Постанова

від 05.12.2013 по справі 2а-12514/12/0170/31

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 р. (16:49) Справа №2а-12514/12/0170/31

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Асєєвої Л.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Ойлмаркет"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління

Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

позивача - Качановський П.І., паспорт НОМЕР_1;

відповідача - Горбань А.В., довіреність № 62170 від 12.11.2013 р., паспорт ЕЕ

959244.

Суть спору:

Приватне підприємство "Ойлмаркет" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом та просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0006962204 від 24.10.2012р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 900863 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 19978 грн., №0006972204 від 24.10.2012р. про донарахування податку на прибуток в сумі 1113854 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 235702,25 грн., винесені ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

У судовому засіданні 04.11.2013 р. суд усною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, замінив відповідача у справі - Державну податкову інспекцію в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з контрагентами ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09". Так, позивач стверджує, що реальність господарських операції з вказаними суб'єктами господарювання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, відображених у письмових запереченнях.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.01.2013 р. по справі було призначено судову економічну експертизу, висновки якої залучені до матеріалів справи.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС з 17.09.2012 р. протягом 5 робочих днів проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства "Ойлмаркет" з питань взаємовідносин з ТОВ "Кєол Крим" у грудні 2010 р. - травні 2011 р., ТОВ "Металлайн-Д" у квітні 2010 р. та ТОВ "Луна-09" у травні 2010 р. - серпні 2011 р., за результатами якої складений акт № 6648/22-3/32684356 від 28.09.2012 р.

В ході проведення перевірки податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем:

1. п 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток на загальну суму 1113854 грн., у тому числі по періодах:

- 2 квартал 2010 року - 225 765 грн.;

- 3 квартал 2010 року - 469 558 грн.;

- 4 квартал 2010 року - 247 482 грн.;

- 1 квартал 2011 року - 30 453 грн.;

- 2 квартал 2011 року - 118 939 грн.;

- 3 квартал 2011 року - 21 657 грн.

2. п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 900 863 грн., у тому числі по періодам:

- квітень 2010 року - 45 000 грн.,

- травень 2010 року - 66 041 грн.,

- червень 2010 року - 69 571 грн.,

- липень 2010 року - 122 934 грн.,

- серпень 2010 року - 139 024 грн.,

- вересень 2010 року - 113 688 грн.,

- жовтень 2010 року - 91 068 грн.,

- листопад 2010 року - 67 067 грн.,

- грудень 2010 року - 39 851 грн.,

- січень 2011 року - 2 000 грн.,

- лютий 2011 року - 5 935 грн.,

- березень 2011 року - 16 427 грн.,

- квітень 2011 року - 18 786 грн.,

- травень 2011 року - 68 577 грн.,

- червень 2011 року - 16 062 грн.,

- липень 2011 року - 10 294 грн.,

- серпень 2011 року - 8 538 грн.

Спираючись на матеріали актів про неможливість проведення зустрічних звірок, матеріалів, отриманих від відділу податкової міліції ДПІ у м. Сімферополі, обставин, встановлені в рамках кримінального провадження, податковою інспекцією був сформований висновок щодо неможливості підтвердження факту здійснення позивачем операцій з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" по формуванню валових витрат та податкового кредиту в охоплений перевіркою період.

24.10.2012 р. на підставі акта № 6648/22-3/32684356 від 28.09.2012 р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0006962204, про донарахування податку на додану вартість в сумі 900863 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 19978 грн.;

- №0006972204 про донарахування податку на прибуток в сумі 1113854 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 235702,25 грн.

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2010 між ПП "Ойлмаркет" та ТОВ "Луна-09" укладено договір № 01/05-10, предметом якого є отримання від ТОВ "Луна-09" нафтопродуктів.

