Ухвала

від 25.09.2013 по справі 820/981/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р.Справа № 820/981/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Шевцової Н.В.

Мінаєвої О.М.

за участю

секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача Підіпригори М.О.

представника відповідача Доценко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013р. по справі № 820/981/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод Маяк"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство «Завод «Маяк» (надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби (надалі по тексту відповідач), в якому, після збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: № 0000272210 від 18.10.12р., № 0000322210 від 18.10.2012р., № 0000292210 від 18.10.2012р., № 0000312210 від 18.10.2012р., № 0000302210 від 18.10.2012р., № 0000332210 від 18.10.2012р., № 0000282210 від 18.10.2012р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Завод «Маяк» до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000272210 від 18.10.12р.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000322210 від 18.10.2012р.;

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000292210 від 18.10.2012р.;

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000312210 від 18.10.2012р.;

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000302210 від 18.10.2012р.;

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000332210 від 18.10.2012р.;

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000282210 від 18.10.2012р.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з ідентифікаційним кодом - 21189935, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС.

З 15 липня 1997 року Приватне акціонерне товариство «Завод «Маяк» є платником податку на додану вартість. У період за який проводилася перевірка (з 01.10.2010р. по 30.06.2012р.) позивач був платником податку на додану вартість на підставі Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.04.2002р. № 27779584. Індивідуальний податковий номер АТ «Маяк» - 211899320098.

Судом встановлено, що в серпні - вересні 2012 року фахівцями ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.06.2012р.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 02.10.2012р. № 785/22/21189935, згідно висновків якого встановлені наступні порушення:

1) п.п. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено дохід на загальну суму 1953789,00 грн., в т.ч. за 1 кв. 2012р. на суму 821059,00 грн., за І півріччя 2012р. на суму 1953789,00 грн.; п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати всього у сумі 3441629,00 грн., у т.ч. за 4 кв. 2010р. в сумі 503,00 грн., за 1 кв. 2011р. в сумі 11161,00 грн., за 2 кв. 2011р. в сумі 1680,00 грн., за 4 кв. 2011р. в сумі 935135,00 грн., за 1 кв. 2012р. в сумі 1246575,00 грн., за 2 кв. 2012р. в сумі 1246575,00 грн., за рахунок чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 558950,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього на суму 2823065,00 грн.;

2) п. 4.3 ст. 4, п.п. 7.3.6 п. 7.3, п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 105,00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 21645,00 грн., за рахунок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в розмірі 2670,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19) за червень 2012р. на суму 19080,00 грн.;

3) п. 2, 3, 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303 та порушення п. 2.1 ст. 2, п. 6.4 ст. 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Міністерства ядерної безпеки України, ДПА України, що призвело до заниження АТ «Маяк» збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 701,84 грн. у 4 кв. 2010р.;

4) п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України, внаслідок чого АТ «Маяк» занижено екологічний податок за розміщення відходів 2-го та 3-го класу небезпеки за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012р. всього на суму 15228,19 грн., в т.ч. за 1 кв. 2011р. - 660,70 грн., за 2 кв. 2011р. - 1323,12 грн., за 3 кв. 2011р. - 2240,87 грн., за 4 кв. 2011р. - 2956,34 грн., за 1 кв. 2012р. - 3724,87 грн., за 2 кв. 2012р. - 4322,29 грн.;

5) ст. 271, п. 286.2 ст. 286, п. 288.1, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, внаслідок чого АТ «Маяк» занижено орендну плату за землю за перевіряє мий період на загальну суму 333814,46 грн.;

6) п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637, а саме встановлено не оприбуткування готівки до каси підприємства на суму 13016,00 грн.;

7) п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637, а саме перевищення ліміту становить 8729,82 грн.

