Рішення

від 27.04.2009 по справі 7/4-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/4-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 квітня 2009 р.                                                                                                       Справа 7/4-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", с.Подорожна, Хмільницький район, Вінницька область.   

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський комбікормовий завод", с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область.  

про стягнення 97 051,18 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

          позивача :   Ткачук О.В. - помічник адвоката, довіреність б/н від 17.11.2008 року.

          відповідача : Суровцов О.С. - директор.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ТОВ "Калинівський комбікормовий завод" на користь ТОВ "Явір" боргу у розмірі 94028 грн. 61 коп. з урахуванням індексу інфляції та 3022 грн. 57 коп.3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору купівлі-продажу № КЗ 01/11/07 від 01.11.2007 року в частині повної та своєчасної оплати за отриману продукцію.

Відповідач у відзиві № 23 позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що товар який поставлявся позивачем та розрахунки які проводились відповідачем відбувались поза умовами договору № КЗ 01/11/07 від 01.11.2007 року. Крім того відповідач зазначає, що 20.01.2009 року господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 10/5-09 про банкрутство ТОВ "Калинівський комбікормовий завод" та винесено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Розгляд справи в зв'язку з неявкою сторін, ненаданням ними витребуваних доказів, а також необхідністю витребування нових доказів неодноразово відкладався. Востаннє розгляд справи було відкладено ухвалою суду від 24.03.2009 року на 27.04.2009 року.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідача розгляд справи відбувається без здійснення технічної фіксації судового процесу, що не суперечить ч. 7 ст. 81-1 ГПК України.

В судовому засіданні відповідачем заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання витребуваних ухвалою суду документів, в тому рахунку доказів відсутності другого примірника договору купівлі-продажу від 01.11.2007 року             № КЗ 01/11/07.

Вказане клопотання судом відхилено з огляду на приписи ст.75 ГПК України, яка надає право суду розглянути справу за наявними у ній матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвали суду щодо надання доказів, а також наявність у представника позивача оригіналу договору купівлі-продажу від 01.11.2007 року № КЗ 01/11/07, який оглянуто в судовому засіданні 05.02.2009 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

В жовтні 2007 року ТОВ "Явір" поставив ТОВ "Калинівський комбікормовий завод" товар (кукурудзу) на загальну суму 231194,00 грн., в підтвердження чого надав накладні          № 41 від 22.10.2007 року на суму 33336,00 грн., № 42 від 24.10.2007 року на суму 74474,00 грн. та № 43 від 24.10.2007 року на суму 123384,00 грн.. Крім того позивачем також надано відповідні податкові накладні № 41 від 22.10.2007 року, № 42 від 24.10.2007 року, № 43 від 24.10.2007 року та довіреності ЯОЛ № 199993 від 22.10.2007 року та ЯОД № 134612 від 24.10.2007 року на ім'я Наконечної Т.А..

Як вказує позивач, передавши відповідачу товар ним було виставлено останньому рахунки на оплату  № 22/10 від 22.10.2007 року, № 23/10 від 23.10.2007 року та № j14 від 24.10.2007 року.

Проте відповідач провів лише частковий розрахунок за отриманий товар, а саме в період з 25.10.2007 року до 11.02.2008 року на суму 160000,00 грн., що підтверджується виписками банківської установи по особовому рахунку ТОВ "Явір".

Таким чином сума боргу відповідача перед позивачем склала 71194,00 грн. (231194,00 - 160000,00).

10.04.2008 року позивач надіслав відповідачу претензію, після чого останнім 01.08.2008 року було сплачено ще 2000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості. В результаті проведених розрахунків борг склав 69194,00 грн. (71194,00 - 2000,00). Вказана сума боргу зафіксована сторонами також в акті звірки взаємних розрахунків від 08.10.2008 року та від 07.04.2009 року.

Крім того в судовому засіданні 27.04.2009 року представником відповідача щодо суми боргу в розмірі 69194,00 грн. подано заяву про визнання цієї суми боргу.

Також судом досліджувалось посилання позивача на те, що продаж кукурудзи відповідачу здійснювався за умовами договору купівлі-продажу № КЗ 01/11/07 від 01.11.2007 року.

