Рішення

від 05.05.2009 по справі 7/35-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/35-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31   http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 травня 2009 р.           Справа 7/35-09

за позовом: Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000", м. Київ.   

до: Приватного підприємства "Вінагрохімтрейд", с.Строїнці, Тиврівський район, Вінницька область.  

про стягнення 268853,07 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

          позивача :    Гоц Н.О. -представник, довіреність № 22/118 від 02.01.2009 року

          відповідача : Голодюк В.Д. - директор.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ПП "Вінагрохімтрейд" на користь ПП "Хімагромаркетинг 2000" 268853,07 грн., у тому рахунку 215553,44 грн. боргу, 15181,96 грн. пені, 17492,67 грн. штрафу, 4428,08 грн. 7 % річних та 8896,92 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу                             № Х2-02-0004 від 24.01.2008 року.

Ухвалою суду від 18.02.2009 року порушено провадження у справі № 7/35-09 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.03.2009 року.

Відповідач в судове засідання 17.03.2009 року не з'явився, не надав витребуваних ухвалою суду від 18.02.2009 року доказів, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу від 18.02.2009 року він отримав 14.02.2009 року, що підтверджується поштовим повідомленням № 70707 наявним в матеріалах справи.

Враховуючи неявку відповідача та ненадання сторонами витребуваних доказів, розгляд справи відкладався на 13.04.2009 року та на 05.05.2009 року.

31.03.2009 року позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог мотивовану тим, що під час обрахунку суми позовних вимог ним не враховано, що 2008 році 366 днів в зв'язку з чим після перерахунку позовні вимоги в частині 3% річних та пені зменшено.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про його прийняття як такого, що не суперечить ч.4 ст.22 ГПК України, яка надає право позивачу до прийняття рішення у справі, крім іншого, зменшити розмір позовних вимог.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без здійснення технічної фіксації (звукозапису) судового процесу, що не суперечить ч. 7 ст. 81-1 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.01.2008 року між ПП "Хімагромаркетинг 2000" (Продавець) та ПП "Вінагрохімтрейд" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № Х2-02-0004 згідно п.1.1 якого  Продавець зобов'язувався передавати у власність Покупцеві засоби захисту рослин, а Покупець прийняти зазначений товар і вчасно здійснити оплату на умовах даного договору.

В 1.2. сторони встановили, що предметом поставки Покупцю є товар на загальну суму (ціна договору) 350000,00 грн..

Згідно п.1.3 Договору асортимент та ціна товару зазначена в специфікації до Договору (Додаток № 1), який було підписано сторонами.

Згідно п. 2.2. договору Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю 20% вартості замовленої партії товару протягом 5-х днів з моменту отримання відповідної партії товару, провести наступний платіж в розмірі 20% вартості отриманого товару до 15 серпня 2008 року і залишок заборгованості у розмірі 60% вартості замовленого товару до 01.11.2008 року.

На виконання договору № Х2-02-0004 від 24.01.2008 року позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 349853,44 грн., що підтверджується  видатковими накладними - № Х2-02-0013 від 05.03.2008 року на суму 2651,20 грн., № Х2-02-0019 від 06.06.2008 року на суму 80800,00 грн., № Х2-02-0023 від 11.03.2008 року на суму 80800,00 грн., № Х2-02-0070 від 25.03.2008 року на суму 13736,00 грн., № Х2-02-0097 від 01.04.2008 року на суму 1325,60 грн., № Х2-02-0099 від 01.04.2008 року на суму 27472,00 грн.,                   № Х2-02-0163 від 09.04.2008 року на суму 3030,00 грн., № Х2-02-02-0234 від 16.04.2008 року на суму 21634,20 грн., № Х2-02-0250 від 19.04.2008 року на суму 3636,00 грн., № Х2-02-0277 від 22.04.2008 року на суму 4545,00 грн., № Х2-02-0333 від 30.04.2008 року на суму 8459,76 грн., № Х2-02-0336 від 05.05.2008 року на суму 11441,40 грн., № Х2-02-0350 від 07.05.2008 року на суму 1090,80 грн., № Х2-02-0357 від 08.05.2008 року на суму 29088,00 грн.,                     № Х2-02-0381 від 13.05.2008 року на суму 3296,64 грн., № Х2-02-0393 від 14.05.2008 року на суму 858,50 грн., № Х2-02-0401 від 16.05.2008 року на суму 7756,80 грн. та № Х2-02-0417 від 19.05.2008 року на суму 6060,00 грн. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей НАЧ № 198731 від 06.03.2008 року, НАЧ № 198732 від 07.03.2008 року, НАЧ   № 198734 від 24.03.2008 року, НАЧ № 198738 від 21.03.2008 року, НБЛ                   № 154165 від 09.04.2008 року, НБЛ № 154168 від 15.04.2008 року, НАЧ № 198746 від 19.04.2008 року, НБЛ № 154174 від 21.04.2008 року, НБЛ № 154176 від 01.05.2008 року,              № НБЛ № 154177 від 10.05.2008 року та НБЛ № 154180 від 15.05.2008 року.

Дослідивши вказані первинні бухгалтерські документи суд прийшов до висновку про те, що поставка товару відповідачу відбувалась відповідно до укладеного 24.01.2008 року договору поставки № Х2-02-0004, оскільки у видаткових накладних є посилання саме на цей договір. Крім того, асортимент, ціна, кількість товару у договорі та специфікації є ідентичними тим, що зазначені в договорі та видаткових накладних.

Відповідач здійснив частковий розрахунок у період з 19.03.2008 року до 10.02.2009 року перерахувавши позивачу 134300,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача, яка міститься в матеріалах справи. Крім того відповідач 16.02.209 року здійснив розрахунок у розмірі 3000,00 грн..