За наслідками розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення: № 0000272210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3213,75 грн., з яких 2670,00 грн. за основним платежем та 543,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000322210 від 18.10.2012р., яким позивачу було визначено штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 82539,64 грн.; № 0000292210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: інші збори за забруднення навколишнього природного середовища на суму 877,30 грн., з яких 701,84 грн. за основним платежем та 175,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000302210 від 18.10.12р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку на суму 18540,28 грн., з яких 15228,19 грн. за основним платежем та 3312,09 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000312210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати на суму 400939,39 грн., з яких 333814,46 грн. за основним платежем та 67124,93 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000332210 від 18.10.2012р., яким позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн., в т.ч. за податковою декларацією за 2 кв. 2012р. на суму 2811904,00 грн. та за податковою декларацією за 1 кв. 2011р. на суму 11161,00 грн.; № 0000282210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 644820,75 грн., з яким 558950,00 грн. за основним платежем та 85870,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3230,75 грн. за податковим повідомленням-рішення від 18.10.12р. № 0000272210 колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкового органу про те, що позивач, у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», які мають ознаки нікчемності та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Такі висновки відповідача обґрунтовуються тим, що від податкових органів, на обліку в яких знаходяться зазначені вище контрагенти позивача, надійшли акти перевірок: акт ДПІ у Московському районі м. Харкова від 30.03.2012р. № 23/2220/35475689 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Каріатида групп» (код ЄДРПОУ 35475689) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Промтехноопт» (код ЄДРПОУ 37092055) їх реальності та повноти відображення в обліку в період з 01.05.2011р. по 30.06.11р.», яким було встановлено відсутність факту реального вчинення ТОВ «Кариатида групп» господарських операцій за травень та червень 2011р.; довідка ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова № 573/07-004/35247643 від 31.03.11р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Новика», код за ЄДРПОУ 35247643 з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010р.», якою було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Новика» господарських операцій за грудень 2010 року; акт Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 23.03.2012р. № 13/23-304/31436715 «Про неможливість проведення перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Зондполітех» код ЄДРПОУ 31436715, по фінансово-господарським взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2011р. по 31.05.11р.», яким було встановлено, що по підприємству ТОВ «Зондполітех» відсутній факт реального вчинення господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.01.2011р. по 31.05.2011р., згідно висновків яких податковий орган дійшов висновку про відсутність реальності господарських відносин позивача з його контрагентами.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладених позивачем з ТОВ «Каріатида груп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» договорів без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави. 09 березня 2011 року між позивачем та ТОВ «Кариатида груп» укладено договір № 12к11 про надання послуг по митному брокерському обслуговуванню, згідно умов якого виконавець - ТОВ «Кариатида групп» виконує для Замовника (позивача) усі необхідні роботи по митному оформленню товарів і майна Замовника, таких як: оформлення вантажу у митному відношенні, організація робіт по сертифікації у системі УкрСЕПРО, проведенню фітосанітарного, екологічного, радіологічного, санітарно-епідеміологічного та інших видів державного контролю, дій пов'язаних з організацією, розміщенням та зберіганням цих товарів і майна (у тому числі на складах тимчасового зберігання).

Факт виконання робіт по митному брокерському обслуговуванню підтверджується: рахунками № 138/1 від 06.05.11р., № 158/1 від 31.05.11р., № 160/1 від 06.06.11р.; актами виконаних робіт № 138/1 від 06.05.11р., № 158/1 від 31.05.11р., № 160/1 від 06.06.11р.; ВМД № 807070006/2011/426983 від 06.05.11р., № 807070006/2011/427407 від 16.05.2011р., № 807070006/2011/428720 від 31.05.2011р.; податковими накладними від 11.05.11р. № 7, від 31.05.11р. № 37, від 09.06.11р. № 3. Податкові накладні були відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних того періоду, в якому були отримані, а саме у травні та червні 2011 року.

Розрахунки між сторонами здійснено у повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується виписками із банківського рахунку.

