Постанова

від 28.04.2009 по справі 31/316

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

31/316

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.04.2009                                                                                           № 31/316

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Євсікова О.О.

 суддів:            Борисенко  І.В.

          Шипка  В.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Столиця Імідж"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.02.2009

 у справі № 31/316 (суддя Качан Н.І.)

 за позовом                               ТОВ "Лагуна"

 до                                                   Приватне підприємство "Столиця Імідж"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 164795,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення  відповідача 163.064,78 грн. заборгованості за Договором реалізації № 5 від 09.01.2007 р., посилаючись на порушення відповідачем як реалізатором умов щодо проведення оплати за реалізовану продукцію та непроведення повного розрахунку.

В ході розгляду справи позовні вимоги позивачем неодноразово уточнювались.

Згідно з останніми заявами від 17.12.2008 та від 11.02.2009 позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 161.064,78 грн., штрафні санкції у загальному розмірі 68.452,54 грн., моральну шкоду у розмірі 2.000,00 грн., зобов'язати відповідача при умові нереалізованого ним товару (пластикові сітки) повернути нереалізований товар згідно з видатковими накладними ТОВ „Лагуна” та актами звірки взаємних розрахунків між ТОВ „Лагуна” та ПП „Столиця Імідж”.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 31/316 від 11.02.2009 (далі – Рішення суду) позовні вимоги задоволено, стягнуто з Приватного підприємства «Столиця Імідж» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна» заборгованість у розмірі – 163.064 (сто шістдесят три тисячі шістдесят чотири) грн. 78 коп., 16.106 (шістнадцять тисяч сто шість) грн. 47 коп. штрафних санкцій, 1 791 (одна тисяча сімсот дев'яносто одна) грн. 71 коп. - державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з Рішенням суду, Приватне підприємство „Столиця Імідж” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2009 р. у справі № 31/316, скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові ТОВ «Лагуна» відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що місцевим судом безпідставно був встановлений розмір заборгованості ПП «Столиця Імідж» перед ТОВ «Лагуна» за договором реалізації № 5 від 09.01.2007 р. в сумі 164.795,43 грн. При цьому, на думку скаржника, суд, спираючись на подані ТОВ «Лагуна» договір реалізації №5 від 09.01.2007 р., акт звірки взаєморозрахунків і видаткові накладні на відвантаження товару ПП «Столиця Імідж», у своїх висновках щодо визначення стану заборгованості ПП «Столиця Імідж» перед ТОВ «Лагуна» не з'ясував суть правовідносин, що склалися між ТОВ «Лагуна» і ПП «Столиця Імідж» за договором реалізації № 5 від 09.01.2007 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2009 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства „Столиця Імідж” і порушено апеляційне провадження у справі № 31/316, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.04.2009 р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р. Новікова М.М. у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О., суддів Іваненко Я.Л., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства „Столиця Імідж” колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя – Євсіков О.О. (доповідач), судді: Іваненко Я.Л., Скрипка І.М., розгляд апеляційної скарги призначено на 14.04.2009 р.

У судове засідання 14.04.2009 представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.04.2009 р.

Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2009 р. Бондаря С.В. у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О. (доповідач), судді: Борисенко І.В., Шипко В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2009 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства „Столиця Імідж” колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя – Євсіков О.О. (доповідач), судді: Борисенко І.В., Шипко В.В., розгляд апеляційної скарги призначено на 28.04.2009.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення щодо відносин, які склалися між ним та відповідачем.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 09 січня 2007 р. між сторонами було укладено Договір № 5 реалізації, за умовами якого відповідач як реалізатор взяв на себе зобов'язання щодо реалізації одержаної продукції, відгрузку самовивозом, а також відповідальність за збереження продукції, а позивач як продавець взяв на себе зобов'язання передати реалі затору наявний товар на реалізацію.

Відповідно до п. 2.2 Договору сума Договору визначається накладними (які повинні відповідати заявкам від третьої особи - ТОВ «Епіцентр К»).

Відповідно до п. 4.1 Договору реалізатор зобов'язаний перераховувати суми коштів, отриманих за продукцію продавця, яка передана на реалізацію, в національній валюті України протягом п'яти банківських днів з моменту реалізації.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач шляхом само вивозу отримав пластикові сітки на загальну суму 331.253,29 грн.

Факт отримання пластикових сіток відповідачем підтверджується видатковими накладними: № 5/1 від 01.02.2007 р. на суму 16.131,72 грн., № 5/2 від 01.02.2007 р. на суму 35.994,75 грн., № 15 від 15.02.2007 р. на суму 925 грн., № 40 від 23.02.2007 р. на суму 1.144,80 грн., № 44 від 14.03.2007 р. на суму 2.838 грн., № 60 від 14.03.2007 р. на суму 3.772,80 грн., № 63 від 20.03.2007 р. на суму 1.459,20 грн., № 68 від 27.03.2007 р. на суму 975,60 грн., № 82 від 13.04.2007 р. на суму 538,56 грн., № 85 від 16.04.2007 р. на суму 1.581,02 грн., № 5/3 від 16.04.2007 р. на суму 69.845,28 грн., № 86 від 17.04.2007 р. на суму 774 грн., № 90 від 19.04.2007 р. на суму 2.803,20 грн., 5/4 від 19.04.2007 р. на суму 26.058,66 грн., № 5/5 від 23.04.2007 р. на суму 25.330,74 грн., З 5/6 від 27.04.2007 р. на суму 18.808,80 грн., № 99 від 28.04.2007 р. на суму 5.161,92 грн., № 111 від 10.05.2007 р. на суму 4.277,87 грн., № 5/7 від 10.05.2007 р. на суму 13.865,28 грн., № 5/8 від 16.05.2007 р. на суму 4.579,20 грн., № 121 від 17.05.2007 р. на суму 3.356,40 грн., № 123 від 22.05.2007 р. на суму 4.035,60 грн., № 129 від 29.05.2007 р. на суму 5.418 грн., № 135 від 29.05.2007 р. на суму 1.144,80 грн., № 137 від 30.05.2007 р. на суму 3.302,40 грн., № 140 від 31.05.2007 р. на суму 3.435,10 грн., № 5/9 від 13.06.2007 р. на суму 66.448,86 грн., № 160 від 19.06.2007 р. на суму 4.343,04 грн., № 154 від 19.06.2007 р. на суму 2.902,50 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без зауважень та приймаються судом як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань.

Належним чином засвідчені копії вище вказаних документів залучені до матеріалів справи.

Факт отримання товару представником відповідача підтверджується також довіреностями, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи та вказують на безумовні узгодження сторонами кількості отриманих цінностей.

Доказів неотримання позивачем коштів від ТОВ «Епіцентр К» та неспроможності розрахуватися з позивачем відповідачем колегії суддів не надано.

Однак, на виконання умов Договору відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар.

При цьому колегія суддів бере до уваги таке. Як підтверджено матеріалами справи, остання поставка позивачем товару за Договором реалізації № 5 від 09.01.2007 р.  відбулась 19.06.2007. На підставі п. 4.2 Договору реалізації № 5 від 09.01.2007 р. відповідач повинен був реалізовувати отриману продукцію виключно третій особі – ТОВ „Епіцентр К”. Така реалізація відбувалась на підставі Договору поставки № 120/10 від 01.02.2007 р., укладеного ТОВ „Епіцентр К” (як покупцем) та ПП „Столиця Імідж” (як постачальником). Як стверджує третя особа, остаточний розрахунок за Договором поставки № 120/10 від 01.02.2007 р. здійснено ТОВ „Епіцентр К” (як покупцем) на користь ПП „Столиця Імідж” 23.06.2008. Доказів зворотного відповідачем не надано.

При цьому колегія суддів не приймає як належний і допустимий доказ наданий відповідачем Акт звірки розрахунків між ПП „Столиця Імідж” та ТОВ „Епіцентр К” з 01.01.2008 по 01.11.2008, оскільки вказана звірка стосується виключно товару, що постачався відповідачем третій особі у 2008, а не в 2007 році.

Сторонами 01.07.2007 р. було проведено звірку взаємних розрахунків, за результатами якої було складено Акт звірки взаємних розрахунків сторін станом на 01.07.2007 р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем склала 211.063,28 грн.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, відповідач на виконання умов Договору перерахував на користь позивача 47.998,50 грн., а тому місцевим судом зроблено висновок про те, що заборгованість відповідача склала 163.064,78 грн.

Однак розрахунок вказаної заборгованості є помилковим, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до третьої особи в порядку ст. 317 ЦК України як власник товару з проханням в проведенні перевірки кількості товару (сітки пластикової), який знаходиться на реалізації у третьої особи.

Третя особа листом № 730/12 відмовила в проведенні звірки товару (сітки пластикової), що знаходиться на реалізації у третьої особи.

Позивач направив відповідачу претензію від 25.06.2008 р. з вимогою погасити заборгованість у розмірі 163.064,78 грн.

Вказану претензію відповідач залишив без відповіді та належного реагування.

Місцевим судом було покладено на сторони обов'язок провести звірку взаєморозрахунків.

Як встановлено колегією суддів, відповідно до акта звірки взаєморозрахунків, складеного позивачем, заборгованість відповідача станом на 15.12.2008 р. становить 161.064,78 грн. Водночас відповідно до акта звірки взаєморозрахунків, складеного відповідачем, заборгованість відповідача станом на 15.12.2008 р. становить 161.063,28 грн.

Судом першої інстанції не було враховано, що згідно із останніми заявами від 17.12.2008 та від 11.02.2009  позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу саме у розмірі 161.064,78 грн., тобто на 2.000,00 грн. менше у зв'язку зі сплатою цієї суми відповідачем 19.09.2008 р. (1.000,00 грн.) та 11.11.2008 (1.000,00 грн.), що враховано і під час звірки розрахунків.

Вказана сума заборгованості у розмірі 161.064,78 грн. підтверджується матеріалами справи. Доказів її сплати відповідачем, в т. ч. після остаточного розрахунку третьої особи з відповідачем 23.06.2008, колегії суддів не надано. При цьому позивач звернувся до суду лише у вересні 2008 року.

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 655 ЦК України передбачений обов'язок продавця передати товар у власність покупцю, та обов'язок покупця прийняти товар та уплатити за нього певну грошову суму.

З доказів у справі вбачається, що відповідач ухилився від повного виконання договірного зобов'язання, належним чином розрахунки повністю не провів.

Колегія суддів відзначає, що позов заснований на факті несплати відповідачем коштів за поставлений йому позивачем товар.

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом мір відповідальності. Позивач правомірно та відповідно до положень законодавства нарахував штрафні санкції у розмірі 16.106,48 грн. за січень 2009 року на підставі п. 6.2 Договору.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК).

Враховуючи, що факт несвоєчасного виконання оплати судом встановлений, то нарахування пені у розмірі 52.346,06 грн. за листопад – грудень 2008 року колегією суддів визнається правомірним (0,5 % від суми заборгованості 161.064,78 грн. становить 805,232 грн.; жовтень (23 робочих дні) – 805,323 х 23 = 18.522,45 грн.; листопад (20 робочих дні) – 805,323 х 20 = 16.106,48 грн.; грудень (22 робочих дні) – 805,323 х 22 = 17.717,13 грн.; січень (20 робочих дні) – 805,323 х 20 = 16.106,48 грн.).

Апеляційним судом вказаний розрахунок перевірено, виправлено незначні арифметичні помилки і визнано таким, що відповідає положенням законодавства та Договору реалізації № 5 від 09.01.2007 р.

Як зазначалось вище, в ході розгляду справи в суді першої інстанції згідно з останніми заявами від 17.12.2008 р. та від 11.02.2009 р. позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 2.000,00 грн., а також зобов'язати відповідача при умові нереалізованого ним товару (пластикові сітки) повернути нереалізований товар згідно з видатковими накладними ТОВ „Лагуна” та актами звірки взаємних розрахунків між ТОВ „Лагуна” та ПП „Столиця Імідж”.

Вказані вимоги судом першої розглянуті не були.

Апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване рішення в цілому, відзначає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу моральну (немайнову) шкоду, завдану приниженням честі, гідності та ділової репутації, зниженням престижу та підривом довіри до діяльності позивача, у розмірі 2.000,00 грн., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна  шкода,  завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності  її  вини,  крім  випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі,  гідності,  а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її  заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п. 4).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5).

Всупереч наведеному позивач, стверджуючи про те, що відповідач завдав шкоди його діловій репутації  у розмірі 2.000,00 грн., не обґрунтував, в чому полягає ця шкода, не довів факту приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності суб'єкта господарювання, не визначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Отже, позивач не довів факту наявності такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою, про яку він стверджує, та неповної оплатою відповідачем поставленого товару.

Крім того колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 10.12.1996 р. N 02-5/422, із останніми змінами і доповненнями, внесеними рекомендацією президії Вищого господарського суду України  від 10.02.2004 р. N 04-5/212, резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

Позивач просить зобов'язати відповідача при умові нереалізованого ним товару (пластикові сітки) повернути нереалізований товар згідно з видатковими накладними ТОВ „Лагуна” та актами звірки взаємних розрахунків між ТОВ „Лагуна” та ПП „Столиця Імідж”.

Колегією суддів вставлено, що у позовній заяві міститься альтернативні вимоги про стягнення вартості товару або його повернення. Разом з тим предметом даного позову є  стягнення заборгованості, що виникла в зв'язку з неоплатною товару, а тому даний спір слід вирішувати у залежності від характеру зобов'язань відповідача, а саме грошової заборгованості.

Відтак, позовні вимоги в частинні зобов'язання відповідача при умові нереалізованого ним товару (пластикові сітки) повернути нереалізований товар задоволенню не підлягають з урахуванням встановлених обставин справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині стягнення з Приватного підприємства «Столиця Імідж» суми основного боргу у розмірі 161.064,78 грн. та суми штрафних санкцій у розмірі 68.452,54 грн.

В решті позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 2.295,17 грн. та 116,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тобто відповідно до розміру задоволених вимог.

При цьому колегією суддів встановлено, що, з урахуванням заяв позивача про уточнення позовних вимог від 17.12.2008 р. та від 11.02.2009 р., сума державного мита, яка підлягала сплаті до державного бюджету (в т.ч. за вимоги про стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії) склала 2.463,93 грн. Позивачем було сплачено лише 2.231,41 грн. Тобто сума недоплати мита складає 168,76 грн. та підлягає стягненню з позивача у вказаному розмірі до державного бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм  внутрішнім  переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному  розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені апелянтом, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для даної справи під час її нового розгляду в межах, визначених Вищим господарським судом.

При цьому додаткові вимоги (уточнення позовних вимог), викладені позивачем під час розгляду апеляційної скарги, на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки не були предметом позову при вирішенні спору місцевим судом.

Не підлягають також задоволенню клопотання позивача про забезпечення позову (поданні під час розгляду апеляційної скарги) шляхом накладення арешту на кошти відповідача та третьої особи, оскільки позивач на виконання вимог ст. 66 ГПК України не надано доказів та обґрунтувань того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга, з урахуванням заявлених в ній апеляційних вимог та з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 31/316 від 11.02.2009 р. підлягає зміні, а позов – задоволенню у вищевказаній частині.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Столиця Імідж” залишитибез задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 31/316 від 11.02.2009 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у такій редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Столиця Імідж» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 19; поштова адреса: 02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 27, кв. 36, 02154, м. Київ, Русанівська набережна, 18, кв. 73, код ЄДРПОУ 34727494, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна» (49005, м. Дніпропетровськ, Лоцманський узвіз, 4В, код ЄДРПОУ 30011247) суму основного боргу у розмірі 161.064,78 грн. та суму штрафних санкцій у розмірі 68.452,54 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Столиця Імідж» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 19; поштова адреса: 02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 27, кв. 36, 02154, м. Київ, Русанівська набережна, 18, кв. 73, код ЄДРПОУ 34727494, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна» (49005, м. Дніпропетровськ, Лоцманський узвіз, 4В, код ЄДРПОУ 30011247) суму державного мита у розмірі 2.295,17 грн. та 116,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна» (49005, м. Дніпропетровськ, Лоцманський узвіз, 4В, код ЄДРПОУ 30011247, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) до Державного  бюджету України (одержувач: УДК Шевченківського району м. Києва, ЄДРПОУ: 26077968, Банк одержувача: ГУДК у м. Києві, МФО: 820019, рахунок № 31110095700011, код платежу за бюджетною класифікацією: 22090200, символ звітності банку: 095) державне мито у розмірі 168,76 грн.”.

3. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 31/316 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Євсіков О.О.

 Судді                                                                                          Борисенко  І.В.

                                                                                          Шипко  В.В.