Постанова

від 27.11.2013 по справі 910/4196/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа№ 910/4196/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волюрм"

на рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2013 р.

у справі № 910/4196/13 (суддя: Станік С.Р.)

за позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волюрм"

про повернення земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волюрм" про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 1 220 кв.м. на проспекті Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва з кадастровим номером 8 000000000:78:094:0017, вартістю 4 070 053,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що термін дії договору оренди земельної ділянки від 25.08.2005 р., на підставі якого відповідач користувався вказаною земельною ділянкою, закінчився, рішення про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 25.08.2005 р. Київською міською радою не приймалось, в той час як відповідач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою та не здійснює жодних дій щодо повернення земельної ділянки Київській міській раді.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.04.2013 р. у справі № 910/4196/13 позов задоволено.Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Волюрм" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 1 220 кв.м. на проспекті Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва з кадастровим номером 8 000000000:78:094:0017, вартістю 4 070 053,93 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волюрм" в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в силу приписів чинного законодавства необхідною умовою для укладення, а відтак і внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що перебуває у державній власності, є рішення відповідного органу про надання цієї земельної ділянки в оренду, яке в даному випадку Київською міською радою не приймалось, а отже, за відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договорів оренди земельних ділянок такі договори не можуть вважатись поновленими, а отже об'єкт оренди повинен бути повернутий до віддання територіальної громади.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Волюрм» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва по справі № 910/4196.13 від 11.04.2013 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом не правильно витлумачено положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яким передбачено правомірне продовження користування земельною ділянкою орендарем після закінчення строку договору оренди, у випадку відсутності письмового заперечення орендодавця.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Хрипуна О.О. № 910/4196/13 від 18.07.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 910/4196/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Сулім В.В., керуючись ст. ст.4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/4196/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді Рєпіна Л.О., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. у справі №910/4196/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. "Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4196/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р.розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебування судді доповідача Суліма В.В. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4196/13 колегії суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013р. прийнято до провадження справу №910/8147/13 колегією суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Яковлєва М.Л.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебування суддіРєпіної Л.О у відпустці та вихід судді доповідача Суліма В.В. було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4196/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебування суддіРєпіної Л.О у відпустці та вихід судді доповідача Суліма В.В. було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4196/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в зв'язку з неявкою представників сторін, враховуючи, що представник позивача в судове засідання 09.10.2013р. не з'явився, розгляд апеляційної скарги підлягає відкладенню.

Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебування суддів Тищенко А.І. та Яковлєва М.Л. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4196/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Тарасенко К.В., Рєпіна Л.О.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в зв'язку з неявкою представників сторін, враховуючи, що представник відповідача в судове засідання 23.10.2013р. не з'явився, розгляд апеляційної скарги підлягає відкладенню на 15.11.2013р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2013р. враховуючи перебування головуючого судді Суліма В.В. та перебування судді Рєпіної в інших судових засіданнях, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2013 року було прийнято справу №910/4196/13 для здійснення апеляційного провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. Розгляд справи №910/4196/13 призначено на 27.11.2013 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебування судді Іоннікової І.А. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4196/13 колегії суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий суддя, суддів Тарасенко К.В., Смірнової Л.Г.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2013 року у справі № 910/4196.13 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2013 року у справі № 910/4196.13.

Представник позивача, в судове засідання 27.11.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ «Волюрм» у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2004 Київською міською радою прийнято рішення "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" № 419-5/1829, згідно пункту 36 якого передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Волюрм", за умови виконання п. 36.1 цього рішення, у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку загальною площею 0,12 га для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на проспекті Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва за рахунок частини земель, наданих Оболонській районній у м. Києві державній адміністрації відповідно до п. 31 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 № 85/1519.

25.08.2005 між Київською міською радою, як орендодавцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Волюрм", як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про що зроблено запис № 78-6-00308, згідно умов якого Київська міська рада на підставі п. 36 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-5/1829 за актом приймання-передачі передає, а відповідач приймає в оренду земельну ділянку, визначену цим договором, договір укладено на 1 рік (п. 3.1).