Також, 29 жовтня 2008 року між позивачем як доручителем та ТОВ «Новика» як повіреним було укладено договір № 34/N/2008, за умовами якого поручитель доручає повіреному згідно з загальними умовами надання послуг по митному брокерському обслуговуванню (п. 8) здійснення самостійно або з залученням третіх осіб усіх необхідних юридичних дій по митному оформленню товарів і майна доручителя таких як: оформлення вантажу у митному відношенні, організація робіт по сертифікації у системі УкрСЕПРО, проведенню, фітосанітарного, екологічного, радіологічного, санітарно-епідеміологічного та інших видів державного контролю, дій пов'язаних з організацією, розміщенням та зберіганням цих товарів та майна (у тому числі на складах тимчасового зберігання), транспортно-експедиційні послуги.

Факт надання послуг підтверджується рахунками № 547/1 від 04.11.10р., № 576/1 від 26.11.10р., актами виконаних робіт № 547/1 від 11.11.10р., № 576/1 від 03.12.10р., ВМД 80707000/2010/430489 та ВМД № 807070006/2010/431884, податковими накладними № 547 від 11.11.10р., № 576 від 03.12.10р., які відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних відповідного періоду.

Розрахунки між сторонами здійснено у повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується виписками із банківського рахунку.

19 січня 2010 року між ТОВ «Зондполітех» як продавцем та АТЗТ «Маяк» як покупцем укладено договір № 19/01, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність проволоку зварювальну в асортименті та електроди зварювальні (далі - товар) у кількості та за цінами зазначеними в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. Факт поставки товару підтверджується видатковим накладними: № РН-00058 від 13.01.11р., № РН-00157 від 27.01.11р., № РН-00372 від 24.02.11р., № РН-00583 від 25.03.11р., № РН-00404 від 01.03.11р.; подорожніми листами: № 438408 від 13.01.11р., № 865912 від 27.01.11р., № 865947 від 24.02.11р., № 057905 від 01.03.11р., № 057940 від 23.03.11р.; податковими накладними: № 47 від 12.01.11р., № 151 від 27.01.11р., № 183 від 23.02.11р., № 146 від 18.03.11р., № 4 від 01.03.11р., які були відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та податкових деклараціях з ПДВ відповідного звітного періоду.

Розрахунки між сторонами були здійсненні у безготівковій формі, що підтверджується виписками із банківського рахунку.

Отже, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами умов вказаних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених з ТОВ «Кариатида груп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» слугували акти перевірки вказаних контрагентів за висновками яких відповідач прийшов до висновку про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентами містить ознаки нікчемності.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів зазначає, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб позивача.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість за операціями, проведеними на підставі спірних договорів, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Реальність господарських операцій за спірними договорами підтверджена документами первинного та бухгалтерського обліку,оформленими належним чином.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі виданих ТОВ «Кариатида груп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» податкових накладних.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на акт перевірки контрагентів позивача, що були складені податковими органами, як на підставу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту, колегія суддів не сприймає та вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Колегія суддів також зазначає, що порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності. Такі висновки узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно приписів ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентом його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Кариатида груп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» за спірними договорами, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту спірного періоду, в зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012 р. № 0000272210.

Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000292210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: інші збори за забруднення навколишнього природного середовища на суму 877,30 грн. та від 18.10.2012р. № 0000302210, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини у розмірі 18540,28 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для прийняття вище вказаних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про те, що позивачем у період з 4 кварталу 2010 року по 2 квартал 2012 року було здійснено розміщення відходів 2-го та 3-го класу небезпеки, при цьому не сплачено збір за забруднення навколишнього природного середовища за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 року та екологічний податок за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р. Колегія суддів з такими висновками податкового органу не погоджується, виходячи з наступного.

Сплата збору за забруднення навколишнього природного середовища була врегульована Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, що затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. N 162/379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за N 544/3837(надалі - Інструкція).

Пунктом 2.1 цієї Інструкції визначено, що платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Об'єктами обчислення збору у відповідності до п. 3.1 Інструкції є :

для стаціонарних джерел забруднення - обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах;

для пересувних джерел забруднення - обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.