Однак вказане твердження позивача оцінюється судом критично з урахуванням того, що в первинних документах які досліджувались судом немає посилання на вказаний договір купівлі-продажу № КЗ 01/11/07 від 01.11.2007 року (накладні, довіреності, податкові накладні). Слід зауважити, що у податкових накладних є посилання на договір, але це посилання зроблено без будь-яких індивідуалізуючих ознак, які б могли ідентифікувати такий договір (дата, номер тощо). Разом з тим, у довіреностях в якості підстави отримання товару зазначено накладну. Крім того судом встановлено, що відповідач здійснюючи оплату за отриманий товар посилався не на договір, а на рахунки виставлені йому позивачем.

Всупереч вимогам ухвал суду від 16.01.2009 року, від 09.02.2009 року та від 09.03.2009 року позивач не надав рахунків на оплату за якими проводилось перерахування коштів відповідачем і в яких могло б міститися посилання на договір та строки проведення оплати.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що передача продукції відповідачу здійснювалась на підставі видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а не на підставі договору купівлі-продажу № 01/11/07 від 01.11.2007 року.

Приходячи до вказаного висновку суд також враховував наступне.

Відповідно до ч.ч 1, 2, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У частині 1 ст.626 ЦК України вказано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 2 названої статті вказує, що договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Враховуючи наведене, можна прийти до висновку про те, що договір є юридичним фактом на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Однак в даному випадку, позивач посилаючись на те, що поставка продукції відповідачу здійснювалась на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2007 року                 № 01/11/07 не надав суду аргументованого пояснення щодо укладення договору після   фактичних поставок продукції відповідачу, тобто вже після наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин, які виникли на підставі дій сторін по передачі та отриманні товару.

Виходячи із встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 названої статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже вказувалось раніше, 10.04.2008 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою оплатити існуючу заборгованість за отриманий згідно накладних товар. На підтвердження надіслання претензії відповідач надав суду фіскальний чек від 10.04.2008 року № 4926.

З'ясовуючи факт отримання відповідачем вказаної претензії суд зробивши запити до підприємств УДППЗ "Укрпошта" отримав інформацію про те, що рекомендований лист від 10.04.2006 року відправлений згідно фіскального чеку № 4926 вручено ТОВ "Калинівський комбікормовий завод" вручений 19.04.2008 року уповноваженому секретарю Керімовій Валентині Олександрівні (лист Вінницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" від 24.04.2009 року                         № 14-5-1130, лист Житомирської дирекції центру поштового зв'язку № 7 УДППЗ "Укрпошта" від 21.04.2009 року № 02-2/120).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обгрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 24834,61 грн. інфляційних втрат та 3022,57 грн. 3% річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

При цьому судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат за результатами чого встановлено наступне.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку 3 % річних останні обраховуються на суму заборгованості відповідача з урахуванням здійснених ним проплат починаючи з 01.11.2007 року по 20.12.2008 року.

Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 3 % річних суперечать обставинами справи та нормам цивільного законодавства виходячи з наступного.

Оскільки суд прийшов до висновку про те, що поставка продукції відбулась не на підставі договору купівлі-продажу № 01/11/07 від 01.11.2007 року, за відсутності рахунків на оплату в яких могло бути визначено строк на проведення оплати за отриманий товар, строк виконання зобов'язання має визначатись відповідно до ст.530  ЦК України. Як зазначалось раніше, частина 2 названої статті вказує, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В зв'язку з тим, що претензію було отримано відповідачем 19.04.2008 року кінцевою датою для належного виконання зобов'язання слід вважати 26.04.2008 року.

Таким чином датою з якої слід починати розрахунок 3% річних є 27.04.2008 року, а не як вказує позивач  01.11.2007 року.

Провівши розрахунок 3 % річних судом отримано за період з 27.04.2008 року до 31.07.2008 року (до часу часткової сплати боргу відповідачем в сумі 2000,00 грн.) 561,75 грн. 3% річних (сума заборгованості 71194,00 грн.), а за період з 01.08.2008 року до 20.12.2008 року 807,58 грн. 3% річних (сума заборгованості 69194,00 грн.).

Таким чином розмір 3 % річних за період з 27.04.2008 року по 20.12.2008 року з урахуванням здійсненої 01.08.2008 року відповідачем часткової оплати в розмірі 2000,00 грн. та 366 днів у 2008 році складає 1369,33 грн., а не як було заявлено позивачем 3022,57 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2007 року по листопад 2008 року з врахуванням здійснюваних відповідачем оплат протягом цього періоду суд також прийшов до висновку про безпідставність заявленого в обрахунку періоду з мотивів, які вказувались вище щодо 3 % річних.