01.04.2011 р. між ПП "Ойлмаркет" та ТОВ "Луна-09" укладено договір поставки № 1/04, згідно якого ПП "Ойлмаркет" отримує від ТОВ "Луна-09" пально-мастильні матеріали в наступному асортименті: бензини автомобільні марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, дизельне паливо, пічне паливо, мазут, автомобільні та/або промислові масла і мастила.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 договору поставка здійснюється на підставі заявки ПП "Ойлмаркет", на умовах FCA відповідно до Правил Інкотермс у редакції 2000 року.

На виконання зазначених договорів позивачу був поставлений товар (пально-мастильні матеріали) на загальну суму 4 834 062,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

За фактом настання першої з подій (отримання товару) ТОВ "Луна-09" були виписані податкові накладні на загальну суму 4 834 062,00 грн., в т.ч. ПДВ - 805 677,02 грн.

Податкові накладні були отримані позивачем згідно реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, а сума коштів за цими накладними була сплачена позивачем у сумі 4 628 052,05 грн., у т.ч. ПДВ 771 342,01 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Окрім первинних документів вказані обставини також підтверджуються висновком проведеного в рамках цієї справи експертного дослідження.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.01.2011 р. між ПП "Ойлмаркет" та ТОВ "Кєол Крим" укладено договір поставки № 2-01, предметом якого є поставка позивачу пально-мастильних матеріалів в наступному асортименті: бензини автомобільні марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, дизельне паливо, пічне паливо, мазут, автомобільні та/або промислові масла і мастила.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 договору поставка здійснюється на підставі заявки ПП "Ойлмаркет", на умовах FCA відповідно до Правил Інкотермс у редакції 2000 року.

На виконання зазначеного договору позивачу був поставлений товар (пально-мастильні матеріали) на загальну суму 301 115,46 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

За фактом настання першої з подій (отримання товару) ТОВ "Кєол Крим" були виписані податкові накладні на загальну суму 301 115,46 грн., в т.ч. ПДВ - 50 185,91 грн., які отримані позивачем згідно реєстрів отриманих та виданих податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ "Металлайн-Д" був укладений усний правочин купівлі-продажу (поставки), на виконання якого позивачу було поставлено 45 000,00 л дизельного палива на загальну суму 270 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 01.04.2010 р. № 79 грн.

За фактом настання першої з подій (отримання товару) ТОВ "Металлайн-Д" була виписана податкова накладна № 79 від 01.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 270 000,00 грн., ПДВ - 45 000,00 грн., яка отримана позивачем згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Згідно акта про залік взаємних вимог від 30.04.2010 р. ПП "Ойлмаркет" та ТОВ "Металлайн-Д" прийшли до угоди про припинення зобов'язань шляхом заліку взаємних вимог на суму 270 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 45 000,00 грн.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 900 863 грн. за вищевказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту наступних періодів: квітень 2010 року - 45 000 грн., травень 2010 року - 66 041 грн., червень 2010 року - 69 571 грн., липень 2010 року - 122 934 грн., серпень 2010 року - 139 024 грн., вересень 2010 року - 113 688 грн., жовтень 2010 року - 91 068 грн., листопад 2010 року - 67 067 грн., грудень 2010 року - 39 851 грн., січень 2011 року - 2 000 грн., лютий 2011 року - 5 935 грн., березень 2011 року - 16 427 грн., квітень 2011 року - 18 786 грн., травень 2011 року - 68 577 грн., червень 2011 року - 16 062 грн., липень 2011 року - 10 294 грн., серпень 2011 року - 8 538 грн., про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Крім того, вартість пально-мастильних матеріалів, поставлених ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09", була віднесена позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування 2, 3, 4 кв. 2010 р. та 1,2 та 3 кв. 2011 р., що знайшло своє відображення в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства за вказані періоди та було встановлено при експертному дослідженні.

До набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року відносини щодо справляння податку на додану вартість регулювались Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податковий кредит платника податку складається із сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку (п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача (п.п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна має містити всі обов'язкові реквізити, які визначені в п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону № 168.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168).

