Постанова

від 25.03.2014 по справі 8/294

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа № 8/294

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Алєєвої І.В.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2013 року

у справі № 8/294

господарського суду міста Києва

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прана"

про відшкодування збитків у розмірі 219529,20 грн.

за участю представників

позивача - ОСОБА_5

відповідача - Передій В.Г.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прана" про відшкодування 219 529,20 грн. збитків, завданих невиконанням договору про спільну діяльність, укладеного сторонами 10 червня 2006 року.

28 липня 2011 року до господарського суду міста Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач посилаючись на ст., ст. 224, 225 ГК України просив збільшити розмір позовних вимог до 2675446 грн. шляхом зміни первісної вимоги на вимогу про стягнення втраченої вигоди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28 липня 2011 року (Катрич В.С.) у справі № 8/294 задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прана" 2675446,00 грн. 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2013 року (Тищенко О.В., Чорна Л.В., Коротун О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2011 року зі справи № 8/294 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2013 року скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2011 року залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 червня 2006 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прана" був укладений договір про спільну діяльність.

Предметом цього договору є організація спільної діяльності на умовах дольової участі досягнення наступних господарських і комерційних цілей, а саме проведення проектних робіт з метою побудови 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центр" за адресою: АДРЕСА_1; підготовка будівельного майданчику під наступне будівництво: знос тимчасових споруд та приміщень у відповідності до вимог ППР і ПОБ та проведення інших необхідних робіт згідно чинного законодавства, капітальне будівництво 9-ти поверхової торгіівельно-офісної споруди "Бізнес-центр" за Пресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9270 метрів/кв.

Для досягнення вище зазначених господарських і комерційних цілей, відповідно до умов договору, позивач та відповідач визначили та розподілили зобов'язання, а саме, відповідач, взяв на себе ряд зобов'язань, а саме прийняти на себе функції "Замовника будівельних робіт"; невідкладно приступити до здійснення комерційних проектів відповідно до програми робіт за договором: прийняти на себе його організацію та фінансування з повноваженням представництва перед третіми особами; замовити проектно-кошторисні роботи, забезпечити для виконання цих робіт ними матеріалами; прийняти на себе зобов'язання по веденню спільних справ у відповідності до чинного законодавства України. Після завершення робіт та вводу "Бізнес-центру" в експлуатацію в установленому порядку переділи позивачу його частину нежилих приміщень.

В свою .чергу позивач, відповідно до умов договору, зобов'язався надати право на використання земельної ділянки на період з 10 червня 2006 року по 10 червня 2009 року за адресою: АДРЕСА_1. будівельний майданчик для будівництва "Бізнес-центру", яка належить позивачу у відповідності до Рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради від 09 березня 2006 року та договору оренди землі від 28 квітня 2006 року.

У відповідності до п. 5.2. позивач має право після закінчення будівництва отримати у власність перший та другий поверхи торгівельних приміщень із виконаними наступними роботами: монтаж фундаменту зовнішніх стін і колон, розводка комунікаційних сіток в стояках, без монтажу вікон та дверей.

У відповідності до ст. 11.1 сторони за даною угодою несуть наступну відповідальність:

11.1.1 Сторона-1 у разі розірвання цього договору з вини Сторони-2, має право вимагати від сторони-2 компенсацію за витрачені кошти на уже частину збудованої будівлі і сплати неустойки Стороні-1 в розмірі 100% вартості фактично збудованих нежилих приміщень у відповідності до проектної документації, несе відповідальність за якість виконаних робіт у відповідності до чинного законодавства; несе відповідальність за якість поставлених матеріалів у відповідності до чинних норм і програми робіт; несе відповідальність за усунення всіх недоліків, виявлених під час прийому об'єкту Державною комісією, в термін 10 днів з моменту їх виявлення.

У разі несвоєчасного виконання умов договору, щодо передачі перших двох поверхів введеного в експлуатацію "Бізнес-центру" Сторона-1 сплачує Стороні-2 пеню в розмірі подвійної ставки НБУ.

Відповідно п. 11.1.2 договору Сторона-2: несе відповідальність за ненадання права користування земельною ділянкою для облаштування будівельного майданчика під будівництво "Бізнес-центру" у вигляді сплати неустойки, яка відповідає величині нанесених збитків; несе відповідальність за ненадання гарантій при необхідності залучення банківського кредитування у вигляді сплати неустойки, яка відповідає величині нанесених збитків.

У відповідності до п. 15.1 договору умови цього Договору можуть бути змінені за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документу.

Пунктом 15.5. сторони погодили, що додатки до даного Договору є його невід'ємною частиною. Цей договір діє з моменту його підписання і до 10 червня 2009 року, не пізніше остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань і отримання усіх необхідних документів, які підтверджують право на офісні приміщення.

13 червня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про спільну діяльність № б/н від 10 червня 2006 року, якою сторони погодили внести зміни до п. 15.5 договору та викласти його у наступній редакції: "Цей договір діє з моменту підписання і до 10 червня 2010 року, не пізніше остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань і отримання усіх необхідних документів, які підтверджують право власності на офісні приміщення".

Листом від 10 травня 2010 року вих. № 10-05-10 ФО-П ОСОБА_4 звернувся до відповідача з пропозицією направити представника для проведення фіксування фактично виконаного будівництва 10-ти поверхової споруди "Бізнес-центру" та прийняття рішення стосовно подальшого використання побудованої частини фундаменту споруди.

Відповідач листом від 09 червня 2010 року вих. №1/06 надав позивачу наступну відповідь: "Станом на сьогоднішній день ТОВ "Прана" на виконання умов договору здійснило та оплатило роботи з перед проектної розробки будівництва торгово-офісного приміщення, проектно-вишукувальні та будівельні роботи загальною вартістю близько 3000000,00 грн., з врахуванням витрат з узгодження проектної документації з відповідними установами та організаціями, за рахунок власних коштів. Незважаючи на тяжку фінансову та економічну кризу в державі ТОВ "Прана" не припинило виконання своїх обов'язків за договором, але за відсутності необхідних кредитних ресурсів, за рахунок яких згідно договору і планувалося здійснити будівництво "Бізнес-Центру" термін закінчення будівництва об'єктивно повинен бути продовжений.

Строк дії договору спливає 10 червня 2010 року, але враховуючи, що договором не передбачено обов'язку сторін закінчити будівництво саме до закінчення дії договору, пропонуємо внести зміни до договору та продовжити його дію на строк до 10 червня 2012 року".

Натомість позивач листом за вих. № 1-22-06 від 22 червня 2010 року відмовив відповідачу у пропозиції продовжити строк дії договору про спільну діяльність.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Збитками є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Складовою правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки, негативних наслідків такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків, вини правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Тобто, нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України передбачений перелік застосування потерпілою стороною заходів по забезпеченню захисту своїх порушених прав внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).

З урахуванням наведених положень суд зазначає, що застосування положень ст. 224, 225 ГК України можливо лише за умови існування між сторонами господарських відносин.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно абз. 2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Спільна діяльність суб'єктів господарювання регулюється ст.ст.1130-1143 Цивільного кодексу України. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання внесків учасників (просте товариство) або без об'єднання складів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Ст.1131 Цивільного кодексу України встановлює, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10 червня 2006 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прана" був укладений договір про спільну діяльність, кінцевою метою якого було здійснення капітального будівництва 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центр" за Пресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9270 метрів/кв.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до уточнених позовних вимог, підставою для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме 2060 м2 торгівельних приміщень в будівлі "Бізнес-центру" заявленою вартістю 2675446,00 грн., позивач насамперед вбачає в несвоєчасному виконанні відповідачем договірних зобов'язань щодо зведення 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центр".

Проте, як вірно зазначено судом попередньої інстанції, твердження позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При цьому, специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об'єктивних обставин не можуть знати точної дати настання цієї події.

У відповідності до п. 15.5 договору про спільну діяльність від 10 червня 2006 року, договір діє з моменту його підписання і до 10 червня 2009 року, не пізніше остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань і отримання усіх необхідних документів, які підтверджують право на офісні приміщення.

13 червня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про спільну діяльність № б/н від 10 червня 2006 року, якою сторони продовжили термін дії договору до 10 червня 2010 року. Таким чином твердження позивача про сплив дії договору є правомірними.

Водночас суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позиції позивача про необхідність ототожнення терміну дії договору з терміном виконання окремо взятого за ним зобов'язання, оскільки сама подія остаточного зведення будівництва не знаходиться у залежності від терміну дії самого договору, про що насамперед свідчить відсутність визначення остаточної дати будівництва 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центр" у відповідності до тексту договору про спільну діяльність від 10 червня 2006 року.

Натомість п. 1.1 договору передбачено лише спектр комерційних цілей досягнення, яких слід розглядати у ракурсі вчинення сукупності чітко визначених дій з тривалістю погодженою сторонами, проте за відсутністю часового обмеження щодо остаточної їх реалізації, яке б стало відправною точкою для виникнення правової відповідальності у разі його недотримання.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів не вбачає у діях відповідача, які полягають у не закінченні будівництва у межах терміну дії договору про спільну діяльність (з урахуванням його пролонгації), порушення договірних зобов'язань.

Крім того колегія суддів відноситься критично до заявленого позивачем розміру збитків до відшкодування, оскільки позивачем не доведено, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вартості не отриманих позивачем площ торговельних приміщень на день подання до суду позову про стягнення збитків у відповідності до приписів ст. 225 ГК України, що у свою чергу невілює наявність у діях відповідача складу правопорушення.

Таким чином у діях відповідача відсутній складу правопорушення, оскільки позивачем не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність самого правопорушення, вини відповідача у завданні позивачу збитків в сумі 2675446,00 грн., не підтверджено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесенням позивачем збитків в сумі 2675446,00 грн. та не доведено розмір збитків, а отже підстави для задоволення позовних вимог у суду відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2013 року зі справи № 8/294 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді І. В. Алєєва

С. С. Самусенко