Постанова

від 10.12.2013 по справі 31/5005/3176/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 31/5005/3176/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу ПрАТ "Об'єднана інжинірингова компанія" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі господарського суду№ 31/5005/3176/2012 Дніпропетровської області за позовомВійськового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України, 2) Військової частини А2272 доПрАТ "Об'єднана інжинірингова компанія" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача територіальне Кримське контрольно-ревізійне управління контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України про стягнення 5 401 грн. за відсутності явки у судове засідання представників сторін,

ВСТАНОВИВ :

30.03.2012 року Військовий прокурор Феодосійського гарнізону Пономаренко Є. в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач 1) та Військової частини А2272 (далі - позивач 2) звернулися до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ "Об'єднана інжинірингова компанія" (далі - відповідача) про стягнення 5 401 грн. шкоди, завданої завищенням обсягу виконаних робіт (том 1, а.с. 2 - 20).

Справа слухалася судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2013 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на передчасність висновків апеляційного суду про можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України, необхідність дослідження кошторису, яким визначався об'єм та вартість робіт, який був Додатком №1 до спірного договору підряду (том 1, а.с. 126 - 132).

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2013 року (суддя Дубінін І.Ю.) в позові відмовлено з підстав недоведення позивачем причинно-наслідкового зв'язку та обставин заподіяння шкоди, а також пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у додаткових поясненнях від 26.03.2013 року, стягнено з Військової частини А2272 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір на суму 1 609, 50 грн. (том 2, а.с. 53 - 55) .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Левандовський О. в інтересах держави в особі позивачів 1, 2 звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 13.05.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи тим, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами у справі. Прокурор зазначав, що позов було подано до суду в межах строку позовної давності, оскільки позивач 2 дізнався про завищення відповідачем вартості будівельних робіт після проведення ревізії територіальним органом Контрольно-ревізійного управління, про що складено акт від 16.09.2009 року, відтак останнім днем трирічного строку позовної давності є 16.09.2012 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначеної її до розгляду у судовому засіданні на 08.08.2013 року (том 2, а.с. 75) ; ухвалою апеляційного суду від 08.08.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача територіальне Кримське контрольно-ревізійне управління контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України (том 2, а.с. 100, 100 - зворот).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Кузнецової І.Л., суддів: Сизько І.А., Герасименко І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2013 року у справі №31/5005/3176/2012 скасовано частково, стягнено з відповідача 3 384 грн. збитків на користь позивача 2, стягнено з відповідача 1 078 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 539 грн. судового збору за апеляційною скаргою, в решті позову відмовлено (том 2, а.с. 140 - 142). Апеляційний суд спростував висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності, зазначивши про те, що його перебіг розпочався з 16.09.2012 року, тобто після складання акта ревізії, якою встановлено факт завищення відповідачем, як підрядником, вартості виконаних ним робіт за замовленням позивача 2 та дійшов висновку про підставність задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3 384 грн. збитків, що становлять витрати на командирування робітників, які не підтверджені відповідними документами.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 07.10.2013 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 13.05.2013 року, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 2, 256, 261, 853 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) , статті 218, 223 - 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) , статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру", статті 18, 29, 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) , пунктів 3.2.7.7., 3.2.8.1., 3.2.11, 3.3.3.1., 3.3.3.2., 3.3.9. ДБН Д.1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва", затверджених наказом Держбуду України №174 від 27.08.2000 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 07.10.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтями 626, 627, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 877 ЦК України, підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов'язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов'язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності. Якщо підрядник не виконав обов'язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема у зв'язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об'єкта будівництва.

Частиною 4 статті 879 ЦК України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до частини 4 статті 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Пунктами 98, 99 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" №668 від 01.08.2005 року, оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість, які складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи. Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду.

Частинами 1 - 3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо ), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для стягнення збитків необхідно встановити наявність цивільного правопорушення, що включає такі елементи, як:

а) протиправність поведінки;

б) шкода; в) причинний зв'язок між ними;

г) вини заподіювача шкоди.