Судом зроблено перерахунок інфляційних втрат  відповідно до методики визначеної в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції  при розгляді справ" відповідно до якої індекс інфляції береться за наступний місяць разі внесення суми після 15 числа звітного місяця.  

Провівши перерахунок інфляційних втрат шляхом визначення середнього значення індексу інфляції за період з травня року до листопада 2008 року судом отримано 4114,44 грн. інфляційних втрат. Так, за період з 01.05.2008 року по 31.07.2008 року судом отримано 1139,10 грн. (сума заборгованості 71194,00 грн.), а за період з 01.08.2008 року до 30.11.2008 року 2975,34 грн. (сума заборгованості 69194,00 грн.).

Як вбачається із викладеного, судом при перевірці наданого позивачем розрахунку      3 % річних та інфляційних втрат було виявлено безпідставність вказаних у ньому періодів, а тому в частині позовних вимог щодо стягнення 1653,24 грн. 3% річних 20720,17 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи те, що позовні вимоги  щодо стягнення заборгованості в розмірі 69194,00 грн. визнаються відповідачем та окрім цього підтверджуються наявними у справі первинними бухгалтерськими документами, суд вважає суму боргу в розмірі 69194,00 грн. доведеною позивачем. При цьому суд враховує, що  визнання відповідачем позову не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, що дає підстави для прийняття вказаної заяви судом.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 16.01.2009 року, від 09.02.2009 року, від 03.03.2009 року, від 13.03.2009 року та від 24.03.2009 року відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Посилання відповідача на порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Калинівський комбікормовий завод" та оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів без надання суду доказів опублікування в офіційному друкованому органі відповідного оголошення та проведення судом попереднього засідання в якому затверджено реєстр вимог кредиторів  не є підставою для відмови в позові.

Слід вказати, що на такій позиції наголошено в п.8.13 Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 року № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"".

Крім того, судом встановлено, що 03.03.2009 року у справі № 10/5-09 про банкрутство ТОВ "Калинівський комбікормовий завод" прийнято ухвалу якою провадження у справі припинено. При цьому із вказаної ухвали слідує, що оголошення в офіційному друкованому органі не опубліковано і також у справі не проводилось попереднє засідання. Вказана інформація отримана судом із БД "Діловодство господарського суду" та Єдиного державного реєстру судових рішень (реєстраційний номер судового рішення № 3160887).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови  в стягненні частини 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 970,52 грн. державного мита, що підтверджується квитанцією № 5211/з9 від 23.12.2008 року. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 97051,18 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 970,51 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням позивача та відповідача 27.04.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст. 11, ч.ч.1, 2, 4 ст.202,  ст.ст. 509, 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст.530, ст.610, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, ч.ч.1, 2 ст.626 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49,  ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116  Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський комбікормовий завод", вул. Київська, 1, с. Корделівка, Калинівського району, Вінницької області, 22455 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00686530, р/р - 26001844 в ВАТ "Кредитпромбанк", МФО - 302623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", вул. Леніна, 1, с. Подорожна, Хмільницький район, Вінницька область, 22026 - (інформація про реквізити - р/р - 26003286219801 в Житомирській дирекції АКБ "Укрсоцбанк", МФО-311272, ідентифікаційний код - 21731788) - 69194 грн. 00 коп. боргу, 1369 грн. 33 коп. 3% річних, 4114 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 746 грн. 78 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 90 грн. 80 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити  в стягнені 1653,24  грн. 3% річних та 20720,17 грн. інфляційних втрат.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Явір", вул. Леніна, 1, с. Подорожна, Хмільницький район, Вінницька область, 22026 - (інформація про реквізити - р/р - 26003286219801 в ЖД АКБ "Укрсоцбанк", МФО-311272, ідентифікаційний код - 21731788)  сплаченого квитанцією від 23.12.2008 року № 5211/з9 оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 7/4-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.    

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  05 травня 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ТОВ "Явір", вул. Леніна, 1, с. Подорожна, Хмільницький район, Вінницька область, 22026.

3 - позивачу - вул. Театральна, 51, м. Вінниця, 21050.

4 - відповідачу - ТОВ "Калинівський комбікормовий завод", вул. Київська, 1, с. Корделівка, Калинівський

район, Вінницька область.