Пунктом 2.1 договору оренди від 25.08.2005 сторони визначили, що об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - проспект Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва, розмір - 1 220 кв.м., цільове призначення - для будівництва, експлуатації і обслуговування автозаправної станції, кадастровий номер - 8 000000000:78:094:0017.

Відповідно до п. 6.1. договору, передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації до цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору (п. 6.2.).

Відповідно до п. 7.1. договору, умови повернення земельної ділянки: після припинення дії цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, негіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до п. 11.3. договору, договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

20.09.2005 на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки, Київською міською радою передано, а відповідачем прийнято у володіння і користування земельну ділянку за адресою: проспект Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва, розмір - 1 220 кв.м., цільове призначення - для будівництва, експлуатації і обслуговування автозаправної станції, кадастровий номер - 8 000000000:78:094:0017.

04.09.2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Волюрм" направило Київській міській раді листом вих. № 31, датований 04.09.2006 р. екземпляр договору про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. № 78-6-00308.

Крім того Товариство з обмеженою відповідальністю "Волюрм" маючи намір збудувати на орендованій земельній ділянці АЗС у відповідності до розробленого проекту надіслала голові Київської міської ради лист звернення від 19.08.2009 р. вих. № 27 з пропозицією укласти договір про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. № 78-6-00308 та екземпляр угоди у якості додатку.

Проте зазначені листи з пропозицією продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. було проігноровано та залишено без відповіді.

23.01.2013 посадовою особою Головного управління земельних ресурсів КМДА було складено Акт обстеження земельної ділянки № 23/05, відповідно до якого за результатами обстеження земельної ділянки за адресою: проспект Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва, розмір - 1 220 кв.м., цільове призначення - для будівництва, експлуатації і обслуговування автозаправної станції, кадастровий номер - 8 000000000:78:094:0017, яка використовувалась відповідачем згідно договору оренди від 25.08.2005 (№ 78-6-00308 від 20.09.2005 - дата реєстрації наведеного договору та внесення відповідного запису), було встановлено, що вказана земельна ділянка вільна від капітальної забудови та відповідачем за цільовим призначенням не використовується.

Як зазначає прокуратура у позовній заяві, відповідач після закінчення строку дії договору оренди від 25.08.2005 в порушенням вимог, встановлених п. 7.1., п. 8.4. та п. 11.8. наведеного договору не повернув земельну ділянку, що є об'єктом оренди договору від 25.08.2005, внаслідок чого Заступник прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду про зобов'язання відповідача повернути Київській міський раді земельну ділянку, яка розташована за адресою проспект Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва, розмір - 1 220 кв.м., цільове призначення - для будівництва, експлуатації і обслуговування автозаправної станції, кадастровий номер - 8 000000000:78:094:0017.

Зважаючи на те, що спірний договір припинився та не поновлювався на новий термін, а відтак на даний час відповідач за відсутності правових підстав користується земельною ділянкою на проспекті Героїв Сталінграда, 2 у Оболонському районі м. Києва, вказані обставини стали підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду із позовною заявою про повернення земельної ділянки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовані Земельним кодексом України (далі -ЗК України), Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, зі змінами (далі вживається скорочено ЗУ «Про оренду землі»), який є спеціальним законом стосовно відносин, пов'язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем 25.08.2005 року було укладено договір оренди земельною ділянкою загальною площею 1 220 кв.м., яка розташована на просп. Героїв Сталінграду,2 у Оболонському районі м. Києва, для будівництва, експлуатації і обслуговування автозаправної станції строком на 1 рік, термін дії якого на час розгляду спору закінчився.

До закінчення строку дії договору позивач звернувся до відповідача з пропозицією про пролонгацію договору, як то встановлено пунктом 11.7. договору, а саме: після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Колегією суддів під час апеляційного провадження було досліджено докази на підтвердження обставини своєчасного звернення орендаря до органу місцевого самоврядування з метою поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки (листи № 31 від 04.09.2006р., № 27 від 19.08.2009 р.), проте в порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України, станом на день вирішення справи в суді першої інстанції, Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди від 25.08.2005 року не прийнято.

