Рішення

від 07.04.2009 по справі 28/42

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

28/42

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  28/42

07.04.09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Рійк Цваан Україна”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Коф Гроу”, м. Київ

про стягнення 197 560,21 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Зікратій М.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Полозюк О.І., предст., дов. б/н від 06.01.2009 року

від відповідача: Дубинська О.Г., предст., дов. б/н від 16.01.199 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рійк Цваан Україна” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Коф Гроу” про стягнення 197 560,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „Коф Гроу” своїх зобов'язань щодо оплати отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю „Рійк Цваан Україна” товару в повному обсязі. З посиланням на порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з останнього 3% річних в розмірі 8 222,72 грн., втрати від інфляції в розмірі 52 256,29 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач, з посиланням  ч. 3 ст. 692, ч.1 ст. 536, ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 226,2 грн. При цьому позивач також просить покласти на відповідача витрати понесені на юридичні послуги в розмірі 3 500 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Коф Гроу” проти позову заперечує, посилаючись на те, що на момент пред'явлення позивачем претензії та позовної заяви строк виконання зобов'язання по оплаті товару не настав, оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості як то передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим у позивача були відсутні підстави звертатись до відповідача з претензією та, відповідно, до господарського суду –з позовною заявою. При цьому відповідач не погоджується з доводами позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідач вважає, що в ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України йдеться саме про проценти як засіб відповідальності за невчасне виконання зобов'язання по оплаті, а не про проценти як плату, які застосовуються у кредитних договорах та договорах позики і які стягуються незалежно від того, чи порушено строк (термін) виконання зобов'язання. Відповідач вважає, що якщо розмір таких процентів договором не визначено, застосовуються приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, не погоджується відповідач з вимогами позивача щодо стягнення збитків в розмірі вартості сплачених юридичних послуг. Відповідач вважає, що позивач не довів належними доказами факту здійснення оплати за юридичні послуги, оскільки в наданому позивачем на підтвердження здійснення оплати платіжному дорученні відсутнє посилання на здійснення оплати саме за юридичні послуги та на відповідний договір.

Ухвалою суду від 16.12.2008 року порушено провадження у справі призначено розгляд справи на 20.01.2009 року.

Розгляд справи відкладався, в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Ухвалою суду від 05.02.2009 року за клопотанням представників сторін продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 07.04.2009 року оголошено рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Протягом 2006 року позивачем згідно видаткових накладних здійснювалась поставка відповідачеві товару (насіння рослин), зокрема протягом березня-липня 2006 року позивачем здійснено поставки відповідачеві товару за наступними видатковими накладними: № RZ-00590 від 03.03.2006 року на суму 2 581,2 грн., № RZ-00591 від 03.03.2006 року на суму 5 346 грн., № RZ-00667 від 14.03.2006 року на суму 17 155,2 грн., № RZ-00765 від 24.03.2006 року на суму 53 843,4 грн., № RZ-01090 від 06.05.2006 року на суму 190,8 грн., № RZ-01116 від  12.05.2006 року на суму 1 335,6 грн., № RZ-01125 від 15.05.2006 року на суму 900 грн., № RZ-01185 від 25.05.2006 грн. на суму  36 569,4 грн., №RZ-01214 від 01.06.2006 року на суму 6 993 грн., № RZ-01288 від 20.06.2006 року на сум 16 438,8 грн., №RZ-01309 від 27.06.2006 року на суму 31 752,00 грн., № RZ-01311 від 27.06.2006 року на суму 66 409,20 грн., № RZ-01317 від 29.06.2006 року на суму  36 304,2 грн., № RZ-01329 від 03.07.2006 року на суму 13 851 грн. (копії в матеріалах справи)на загальну суму 289 669,8 грн.

Зазначені видаткові накладні оформлені у відповідності до вимог законодавства України, підписані сторонами та скріплені печатками позивача та відповідача. Повноваження особи, яка прийняла товар підтверджуються належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданими відповідачем, зокрема серія ЯЛР № 688737 від 03.03.2006 року,  серія ЯЛР № 688737 від 03.03.2006 року,  серія ЯЛР №688738 від 14.03.2006 року, серія ЯЛР № 688747 від 24.03.2006 року, серія ЯЗД № 241970 від 06.05.2006 року, серія ЯЗД № 241970 від 06.05.2006 року, серія ЯЗД № 241979 від 26.05.2006 року, серія ЯЗД № 241981 від 01.06.2006 року, серія ЯЗД № 241987 від 20.06.2006 року, серія ЯЗД № 241989 від 27.06.2006 року, серія ЯЗД № 241990 від 27.06.2006 року, серія ЯЗД № 241992 від 29.06.2006 року, серія ЯЗД  № 241992 від 29.06.2006 року (копії в матеріалах справи)

28.09.2006 року відповідачем було повернено позивачеві частину товару на суму 60 793,20 грн., що підтверджується прибутковою накладною №RZ0000381 від 28.09.2006 року. Крім того, станом на 03.03.2006 року у відповідача перед позивачем рахувалась переплата в розмірі 2 581,2 грн.

