Рішення

від 04.12.2013 по справі 5011-47/13730-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-47/13730-2012 04.12.13

за позовом: Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, ЄДРПОУ 37552980

2. Державної інспекції сільського господарства України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471760

до відповідача: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Київ

про визнання недійсним рішення

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Івченко А.М.

Суддя Спичак О.М.

Представники:

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

прокурор: Підяш О.С. - за посв.

вільні слухачі ОСОБА_2, ОСОБА_3

СУТЬ СПРАВИ:

Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, Державної інспекції сільського господарства України, м.Київ з позовом до відповідача, Київської міської ради, м.Київ (з урахуванням заяви вих.№36-2560вих.12 від 20.11.2012р.) про визнання недійсним з моменту прийняття рішення №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, код земельної ділянки 66:016:109п.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення норм Земельного кодексу України, Закону України «Про планування та забудову територій», Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Правил комплексного розвитку зеленої зони м.Києва до 2010р. та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.

Позивачі в судове засідання 04.12.2013р. не з'явились, письмових пояснень по суті справи не надали. Разом з цим, в попередніх судових засіданнях представники Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України позовні вимоги прокурора підтримали, просили позов задовольнити.

При цьому, згідно з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладеною у п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи, що у попередньому судовому засіданні представник позивача 1 був присутнім, що відображено у протоколі судового засідання від 27.11.2013р., господарський суд вважає встановленим факт належного повідомлення Державного агентства земельних ресурсів України про дату, час та місце розгляду справи.

Належне повідомлення позивача 2 про дату, час та місце розгляду справи підтверджується залученим до матеріалів справи повідомленням про вручення поштового відправлення №0103027645686.

Відповідач в судове засідання 04.12.2013р., як і в попередні судові засідання, не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався. При цьому, за висновками суду, Київська міська рада була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується засвідченим списком №62 від 28.11.2013р. згрупованих поштових відправлень та відповідним витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», що повністю відповідає позиції Пленуму Вищого господарського суду України, яка викладена в п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Ухвалою від 23.10.2012р. господарського суду міста Києва до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1, м.Київ.

Третя особа в судове засідання 04.12.2013р. не з'явилась, представника не направила, письмових пояснень на надала.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Матеріали справи свідчать, що з метою належного повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи відповідні ухвали суду направлялись на адресу ОСОБА_1, яка наявна в матеріалах справи. Разом з цим, відділенням поштового зв'язку було повернуто конверти до суду з відміткою «У зв'язку з відмовою адресата від одержання».

Приймаючи до уваги, що ухвали суду про відкладення розгляду справи направлялись на адресу третьої особи, яка міститься у матеріалах справи, господарський суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку позивачів 1, 2, відповідача та третьої особи в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що позивачі 1, 2, відповідач та третя особа в процесі розгляду справи 04.12.2013р. не скористались правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд встановив:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як свідчать матеріали справи, 29.04.2010р. Київською міською радою було прийнято рішення №752/4190 «Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1», з приводу дійсності якого виник спір у даній справі.

За змістом п.п.1, 2 вказаного рішення, відповідачем було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передано вказану ділянку у власність громадянці ОСОБА_1 за умови виконання пункту 3 цього рішення.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.«г» ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, яке затверджене Указом №445/2011 від 08.04.2011р. Президента України, центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є Державне агентство земельних ресурсів України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, що затверджене Указом №459/2011 від 13.04.2011р. Президента України, Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державна інспекція сільського господарства України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Таким чином, приймаючи до уваги повноваження Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України в сфері земельних відносин, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідає функціям позивачів 1, 2 та направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з п.4.3 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення земельних спорів особливе значення має дослідження судом правового статусу і приналежності спірної земельної ділянки, підстави надання такої ділянки та її цільового призначення, наявності на земельній ділянці об'єктів природно-заповідного фонду, з урахуванням чого судом визначається відповідність вимогам закону умов договору щодо розпорядження земельною ділянкою, а також наявність порушення порядку зміни цільового призначення землі, що тягне за собою наслідки, передбачені ст.21 Земельного кодексу України.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсним рішення №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради повинно бути доведено факт порушення вимог законодавства, що діяло на момент прийняття вказаного рішення органу місцевого самоврядування.

Виходячи зі змісту позовної заяви, прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на неправомірне відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_1 з порушенням цільового призначення, без проведення державної експертизи проекту землеустрою та без погодження проекту відведення земельної ділянки з уповноваженими органами.

З приводу зазначених доводів прокурора, з метою дослідження судом правового статусу і цільового призначення спірної земельної ділянки, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, одним з основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За змістом положень Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, що затверджені Наказом №105 від 10.04.2006р. Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 27.07.2006р. за №880/12754, зеленими зонами є території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

За приписами п.10.4 ДБН 360-92 (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень), затверджених наказом №44 від 17.04.1992р. Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається, зокрема, на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Рішенням №806/3381 від 19.07.2005р. Київською міською радою було затверджено Програму розвитку зеленої зони м.Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста.

При цьому, згідно з п.6 вказаного рішення відповідачем було заборонено на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням.

В обґрунтування позовних вимог прокурор, зокрема, вказує, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до зеленої зони міста на підставі рішення №806/3381 від 19.07.2005р. Київської міської ради, а тому її забудова є неправомірною.

Разом з цим, за висновками суду, такі доводи є безпідставними, приймаючи до уваги, що рішенням №120/1175 від 19.02.2009р. Київської міської ради «Про передачу Дочірньому підприємству «Строй-Маркет-Груп» земельної ділянки для будівництва багатофункціонального готельного та торговельно-розважального центру в районі затоки р.Десенка у Дніпровському районі м.Києва» були внесені зміни до генерального плану міста Києва в частині переведення частини земельних ділянок із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обгрунтованням, а також внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони м.Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджені рішенням №806/3381 від 19.07.2005р. Київської міської ради.

Відповідно до висновків №19-15021/1 від 23.12.2009р. Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища та №05-6191 від 19.04.2010р. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), листа вих.№064/6748 від 29.05.2013р. Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вбачається, що спірну земельну ділянку було виключено з переліку озеленених територій загального користування м.Києва.

В судовому засіданні 13.03.2013р. посадовою особою Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м.Києві, яку було викликано до суду в порядку ст.30 Господарського процесуального кодексу України, було підтверджено, що земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 виведено із зони зелених насаджень загального користування та переведено до категорії земель житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, на підставі рішення №120/1175 від 19.02.2009р. Київської міської ради.

Також спростовуються матеріалами справи твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі м.Києва.

Згідно з п.«б» ч.1 ст.58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Разом з цим, посилання прокурора на лист №05-06/803 від 30.01.2012р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м.Києві, за змістом якого спірна земельна ділянка частково підпадає в межі прибережних захисних смуг затоки річки Десна, є неправомірними, оскільки зміст вказаного листа суперечить іншим матеріалам справи.

Зокрема, дослідивши схему прибережних захисних смуг водних об'єктів м.Києва у Дніпровському районі м.Києва, проект яких затверджений рішенням №365/2434 від 08.10.2009р. Київської міської ради та межі яких відкориговані на зауваження постійної комісії з питань екологічної політики Київської міської ради (протокол №9 від 29.09.2009р.), судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги затоки Десенки.

Також судом прийняті до уваги надані в судовому засіданні 13.11.2013р. пояснення посадової особи Дочірнього підприємства «Інститут генерального плану міста Києва», за змістом яких земельна ділянка площею 0,10 га, що передана рішенням №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, знаходиться поза межами прибережних захисних смуг водних об'єктів у Дніпровському районі м.Києва.

Крім того, прокурором та позивачами не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що спірна земельна ділянка входить до зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

При цьому, господарський суд виходить з того, що пунктом 3.4.6 рішення №920 від 16.07.1979р. виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м.Києві» (зі змінами та доповненнями) до складу зон охоронюваного ландшафту включено затоку річки Деснянки, проте, зі змісту вказаного рішення не вбачається, що до зони охоронюваного ландшафту віднесено і земельну ділянку по АДРЕСА_1. Також прокурором не доведено до відома суду, яким саме пунктом Програми розвитку зеленої зони м.Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджена рішенням №806/3381 від 19.07.2005р. Київської міської ради, віднесено спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Таким чином, з огляду на викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що земельна ділянка, яку було передано у власність ОСОБА_1 на підставі рішення №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради, відноситься до земель житлової та громадської забудови, яку може бути передано у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За висновками суду, прокурором та позивачами не було доведено порушення цільового призначення спірної земельної ділянки.

Одночасно, з приводу доводів прокурора про недотримання при прийнятті спірного рішення вимог закону щодо погодження проекту відведення уповноваженими органами та проведення державної експертизи проекту землеустрою, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частинами 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України у відповідній редакції передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За змістом ч.8 вказаної статті Земельного кодексу України у відповідній редакції розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

За приписами ч.9 ст.118 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Випадки, за наявності яких державна експертиза є обов'язковою, передбачені ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» у відповідній редакції, до яких належать, зокрема, проведення експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Разом з тим, враховуючи викладені вище висновки суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, доводи прокурора про необхідність проведення експертизи проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 є необґрунтованими.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є правомірним у разі отримання проекту відведення земельної ділянки, що погоджений уповноваженими органами.

Як зазначалось, частиною 8 ст.118 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, повноваженнями щодо погодження проектів відведення земельних ділянок було наділено Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Законом №1702-VI від 05.11.2009р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» було доповнено Земельний кодекс України статтею 186-1, за змістом ч.ч.1-3, 5 якої (у відповідній редакції) для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов'язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.

При цьому, пунктом 4 Постанови №1420 від 23.12.2009р. Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України» було встановлено, що до затвердження складу комісій висновки про погодження документації із землеустрою надаються органами, зазначеними у ч.3 ст.186-1 Земельного кодексу України, в установленому порядку.

Судом встановлено, що у м.Києві Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою було створено лише розпорядженням №2264 від 05.12.2011р. Київської міської державної адміністрації, а тому проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 повинен був бути погоджений відповідними органами.

Матеріали справи свідчать, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 було погоджено Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок №19-15021/1 від 23.12.2009р.), Київською міською санепідемстанцією (висновок №1302 від 25.02.2010р.), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів (висновок №071/04-4-11/7538 від 23.12.2009р.), Державною службою з питань національної культурної спадщини (висновок №22-524/9 від 10.03.2010р.) та Відкритим акціонерними товариством «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт» (лист вих.№8/1-174 від 02.04.2010р.)

Проте, за твердженнями прокурора, всупереч вимогам закону проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м.Києві та Дніпровським управлінням водних ресурсів, з приводу чого господарський вказує на наступне.

Відповідно до Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, яке затверджене Постановою №1524 від 02.11.2006р. Кабінету Міністрів України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, який, у тому числі, забезпечує в межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, місць розташування об'єктів та проектів відведення земельних ділянок (п.1, пп.16 п.4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України).

З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок наказом №434 від 05.11.2004р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України було затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

За висновками суду, доводи прокурора щодо необхідності погодження проекту відведення земельної ділянки саме з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м.Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища України відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки за приписами вказаного вище Порядку проекти відведення земельних ділянок погоджуються саме з природоохоронними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Разом з цим, листом вих.№05-06/172 від 12.01.2012р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м.Києві було повідомлено, що матеріали відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 управлінням не погоджувались та на погодженні не перебувають.

Згідно з поясненнями вих.№01/3-09/684 від 06.03.2013р. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м.Києві доведено до відома суду, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м.Києві не надходив і не розглядався.

Наразі, третьою особою іншого не доведено, доводів прокурора не спростовано. Матеріали розглядуваної справи не містять доказів погодження проекту відведення спірної земельної ділянки уповноваженим природоохоронним органом, а саме Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м.Києві.

При цьому, наявний у матеріалах справи висновок №071/04-4-11/7530 від 23.12.2009р. Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судом до уваги не приймається, виходячи зі змісту наведених вище приписів нормативно-правових актів.

Крім того, неправомірними є доводи прокурора про відсутність висновку Дніпровського управління водних ресурсів, приймаючи до уваги, що за змістом ч.3 ст.186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції залучення органу водного господарства є необхідним лише у разі погодження проекту землеустрою, що розробляється з метою вилучення, земель водного фонду.

Таким чином, судом було встановлено, що спірним рішенням Київської міської ради було затверджено проект відведення земельної ділянки, який не був погоджений уповноваженим природоохоронним органом, що є порушенням ст.ст.118, 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції.

Такі висновки суду підтверджуються позицією Вищого господарського суду України, що викладена в постанові від 14.08.2012р. по справі №5011-62/2496-2012.

За таких обставин, виходячи з того, що матеріалами справи не підтверджується дотримання при прийнятті спірного рішення вимог ст.ст.118, 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, Державної інспекції сільського господарства України, м.Київ до Київської міської ради, м.Київ про визнання недійсним з моменту прийняття рішення №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, код земельної ділянки 66:016:109п.

Клопотання від 20.11.2012р. позивача 2 в частині залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державну інспекцію сільського господарства в м.Києві залишено судом без задоволення, оскільки рішення по справі не впливає на права та обов'язки даного державно органу, що у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України виключає можливість вчинення такої процесуальної дії.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, Державної інспекції сільського господарства України, м.Київ до Київської міської ради, м.Київ про визнання недійсним з моменту прийняття рішення №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, код земельної ділянки 66:016:109п.

Визнати недійсним з моменту прийняття рішення №752/4190 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, код земельної ділянки 66:016:109п

Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.12.2013р.

Головуючий суддя М.О. Любченко

Суддя А.М. Івченко

Суддя О.М. Спичак