Разом з тим, між сторонами фактично продовжуються договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, свідченням чому є сплата позивачем орендної плати в період з 2006 по 2013 рік, що у свою чергу не заперечується стороною відповідача.

До того ж відповідачем було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції за адресою: просп.. Героїв Сталінграда,2, Оболонський район,м. Київ, який на даний момент перебуває на розгляді Київської міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про оренду землі" набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 764 вказаного кодексу, передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 зазначеного вище кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (стаття 31 вказаного вище закону).

Колегія суддів вважає, що положення про поновлення договору оренди земельної ділянки містить, як Закон України "Про оренду землі", так і Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, які не є тотожними.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Для поновлення права оренди земельної ділянки відповідно до земельного законодавства необхідна наявність, зокрема, наступних юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною ділянкою; сторони сумлінно виконують свої зобов'язання за договором; відсутнє письмове повідомлення органу місцевого самоврядування (або держадміністрації) про відмову відновити договір; орган місцевого самоврядування за наслідками розгляду звернення орендаря ухвалює рішення про відновлення договору; сторони укладають відповідний договір (тобто або новий договір оренди або додаткову угоду до старого договору), яка реєструється відповідно до закону. (Позиція ВГСУ висловлена 01 березня 2010 р. у справі № 9/183-08/4 ).

Аналіз зазначених норм законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавством не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки, як вказує відповідач, а лише визначено, що у такій ситуації договір підлягає поновленню, з урахуванням переважного права орендар на продовження терміну дії договору оренди.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, за національним законодавством поновлення договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки комунальної або державної власності можливе лише шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, який за законодавством має такі повноваження, а статтею 33 Закону України „Про оренду землі" не передбачено автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Проте чинним законодавством передбачено, що рішення органів місцевого самоврядування щодо розпорядженні землями комунальної власності носять насамперед диспозитивний характер, що у свою чергу, як показує практика, надає можливість органам місцевого самоврядування для зловживання своїми повноваження щодо своєчасно вирішення питання про продовження договірних відносин у сфері землекористування, з огляду на відсутність у законодавстві (на момент виникнення спірних правовідносин) чіткого правового механізму щодо поновлення договірних відносин, направленого на захист прав орендаря у противагу проявлення суб'єктом владних повноважень такого зловживання шляхом бездіяльності щодо вирішення поставленого питання.

Разом з тим, суд констатує, що Верховною Радою України 17.07.1997 р. прийнято Закон України № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", а 09.02.2006 р. -Закон України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини. Статтею 1 Закону № 475/97-ВР Україна повністю визнала на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

В свою чергу, за приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, Протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" судам у здійсненні судочинства необхідно застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції: „Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

При розгляді справ та застосуванні Конвенції і Протоколів до неї, в тому числі і щодо порушень частини 1 статті 1 Першого протоколу, Європейський суд наголошував, що „... в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання" - (рішення у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 р.)

В цьому ж рішенні Суд стосовно „передбачуваності " закону, який застосовувався в цій справі, зазначив, що він „ ... сумнівається, що положення закону були „передбачуваними" та надавали достатньо гарантій проти свавільного застосування, оскільки він не здатний запобігти зловживанню з боку державних органів реєстрації, які мають необмежені дискреційні повноваження в реєстраційних питаннях".

До цього слід додати, що й в інших рішеннях проти України Європейський суд неодноразово наголошував, що надання правової дискреції у вигляді необмежених повноважень несумісне з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження. Отже, закон має достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції й порядок її здійснення, з урахуванням законної мети певного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання у здійснення господарської діяльності. У випадку, коли закон не має такої достатньої чіткості -повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Також слід взяти до уваги висновки наведені у рішення Європейського суду по справі "Остапенко проти України" (Заява N 17341/02), у якій уряд стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його "власність" у сенсі статті 1 Першого протоколу, оскільки рішення від 4 квітня 2000 року передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність.