Згідно з п. 6.4. Інструкції суми збору, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку, і визначаються за наведеною у цьому пункті формулою. Відповідно до п.п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України екологічний податок це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Відповідно до п. 240.1 ст. 240 цього Кодексу платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України, який згідно акту перевірки порушений позивачем).

Об'єктом та базою оподаткування екологічним податком згідно з п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України є:

- обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

- обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

- обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

- обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

- обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

- мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;

- обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

- обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ставки екологічного податку в залежності від об'єкту оподаткування (у тонах) наведені у ст.ст. 243- 248 Податкового кодексу України у формі таблиці.

Пунктом 249.6. ст. 249 зазначеного Кодексу встановлено, що суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за наведеною у ньому формулою. Таким чином, для обчислення об'єкту оподаткування екологічним податком та збором за забруднення навколишнього природного середовища обов'язковим є встановлення фактичних обсягів забруднюючих речовин (відходів), які викидаються, скидаються, зберігаються, утворюються чи розміщуються платником податку/збору.

Відповідно до п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення).

Розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Позивачем у період з 4 кварталу 2010 року по 2 квартал 2012 року від здійснення власної господарської діяльності були утворені відходи 2-го та 3-го класу небезпеки, металобрухт.

Відходи 2-го та 3-го класу небезпеки, які були утворені на підприємстві протягом періоду з 01.10.2010р. по 30.06.2012р. були передані позивачем для утилізації та захоронення ДСАППНВ ІСМА НАН України, Зміївське КП «Надія», а металобрухт реалізований ТОВ «Лемвест», ТОВ «ЮК-ЛТД», що підтверджується договорами, укладеними з вказаними суб'єктами господарювання та документами первинного та бухгалтерського обліку, складеними на їх виконання.

Згідно довідок, наданих позивачем суду, він не має спеціально відведених місць чи об'єктів для розміщення відходів, не має установок (потужностей) з видалення відходів та не має потужностей з утилізації відходів.

Отже, враховуючи те, що позивач не здійснював розміщення відходів, у нього відсутній обов'язок по сплаті збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2012 р. №0000292210 та від 18.10. 2012 р. №0000302210.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000312210, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати на загальну суму 400939,39 грн., колегія суддів зазначає наступне.

В перевіряємому періоді позивач мав земельні ділянки в користуванні на умовах оренди відповідно укладених із Зміївською міською радою договорів.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували висновки відповідача про заниження позивачем орендної плати за перевіряємий період на загальну суму 333814,46 грн. внаслідок несплати орендної плати в розмірі передбаченому Податковим кодексом України .

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на вказану норму Закону колегія суддів зазначає, що зі спірного питання щодо обов'язку позивачем сплати орендної плати у розмірі передбаченому Податковим кодексом України є постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11.06.2013 року у справі за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження» до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, яка є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно вказаної постанови, суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 ЗК).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю -це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За приписами п. 288.1 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно п. 288.4 ст. 288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Відповідно до пункту 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, колегія суддів зазначає про те, що хоча зміна розміру земельного податку, згідно із Законом, є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а відтак відповідного донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати за податковими повідомленнями-рішеннями.

Матеріали справи не містять доказів існування додаткових угод про внесенні відповідних змін до істотних умов договорів оренди землі, зокрема, в частині збільшення розміру орендної плати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000312210. Щодо податкового повідомлення рішення від 18.10.2012 року № 0000332210, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000282210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 644820,75 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки відповідача про заниження позивачем доходу на загальну суму 1953789,00 грн., внаслідок не включення у 2012 році до складу доходу суми дивідендів отриманих від Пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу «Бізнес ресурс-4», який відповідно до ст. 22 ЗУ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» не є юридичною особою, внаслідок чого не є платником податку на прибуток та завищено валові витрати на суму 3441629,00 грн., внаслідок включення до складу валових витрат: витрат на оплату товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам з ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», ТОВ «Кариадита групп» та відсотків за користування коштами за договором позики, виплата, яких не пов'язана з господарською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, на думку податкового органу порушення позивачем п.п. 136.1.12 п. 136.1 ст.136 Податкового кодексу України відбулося в зв'язку з віднесенням дивідендів до об'єкту оподаткування, що отримані позивачем від особи, яка не є платником податку, а тому мають, на думку відповідача, оподатковуватися за загальними підставами, в зв'язку з чим позивачем занижено дохід за 1 квартал 2012 р. та за 1 півріччя 2012 р.