Таким чином у відповідача утворився борг у розмірі 212553,44 грн. (349853,44-137300,00), що змусило позивача звернутись до суду. З урахуванням того, що судом встановлено, що відповідач 16.02.2009 року провів розрахунок на суму 3000,00 грн., з врахуванням того, що позовну заяву було подано до суду 17.02.2009 року в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3000,00 грн. слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Разом з тим в судовому засіданні 05.05.2009 року відповідач зазначив, що грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. які було перераховано позивачу 23.04.2009 року за договором Х2-02-0327 від 02.06.2008 року просить вважати сплаченими по договору № Х2-02-0004. Представник позивача проти даного твердження не заперечує.

Також згідно вказаної заяви відповідач визнає борг у розмірі 202553,44 грн..

З врахуванням викладеного борг відповідача складає по договору № Х2-02-0004  202553,44 грн. - (349853,44-134300,00-10000,00-3000,00).

Підсумовуючи викладене суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначених вище накладних відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже вказувалось в п. 2.2. Договору сторони встановили, що кінцевою датою сплати отриманого товару є 01.11.2008 року.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення 202553,44 грн. підлягають задоволенню, як правомірні та обгрунтовані.

Також суд дійшов висновку про припинення провадження у справі згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу, оскільки вказана сума була перерахована відповідачем 23.04.2009 року, тобто після порушення провадження у справі.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення 15140,46 грн. - пені за період з 02.11.2008 року по 06.02.2009 року, 4415,96 грн. 7% річних, 8896,92 грн. інфляційних та 17492,67 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п.5.2. сторони встановили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару відповідно до законодавства України й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування.

Провівши перевірку проведеного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що в ньому допущено помилку. Так в періоді з 18.11.2008 року по 03.12.2008 року кількість прострочених днів становить 16 днів, а не 17 як вказує в розрахунку позивач. В результаті проведеного перерахунку судом отримано пеню в розмірі 14990,99 грн.. Враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення 15140,46 грн. пені, в стягненні 149,47 грн. останньої суд відмовляє.

Крім того в п. 5.3. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення виконання зобов'язання передбаченого в п. 2.2. договору Покупець додатково сплачує Продавцеві штраф у розмірі 5% від суми фактично поставленої партії товару.

На підставі вказаного позивачем заявлено до стягнення 17492,67 грн. штрафу - 349853,44*5 %.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення штрафу суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, положення п.5.3 договору поставки суперечить ч.2 ст.549 ЦК України, згідно якої штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а не від суми фактично поставленої партії товару.

З огляду на викладене, суд керуючись ч.2 ст.549 ЦК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафу та стягнути з відповідача штраф у розмірі 5 % від суми заборгованості на момент подачі позовної заяви, яка складала 212553,44 грн.. Отже розмір штрафу, який підлягає стягненню становить 10627,67 грн., виходячи з чого в стягненні 6865,00 грн. штрафу слід відмовити.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її у розмірі 7% (п.5.5 Договору).

Таким чином суд констатує, що вимоги позивача щодо стягнення 7 % річних є правомірними і відповідають умовам Договору.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку судом виявлено помилку, яка аналогічна помилці допущеній при обрахунку пені –невірне визначення кількості днів прострочення у періоді з 18.11.2008 року по 03.12.2008 року –замість 16 днів, вказано 17 днів. При перерахунку 7 % річних судом отримано 4368,04 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 4415,96 грн.. Отже в стягненні 47,92 грн. 7 % річних слід відмовити.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат в межах вказаних позивачем періодів та розмірів заборгованості судом не виявлено помилок.

Крім того, суд звертає увагу на те, що п.7.6 Договору сторони погодили зміну строків позовної давності, яку встановили тривалістю в п'ять років.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 18.02.2009 року, 17.03.2009 року та від 13.04.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 7 % річних, штрафу, інфляційних втрат, в тому рахунку і відзиву чи доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, з врахуванням встановлених фактів суд дійшов висновку про  часткове задоволення позову, з урахуванням викладених вище мотивів щодо часткової відмови в задоволені основного боргу, пені, 7% річних, штрафу та припинення провадження в частині 10000,00 грн. основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням сторін у справі 05.05.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч.1 ст.546, ст.549, ч.1 ст.550,  ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч. 1, 2 ст.614, ст. 625, ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України, ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49,       п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вінагрохімтрейд", вул. Мічуріна, 11, с. Строїнці, Тиврівського району, Вінницької області, 23340 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34549619, р/р - 26008060130023 в ВФ КБ "ПриватБанк" м. Вінниця, МФО - 302689) на користь Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000", пр-т Возз"єднання, 15, м. Київ, 02160 - (інформація про реквізити - р/р - 26008233 в філії ЗАТ "ПУМБ" м. Севастополь, МФО-308092, ідентифікаційний код - 30369454) - 202553 грн. 44 коп. боргу, 14990 грн. 99 коп. пені, 4368 грн. 04 коп. 7% річних, 8896 грн. 92 коп. інфляційних втрат, 10627 грн. 67 коп. штрафу, 2514 грн. 37 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 113 грн. 44 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити  в стягнені 3000,00 грн. боргу, 149,47 грн. пені, 6865,00 грн. штрафу та 47,92 грн. 7% річних.

5. Провадження в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу припинити відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.  

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  12 травня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ПП "Хімагромаркетинг 2000", пр-т. Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160.

3 - відповідачу  - вул. Мічуріна, 11, с. Строїнці, Тиврівський район, Вінницька область, 23340.