Ухвала

від 03.12.2013 по справі 826/14370/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14370/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові системи» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2013 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові системи» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Промислові системи» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29.08.2013 № 0000092203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі пп. 78.1.8 п. 78.8 ст.78 Податкового кодексу України здійснив документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Промислові системи» (код ЄДРПОУ 32821424) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) податкового періоду за лютий, березень, травень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 14.08.2013 № 494/5-22-03/32821424, згідно висновків якого відповідач встановив порушення позивачем п. 198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 105 152 грн. за лютий 2013 року, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 100 993 грн. за березень 2013 року, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 146 383 грн. за травень 2013 року.

На підставі акту від 14.08.2013 № 494/5-22-03/32821424 відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.08.2013 № 0000092203, яким зменшено ТОВ «Промислові системи» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 352 530, 00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не надав до суду первинні документи на підтвердження права формування податкового кредиту, заявленого у податкових деклараціях за вказані періоди, а тому податкове повідомлення-рішення винесено правомірно.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що перевірка проводилась з порушенням норм чинного законодавства, відповідно оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним. Крім того, на перевірку подано належним чином складені податкові накладні, які є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у періодах, що перевірялись.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України податкові органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).

Згідно з пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України підставою для проведення перевірки є надана платником декларація, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

З матеріалів спрви вбачається, що керівником Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві видано наказ № 399 від 29.07.2013 про проведення перевірки та направлення № 1967/22-03 від 29.07.2013.

З метою вручення наказу № 399 від 29.07.2013 позивачу, здійснено вихід за податковою адресою позивача, а саме: м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, буд. 100/2, яка співпадає з адресою місцезнаходження юридичної особи відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 897849. Однак, посадовими особами відповідача встановлено факт відсутності посадових осіб ТОВ «Промислові системи» за вказаною адресою, про що було складено акт перевірки відповідності податкової адреси від 09.08.2013, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про неправомірне завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за лютий, березень та травень 2013 року, оскільки позивачем до перевірки не надано первинних документів, що підтверджують ведення фінансово-господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції витребувано у позивача усі первинні документи, по операціям, які стали підставою для формування податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

На вимогу суду позивачем надано копії податкових накладних, інвойсів та вантажних митних декларацій без відміток митного органу про проходження митного контролю.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду лише копії податкових накладних, інвойсів та неналежним чином оформленні вантажно-митні декларації, а саме без відміток митного органу про проходження митного контролю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що надані позивачем документи первинного обліку не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення позивачем відображених у таких податкових накладних сум до податкового кредиту є безпідставними.

Крім того, позивачем не надано суду доказів отримання від контрагентів товарів/послуг у періоді, що перевірявся (лютий, березень, травень 2013 року), доказів транспортування, зберігання, оплати товару/послуг та використання їх у господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність таких договорів не потребує доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові системи» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 09.12.2013.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.