З 01.01.2011 року порядок формування податкового кредиту визначений у статті 198 Подакового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України обумовлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який підлягав застосуванню на момент здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону було передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку є належним доказом здійснення позивачем господарської діяльності з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" та підставою для відображення сум за угодами в податковому обліку.

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09", непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів Приватне підприємство "Ойлмаркет" реалізовувало покупцям отримані від ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" пально-мастильні матеріали.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, суд звертає увагу на те, що відповідно до довідки про включення до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України № 05.3-06-01/1626 видами діяльності ПП "Ойлмаркет" за КВЕД є, серед іншого: 50.20.2 - технічне обслуговування та ремонт автомобілів за замовленням населення; 50.50.0 - роздрібна торгівля пальним; 51.19.0 - посередництво в торгівлі різними товарами; 51.51.0 - оптова торгівля паливом.

Тобто, отримання пально-мастильних матеріалів від ТОВ "Кєол Крим" у грудні 2010 р. - травні 2011 р., ТОВ "Металлайн-Д" у квітні 2010 р. та ТОВ "Луна-09" у травні 2010 р. - серпні 2011 р. та подальша реалізація покупцям відповідає видам діяльності ПП "Ойлмаркет" та пов'язано з господарською діяльністю.

Крім того, подальша реалізація ПММ, отриманих від ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" , вказує на правомірність формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.

Досліджуючи пов'язаність спірних господарських операцій з власною діяльністю позивача, експерт зазначив, що На дослідження надані договори оперативної оренди, згідно яких ПП «Ойлмаркет» орендує у ВАТ «ССАП-1203» приміщення, 1 поверх, заправну колонку, дві ємності для зберігання ПММ речовин, що розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Сельвінського, 108.

На дослідження надані копії договорів ПП «Ойлмаркет» на подальшу реалізацію паливно-мастильних матеріалів, отриманих від ТОВ «Луна-09», ТОВ «Металлайн-Д» та ТОВ «Кєол Крим» за період з 01.04.2010 по 31.08.2011.

Відомість дослідження копій договорів, які значаться укладеними між ПП «Ойлмаркет» та покупцями, на подальшу реалізацію паливно-мастильних матеріалів, зазначена експертом в таблиці №11.

Експертом було встановлено, що бензин, отриманий від ТОВ «Луна-09» та ТОВ «Кєол Крим», був реалізований покупцям у кількості 45 314,00 л та залишився на складі у кількості 4 000,00 л. Детальний розрахунок руху ТМЦ «Бензин» за період з 01.05.2010 по 31.08.2011 наведений у додатках №№ 2-4 до експертного висновку.

Дизпаливо, отримане від ТОВ «Луна-09», ТОВ «Металлайн-Д» та ТОВ «Кєол Крим», було реалізовано покупцям у кількості 780 963,67 л та залишилося на складі у кількості 9,33 л. Детальний розрахунок руху ТМЦ «Дизпаливо» за період з 01.05.2010 по 31.08.2011 наведений у додатку № 1 до експертного висновку.

Відповідаючи на поставлені судом питання, експерт у висновку судової економічної експертизи № 15/349-2013 віл 04.10.2013 р. зазначив, що:

1. Наданими документами податкового та бухгалтерського обліку ПП "Ойлмаркет" висновок за актом перевірки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 28.09.2012 № 6648/22-3/32684356 щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 1 113 854 грн., у тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - 225 765 грн., 3 квартал 2010 року - 469 558 грн., 4 квартал 2010 року - 247 482 грн., 1 квартал 2011 року - 30 453 грн., 2 квартал 2011 року - 118 939 грн., 3 квартал 2011 року - 21 657 грн., документально не підтверджується.

