Ухвала

від 29.10.2013 по справі 910/18755/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 910/18755/13 29.10.13

За позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош Саратов"(м. Енгельс, Російська Федерація)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош" (м. Москва, Російська Федерація)

до 1) Державної служби інтелектуальної власності України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІА-ПАТ"

про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Татомір П.І., Жухевич О.В.

від відповідача 1: Рижиков Ю.Ю., Ресенчук В.М.

від відповідача 2: Задорожний Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю (Общество с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош Саратов"(м. Енгельс, Російська Федерація) (далі-позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош" (м. Москва, Російська Федерація) (далі-позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Державної служби інтелектуальної власності України (далі-відповідач-1) 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІА-ПАТ" (далі-відповідач-2) про визнання торговельної марки «ЭЗ» добре відомою на території України відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош Саратов» щодо товару 07 класу МКТП «свічки запалювання для автомобілів» станом на 01.08.2010 р.; визнання повністю недійсним свідоцтво України №145153 на знак для товарів і послуг «ЭЗ»; зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності України внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг, про що здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності - «Промислова власність». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що торговельна марка «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 є тотожною із добре відомою торговельною маркою Позивача-1 «ЭЗ», яка стала добре відомою торговельною маркою до дати подання заявки (27.08.2010р.) на торговельну марку «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153. Крім того, торговельна марка «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 є такою, що може ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.10.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Також представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду, а саме: заборонити Державній службі інтелектуальної власності України вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо передання права власності на свідоцтво України № 145153 на знак для товарів і послуг «ЭЗ» третім особам, повної чи часткової відмови від свідоцтва України № 145153 та публікувати відомості про це в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності України «Промислова власність», а Товариству з обмеженою відповідальністю «СПІА-ПАТ» заборонити передавати права та відмовлятися від прав на знак для товарів і послуг «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 повністю або частково, до моменту виконання рішення Господарського суду м. Києва.

У процесі провадження у справі представник відповідача-2 подав клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позивачі не є суб'єктами прав інтелектуальної власності в розумінні ст. 421 ЦК України, позовна заява не має відношення до захисту їх прав та законних інтересів відносно об'єктів інтелектуальної власності.

Також у процесі провадження у справі представник відповідача-2 подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що станом на дату подання позовної заяви жоден з позивачів не є власником добре відомої в Україні торговельної марки «ЭЗ», а зазначені доводи у позовній заяві є лише припущенням.

У процесі провадження у справі представник відповідача-1 подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які дали б підстави стверджувати, що знак «ЭЗ» станом на 01.08.2010 р. вважається добре відомим в Україні

Отже, розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що остання мотивована тим, що невжиття таких заходів, на думку позивача, унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд приходить до висновку про її обґрунтованість, відповідно, задовольняє заяву, з наступних підстав.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що передання відповідачем-2 прав на торговельну марку «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 юридичній особі до вступу рішення Господарського суду м. Києва в законну силу зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки власником спірного свідоцтва буде інша особа, а не відповідач-2. У наказі господарського суду в якості боржника буде зазначено Відповідача-2, а не дійсного власника свідоцтва України № 145153 на знак для товарів, який зазначений в Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Крім того, відповідач-2 може скористатися правом, наданим йому ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме відмовитися від свідоцтва України № 145153 на знак для товарів і послуг «ЭЗ» в будь-який час повністю або частково, на підставі заяви, поданої до Державної служби інтелектуальної власності України. До того ж, згідно зі ст. 22 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.

Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України, факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Статтею 22 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із пунктами 1-3 статті 18 цього Закону.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі відчуження Відповідачем-2 торгівельної марки «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 з наступним поданням до Державної служби інтелектуальної власності України заяви про реєстрацію відповідних змін.

У такому разі рішення суду щодо визнання повністю недійсним свідоцтва України №145153 Державна служба інтелектуальної власності України об'єктивно не матиме можливості виконати, оскільки у Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів та послуг будуть відомості про особу, якій передано право власності на свідоцтва України № 145153, а не відомості про відповідача-2, як власника вказаного свідоцтва на момент подання позову та порушення провадження по справі, або взагалі будуть відсутні відомості про знак.

Крім того, у випадку відмови відповідача-2 від свідоцтва України № 145153 ніхто інший, в тому числі і позивач, не матиме змоги протягом 3-х років здійснити повторну реєстрацію знаку після припинення дії свідоцтва.

Відповідно до ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє певні дії по підготовці справи до розгляду, в тому числі вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Статтями 66, 67 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони або зі своєї ініціативи вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується в тому числі й забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

В постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» сформульована позиція Вищого господарського суду України про доцільність вирішення питання про вжиття забезпечувальних заходів.

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У зв'язку з тим, що власник свідоцтва України № 145153 на торговельну марку «ЭЗ» може в будь-який час відмовитись від прав або передати іншій особі право власності на свідоцтво повністю, суд приходить до висновку, що позивач обґрунтовано припускає, що права на свідоцтво України №145153, яке є предметом спору на момент прийняття рішення можуть перейти до іншої особи.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В п. 9 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» встановлено, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні.

Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У зв'язку з наведеним, подана заява визнається судом обґрунтованою щодо вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом заборони Державній службі інтелектуальної власності України вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо передання права власності на свідоцтво України № 145153 на знак для товарів і послуг «ЭЗ» третім особам, повної чи часткової відмови від свідоцтва України № 145153 та публікувати відомості про це в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності України «Промислова власність», а Товариству з обмеженою відповідальністю «СПІА-ПАТ» заборони передавати права та відмовлятися від прав на знак для товарів і послуг «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 повністю або частково, до винесення Господарським судом м. Києва рішення по суті даної справи.

При цьому, обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому вжитий судом захід до забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 65, 66, 67 ГПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош Саратов" (м. Енгельс, Російська Федерація) та Товариства з обмеженою відповідальністю (Общества с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош" (м. Москва, Російська Федерація) про забезпечення позову задовольнити.

2. До вирішення спору у справі № 910/18755/13 по суті вжити заходи до забезпечення позову, а саме:

1) Заборонити Державній службі інтелектуальної власності України вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо передання права власності на свідоцтво України № 145153 на знак для товарів і послуг «ЭЗ» третім особам, повної чи часткової відмови від свідоцтва України № 145153 та публікувати відомості про це в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності України «Промислова власність»;

2) Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «СПІА-ПАТ» передавати права та відмовлятися від прав на знак для товарів і послуг «ЭЗ» за свідоцтвом України № 145153 повністю або частково до винесення Господарським судом м. Києва рішення по суті даної справи.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю (Общество с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош Саратов" (413105, м. Енгельс, Саратовська обл., пр-т. Фрідріха Енгельса, 139).

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю (Общество с ограниченной ответственностью) "Роберт Бош" (129515, м. Москва, вул. Академіка Корольова, дім. 13, буд. 5)

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПІА-ПАТ» (62416, Харківська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, вул. Транспортна, буд. 116, ідентифікаційний код - 34445764).

Боржник: Державна служба інтелектуальної власності України (03680, м. Київ, вул. Урицького,45, ідентифікаційний код - 37552556)

Ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з 29.10.2013 р. і дійсна для пред'явлення до виконання до 29.10.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.