Ухвала

від 05.12.2013 по справі 814/699/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 р.Справа № 814/699/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Судносервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Судносервіс» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 05.02.2013 року № 0000322301 та № 0000362301, якими Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46 203,75 грн. та з податку на прибуток в сумі 87 209 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Меркурій Авто» та про неправомірність зменшення доходу на суму витрат не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи, оскільки в ході перевірки Товариством повною мірою підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з цим контрагентом. В свою чергу ДПІ, зазначаючи в акті перевірки про нікчемність укладених угод, ніяким чином не спростувала фактичне здійснення господарських операцій, обмежившись припущеннями щодо їх нереальності.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 22.01.2013 № 207/22-200/23619147 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Судносервіс» з питань перевірки формування податкового кредиту, податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «КІСТАНОВ І К» за ІІІ-IV квартали 2010 року, ПП «ТАС АГРОТРАНС» за IV квартал 2010 року, ТОВ «ТАВРІЙСЬКА ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ» за IV квартал 2010 року, ТОВ «МЕРКУРІЙ АВТО» за IV квартал 2011 року, ТОВ «КОМПАНІ ГАРАНТ2 за І квартал 2012 року, ТОВ «МЕРІДІАН СТРОЙ» за І квартал 2012 року, ТОВ «ТВ-КО» за І квартал 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством зокрема, п. 185.1 ст.185, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено у грудні 2011 року податок на додану вартість в сумі 36 963 грн.;

- п. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено у IV кварталі 2011 року податок на прибуток в сумі 87 208 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала в тому, що згідно акта ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва провести зустрічну перевірку ТОВ «МЕРКУРІЙ АВТО» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами - постачальниками - ПП «Лісса», ТОВ «Сітібуд Україна» та контрагентами-покупцями за грудень 2011 року та березень 2012 року не можливо у зв'язку з відсутністю останнього за податковою адресою. За відсутності у зазначеного Товариства основних засобів, відповідного персоналу, виробничих активів, офісних та складських приміщень, транспортних засобів тощо, реальне здійснення господарської діяльності є не можливим, отже укладені між позивачем та зазначеним контрагентом угоди є нікчемними.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.02.2013 року № 0000322301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46 203,75 грн., у тому числі за основним платежем - 36 963 грн. та за штрафними санкціями 9 240,75 грн. та № 0000362301, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 87 209 грн.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом до суду не представлено належних доказів щодо підтвердження факту нереальності господарських операцій, відображених позивачем у податковій звітності в періоді, що перевірявся. В свою чергу, первинні документі, на підставі яких Товариством сформовано податковий кредит, відповідають вимогам чинного законодавства. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту.

Колегія судів вважає висновки суду першої інстанції правильними з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, викладені норми Податкового кодексу України свідчать про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Що стосується визначеного позивачеві зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2011 року між позивачем та ТОВ «Меркурій - Авто» укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого позивач придбав у зазначеного контрагента кукурудзу врожаю 2011 року у кількості 2000 тон.

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем надано видаткові та податкові накладні, банківські розрахунки про сплату товару, договір поставки № 51/11 від 01.11.2011, товарно-транспортні накладні тощо.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судом першої інстанції як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки та зберігання.

Посилання ДПІ на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були обґрунтовано відхилені судом, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у них силами та засобами.

Що ж стосується доводів податкового органу щодо відсутності ТОВ «МЕРКУРІЙ АВТО» за місцезнаходженням, то чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та формування валових витрат та валового доходу з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту в оспорюваній сумі та про наявність підстав на відображення зазначених операцій в податковій звітності з оприбуткування прибутку підприємств відповідає наявним у справі доказам.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, який базується на висновках акту ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ«МЕРКУРІЙ АВТО» у зв'язку з відсутністю останнього за місцем реєстрації є необгрунтованим, оскільки вищезазначений акт фактично не є перевіркою господарської діяльності по взаємовідносинах з позивачем.

Зазначений акт складений на підставі даних, зазначених в інформаційних базах податкової інспекції вибірковим методом, документи господарської діяльності контрагента по взаємовідносинам з позивачем податковою інспекцією не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод зроблений на підставі не надання документів контрагентами, наявності (відсутності) основних фондів та наявності (відсутності) їх за юридичною адресою.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що податковий орган не довів при вирішенні справи того, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої нстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Судносервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.