З0.06.2006 року позивачем та відповідачем підписано Акт звіряння взаєморозрахунків станом на 30.06.2006 року. Згідно з вказаним Актом станом на 30.06.2006 року у відповідача існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 195 366,60 грн. Акт підписаний представниками позивача і відповідача та скріплений печатками підприємств.

12.09.2008 року позивач направив відповідачу з претензію №283 від 10.09.2008 року, в якій просив негайно погасити існуючу заборгованість у розмірі 111 855 грн. Відповідач відповіді на вказану претензію не надав, заборгованості не погасив.

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки по банківському рахунку позивача, до порушення господарським судом провадження у справі відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого в березні –липні 2006 року товару на загальну суму 114 440,4 грн., а саме 14.03.2006 року сплачено 5 346 грн., 16.05.2006 року сплачено 108 903,6 грн.

Таким чином, враховуючи часткове повернення товару, наявну переплату та здійснені платежі сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи складає 111 855 грн.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між сторонами цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов'язань щодо поставки позивачем певного товару, та щодо прийняття зазначеного товару відповідачем та оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено  договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що сторонами було встановлено конкретний строк (день, час) виконання позивачем грошового зобов'язання зі сплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін положень ст. 530 Цивільного кодексу  України.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2008 року позивачем було направлено відповідачеві претензію №283 від 10.09.2008 року, в якій позивач просив погасити існуючу заборгованість у розмірі 111 855 грн. до 20.09.2008 року.

Суд враховує той факт, що претензія повернулась на адресу позивача без вручення, однак вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створено Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номера запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номера записів про внесення змін до нього, дати видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, тощо.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості

Таким чином, суд вважає, що позивач направивши вимогу про погашення заборгованості на адресу, яка у державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців значиться як місцезнаходження відповідача, належним чином виконав вимоги ст. 530 Цивільного кодексу України (оригінал довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців в матеріалах справи).

При цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо того, що право позивача не порушено, оскільки позивач не звертався до нього з вимогою про погашення заборгованості, а претензія направлена на його адресу направлена безпідставно і не є вимогою. В даному випадку суд вважає за необхідне зазначити, що  по - перше, статтею 530 Цивільного кодексу України чітко не визначено в якому саме вигляді повинна бути пред'явлена боржнику вимога про сплату заборгованості, а по-друге, діючим законодавством України не обмежено право кредитора вимагати від боржника виконання його обов'язку встановлено ст. 692 Цивільного кодексу України щодо оплати поставленого товару шляхом направлення претензії з вимогою щодо погашення суми заборгованості в установлені строки.

Таким чином, на дату винесення рішення заборгованість відповідача перед позивачем становить 111 855 грн. Зазначений факт належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 111 855 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, 12.09.2008 року позивач направив на адресу реєстрації відповідача претензію №283 від 10.09.2008 року з вимогою погасити існуючу заборгованість у розмірі 111 855 грн. Відтак, відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання вимоги.

В ході судового розгляду справи встановлено, що зазначена претензія повернулась на адресу позивача без вручення з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання»13.10.2008 року. Враховуючи викладені обставини, зокрема той факт, що претензія була направлена на адресу реєстрації відповідача, за якою він зобов'язаний отримувати поштову кореспонденцію,  господарський суд приходить до висновку щодо доцільності розрахунку суми штрафних санкцій після семи днів з дати коли відповідач повинен був отримати претензію позивача.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, а також Нормативи та нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 №1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за № 1383/14650), господарський суд приходить до висновку, щодо доцільності розрахунку суми штрафних санкцій з 26.09.2008 року. На момент відкриття провадження у справі відповідач заборгованість за отриманий товар не погасив.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції законними та обґрунтованими, однак в зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду нарахування зазначені вимоги підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду.

