Постанова

від 14.04.2009 по справі 53/27

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

53/27

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.04.2009                                                                                           № 53/27

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:            Буравльова С.І.

          Калатай  Н.Ф.

 при секретарі:           Бабенко Т.І.

 За участю представників:

 від позивача - Протасов С.В.- представник, дов.№ 10-2008 від 02.10.2008;

 від відповідача - Гаврищук У.Б.- представник, дов. б/н від 05.03.2009,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Телеграф Мегезінз Україна"

 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2009

 у справі № 53/27 (суддя Грєхова О.А.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Телеграф Мегезінз Україна"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоялті ком"юнікейшнз"

 про                                                   стягнення 105952,14 грн.

 Розпорядженням В.о.голови Київського апеляційного господарського судувід 06.04.2009 № 01-23/1/2 змінено склад колегії суддів.

       На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 10.03.2009, 31.03.2009 розгляд апеляційної скарги відкладався на 31.03.2009 та 14.04.2009 відповідно.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2009 у справі № 53/27 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг у сумі 29 209,27 грн., 3% річних в сумі 624,19 грн., збитки від інфляції в сумі 3 388,26 грн, витрати по сплаті державного мита в сумі 332,22 грн., 37,34 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3 529,92 грн. витрат на послуги адвоката; в решті позову відмовлено.

          Рішення мотивовано тим, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за надані рекламні послуги згідно із договором від 31.05.2007 № 469 в сумі 29 209,27 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 209,27 грн. визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню; у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язанння відповідно до ст.ст.611, 625 ЦК України позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 3 388,26  грн. та  3% річних в сумі 624,19 грн. підлягають задоволенню; суд не може  взяти договір № 642 від 22.08.2007 до уваги, як такий, що породжує у сторін права та обов'язки, оскільки такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

          В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2009 скасувати частково, в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог, з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, включити до судових витрат витрати на правову допомогу адвоката, всі судові витрати покласти на відповідача.

          Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

          Заявник стверджує, що факт непідписання відповідачем договору № 642 від 22.08.2007 не свідчить про відсутність договірних відносин між сторонами, оскільки сторонами було погоджено умови розміщення рекламних матеріалів відповідача в журналі "What's On Kyiv", серед яких – ціна послуг, номери випусків журналів, в яких позивач зобов'язався розмістити рекламні матеріали відповідача; дизайн рекламних матеріалів було домовлено залишити таким, який було погоджено відповідно до умов договору № 469 від 31.05.2007.

          Заявник посилається на підтвердження надання позивачем замовлених відповідачем послуг копіями сторінок журналів із розміщеними рекламними матеріалами відповідача, та, заявляє, що крім факту надання послуг, підтвердженням існування між сторонами договірних відносин, відсутності претензій до позивача, наявності зобов'язань відповідача щодо оплати зазначених послуг, є гарантійні листи відповідача № 0802 від 08.02.2008, № 11/07-01 від 11.07.2008, № 19/09-01 від 19.09.2008, крім того, представник відповідача в судовому засіданні 24.11.2008 визнав позов у повному обсязі.

          На думку заявника, судом не враховано, що відповідачем також висловлено свою волю до настання правових наслідків у згаданих гарантійних  листах.

          Заявник вважає, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин ч.1 ст.206 ЦК України та не враховано положення ст.218 ЦК України.

          Заявник посилається на те, що суд формально пославшись на недостатність наданих позивачем доказів, не виконав свого обов'язку, встановленого ст.38 ГПК України та не витребував у відповідача копій податкових декларацій з ПДВ і реєстру податкових накладних за відповідні періоди.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги щодо того, що між сторонами існували договірні відносини відповідно до договору № 642 від 22.08.2007, тому що при підготовці проекту договору сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору; гарантійні листи  відповідачем були передані в момент зміни виконавчого органу, який не знав про всі особливості співпраці з позивачем; дизайн рекламних матеріалів по договору № 642 та договору № 469 є різним та в обов'язковому порядку мав затверджуватись відповідачем; відповідач не знав про надання послуг позивачем по договору № 642; акти виконаних робіт відповідач отримав тільки разом із претензіями; на думку відповідача, норма ч.1 ст.206 ЦК України не може застосовуватись, тому, що договір про надання рекламних послуг не міг в повному обсязі виконуватись сторонами у момент його вчинення, адже позивач мав надавати послуги відповідно до дати, номеру випуску журналу, як факт виконання договору позивачем мали надаватись акти виконаних робіт.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

          Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 102 232,24 грн. основного боргу за надані рекламні послуги, на оплату яких позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури: №№ : СФ-0000642, -0469/13,  -00642/2, -0469/14, -00642/3, -00642/4, 0469/15, -00642/5, 00642/6, -0469/16, -0469/17, -0469/18, -00642/7, -0469/19, -00642/8, -0469/20, -00642/9, -0469/21, 0642/10, -0469/22, 0642/11, -0469/23, -0642/12, -0469/24, -0642/13, -0642/14, -0469/25, -0642/15, 0469/26, -0642/16, -0469/27, -0469/28, -0642/17, -0469/29, -0642/18, про сплату якої 12.09.2008 була вручена відповідачу лист-вимога від 09.09.2008, та 3 141,20 грн. інфляційних, 578,70 грн. річних за прострочку сплати із зазначеного основного боргу його частини,  в сумі 27 079,37 грн., відповідно до рахунків-фактур: №№: СФ-0000642, -0469/13, 00642/2, -0469/14, -00642/3, -0469/15, -0469/16, -00642/5, про сплату якої лист-вимога позивача № 10 від 09.01.2008 була вручена відповідачу 14.01.2008.