Зазначені підстави є загальними, їх існування необхідне в усіх випадках, якщо інше не передбачено законом.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

При цьому, пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина 2 статті 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Згідно з частиною 2 статті 29 ГПК України, в редакції, чинній на момент звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави , у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.08.2006 року між Військовою частиною А2272 (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір №23 із замовлення по виконанню будівельно-монтажних робіт (далі - Договір підряду) , відповідно до умов якого виконавець зобов'язується для забезпечення надійного зберігання боєприпасів у замовника здійснити капітальне будівництво блискавкозахисних споруд спеціального призначення у кількості 4 одиниці згідно з проектно-кошторисною документацією, а замовник прийняти та оплатити виконані роботи (том 1, а.с. 9 - 10) .

Суди встановили, що згідно з пунктами 3.1.- 3.3. Договору підряду, платником за виконані роботи за цим Договором є Військова частина А2272, загальна вартість робіт, визначена згідно кошторису (Додаток №1 до цього Договору), що підлягає виконанню та оплаті за цим Договором становить 19 993, 20 грн., включаючи ПДВ 3332, 20 грн. Вартість робіт залишається незмінною до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором.

Також суди встановили, що умовами Договору підряду (пункти 2.3, 3.5.), передбачено, що після виконання робіт на підтвердження виконаних обов'язків за цим Договором виконавець зобов'язаний надати замовнику акт приймання (форма КБ-2) та видаткову накладну. Приймання робіт здійснюється Приймальною комісією згідно ДБН Д.1.1.-1-2000. Приймання за кількістю і якістю оформляється актом, який складає Приймальна комісія в день приймання виконаних робіт. Належно оформлений акт є підтвердженням приймання виконаних робіт.

Суди встановили, що сторонами Договору підряду було складено та підписано акт №1 (форма КБ-2) приймання виконаних підрядних робіт з капітального будівництва блискавкозахисних споруд спеціального призначення за вересень 2006 року, яким підтверджено склад виконаних робіт та їх вартість у розмірі 19 993, 20 грн. (том 1, а.с. 31 - 33).

Судами встановлено, що контрольно-ревізійним органом в період з 14.09.2009 року по 16.10.2009 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Військової частини А2272 в період з 01.08.2006 року по 14.09.2009 року, за результатами якої складено акт №234/2/1-90 від 16.10.2009 року, з якого вбачається порушення пунктів 3.3.9, 3.2.7.7., 3.2.8.1., 3.2.11 ДБН Д.1.1.-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва", затверджених наказом Держбуду України №174 від 27.08.2000 року, а саме завищення обсягів виконаних робіт на суму 5 401 грн., та підтверджується проведення розрахунків Військової частини А2272 з відповідачем в повному обсязі на суму 19 993, 20 грн. (том 1, а.с. 11 - 14).

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 5 041 грн. у зв'язку із завищенням вартості підрядних робіт за спірним договором підряду.

Розглянувши позовні вимоги прокурора під час нового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у додаткових поясненнях від 26.03.2013 року. При цьому, суд першої інстанції зазначив про відсутність проектно-кошторисної документації, як додатку №1 до спірного договору, а також про те, що позивач 2 мав можливість перевірити в ході приймання кількість та якість виконаних відповідачем робіт, відповідно до пунктів 2.1-2.7 Договору підряду, відклавши приймання робіт за кількістю та якістю, доки виконавець не надасть документі, що підтверджують кількість та якість виконаної роботи. Також судом першої інстанції досліджено зміст акта №1 приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2006 року та встановлено, що зазначений акт був підписаний позивачем 2 без будь-яких зауважень та без встановлення обставин порушення затвердженого до виконання кошторису, а вартість робіт була визначена договором та незмінним кошторисом (том 1, а.с.31-33).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення матеріальних прав та інтересів позивачів, однак помилково відмовив у задоволенні позову, застосувавши позовну давність.

Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про можливість застосування позовної давності, дійшов висновку, що заявляючи позовні вимоги про стягнення шкоди позивачі фактично мали на увазі стягнення збитків, завданих неналежним виконанням договору підряду, частково прийняв до уваги Акт ревізії фінансово-господарської діяльності військової частини А2272 №234/2/1-90 від 16.10.2009 року, згідно якого вбачається, що внаслідок проведення за Актом №1 від 23.09.2009 року контрольного обміру перевірки обсягу виконаних робіт з капітального будівництва за Договором №23 від 28.08.2006 року було виявлено завищення вартості підрядних робіт на суму 3 384 грн., як затрат на відрядження працівникам відповідача, не підтверджених відповідними документами (том 1, а.с. 11-19).

