Постанова

від 20.11.2013 по справі 8/294

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2013 р. Справа№ 8/294

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Коротун О.М.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 20.11.2013р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прана"

на рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2011р.

у справі №8/294 (суддя - Катрич В.С.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прана"

про відшкодування збитків у розмірі 219 529,20 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прана» про відшкодування 219 529,20 грн. збитків, завданих невиконанням договору про спільну діяльність, укладеного сторонами 10.06.2006 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами договору про спільну діяльність від 10.06.2006 року позивач, за належного виконання відповідачем власних господарських зобов'язань по договору, мав намір отримати 2060 м/кВ торгівельних приміщень в будівлі «Бізнес-центру». У зв'язку з тим, що можливість отримати зазначену площу торгівельних приміщень у власність позивачем було втрачено через невиконання відповідачем власних зобов'язань у строки передбачені договором про спільну діяльність, позивач просить суд стягнути з відповідача завдані ним збитки у розмірі 219 529,20 грн.

28.07.2011 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач посилаючись на ст., ст. 224, 225 ГК України просив збільшити розмір позовних вимог до 2 675 446 грн. шляхом зміни первісної вимоги на вимогу про стягнення втраченої вигоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2011 у справі № 8/294 задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прана" 2675446,00 грн. 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано доведеністю позивачем факту завдання йому збитків невиконання відповідачем господарських зобов'язань за договором про спільну діяльність.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва суду від 28.07.2011 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Прана» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва суду від 28.07.2011 р. у справі № 8/294 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Хрипуна О.О. № 8/294 від 24.09.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 8/294 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст. 4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 8/294 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року, на підставі поданої апеляційної скарги, було порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Гончаров С.А., Іоннікова І.А. та призначено розгляд скарги на 16.10.2013 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2013р., враховуючи перебування судді Іоннікової І.А. у відпустці, змінено склад колегії суддів на наступний: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 16.10.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.11.2013р.

В судовому засіданні 06.11.2013 оголошено перерву до 20.11.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2013р., враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відпустці, змінено склад колегії суддів на наступний: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Коротун О.М., Чорна Л.В.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2011 року у справі № 8/294 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2011 року у справі № 8/294.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2006. року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прана» був укладений договір про спільну діяльність.

Предметом цього договору є організація спільної діяльності на умовах дольової участі досягнення наступних господарських і комерційних цілей:

- проведення проектних робіт з метою побудови 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди «Бізнес-центр» за адресою: АДРЕСА_2;

- підготовка будівельного майданчику під наступне будівництво: знос тимчасових споруд та приміщень у відповідності до вимог ППР і ПОБ та проведення інших необхідних робіт згідно чинного законодавства:

- капітальне будівництво 9-ти поверхової торгіівельно-офісної споруди «Бізнес-центр» за Пресою: АДРЕСА_2, загальною площею 9270 метрів/кв.

Для досягнення вище вказаних господарських і комерційних цілей, відповідно до умов говору, позивач та відповідач визначили та розподілили зобов'язання, а саме, відповідач, взяв та себе зобов'язання:

- прийняти на себе функції «Замовника будівельних робіт»;

- невідкладно приступити до здійснення комерційних проектів відповідно до програми робіт за договором: прийняти на себе його організацію та фінансування з повноваженням представництва перед третіми особами;

- замовити проектно-кошторисні роботи, забезпечити для виконання цих робіт ними матеріалами;

- прийняти на себе зобов'язання по веденню спільних справ у відповідності до чинного законодавства України.

- після завершення робіт та вводу «Бізнес-центру» в експлуатацію в установленому порядку переділи позивачу його частину нежилих приміщень.

В свою .чергу позивач, відповідно до умов договору, зобов'язався надати право на використання земельної ділянки на період з 10.06.2006 р. по 10.06.2009 р. за адресою: АДРЕСА_2. будівельний майданчик для будівництва «Бізнес-центру», яка належить позивачу у відповідності до Рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради від 09.03.2006 р. та договору оренди землі від 28.04.2006 року.

У відповідності до п. 5.2. позивач має право після закінчення будівництва отримати у власність перший та другий поверхи торгівельних приміщень із виконаними наступними роботами: монтаж фундаменту зовнішніх стін і колон, розводка комунікаційних сітей в стояках, без монтажу вікон та дверей.

У відповідності до ст.. 11.1 сторони за даною угодою несуть наступну відповідальність:

11.1.1 Сторона-1 в разі розірвання цього договору по вині Сторони-2, має право вимагати від сторони-2 компенсації за витрачені кошти на уже частину збудованої будівлі і сплати неустойки Стороні-1 в розмірі 100% вартості фактично збудованих нежилих приміщень у відповідності до проектної документації.

- несе відповідальність за якість виконаних робіт у відповідності до чинного законодавства;

- несе відповідальність за якість поставлених матеріалів у відповідності до чинних норм і програми робіт;

- несе відповідальність за усунення всіх недоліків, виявлених під час прийому об'єкту Державною комісією, в термін 10 днів з моменту їх виявлення.

- у разі несвоєчасного виконання умов договору, щодо передачі перших двох поверхів введеного в експлуатацію «Бізнес-центру» Сторона-1 сплачує Стороні-2 пеню в розмірі подвійної ставки НБУ.

Згідно п. 11.1.2 договору Сторона-2:

- несе відповідальність за ненадання права користування земельною ділянкою для облаштування будівельного майданчика під будівництво «Бізнес-центру» у вигляді сплати неустойки, яка відповідає величині нанесених збитків;

- несе відповідальність за ненадання гарантій при необхідності залучення банківського кредитування у вигляді сплати неустойки, яка відповідає величині нанесених збитків.

У відповідності до п. 15.1 договору умови цього Договору можуть бути змінені по взаємній згоді з обов'язковим складанням письмового документа.

Пунктом 15.5. сторони погодили, що додатки до даного Договору являються його невід'ємною частиною. Цей договір діє з моменту його підписання і до 10 червня 2009 року, не пізніше остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань і отримання усіх необхідних документів, які підтверджують право на офісні приміщення.

13.06.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про спільну діяльність № б/н від 10.06.2006 року, якою сторони погодили внести зміни до п. 15.5 договору та викласти його у наступній редакції: «Цей договір діє з моменту підписання і до 10 червня 2010 року, не пізніше остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань і отримання усіх необхідних документів, які підтверджують право власності на офісні приміщення».

Листом від 10.05.2010 року вих.. № 10-05-10 ФО-П ОСОБА_2 звернувся до відповідача з пропозицією направити представника для проведення фіксування фактично виконаного будівництва 10-ти поверхової споруди «Бізнес-центру» та прийняття рішення стосовно подальшого використання побудованої частини фундаменту споруди.

Відповідач листом від 09.06.2010 року вих.№1/06 надав позивачу наступну відповідь: «Станом на сьогоднішній день ТОВ «Прана» на виконання умов договору здійснило та оплатило роботи по перед проектній розробці будівництва торгово-офісного приміщення, проектно-вишукувальні та будівельні роботи загальною вартістю близько 3 000 000,00 грн., з врахуванням витрат по узгодженню проектної документації з відповідними установами та організаціями, за рахунок власних коштів. Незважаючи на тяжку фінансову та економічну кризу в державі ТОВ «Прана» не припинило виконання своїх обов'язків за договором, але за відсутності необхідних кредитних ресурсів,за рахунок яких згідно договору і планувалося здійснити будівництво «Бізнес-Центру» термін закінчення духівництва об'єктивно повинен бути продовжений.

Строк дії договору передбачено до 10.06.2010 р., але враховуючи, що договором не передбачено обов'язку сторін закінчити будівництво саме до закінчення дії договору, пропонуємо внести зміни до договору та продовжити його дію на строк до 10.06.2012 року».