2. Наданими документами податкового та бухгалтерського обліку ПП "Ойлмаркет" висновок за актом перевірки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 28.09.2012 № 6648/22-3/32684356 щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 900 863 грн., у тому числі по періодам: квітень 2010 року - 45 000 грн., травень 2010 року - 66 041 грн., червень 2010 року - 69 571 грн., липень 2010 року - 122 934 грн., серпень 2010 року - 139 024 грн., вересень 2010 року - 113 688 грн., жовтень 2010 року - 91 068 грн., листопад 2010 року - 67 067 грн., грудень 2010 року - 39 851 грн., січень 2011 року - 2 000 грн., лютий 2011 року - 5 935 грн., березень 2011 року - 16 427 грн., квітень 2011 року - 18 786 грн., травень 2011 року - 68 577 грн., червень 2011 року - 16 062 грн., липень 2011 року - 10 294 грн., серпень 2011 року - 8 538 грн., документально не підтверджується.

3. Отримання Приватним підприємством "Ойлмаркет" товарів (пально-мастильних матеріалів) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кєол Крим" в період грудень 2010 року - травень 2011 року, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлайн-Д" у квітні 2010 року, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Луна-09" в період травень 2010 року - серпень 2011 року підтверджується видатковими накладними та зведеними регістрами бухгалтерського обліку по рахункам 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" та 28 "Товари" у сумі 5 405 177,40 грн., у т.ч. ПДВ 900 862,90 грн.

4. Оплата Приватним підприємством "Ойлмаркет" товарів (пально-мастильних матеріалів), отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Луна-09" в період травень 2010 року - серпень 2011 року підтверджується виписками банку та зведеним регістром бухгалтерського обліку по рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" у сумі 4 628 052,05 грн., в т.ч. ПДВ 771 342,01 грн.

Оплата Приватним підприємством "Ойлмаркет" товарів (пально-мастильних матеріалів), отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кєол Крим" в період грудень 2010 року - травень 2011 року підтверджується виписками банку та зведеним регістром бухгалтерського обліку по рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" за період з 01.12.2010 по 31.05.2011 у сумі 35 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.

Проведення розрахунків Приватним підприємством "Ойлмаркет" за товари (пально-мастильні матеріали), отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлайн-Д" за квітень 2010 року підтверджується актом про залік взаємних вимог та зведеним регістром бухгалтерського обліку по рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" у сумі 270 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 45 000,00 грн.

5. Використання в подальшій господарській діяльності Приватним підприємством "Ойлмаркет" пально-мастильних матеріалів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кєол Крим" в період грудень 2010 року - травень 2011 року, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлайн-Д" у квітні 2010 року, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Луна-09" в період травень 2010 року - серпень 2011 року, підтверджується документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме видатковими накладними та зведеними регістрами бухгалтерського обліку по рахункам 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" та 28 "Товари".

Отже, викладені судом обставини підтверджені також висновком судової економічної експертизи та свідчать про неправомірність висновків податкового органу, викладених в акті № 6648/22-3/32684356 від 28.09.2012 р.

При цьому у суду відсутні підстави не довіряти зазначеному експертному висновку, оскільки дослідження було проведено кваліфікованим фахівцем, попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Таким чином, рух активів, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" та їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2010 року та січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні 2011 року, а також валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2, 3, 4 кв. 2010 р. та 1,2, 3 кв. 2011 р. неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Посилання податкової інспекції на відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості для виконання поставки пально-мастильних матеріалів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не приймаються судом до уваги, позаяк укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09", останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначених підприємств та іх керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначених контрагентів у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

При цьому, факти непричетності керівництва до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств-контрагентів позивача, встановлені під час кримінального провадження, суд не бере уваги, оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано відомостей щодо стану кримінальної справи № 12011003080004 (прийняття судом вироку або виправдувального вироку), що в свою чергу вказує на непідтвердженість судом зазначених обставин.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновки про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, а невиконання контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, викладені в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

Не може суд прийняти до уваги також і посилання відповідача на вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 19.11.2012 р. у справі №1-0107/481/12, яким був встановлений факт здійснення фіктивної підприємницької діяльності ТОВ «Луна-09», ТОВ «Металлайн-Д» та ТОВ «Кєол Крим».