З огляду на таке, апеляційний суд частково скасував прийняте у справі рішення від 31.05.2012 року та стягнув з відповідача на користь Військової частини А2272 грошові кошти на суму 3 384 грн., як збитки, завдані завищенням обсягу робіт на витрати на відрядження робітників відповідача, які не були підтверджені відповідними документами.

При цьому, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків на суму 1 729 грн., що становлять безпідставно внесені затрати до актів приймання виконаних робіт на використання та експлуатацію техніки та механізмів, які фактично не використовувалися при проведенні ремонту, а також 288 грн. збитків, завданих позивачу 2 внаслідок використання будівельних матеріалів в більшому обсязі, ніж повинно бути згідно норм при виконанні таких видів підрядних робіт у зв'язку з їх непідтвердженням належними та допустимими доказами у справі.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та вважає їх такими, що не спростовують повноти та правильності оцінки обставин справи судом першої інстанції при винесенні рішення від 13.05.2013 року.

Матеріалами справи підтверджується, що позовні вимоги позивачів обґрунтовувалися спричиненням їм шкоди, вимога про зміну підстав позову та стягнення збитків за невиконання договору до початку розгляду справи в суді позивачами не заявлялася, відтак, апеляційним судом порушено вимоги статей 15 - 16 ЦК України, згідно яких обрання способу захисту майнового права (інтересу) належить позивачу, та частини 4 статті 22 ГПК України, за якою позивач вправі змінити підставу або предмет позову до початку розгляду спору. Отже, висновки апеляційного суду про те, що звертаючись з позовом до суду про стягнення шкоди, як деліктної (позадоговірної) відповідальності, позивачі фактично мали на увазі стягнення збитків, завданих неналежним виконанням укладеного договору підряду, є неправомірними, зробленими судом без відповідного клопотання позивачів про зміну підстав позову.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, позивач не звільняється від доказування наявності причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою (збитками) та діями відповідача. Відтак, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про наявність поважних підстав для недослідження кошторису вартості будівельних робіт, яким і було визначено об'єм підрядних робіт за договором №23, та який є додатком №1 до договору підряду, і саме невиконанням твердого кошторису обґрунтовується шкода (збитки), яка є предметом спору в даній справі. Також, матеріалами справи підтверджується відсутність в Акті №1 прийняття виконаних підрядних робіт за вересень 2006 року витрат на оплату праці працівників відповідача на суму 3 384 грн., як компенсації за відрядження, оскільки у прямих затратах відповідача відображено витрати відповідача на заробітну плату - 2 662 грн. (том 1, а.с. 32).

Відтак, оцінка обставин справи апеляційним судом здійснена з порушенням вимог статей 34, 43 ГПК України на предмет їх належності, допустимості та всесторонньості.

З огляду на зазначене, постанову апеляційного суду необхідно скасувати в частині стягнення з відповідача 3 384 грн. шкоди та судового збору в дохід Державного бюджету на загальну суму 1 617 грн., як таку, що прийнята з порушенням зазначених вище норм матеріального та процесуального права.

Платіжним дорученням №289 від 25.10.2013 року підтверджується оплата відповідачем судового збору на суму 860, 25 грн. за розгляд його касаційної скарги, однак стягнення судового збору з позивачів на користь відповідача у справі є неможливим, оскільки органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняються від оплати судового збору, та згідно роз'яснення пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року судові витрати у разі повної або часткової відмови у позові прокурору з нього не стягуються.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про відповідність нормам матеріального права висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. Однак, помилковими є висновки суду першої інстанції про можливість застосування норм цивільного законодавства про пропуск позовної давності, оскільки позовна давність застосовується тільки у випадках встановлення судом порушення прав позивача, а в спірному випадку судом першої інстанції не було встановлено порушення прав позивачів.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції від 13.05.2013 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, необхідно залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПрАТ "Об'єднана інжинірингова компанія" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі №31/5005/3176/2012 скасувати в частині стягнення з ПрАТ "Об'єднана інжинірингова компанія" 3 384 грн. збитків на користь Військової частини А2272 та в частині стягнення з ПрАТ "Об'єднана інжинірингова компанія" судового збору за розгляд справи судом першої інстанції на суму 1 078 грн. та 539 грн. за розгляд справи в апеляційному суді. В решті Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року залишити без змін.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2013 року залишити в силі.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко