позивач, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19 квітня 2011 року серія САЕ №178326. Вказані докази не були надані суду першої інстанції у зв'язку з тим, що факт належності позивачу даної будівлі на праві власності відповідачем не піддавався сумніву, в оскаржуваному акті останній не зазначав причину неотримання позивачем послуг у зв'язку з неналежністю йому на праві власності торгового центру «Лівобережний», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Марини Раскової, 2-Б, у зв'язку з чим дані докази і не були надані. Про належність вказаного майна позивачу в судовому процесі не обговорювалося.

Суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично будівельно-ремонтні роботи TOB «КПЛ-Будтехніка» і TOB «Столична торгівельна агенція» позивачу не надавалися та не були використані у господарській діяльності останнього.

Вищезазначений висновок зроблено, як зазначається в постанові, у зв'язку з відсутністю доказів надання будівельно-ремонтних робіт та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих робіт, на думку суду першої інстанції, це виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю останнього, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, законодавством України закріплено принцип правомірності правочину.

Судом першої інстанції вказується на укладення позивачем договорів без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цими договорами, а саме без наміру реального виконання ремонтних робіт у торговому центрі «Лівобережний», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Марини Раскової, 2-Б, проте, не було взято до уваги вимоги ст. 234 ЦК України, відповідно до якої, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Незважаючи на відсутність інформації, щодо рішення суду про визнання договорів від 02 березня 2012 року №17-6/2012, укладений між позивачем та TOB «КПД-Будтехніка» про виконання робіт та від 03 травня 2012 року №181/2012, укладений між позивачем та TOB «Столична торговельна агенція» недійсними, суд першої інстанції мотивуючи своє рішення зазначив, що сторони уклали вищезазначені договори без наміру їх виконання (настання правових наслідків).

Крім того, зазначено було про відсутність доказів виконання робіт TOB «КПД-Будтехніка» та TOB «Столична торговельна агенція» за вищезазначеними договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, самим же судом першої інстанції, ухвалою від 06 серпня 2013 року у справі №826/12446/13-а згідно третього пункту витребувано від позивача документи, що підтверджують реальне виконання робіт та їх прийняття, а саме витребувано усі первинні документи, що належить складати залежно від певного виду здійснення господарської діяльності, договори, акти виконаних робіт, тощо.

На виконання вимог ухвали позивачем надано для огляду та залучені до матеріалів всі необхідні документи, що підтверджують реальне виконання робі та прийняття їх позивачем, а саме, податкові накладні, виписок з банку по особовому рахунку, довідок про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), актів приймання виконаних будівельних робіт, договірних цін. розрахунків, локальних кошторисів, відомостей ресурсів до локальних кошторисів, підсумкових відомостей ресурсів.

Проте, суд першої інстанції, в своїх доводах зазначав, що дані документи є недостовірними та не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції у зв'язку з тим, що у сторін відсутня техніка, складські приміщення, персонал, тощо.

Згідно з пп.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених Податковим кодексом.

Водночас витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Згідно із ч. 2 ст. З Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого грунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинним документом, що фіксує факт здійснення господарської операції із виконання будівельних робіт є Акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, що встановлена Наказом Мінрегіонбуду «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництв»" №554 від 4 грудня 2009 року. Вказані форми містять усі необхідні реквізити, що вимагаються законодавством України від первинного документу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Отже, позивачем було надано суду належні та допустимі докази, а саме первинні документи, лише якими і можливо підтвердити ти, згідно з чинним законодавством України, виконання договорів, рух коштів, реальне прийняття робіт, тощо.

Судом першої інстанції також було узято до уваги, що відповідач не зміг здійснити зустрічні перевірки позивача та TOB «КПД-Будтехніка», TOB «Столична торговельна агенція» у зв'язку з відсутністю двох останніх суб'єктів за їх місцезнаходженням та припущення відповідача, що керівниками зазначених підприємств ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підписувалася первинні документи, що надані позивачем для обгрунтування своїх доводів, а також керівники взагалі не виконували покладені на них обов'язки а отже не займали ці посади.

Проте, відсутність за місцезнаходженням TOB «КПД-Будтехніка», TOB «Столична торговельна агенція» відповідачем було встановлено лише в момент перевірки, щодо їх відсутності в момент укладання договорів від 02 березня 2012 року та від 03 травня 2013 року останній не встановлював і не міг встановити.

Більше того, про фактичне місцезнаходження TOB «КПД-Будтехніка» та TOB «Столична торговельна агенція» за вказаними адресами свідчить і той факт, що дані юридичні особи були зареєстровані органами податкової інспекції як платники податку на додану вартість. Відповідно до п.3.2 «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1394 від 07.11.2011 року, для реєстрації платником ПДВ особа повинна перебувати на обліку в податковому органі за місцезнаходженням.

Щодо факту невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов'язків керівників TOB «КПД-Будтехніка», TOB «Столична торговельна агенція» відповідно спростовується і тим фактом, що заява про реєстрацію платником ПДВ подається безпосередньо керівником юридичної особи та ним же підписується (п.3.5.2, п.3.5.3. «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1394 від 07.11.2011 року»).

Отже, доводи відповідача про невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов'язків керівників TOB «КПД-Будтехніка», TOB «Столична торговельна агенція» відповідно є недоведеними, а отже не повинні були братися до уваги судом першої інстанції.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не доведено правомірність своїх дій.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний берег" - задоволити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року - скасувати.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.07.2013 року №0001692250, №0001682250, №0001672250.

У визнанні протиправними висновків акту перевірки від 16.07.2013 року № 349/26-53-22-05-21/34613673 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї постанови у повному обсязі, тобто з 10 грудня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено - 09 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.