Постанова

від 04.12.2013 по справі 5011-40/1455-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 р. Справа№ 5011-40/1455-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Власова Ю.Л.

Самсіна Р.І.

при секретарі судового засідання Пась М.П.

за участю представників:

від апелянта: Баштовий В.І. за довіреністю № б\н від 07.06.2013 р.

від прокуратури: Вакулюк Д.С. посвідчення № 009906

від позивача: не з'явились

від відповідача 2 не з'явились

від третіх осіб: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"ММК-04"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року

у справі № 5011-40/1455-2012 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в

інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті

Києві державної адміністрації до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю " ММК-04"

2. Голосіївської районної у м. Києві ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

на предмет спору на стороні позивача:

1. Голосіївської районної у м. Києві ради,

2. Київської міської ради

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача з вимогами про:

1. визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3) загальною площею 85,10 кв.м. по вул.. Тельмана, № 3 (літера Б) від 27.03.2006 року, укладений між Фондом приватизації комунального майна в м. Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК-04»;

2. виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «ММК-04» з нежилих приміщень з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3) загальною площею 85,10 кв.м. по вул.. Тельмана, № 3 (літера Б)

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року у справі № 5011-40/1455-2012 (суддя Бойко Р.В.) позовні вимоги Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «ММК-04» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року у справі № 5011-40/1455-2012 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ММК-04» прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі № 5011-40/1455-2012, розгляд справи призначено на 04.12.2013 року.

02.12.2013 року представником відповідача (апелянта) подано через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення щодо незаконності та протиправності рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, апелянтом зазначено про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи ТОВ «ММК-04» щодо пропуску строку позовної давності позивачем; судом не застосовано положення ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України; судом першої інстанції порушено ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Відповідач підтримав подану апеляційну скаргу та надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційні скарзі.

Представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб до судового засідання, що відбулось 04.12.2013 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача, відповідача 2 та третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності вказаних осіб є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як зазначалось, заступник прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до суду з вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування таких позовних вимог позивач посилався на те, що рішення № 36/05 від 30.06.2005 року 36 сесії IV скликання Голосіївської районної в місті Києві ради, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу між Голосіївською районною у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК-04» нежилих приміщень з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3) загальною площею 85,10 кв.м. по вул.. Тельмана, 3 (літера Б), визнано незаконним та скасовано, тому існують підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Відповідно до ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен докази факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст.. 143 Конституції України та ст.. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в мані підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону, як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно Свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 734828, видане Головним управлінням комунальної власності міста Києва 26 січня 2006 року на підставі наказу № 37-В від 26.01.2006 року, зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 17 лютого 2006 року, записаного в реєстровій книзі № 129п-50 за реєстровим № 7682-П, нежилі приміщення з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3 загальною площею 85,10 кв.м в місті Києві по вулиці Тельмана, № 3 (літера Б) належали Територіальній громаді Голосіївського району міста Києва на праві комунальної власності.

Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктами малої приватизації є: 1) цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; 2) окреме індивідуально визначене майно; 3) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Згідно із ст.. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна».

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13.12.2000 р. у справі № 1-16/2000 щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (про малу приватизацію)» щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема шляхом викупу.

Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначених законом.

Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.

Пунктом 1 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «про оренду державного майна».

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Закону України «Про державну програму приватизації», п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Голосіївською районною в місті Києві радою прийнято рішення 30.06.2005 року за № 36/05 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації» затверджено спосіб приватизації «викуп» щодо об'єктів комунальної власності згідно з додатком 1, а саме: передано шляхом викупу приміщення площею 89,1 кв.м ТОВ «ММК-04» за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3Б.

27 березня 2006 року між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва (продавець), що діяв від імені Голосіївської районної у місті Києві ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК-04» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідчений 27.03.2006 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоєю Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1760.

Згідно з п. 1 Договору, продавець - Фонд приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва, що діє від імені Голосіївської районної в місті Києві ради, зобов'язується передати майно-нежилі приміщення - у власність покупця, а покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «ММК-04» зобов'язується прийняти майно - нежилі приміщення з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3 загальною площею 85,10 кв.м, що орендувались ним і знаходяться в місті Києві по вулиці Тельмана, № 3 (літера Б).