Відповідно до п.п. 136.1.12. п. 136.1 ст. 136 Податкового Кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, у випадках, передбачених пунктом 153.3 статті 153 цього Кодексу.

На думку податкового органу дивіденди отримані позивачем, нараховані та сплачені від імені та за рахунок діяльності ПЗНВІФ «Бізнес ресурм-4», який не є платником податку.

Як встановлено судом, у 2012 році позивач отримав дивіденди саме від ТОВ «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л», а не від Пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу «Бізнес ресурс-4».

ТОВ «Компанія з управління активами» є платником податку на прибуток на загальних підставах. Згідно п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 135.5.1 п 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами.

За змістом п.п. 153.3.6 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримуються платником податку - резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів (крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під його контролем відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, і не є нерезидентами, що мають офшорний статус) до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що до складу доходу платник податку включає лише суму дивідендів отриманих від нерезидента. Суми дивідендів отриманих від резидентів не включаються до складу доходу.

П.п. 153.3.6 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України звільняє платників податків-отримувачів дивідендів від їх включення до складу доходів, не відрізняючи при цьому, чи отримані дивіденди від платника податку, чи від не платника податку. Включенням є тільки отримання дивідендів від нерезидентів, які включаються до складу доходу.

На підставі зазначених вище обставини та з урахуванням положень Податкового кодексу України суд доходить висновку про безпідставність висновків відповідача щодо порушення позивачем положень п.п. 136.1.12 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, що призвели до заниження доходу на загальну суму 1953789,00 грн. (сума дивідендів отриманих від ТОВ «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л»). Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зазначені норми Закону свідчать про те, що підставою для включення витрат до складу валових, є безпосередній зв'язок їх з господарською діяльністю та належне документальне оформлення відповідно до правил ведення податкового обліку.

Пунктом 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так, відповідно до п.138.4,138.6 ст. 138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», ТОВ «Кариадита групп» за спірними договорами підтверджено документально, оплата проведена у безготівковій формі - шляхом перерахування грошових коштів на розрахункові рахунки зазначених вище суб'єктів господарювання, а тому витрати понесені позивачем в рахунок оплати поставленого товару правомірно віднесені останнім до валових витрат спірного періоду.

В акті перевірки зазначено, що позивачем неправомірно було віднесено проценти сплачені за договорами позики до складу витрат, оскільки вони не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Проте, колегія суддів такі посилання податкового органу вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивачем кошти за позиками були отримані для поповнення обігових коштів для ведення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно змісту п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 1 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Враховуючи викладене, господарською діяльністю платника податків може бути визначена діяльність, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. У свою чергу, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу.

Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що позивач має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

У перевіряємий період позивач не був збитковим підприємством.

Як свідчать матеріали справи, кошти за позиками були отримані позивачем для поповнення обігових коштів для ведення господарської діяльності, а тому доводи податкового органу про неправомірність їх віднесення до витрат є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правомірність скасування податкового повідомлення рішення від 18.10.2012 року № 0000332210, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000282210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 644820,75 грн.

Щодо визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 82539,64 грн. за податковим повідомленням-рішення від 18.10.12р. № 0000322210, то колегія суддів зазначає наступне.