Таким чином, з урахуванням кінцевого строку нарахування, визначеного позивачем –26.10.2008 року,  за період з 26.09.2008 року по 26.10.2008 року сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача складає 293,39 грн., втрат від інфляції 2 068,37 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 25 226,2 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

 Позивачем не надано доказів того, що сторонами встановлювався розмір процентів, які має сплатити відповідач у випадку несвоєчасної оплати вартості товару, також не надано доказів щодо встановлення розміру саме такого виду процентів законом або іншим актом цивільного законодавства.

 При цьому судом також враховується характер спірних взаємовідносин, зокрема той факт, що між сторонами не існувало відносини позики, не надавалась позивачем відповідачу суми коштів і в якості передоплати, тощо.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 226,2 грн. задоволенню не підлягають.

В ході судового розгляду позивач наполягав на стягненні з відповідача витрат на юридичну допомогу в розмірі 3 500 грн.

При цьому при поданні позовної заяви позивач просив відшкодувати зазначену суму в якості судових витрат, однак в подальшому змінив підстави стягнення та просив стягнути з відповідача спірну суму, обґрунтовуючи її як понесені збитки. Вимога про стягнення понесених збитків є позовною майновою вимогою та за її заявленні сплачується державне мито відповідно до приписів діючого законодавства (1%). Позивачем сума державного мита у відповідному розмірі не сплачено, однак враховуючи право позивача на судовий захист господарський суд вважає за можливе розглянути заявлену вимогу по суті, з подальшим стягненням з позивача суми недоплаченого державного мита до державного бюджету.

Обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення з відповідача суми витрат на юридичні послуги, позивач з посиланням на ст. 22 Цивільного кодексу України зазначає, що якщо б права ТОВ «Рійк Цваан Україна»не були порушені, воно б не було б змушено звертатися за юридичною допомогою. Звернувшись за юридичною допомогою і сплативши вартість послуг, позивач поніс збитки.

          Статтею 623 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

         За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

         Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

         Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то:   протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;  вина правопорушника.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що сума коштів перерахованих згідно платіжного доручення №1112 від 10.10.2008 року в розмірі 3 500 грн. сплачена отримувачу коштів саме за надання юридичної допомоги та її перерахування пов'язано зі справою, що розглядається. Як убачається з матеріалів справи, зокрема з платіжного доручення № 1112 від 10.10.2008 року, призначенням платежу визначено «поповнення картрахунку в грн….».  

Жодних інших доказів на підтвердження понесених позивачем збитків в визначеному розмірі матеріали справи не містять.  Крім того, суд враховує, що позивачем належним чином не обґрунтовано які саме юридичні послуги надавались підприємству, не визначено їх вартість та не доведена необхідність їх надання.

Таким чином позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита, на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому господарський судвраховує, що позивачем в ході судового розгляду справи було збільшено позовні вимоги майнового характеру, однак державне мито при цьому сплачено не було. Приймаючи до уваги той факт, що судом розглянуті по суті всі заявлені позивачем вимоги, господарський суд вважає за доцільне стягнути з позивача несплачену суму державного мита.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Коф Гроу” (03062, м. Київ, вул. Туполева,13, р/р 2600600019146 в ВАТ Комерційний Банк «Хрещатик», МФО 300670, код 33156958 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Рійк Цваан Україна” (03055, м. Київ, вул. Боткіна,4, р/р 26008001300178 в ЗАТ «ОТП Банк», МФО 300528, код 30517557) 113 162,76 (сто тринадцять тисяч сто шістдесят дві гривні сімдесят шість копійок) грн., з яких основний борг в розмірі в сумі 111 855 грн. (сто одинадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять), 3% річних у розмірі 239,39 грн. (двісті тридцять дев'ять гривень тридцять дев'ять копійок), витрати, пов'язаних з інфляційними процесами у розмірі 2 068,37 грн. (дві тисячі шістдесят вісім гривень тридцять сім копійок), а також витрати на сплату державного мита в сумі 1 131,63 грн. (одна тисяча сто тридцять одна гривня шістдесят три копійки) грн. та 66, 41 грн. (шістдесят шість гривень сорок одна копійка) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю „Рійк Цваан Україна” (03055, м. Київ, вул. Боткіна,4, р/р 26008001300178 в ЗАТ «ОТП Банк», МФО 300528, код 30517557) на користь Державного бюджету України 35 (тридцять п'ять) грн. державного мита.

Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова