Ухвала

від 10.12.2013 по справі 826/8624/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8624/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трител» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Трител» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, за участю третьої особи - ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013 року №0000852202, №0000862202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановленого відповідачем порушення податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «АК «Моор і Кросондович» з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року та податку на прибуток за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року, за підсумками якої складено акт від 23.01.2013 року №251/22-2/30488631 та виявлено порушення п. п. 198.3, 198.5 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в загальній сумі 75000 грн. за вересень 2011 року, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 86250 грн. за ІІІ квартал 2011 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013 року № 0000852202, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 86250 грн., №000862202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 93750 грн., в тому числі 75000 грн. - за основним платежем, 18750 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, а також результатами їх оскарження до ДПС у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім послуг від ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» за договором, який не створює юридичних наслідків, ним обумовлених.

Зазначені твердження контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених у акті Уманської ОДПІ №422/31791148 від 03.06.2012 року, складеному за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Юридична фірма «Правознавець», в ході якої виявлено, що зазначена фірма не має необхідних умов для ведення господарської діяльності: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також, що вона не знаходиться за юридичною адресою. У зв'язку із викладеним та враховуючи те, що ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року віднесено суми сплаченого ПДВ, в тому числі, по взаємовідносинам з ТОВ «Юридична фірма «Правознавець», податковий орган дійшов висновку, що складені між першим та позивачем первинні документи належно не підтверджують реальне здійснення між ними господарських операцій.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як замовником, та ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович», як виконавцем, укладено договір про надання юридичних послуг № 01/10-1 від 01.10.2010 року, відповідно до умов якого адвокатська компанія надає замовнику юридичні послуги, а саме: надання письмових та усних консультацій і роз'яснень, складання аналітичних довідок, підготовка договорів, якими буде врегульовано питання участі замовника у проектах у сфері створення та подальшого використання продуктів замовника; проведення переговорів з потенційними контрагентами замовника згідно із завданнями замовника; інформування замовника про результати проведених досліджень, переговорів, та досягнутих домовленостей з потенційними контрагентами замовника; інші консультаційні послуги, що надаються відповідно до отриманих від замовника завдань.

На підтвердження фактичного виконання умов договору, позивачем надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №№ 2, 3, 4 від 28.09.2011 року. Оплата за надані послуги здійснена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 28.09.2011 року №№ 429, 430, 431. За фактом розрахунків виконавцем виписано позивачу податкові накладні від 28.09.2011 року №№ 11, 12, 13.

Окрім того, в матеріалах справи містяться конкретні відомості щодо змісту та обсягу наданих позивачу юридичних послуг з боку ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович», в тому числі:

- перелік фахівців - працівників контрагента, які безпосередньо були зайняті у зв'язку з наданням позивачу послуг;

- довідка від 18.06.2013 року № 138 щодо застосування консультацій та рекомендацій контрагента у поточній господарській діяльності (у сфері оподаткування, при митному оформленні, у сфері трудового законодавства);

- копії письмових консультацій, у т.ч. за вересень 2011 року - щодо порядку нарахування індексації заробітної плати; щодо арбітражних застережень у зовнішньоекономічному контракті; щодо нормативно-правового регулювання відносин, що складаються в процесі здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням та розпорядженням правами ноу-хау (комерційною таємницею); які (послуги), виходячи із сфери діяльності позивача, вбачаються такими, що пов'язані із здійсненням позивачем господарської діяльності, та вбачається їх придбання для цілей використання у господарській діяльності останнього;

- письмові відомості щодо підготовки контрагентом проектів договорів/контрактів, копії яких залучено до матеріалів справи, зокрема, щодо поставки пристроїв криптографічного захисту, апаратури електрозв'язку, мережевого обладнання, договору на будівництво, договору про закупівлю товарів за державні кошти, договору на виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи. При цьому, позивачем надано відомості щодо підписання окремих з цих договорів, надання послуг, що підтверджується відповідними актами, складеними між позивачем та його контрагентом за вересень 2011 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» належно підтверджене первинними документами, а замовлені першим послуги безпосередньо стосуються організації його господарської діяльності, а тому правомірно віднесені до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович», а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М