Натомість позивач листом за вих. № 1-22-06 від 22.06.2010 року відмовив відповідачу у пропозиції продовжити строк дії договору про спільну діяльність.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Складовою правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки, негативних наслідків такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків, вини правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Тобто, нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України передбачений перелік застосування потерпілою стороною заходів по забезпеченню захисту своїх порушених прав внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).

З урахуванням наведених положень суд зазначає, що застосування положень ст. 224, 225 ГК України можливо лише за умови існування між сторонами господарських відносин.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно абз. 2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Спільна діяльність суб'єктів господарювання регулюється ст.ст.1130-1143 Цивільного кодексу України. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання складів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Ст.1131 Цивільного кодексу України встановлює, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи 10.06.2006. року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прана» був укладений договір про спільну діяльність, кінцевою метою якого було здійснення капітального будівництва 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди «Бізнес-центр» за Пресою: АДРЕСА_2, загальною площею 9270 метрів/кв.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до уточнених позовних вимог, підставою для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме 2060 м2 торгівельних приміщень в будівлі «Бізнес-центру» заявленою вартістю 2 675 446,00 грн., позивач насамперед вбачає в несвоєчасному виконанні відповідачем договірних зобов'язань щодо зведення 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди «Бізнес-центр».

Проте колегія суддів вважає наведені твердження позивача надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При цьому, специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об'єктивних обставин не можуть знати точної дати настання цієї події.

У відповідності до п. 15.5 договору про спільну діяльність від 10.06.2006. року, договір діє з моменту його підписання і до 10 червня 2009 року, не пізніше остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань і отримання усіх необхідних документів, які підтверджують право на офісні приміщення.

13.06.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про спільну діяльність № б/н від 10.06.2006 року, якою сторони продовжили термін дії договору до 10 червня 2010 року. Таким чином колегія суддів погоджується з твердженням позивача про сплив дії договору.

Проте колегія суддів не погоджується з позицією позивача про необхідність ототожнення терміну дії договору з терміном виконання окремо взято за ним зобов'язання, оскільки сама подія остаточного зведення будівництва не знаходиться у залежності від терміну дії самого договору, про що насамперед свідчить відсутність визначення остаточної дати будівництва 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди «Бізнес-центр» у відповідності тексту договору про спільну діяльність від 10.06.2006. року.

Натомість п. 1.1 договору передбачено лише спектр комерційних цілей досягнення, яких слід розглядати у ракурсі вчинення сукупності чітко визначених дій з тривалістю погодженою сторонами, проте за відсутністю часового обмеження щодо остаточної їх реалізації, яке б стало відправною точкою для виникнення правової відповідальності у разі його недотримання.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів не вбачає у діях відповідача, які полягають у не закінченні будівництва у межах терміну дії договору про спільну діяльність (з урахуванням його пролонгації), порушення договірних зобов'язань.

Крім того колегія суддів відноситься критично до заявленого позивачем розміру збитків до відшкодування, оскільки позивачем не доведено, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вартості не отриманих позивачем площ торговельних приміщень на день подання до суду позову про стягнення збитків у відповідності до приписів ст. 225 ГК України, що у свою чергу невілює наявність у діях відповідача складу правопорушення.

Таким чином колегія констатує відсутність у діях відповідача складу правопорушення, оскільки позивачем не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність самого правопорушення, вини відповідача у завданні позивачу збитків в сумі 2 675 446,00 грн., не підтверджено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесенням позивачем збитків в сумі 2 675 446,00 грн. та не доведено розмір збитків, а отже підстави для задоволення позовних вимог у суду відсутні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2011 року у справі № 8/294 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прана» задовольнити у повному обсязі.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2011 року по справі № 8/294 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (18006, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прана» (04128, м. Київ, вул. Туполєва, 14-а, код ЄДРПОУ 31927378) 26 754, 46 грн. (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири гривні 46 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва

Матеріали справи № 8/294 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Л.В. Чорна

О.М. Коротун