          Після порушення провадження у справі позивачем подана заява від 08.12.2008 про уточнення позовних вимог, у якій зменшено розмір позовних вимог у частині стягнення основного боргу на суму 1 825,58 грн. за рахунком-фактурою № СФ-0469/15 у зв'язку зі сплатою її відповідачем 25.11.2008 та збільшено розмір позовних вимог про стягнення інфляційних до суми 3 980,70 грн. і річних  до суми 601,00 грн., у зв'язку зі збільшенням періоду прострочки платежу.

          Як вбачається із наявних у справі копій згаданих рахунків-фактур, ці документи виставлені позивачем  на оплату відповідачем рекламних послуг відповідно до договорів № 469 від 31.05.2007 та № 642 від 22.08.2007.

          Про оплату рекламних послуг згідно із договором  № 469 від 31.05.2007 позивачем виставлені рахунки-фактури: №№: СФ-0469/13, -0469/14, -0469/15, -0469/16, -04617, -0469/18, -0469/19, -0469/20, -0469/21, -0469/22, -0469/23, -0469/24, -0469/25, -0469/26 -0469/27, -0469/28,  -0469/29, всього на загальну суму 31 034,86 грн.

          Решта рахунків-фактур позивачем виставлені з посиланням на виконання договору № 642 від 22.08.2007, всього на загальну суму 71 197,38 грн.

          Згідно із розділом 1 договору № 469 про надання рекламних послуг від 31.05.2007 позивач, за договором виконавець, зобов'язався по завданню і за рахунок відповідача, за договором замовника, надати рекламні послуги по розміщенню в засобах масової інформації (у подальшому – ЗМІ) позивача рекламних матеріалів відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити надані рекламні послуги; ЗМІ: інформаційно-рекламне видання: журнал "What's On Kyiv", випуски: №№ 20-48 (29 випусків) протягом 2007р.

          Відповідно до п.2.3.3 розділу 2 договору № 469 відповідач зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок позивача вартість розміщення реклами не пізніше 5-ти банківських днів від дати отримання від позивача рахунку-фактури.

          Позивачем було пред'явлено відповідачу лист-претензію від 09.01.2008 № 10 з вимогою оплатити надані рекламні послуги згідно із виставленими рахунками-фактурами: №№ СФ-0000642, -0469/13, -00642/2, -0469/14, -0000642/3, -0000642/3, -0469/15, -0000642/5, -0469/16, яка була вручена відповідачу згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення за № 5155269 -14.01.2008.

          09.09.2008 позивач, через представника, звернувся до відповідача з листом-претензією від 09.09.2008 з вимогою перерахувати суму заборгованості у розмірі 102 232, 24 грн. згідно із вищезгаданими рахунками-фактурами, включаючи зазначені у листі-претензії від 09.01.2008. Про надсилання та одержання листа-претензії свідчать копії фіскального чеку № 1823 та повідомлення про вручення 12.09.2008 вказаного поштового відправлення.

          Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані рекламні послуги згідно із договором № 469 від 31.05.2007, з урахуванням сплати відповідачем суми 1 825,58 грн., є такими, що відповідають вимогам ст.193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України, підтверджені матеріалами справи, тому апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що підлягають задоволенню  позовні вимоги у частині стягнення основного боргу в сумі 29 209,27 грн.

          Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Отже, пред'явлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних у зв'язку з прострочкою оплати рекламних послуг, наданих згідно із договором № 469 від 31.05.2007 ( рахунки-фактури: №№: СФ-0469/13, -0469/14, -0469/15, -0469/16), оплату яких вимагав позивач у відповідача у листі –претензії від 09.01.2008 № 10, підлягають задоволенню, що становлять суми: інфляційні втрати – 1 073,35 грн., річні – 162,05 грн.

          Апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договір №642 від 22.08.2007 немає підстав визнати укладеним, у зв'язку з чим цей договір не породжує права та обов'язки сторін.

          Разом із тим, апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача  у частині розмірів стягнення сум інфляційних втрат та річних, оскільки за оскаржуваним рішенням підлягають стягненню інфляційні втрати та річні за прострочку оплати рахунків-фактур, які не були включені до листа-претензії від 09.01.2008 № 10 та стягнення яких не вимагалось позивачем ані у позовній заяві ані у заяві від 08.12.2008 про уточнення позовних вимог.

          Статтею 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, в інших випадках нормами ГПК України не передбачено право суду виходити за межі позовних вимог, навіть якщо відповідач і погоджується із задоволенням позову у частині вимог, які позивачем не заявлялись.

           Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, як із такими, що не відповідають нормам законодавства, зважаючи на таке.