Так, суд звертає увагу на те, що правовідносини між ПП «Ойлмаркет» та вищевказаними контрагентами (ТОВ «Луна-09», ТОВ «Металлайн-Д» та ТОВ «Кєол Крим») не були предметом дослідження у кримінальній справі №1-0107/481/12.

Зазначені у вироку Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 19.11.2012 р. епізоди вчинення ТОВ «Луна-09», ТОВ «Металлайн-Д» та ТОВ «Кєол Крим» фіктивних угод самі по собі не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цими суб'єктами господарювання, та не можуть розцінюватися як імперативні ознаки фіктивності усіх укладених ними правочинів.

Вказаний висновок суду кореспондує з позицією Європейського суду з прав людини та Верховного суду України, викладеною у вказаних вище рішеннях, аналіз якої свідчить про чітко визначене правило індивідуальної відповідальності платника податків, через що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 09.10.2013 р. у справі №2а-8438/10/2070 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 34208936), від 20.03.2013 р. у справі №1570/2472/2012 (номер в ЄДРСР - 30131797), від 09.02.2012 р. у справі №2а-8021/08/0470 (номер в ЄДРСР - 21769413).

У той же час, податковою інспекцією не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків, свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності ТОВ «Луна-09», ТОВ «Металлайн-Д» та ТОВ «Кєол Крим» та про свідому побудову ПП «Ойлмаркет» фінансово-господарських правовідносин з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Така правова позиція викладена, зокрема, в листі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 р. N 2379/12/13-12.

У вказаному листі суд касаційної інстанції зауважив, що судам варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин, вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 19.11.2012 р. у справі №1-0107/481/12 є джерелом преюдиціальних фактів лише щодо вчинення злочину засудженим - ОСОБА_4, та не може бути підставою для виникнення негативних наслідків для позивача.

Стосовно використання відповідачем під час проведення перевірки висновків, викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не ставиться в залежність право платника на формування валових витрат чи податкового кредиту від можливості податкового органу провести зустрічну звірку постачальника такого платника, яким останньому надані видаткові та податкові накладні, що підтверджують отримання платником товарів (послуг).

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В розумінні п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п. п. 6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 4.4 - 4.6 наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року N 236 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При цьому, додаток 3 до Методичних рекомендацій, яким затверджено форму акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, на відміну від додатку 5 (Довідка про результати проведення зустрічної звірки), не передбачає встановлення висновків щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Отже, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Більше того, зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

За таких обставин, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може бути покладений в основу висновку про фіктивність (безтоварність) операцій між платниками податків, та, як наслідок, не є підставою для здійснення донарахувань податкових зобов'язань.

При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність укладених позивачем з ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д" та ТОВ "Луна-09" правочинів, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем не було враховано припис акта цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Кєол Крим", ТОВ "Металлайн-Д", ТОВ "Луна-09" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КАС України витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

Згідно з наданою суду калькуляцією вартості проведення судової експертизи № 212 від 04.10.2013 р., експертом проведено експертизу середньої складності за нормативною вартістю експертогодини 61,30 грн. і витрачено на її проведення 245 годин, всього вартість експертного дослідження складає 15018,50 грн.

Відповідно до положень статті 94 КАС України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на проведення судової економічної експертизи в сумі 17164,50 грн. (2146 грн. + 15018,50 грн.) підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету.

В судовому засіданні 05.12.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 09.12.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0006962204 від 24.10.2012 р. та № 0006972204 від 24.10.2012 р., винесені Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Ойлмаркет" (95000, м. Сімферополь, вул. Радянська, б. 10, кв. 94, ідентифікаційний код - 32684356) судові витрати в розмірі 17164,50 грн. (сімнадцять тисяч сто шістдесят чотири тисячі гривень п'ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.