Актом перевірки встановлено, що АТ "Маяк" було не оприбутковано готівкові кошти на суму 13016,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що посилання податкового органу на ПКО №598 від 01.11.10 р. на суму 2928,00 грн. від ОСОБА_4 є помилковим, у зв'язку з тим що існує ПКО №598 від 01.11.10 р. на суму 21,00 грн. від ОСОБА_5, який відображений по касовій книзі за 01.11.10 р.. Готівкові кошти від ОСОБА_4 фактично оприбутковані за ПКО №601 від 02.11.10 р. в сумі 2928,00 грн. та відображені в касовій книзі за 02.11.10р., про що свідчать розрахунки з покупцем по Журнал-ордеру рах. 36.1 та видаткова накладна №НФ-906 від 02.11.10 р., також посилання податкового органу на ПКО № 631 від 17.11.10 р. на суму 3792,00грн. від ФОП ОСОБА_6 є помилковим, у зв'язку з тим, що існує ПКО за №631 від ФОП ОСОБА_7 на суму 3792,00грн. від 16.11.10 р., де готівкові кошти в повному обсязі оприбутковані та відображені в касовій книзі за 16.11.10 р. про що свідчать розрахунки з покупцем по Журнал-ордеру рах. 36.1 та видаткова накладна №НФ-971 від 16.11.10 р., також посилання податкового органу на ПКО №637 від 22.11.10 р. на суму 2431,00 грн. від ОСОБА_8 є помилковим, у зв'язку з тим, що існує ПКО за №637 від ОСОБА_8 на суму 2431,00 від 19.11.10 р. де готівкові кошти в повному обсязі оприбутковані та відображені в касовій книзі за 19.11.10 р. про що свідчать розрахунки з покупцем по Журнал-ордеру рах.36.1 та видаткова накладна № НФ-636 від 19.11.10 р.

У касовій книзі за 20.03.12 р надходження готівки від ФОП ОСОБА_9 складають: ПКО №58 на суму 19865,00 грн. та ПКО №59 на суму 14000,00 грн. - загальна сума 33 865,00 грн. Фактично підшиті до листа касової книги за 20.03.12 р. ПКО № 58 в сумі 16000,00грн. та ПКО №59 в сумі 17865,00 грн. від ФОП ОСОБА_9 - загальна сума 33865,00грн.

Таким чином, враховуючи вище наведене не вбачається в діях позивача факту не оприбуткування готівки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були внесені виправлення своєчасно до програмного забезпечення згідно з фактичними даними оприбуткування готівки про що свідчить Журнал-ордер №1 "Каса", але помилкові касові ордери не були вчасно вилучені з касового зшиву.?

01 січня 2011 року була проведена інвентаризація наявності грошових коштів згідно наказу №А/П-215 від 01 січня 2011 року, внаслідок якої надлишків або нестачі не виявлено.

Актом перевірки також встановлено, що АТ "Маяк" було перевищено ліміт каси в сумі 8729, 82 грн.

Згідно п. 5.9 Положення №637, затвердженого Постановою НБУ від 15.12.2004р.:

"Готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без здавання їх до банку і одночасно отримання з каси банку за зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства".

Згідно п. 7.23 Положення №637, затвердженого Постановою НБУ від 15.12.2004р.:

"Для визначення понадлімітних залишків готівки в касі порівнюються записи про фактичні її залишки в касі за касовою книгою з установленим лімітом каси за кожний день «залежно від того, здійснювалися в цей день касові обороти (надходження і витрати готівки) чи ні. Якщо в періоді, що перевіряється, виявлено перевищення ліміту каси, то з'ясовується, протягом якого часу (у днях) і які понадлімітні суми не здавалися в установлені строки до банку і з якої причини, а також загальна сума понадлімітних залишків".

Відповідачем не зазначено відомостей щодо порівняння записів про фактичні залишки готівки в касі за касовою книгою з установленим лімітом каси за кожний день.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не виконано покладений на нього обов'язок та не доведено суду правомірності висновків про перевищення ліміту каси.

З огляду на зазначені вище обставини вбачається, що у відповідача не було підстав для визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 82539,64 грн., що в свою чергу свідчить про протиправність податкового повідомлення- рішення від 18.10.12р. № 0000322210 та наявність підстав для його скасування.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013р. по справі № 820/981/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Старостін В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 30.09.2013 р.