Постанова

від 05.12.2013 по справі 826/1545/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1545/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехрезерв" до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтехрезерв" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000242220 та № 0000232220 від 17 січня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби, згідно наказу № 1999 від 25.12.2012р. в.о. начальника ДПІ у Святошинському районі м. Києва, направлення на перевірку №2782/22-20П, на підставі п.п.78.1.1 п.78.1, п.81.1 ст. 81, п.82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Промтехрезерв" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "КБ "Горизонталь" за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 29 грудня 2012 року № 422/22-20/31280163, який містить висновки про те, що позивачем порушено вимоги п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2. п.п. 138.4 ст. 138, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 338 544,00 грн.; п. 198. 3. 198.6 ст.198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 322 422,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, 17.01.2013 року відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: №0000232220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі: за основним платежем - 338 544,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 84 636,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000242220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 322 422,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями 80 605,50 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Проте, колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Так, позивач зазначає, що у періоді з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року він здійснював взаємовідносини з контрагентом ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" щодо купівлі-продажу підшипників та з'єднувачів електричних.

На підтвердження виконання зобов'язань за Договорами між ТОВ "Промтехрезерв" та ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" позивачем надано рахунки-фактури та податкові накладні, платіжними дорученнями із відміткою банку про перерахування коштів.

Крім того позивачем було надано копії каталогів "Подшипники качения и свободные детали", "Соеденители электрические", на підтвердження того, що деталі, які поставлялись за договорами не потребують спеціального транспортування оскільки їх маса є малою, фототаблицю підшийників з діаметрами, масою та цінами, розрахунків ваги підшипників, по відвантаженим накладним.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на порушення кримінальної справи відносно невстановлених осіб, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, щодо створення ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», відповідно до матеріалів якої засновником та директором вказаного підприємства є ОСОБА_2, який в ході допиту показав, що зареєстрував ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» за грошову винагороду на прохання невстановленої слідством особи без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та відношення до діяльності цього підприємства не має. Крім того, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Горизонталь" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2011 року по 30.06.12 року № 7593/22-7/37889322 від 13.11.2012 року встановлено відсутність об'єктів оподаткування з податку на прибуток, які підпадають під визначення статті 134 Податкового кодексу України та відсутність об'єктів оподаткування з податку на додану вартість які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України, при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) за період з 01.10.11 по 30. 06. 12 року ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі вищевикладеного відповідач прийшов до висновків, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» договору та, що податкові накладні та первинні документи, виписані на виконання Договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, директор ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» ОСОБА_2, від імені якого підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, до господарської діяльності вказаного підприємства не причетний, що підтверджується протоколом допиту свідка, наявним в матеріалах справи.

На цій підставі колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» представляла неуповноважена особа.

Отже, з урахуванням пояснень директора ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» ОСОБА_2 про нездійснення господарської діяльності від імені вказаного підприємства, відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи не підписані особою, яка належить до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку.

Необхідність первинних документів, що підтверджують господарську операцію та застосовуються при визначенні оподаткованого прибутку, крім вимог, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачена і положеннями Цивільного кодексу України.

Так, згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 626,629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). За ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено по справі, ТОВ «Промтехрезерв» здійснювало взаємовідносини з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» відповідно до рахунків - фактур.

Проте, крім зазначених рахунків - фактур, видаткових та податкових накладних інших первинних документів, що можуть підтверджувати реальність господарської операції, як-то технічних паспортів виробів, сертифікатів їх якості, самих актів прийняття - передачі і довіреностей відповідальних осіб за переміщення товарів, надано не було. Тобто, позивачем для перевірки пред'явлені тільки первинні документи, що можуть підтверджувати формальну сторону угоди, але недостатні для визнання господарської операції дійсною.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Крім того, колегія судді відхиляє доводи позивача, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Промтехрезерв» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «КБ «Горизонталь» проводилась на підставі постанови слідчого від 01.10.2012 р., а тому податковий орган передчасно виніс податкові повідомлення - рішення.

Як вбачається з наказу № 1999 від 25 грудня 2012 р. В.О. начальника ДПІ у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби дана перевірка була призначена відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 статті 78, п.81.1 статті 81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, тоді як призначення перевірки за наявності постанови слідчого відбувається на підставі п.п78.1.11 п.78.1 статті 78 ПК України.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку і повністю задовольнив позовні вимоги позивача.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехрезерв" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.