Ухвала

від 13.01.2015 по справі 820/981/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 р.Справа № 820/981/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

представника позивача - Антоненко Д.О.,

представника відповідача - Красовського В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014р. по справі № 820/981/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод Маяк"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Завод Маяк", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 18.10.2012 року № 0000272210, № 0000322210, № 0000292210, № 0000312210, № 0000302210, № 0000332210, № 0000282210.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2014 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 820/981/13-а скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000312210 від 18.10.2012 року, № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000312210 від 18.10.2012 року відмовлено повністю; в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року справу №820/981/13-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 820/981/13-а залишено без змін.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000332210 від 18.10.2012 року, № 0000282210 від 18.10.2012 року.

Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з період з 01.10.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої 02.10.2012 складено акт № 785/22/21189935 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 558950,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього на суму 2823065 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000282210 від 18.10.2012 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 644820,75 грн., у т.ч. 558950,00 грн. за основним платежем та 85870,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000332210 від 18.10.2012 року, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн., у т.ч. за податковою декларацією за ІІ квартали 2012 роки на суму 2811904,00 грн. та за податковою декларацією за І квартал 2011 року на суму 11161,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення неправомірно, чим порушено права позивача.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

З висновків акта вбачається, що позивачем занижено дохід на загальну суму 1953789,00 грн. внаслідок невключення у 2012 році до складу доходу суми дивідендів, отриманих від пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу "Бізнес ресурс-4", який відповідно до статті 22 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" не є юридичною особою, та не є платником податку на прибуток. З цих же підстав, позивачем завищено валові витрати на суму відсотків, сплачених за користування коштами за договорами позики, укладеними з ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" у розмірі 3428285,00 грн., виплата яких не пов'язана з господарською діяльністю.

В постанові Вищого адміністративного суду України зазначено, що судами не досліджено умови та порядок виплати дивідендів, а також суд дійшов до висновку про те, що компанія з управління активами має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статтею 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" щодо особи-позичальника. При цьому необхідною умовою для включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових витрат, є доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності підприємства.

Колегією суддів встановлено, що згідно з проспектом емісії інвестиційних сертифікатів та регламентом пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" компанією з управління активами є Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л".

Відповідно до протоколу Зборів учасників пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" від 13.01.2012 року та протоколу наглядової ради пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" від 10.04.2012 року вирішено нарахувати та виплатити особам, які є інвесторами Фонду, дивіденди в розмірі 36,17 грн. та 49,90 грн. відповідно за один інвестиційний сертифікат у 1 кварталі 2012 року.

Згідно з виписками з розрахунків нарахування дивідендів учасників пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" позивач отримав дивіденди у розмірі 1953789,00 грн., однак у складі доходів їх не відобразив.

Колегія суддів зазначає, що згідно з підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.1 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами.

Положеннями підпункту 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України встановлено, що юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримуються платником податку - резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів (крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під його контролем відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, і не є нерезидентами, що мають офшорний статус) до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, з обов'язковим зазначенням в таких договорах реквізитів такого пайового інвестиційного фонду.

Приписами пункту 2 статті 12 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що емітентом інвестиційних сертифікатів виступає, зокрема, компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Колегією суддів встановлено, що у 2012 році позивач отримав дивіденди у розмірі 1953789,00 грн. саме від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л", яка є емітентом інвестиційних сертифікатів, юридичною особою та платником податку на прибуток.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно не відніс суму отриманих від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" дивідендів до складу доходу у 2012 році відповідно до підпункту 153.3.6 пункту 153.3 статі 153 Податкового кодексу України.

З приводу правомірності отримання позики та нарахування відсотків за користування позикою колегією суддів встановлено такі обставини.

Так, податковий орган в акті перевірки зазначив, що позика, видана позивачу ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" від імені та за рахунок коштів пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" неправомірно, а тому і відсотки за користування нею також не могли включатися до складу валових витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю.

Колегією суддів встановлено, що у період з жовтня по листопад 2011 року позивач отримав від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" позику у сумі 25000000,00 грн. на підставі договорів про надання позики за рахунок коштів пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4". Позика надана на поповнення оборотних коштів.

Фактично позику отримано на розрахунковий рахунок ПАТ "Завод Маяк" у жовтні 2011 року в розмірі 15000000,00 грн. та у листопаді 2011 року в розмірі 10000000,00 грн.

Станом на 30.06.2012 року сальдо Кт позивача по рахунку 505 склало 25000000,00 грн.

За користування позикою ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" нарахувало ПАТ "Завод Маяк" відсотки на загальну суму 3428284,91 грн.

Нараховані відсотки позивач включив до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток у сумі 3428285,00 грн.

Відповідно до пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку

Згідно з пунктами 1, 8 статті 3 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" активи інституту спільного інвестування - це сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Компанія з управління активами інституційних інвесторів (далі - компанія з управління активами) - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія).

Статтею 30 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" встановлено, що на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така компанія з управління активами надає послуги з управління активами.

Водночас за змістом цієї ж статті Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" встановлено, що обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Відповідно до частини 5 статті 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів № 814/813-1Б від 27.09.2011 року ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л", яка діє від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу "Бізнес ресурс-4", придбала у фізичної особи ОСОБА_3 цінні папери ПАТ "Завод "Маяк".

У зв'язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на час укладення договорів позики пайовий венчурний інвестиційний недиверсифікований фонд закритого типу "Бізнес ресурс-4" був учасником ПАТ "Завод "Маяк", що свідчить про дотримання умови надання позики за рахунок коштів венчурного фонду згідно частини 5 статті 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)".

Щодо використання кредитних коштів у власній господарській діяльності підприємства, що є необхідною умовою для включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових витрат, позивачем надано письмові пояснення, що позика використана на придбання основних засобів, інвестиційних сертифікатів, матеріалів та комплектуючих, проводилася сплата податків та виплачувалась заробітна плата.

Також зазначені обставини щодо використання позики у власній господарський діяльності підтверджуються постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суму відсотків за користування позикою у сумі 3428285,00 грн.

Згідно з ч. 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки викладена правова позиція не є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2014р. по справі № 820/981/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є. Судді Катунов В.В. Ральченко І.М. Повний текст ухвали виготовлений 19.01.2015 р.