Постанова

від 06.10.2014 по справі 820/981/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 р. № 820/981/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

при секретарі судового засідання - Кабанові Д.С.,

за участю представника позивача - Антоненка Д.О.,

представника відповідача - Красовського В.С. за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Завод Маяк" до державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Завод Маяк" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 18.10.2012 року № 0000272210, № 0000322210, № 0000292210, № 0000312210, № 0000302210, № 0000332210, № 0000282210.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2014 року касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області задоволено частково; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 820/981/13-а скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000312210 від 18.10.2012 року, № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000312210 від 18.10.2012 року відмовлено повністю; в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року справу № 820/981/13-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 820/981/13-а залишено без змін.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року адміністративна справа за позовом приватного акціонерного товариства "Завод Маяк" до державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року - прийнята до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з період з 01.10.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої 02.10.2012 складено акт № 785/22/21189935 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 558950,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього на суму 2823065 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000282210 від 18.10.2012 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 644820,75 грн., у т.ч. 558950,00 грн. за основним платежем та 85870,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000332210 від 18.10.2012 року, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн., у т.ч. за податковою декларацією за ІІ квартали 2012 роки на суму 2811904,00 грн. та за податковою декларацією за І квартал 2011 року на суму 11161,00 грн.;

Оцінюючи обґрунтованість винесених податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

З висновків акта вбачається, що позивачем занижено дохід на загальну суму 1953789,00 грн., внаслідок невключення у 2012 році до складу доходу суми дивідендів отриманих від пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу "Бізнес ресурс-4", який відповідно до статті 22 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" не є юридичною особою, та не є платником податку на прибуток. З цих же підстав, позивачем завищено валові витрати на суму відсотків, сплачених за користування коштами за договорами позики, укладеними з ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" у розмірі 3428285,00 грн., виплата яких не пов'язана з господарською діяльністю.

Відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

В своїй ухвалі Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами не досліджено умови та порядок виплати дивідендів, а також дійшов до висновку про те, що компанія з управління активами має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статтею 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" щодо особи-позичальника. При цьому необхідною умовою для включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових витрат, є доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності підприємства.

З урахуванням зазначених висновків касаційної інстанції, які є обов'язковими для суду при розгляді даної адміністративної справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних мотивів.

Згідно проспекту емісії інвестиційних сертифікатів та регламенту пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4", компанією з управління активами є ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л".

Відповідно до протоколу Зборів учасників пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" від 13.01.2012 року та протоколу наглядової ради пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" від 10.04.2012 року вирішено нарахувати та виплатити особам, які є інвесторами Фонду дивіденди в розмірі 36,17 грн. та 49,90 грн. відповідно за один інвестиційний сертифікат у 1 кварталі 2012 року.

Згідно виписок з розрахунків нарахування дивідендів учасників пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4", позивач отримав дивіденди на суму 1953789,00 грн., однак у складі доходів їх не відобразив.

Згідно підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.1 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами.

Положеннями підпункту 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України встановлено, що юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримуються платником податку - резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів (крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під його контролем відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, і не є нерезидентами, що мають офшорний статус) до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, з обов'язковим зазначенням в таких договорах реквізитів такого пайового інвестиційного фонду.

Приписами пункту 2 статті 12 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що емітентом інвестиційних сертифікатів виступає, зокрема, компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Суд зазначає, що у 2012 році позивач отримав дивіденди у розмірі 1953789,00 грн. саме від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л", яка є емітентом інвестиційних сертифікатів, юридичною особою та платником податку на прибуток.

Отже, позивач правомірно не відніс суму отриманих від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" дивідендів до складу доходу у 2012 році у відповідності до підпункту 153.3.6 пункту 153.3 статі 153 Податкового кодексу України.

Щодо правомірності отримання позики та нарахування відсотків за користування позикою, суд зазначає наступне.

Податковий орган зазначив, що позика, видана позивачу ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" від імені та за рахунок коштів пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" - неправомірно, а тому і відсотки за користування нею також не могли включатися до складу валових витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, у періоді з жовтня по листопад 2011 року позивач отримав від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" позику у сумі 25000000,00 грн. на підставі договорів про надання позики за рахунок коштів пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4". Позика надана на поповнення оборотних коштів.

Фактично позику отримано на розрахунковий рахунок ПАТ "Завод Маяк" у жовтні 2011 року в розмірі 15000000,00 грн. та у листопаді 2011 року в розмірі 10000000,00 грн.

Станом на 30.06.2012 року сальдо Кт позивача по рахунку 505 склало 25000000,00 грн.

За користування позикою ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" нарахувало ПАТ "Завод Маяк" відсотки на загальну суму 3428284,91 грн.

Нараховані відсотки позивач включив до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток у сумі 3428285,00 грн.

Відповідно до пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку

Згідно пунктів 1, 8 статті 3 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" активи інституту спільного інвестування - це сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Компанія з управління активами інституційних інвесторів (далі - компанія з управління активами) - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія).

Статтею 30 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" встановлено, що на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така компанія з управління активами надає послуги з управління активами.

Водночас за змістом цієї ж статті Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" встановлено, що обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Як вбачається з договору купівлі-продажу цінних паперів № 814/813-1Б від 27.09.2011 року, ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л", яка діє від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу "Бізнес ресурс-4", придбала у фізичної особи ОСОБА_3 цінні папери ПАТ "Завод "Маяк".

Зазначене дозволяє суду дійти висновку про те, що на час укладення договорів позики, пайовий венчурний інвестиційний недиверсифікований фонд закритого типу "Бізнес ресурс-4" був учасником ПАТ "Завод "Маяк", що свідчить про дотримання умови надання позики за рахунок коштів венчурного фонду згідно частини п'ятої статті 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)".

В підтвердження обставин щодо використання кредитних коштів у власній господарській діяльності підприємства, що є необхідною умовою для включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових витрат, позивачем надано до суду пояснення, що позика використана на придбання основних засобів, інвестиційних сертифікатів, матеріалів та комплектуючих, проводилася сплата податків та виплачувалась заробітна плата.

При цьому зазначені обставини щодо використання позики у власній господарський діяльності підтверджується постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року.

Відповідно до вимог статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суму відсотків за користування позикою у сумі 3428285,00 грн.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року - скасуванню.

Керуючись статтями 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Завод Маяк" до державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 10 жовтня 2014 року.

Суддя А.С. Мороко