У пункті 2 Договору зазначено, що згідно Рішення № 36\05 від 30.06.2005 року 36 сесії ІV скликання Голосіївської районної в місті Києві ради та згідно Наказу № 19 від 08 лютого 2006 року Фонду приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва «Про приватизацію нежилих приміщень, орендованих ТОВ «ММК-04» за адресою: вул.. Тельмана, 3 (літера Б) зазначені нежилі приміщення підлягають приватизації шляхом викупу Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК-04».

В пункті 3 Договору зазначено, що згідно Наказу № 67 від 15 березня 2006 року Фонду приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва «Про затвердження оцінки та укладання договору купівлі-продажу нежилих приміщень, орендованих ТОВ «ММК-04» за адресою: вул.. Тельмана, 3 (літера Б) вартість нежилих приміщень згідно незалежної оцінки становить 141 840,00 грн., ПДВ складає 28 368,00 грн., всього 170 208,00 грн.

Голосіївською районною в місті Києві ради та Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ММК-04» за договором купівлі-продажу нежилі приміщення з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3 загальною площею 85,10 кв.м, за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3 (літера Б), які знаходяться у підвалі будинку, що підтверджується Актом прийому-передачі нежилих приміщень від 16 травня 2006 року.

Пунктом 1 Державної програми приватизації на 2002-2002 роки, затвердженої Законом України «Про державну програму приватизації» передбачено, що державна програма приватизації на 2000-2002 роки визначає цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації відчуження комунального майна, що належить Автономній республіці Крим, та відчуження комунального майна, що свідчить про застосування всіх, без виключення, пунктів даного Закону до правовідносин в сфері приватизації комунального майна. Даний закон є обов'язковим до виконання всіма органами влади, а не носить похідний характер.

Порядок включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу зазначений у пункті 51 Закону України «Про Державну програму приватизації» та передбачає, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна, будівлі, споруди, приміщення орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25% залишкової вартості майна.

З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2009 року за результатами перевірки Прокуратурою Голосіївського району міста Києва винесено Протест на рішення Голосіївської районної в місті Києві ради № 36/05 від 30.06.2005 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації».

Як вбачається з протесту прокурора, останній просив рішення Голосіївської районної в місті Києві ради від 30.06.2005 № 36/05 щодо приватизації шляхом «викупу» нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3-б (підвал) ТОВ «ММК-04» скасувати.

Рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради від 15.09.2009 року № 34/10 протест відхилений.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.01.2010 року у справі № 2а-75/10 у справі за позовом прокурора Голосіївського району м. Києва до Голосіївської районної у м. Києві ради про визнання рішення та розпорядження незаконними та скасування - визнано незаконним та скасовано рішення Голосіївської районної у місті Києві ради від 30.06.2005 року № 30/05 в частині затвердження способу приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3-б (підвал) ТОВ «ММК-04».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 року постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 29.01.2010 року залишено без змін. Постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 29.01.2010 року набрала законної сили.

У відповідності до п. 2.6. Постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011, згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлені рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили факти, які мають значення для вирішення спору не підлягають доведенню перед господарським судом незалежно від суб'єктного складу сторін даної цивільної справи. Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Так, при розгляді справи № 2а-75/10, рішення з якої набрало законної сили, було встановлено, що рішення Голосіївської районної у місті Києві ради від 30.06.2005 року № 36/05 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації» в частині затвердження способу приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3Б (підвал) ТОВ «ММК-04» є незаконним та підлягає скасуванню, як таке, що прийняте всупереч вимогам ст.. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), оскільки на час винесення рішення від 30.06.2005 року № 36/05 ТОВ «ММК-04» вищевказані приміщення не займало, поліпшення орендованого майна не здійснювало. Договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3Б (підвал) між Голосіївською районною у місті Києві ради та ТОВ «ММК-04» було укладено лише 09.08.2005 року на підставі рішення Голосіївської районної у місті Києві ради від 28.04.2005 року №34/04 та від 09.08.2005 року № 134-05.

Отже, рішення Голосіївської районної у місті Києві ради від 30.06.2005 року № 36/05 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації» у частині, що стосується затвердження способу приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Тельмана, 3Б (підвал) ТОВ «ММК-04» було визнано незаконним та скасовано у судовому порядку.