У п. 43 вказаного Рішення зазначено, що Конвенційними інституціями сформовано єдину позицію, згідно з якою "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу може бути як "існуюче майно" (див. справу Van der Mussele v. Belgium, від 23 листопада 1983 року, серія А, N 70, с. 23, п. 48), так і активи, включаючи скарги, в зв'язку з якими заявник може стверджувати, що він має щонайменше "законне сподівання" на те, що вони будуть реалізовані (див., наприклад, рішення Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31, та Ouzounis and Others v. Greece, N 49144/99, від 18 квітня 2002 року, п. 24).

Враховуючи викладене та застосовуючи при цьому вказані принципи і положення норм міжнародного права, які є частиною національного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність неправомірної бездіяльності Київської міської ради з приводу виконання законодавчого обов'язку по продовженню договору оренди земельної ділянки, закріпленого у положеннях статті 33 Закону України „Про оренду землі" та п. 11.7 укладеного між сторонами договору оренди, в той час як позивачем добросовісно виконано зобов'язання за попереднім договором оренди землі та вчинено дії для реалізації «законного сподівання» на позитивну пролонгацію його дії.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути уваги на наведені представником відповідача твердження з приводу продовження процесу узгодження спірних питань щодо пролонгації договору оренди земельної ділянки між сторонами, який на даний момент перебуває у завершальній стадії.

Необхідною умовою задоволення позову про повернення земельної ділянки є, зокрема, наявність факту порушення цивільних прав та інтересів певної особи. При цьому, суд захищає порушені права та інтереси виключно за позовом відповідних осіб або органів (у т.ч. органів прокуратури), які звертаються за захистом прав або інтересів таких осіб у випадках, встановлених чинним законодавством (ст. 1 ГПК України).

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом або в інтересах якої звернувся відповідний орган (у т.ч. орган прокуратури), відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Не належність права або інтересу, на захист яких подано позов, так само як і відсутність факту порушення відповідного права або інтересу, є самостійною підставою для відмови у позові.

Позовна вимога про повернення земельної ділянки на підставі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» знаходиться у причинній залежності від результату недосягнення згоди між сторонами щодо можливості продовження договірних відносин шляхом поновлення договору оренди відповідно до положень ст. 33 вказаного Закону та підлягає застосуванню лише у випадку вичерпання усіх передбачених цією статтею правових механізмів та процедур.

Проте згідно достовірно встановлених судом апеляційної інстанції обставин по справі, зволікання зі сторони позивача з приводу розгляду клопотання про поновлення умов договору оренди змусило відповідача опинитися у становищі певної правової невизначеності, коли його сподівання на продовження права користування відповідною земельною ділянкою не були реалізовані органом місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення, а навпаки передчасно поставлені під сумнів органом нагляду за законністю (прокуратурою).

Крім того слід зазначити, що наведені вище прогалини в законодавстві України в подальшому було усунено шляхом прийняття Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011), прикінчцевими положеннями якого до статті 33 Закону України "Про оренду землі" було внесено зміни, а саме "У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором", тобто наведеними положеннями встановлено автоматичну пролонгацію договору оренди у разі прояву бездіяльності зі сторони суб'єкту владних повноважень.

В даній ситуації колегія суддів, враховуючи практику Європейського суду та наявність обставин у справі, які достовірно свідчать про продовження процедури поновлення оренди земельної ділянки ТОВ «Волюрм», що в свою чергу характеризує несвоєчасне виконання позивачем власних обов'язків згідно земельного законодавства та вказує на відсутність порушених прав позивача на даному етапі, заявлена прокуратурою Оболонського району м. Києва позовна вимога про повернення земельної ділянки є передчасною, а отже такою що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Волюрм» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2013 року у справі № 910/4196/13 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волюрм» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2013 року у справі № 910/4196/13 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул.. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волюрм" (код ЄДРПОУ - 22855156, місцезнаходження: 04211, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 2) судові витрати у розмірі 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

6. Матеріали справи № 910/4196/13повернути до Господарського суду м. Києва.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

Л.Г. Смірнова