          Згідно із ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

          Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Згідно зі ст.180 ГК України  зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, коли між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

          Відповідно до ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким що не відбувся).

          Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

                    Як вбачається із матеріалів справи, договір № 642 від 22.08.2007 відповідачем не укладено, його проект представником відповідача не підписаний.

          Доводи апеляційної скарги про погодження сторонами умов щодо засобу масової інформації, у якому здійснюватимуться розміщення рекламних матеріалів, номерів випусків журналів, ціни послуг та досягнення домовленості про те, що  дизайн рекламних матеріалів буде таким, який передбачено у договорі № 469 від 31.02.2007, не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.

          У гарантійних листах відповідач зазначав про наступне:  від 08.02.2008 № 0802 останній вказав, що бере на себе зобов'язання сплатити суму у розмірі 102 232,24 грн. згідно із договором № 642 від 22.08.2007 до 29.02.2008; від 11.07.2008 № 11/07-1 - що підтверджує свої зобов'язання у розмірі 102 232,24 грн. та бере на себе зобов'язання погасити цю заборгованість до 30.08.2008; від 19.09.2008 № 19/09-01 - повідомив, що не заперечує проти факту наданих послуг,  наявну  заборгованість буде перераховано частинами: 20% протягом 22-26.09.2008, 80% - протягом 40 банківських днів, починаючи з 29.09.2008.

          У відзиві відповідача від 04.12.2008 на позовну заяву відповідач заперечив існування заборгованості перед позивачем у розмірі 102 232,24 грн., як такої, що документально не підтверджена, та  відсутність договірних відносин за договором № 642 від 22.08.2007 і погодився із наявністю заборгованості у сумі 29 209,14 грн. за рекламні послуги, надані відповідно до договору № 469 від від 31.05.2007.

          Оскільки вищезгадані гарантійні листи відповідача були надані позивачу після закінчення періоду, який відповідно до рахунків-фактур позивача є періодом, протягом якого останнім надавались рекламні послуги, та стосувались того, що відповідач неодноразово брав на себе обов'язок сплатити заборгованість у розмірі 102 232,24 грн., змінюючи на власний розсуд строк виконання платежу, та у подальшому відповідач відмовився від платежів у цій частині вимог позивача, то немає підстав для ствердження, що зазначені листи є доказом згоди відповідача із умовами, вказаними у  проекті договору № 642 від 22.08.2007 та тієї обставини, що  відповідачем прийняті  послуги від позивача на виконання цього договору.

          Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною а згідно із ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

           Згадані гарантійні листи не є відповіддю на пропозицію укласти договір.

          Згідно із ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Зі змісту ст.11 ЦК України не випливає того, що лист особи, у якому остання зобов'язується сплатити іншій особі певну суму грошових коштів, породжують цивільне право особи, яка одержала такого листа, вимоги сплати цих коштів без наявності доказів підстави платежу.

          Як вже зазначалось, відповідач стверджує про те, що із ним умови щодо послуг по договору № 642 не узгоджувались та ці послуги відповідачем не приймались.

          Позивачем матеріалами справи не доведено того, що ним були передані, а відповідачем прийняті послуги, надані по договору № 642 від 22.08.2007, хоча згідно зі ст.33 ГПК України тягар доказування цієї обставини покладено на позивача.

          Згідно із п.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97 зі змінами податкова накладна, - це звітний податковий документ і одночасно розрахунковий документ, отже податкові накладні не мають силу доказу факту погодження сторонами необхідних умов про надання рекламних послуг та їх прийняття відповідачем.

          Хоча у протоколі судового засідання від 24.11.2008 і вказано про те, що представник відповідача визнає позовні вимоги,  вказане не є остаточною думкою відповідача щодо позовних вимог, оскільки відповідач у подальшому у відзиві від 04.12.2008 на позовну заяву, як вже зазначалось, визнав заборгованість  по оплаті послуг лише у розмірі 29 209,14 грн. за договором № 469, що також підтверджено і у відзиві від 22.01.2009 на позовну заяву.

          Оскільки визнання правочину недійсним не є предметом спору, то немає підстав для застосування норм ст.218 ЦК України. Крім того, наявності такої обставини, як прийняття виконання, на яку є посилання у ч.2 зазначеної статті, матеріалами справи не доведено.

                    З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні,  рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2009 у справі № 53/27 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакці

          "Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лояльті ком'юнікейшнз" (0101004, м.Київ, вул.Рогнідинська, 4-А, оф.101, ідентифікаційний код 34728744 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Телеграаф Мегезінз Україна" (04070, м.Київ, вул.Ігорівська, 14-А, ідентифікаційний код 33404156)  29 209 грн. 27 коп. основного боргу, 1 073 грн.35 коп. інфляційних втрат, 162 грн.05 коп. річних, 322 грн. 71 коп. державного мита, 36 грн.27 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3 457 грн. 99 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

          В решті позову відмовити."

          2.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

          3.Справу № 53/27 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Ропій  Л.М.

 Судді                                                                                          Буравльов С.І.

                                                                                          Калатай  Н.Ф.

 29.04.09 (відправлено)