У постанові Верховного Суду України від 09.10.2007 року по справі № 13/296/22 викладена правова позиція, згідно якої у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, яка прийнята судом до уваги при вирішенні спору.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що факти, встановлені рішенням господарського суду по справі № 2а-75/10, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно ч. 1 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Майно за спірним договором купівлі-продажу є об'єктом комунальної власності та для його відчуження до приватної власності встановлена спеціальна процедура приватизації, яка в свою чергу передбачає наявність рішення компетентного орану щодо відчуження відповідного майна та включення його до об'єктів, що підлягають приватизації.

Частиною 6 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку передбаченому законодавством України.

Оскільки рішення Голосіївської районної у місті Києві ради, яким було включено приміщення площею 89,10 кв.м по вул.. Тельмана, 3Б у м. Києві до об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу визнано незаконним та скасовано, то спірний договір суперечить чинному законодавству, а також порушує права та законні інтереси дійсного власника і, як наслідок, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку з огляду на приписи ст.. 16 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що спірний договір є недійсним в силу вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Крім того, Заступником прокурора також було заявлено позовну вимогу про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «ММК-04» з нежилих приміщень з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3) загальною площею 85,10 кв.м. по вул.. Тельмана, № 3 (літера Б).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину,а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п. 2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду положення статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності правочину також і щодо позивача.

Оскільки, договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 18, №№ І,ІІ (групи приміщень № 3) загальною площею 85,10 кв.м. по вул.. Тельмана, № 3 (літера Б) від 27.03.2006 року, укладений між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району в м. Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК-04» на підставі рішення Голосіївської районної у місті Києві ради від 30.06.2005року № 36/05, яке не відповідає законодавству України - є недійсним в силу вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, судовою колегією встановлено, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування наслідків недійсності правочину та обґрунтовано задовольнив вимоги в цій частині.

Посилання відповідача на те, що він є добросовісним набувачем на майно не стосується правовідносин у зазначеному спорі.

Щодо строку позовної давності слід зазначити наступне.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Враховуючи, що прокуратурі Голосіївського району міста Києва про незаконність рішення № 36/05 від 30.06.2005 р. 36 сесії IV скликання Голосіївської районної в місті Києві ради, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу між Фондом приватизації комунального майна в м. Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК-04» стало відомо за результатами розгляду справи № 2а-75/10 та винесення постанови Голосіївським районним судом міста Києва від 29.01.2010 року, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності починається з 29.01.2010 року та трирічний строк звернення до суду з відповідним позовом не сплинув і підстави для його застосування згідно статті 267 Цивільного кодексу України відсутні.

Крім того, скаржник вказує на те, що сума відшкодування вартості майна судом визначена невірно, не за цінами, які існують на момент відшкодування 22.07.2013 року. Посилаючись на виконані за рекомендаціями, викладеними в актах будівельної лабораторії КП «Київжитлоспецексплуатація» ТОВ «ММК-04» протягом 2006-2013 років ремонтно-будівельні роботи нежитлових приміщень по вул.. Тельмана, 3Б та висновок сектору судових будівельно-технічних досліджень ТОВ «САБІ - дизайн» № 08-08/010-13 від15.08.2013 р. відповідач зазначив, що вартість нежитлових приміщень є значно більшою ніж визначена судом.

Відповідачем додані акти будівельної лабораторії КП «Київжитлоспецексплуатація» № 158/61 від 08.10.2008 року, № 164/58 від 11.11.2009 року, № 170/31 від 10.02.2011 року та висновок сектору судових будівельно-технічних досліджень ТОВ «САБІ - дизайн» № 08-08/010-13 від15.08.2013 р. Однак, ці документи не приймаються колегією суддів з огляду на таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач був присутній на судових засіданнях у суді першої інстанції, враховуючи можливість надання доказів суду першої інстанції особисто чи поштою, новий доказ не може бути прийнятий апеляційним судом до уваги (постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Крім того, судовою колегією встановлено, що апелянт обґрунтування неможливості подання документів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього не навів, доказів поважності причин ненадання таких документів до суду першої інстанції не надав.

З огляду на викладене вище, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року у справі № 5011-40/1455-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «ММК-04», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ММК-04» на рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року у справі № 5011-40/1455-2012 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ММК-04» на рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року у справі № 5011-40/1455-2012 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 року у справі № 5011-40/1455-2012 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-40/1455-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Ю.Л. Власов

Р.І. Самсін