Ухвала

від 12.12.2013 по справі 814/784/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р.Справа № 814/784/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лама-Нафта» до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2013р. ТОВ «Лама-Нафта» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баштанської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та щодо недотримання встановлених законодавством порядку та строків розгляду заперечень платника податків до перевірки і недотримання порядку прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.02.2013р. №0000010221, скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2013р. №0000010221.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у податкового органу не було передбачених законодавством підстав для проведення позапланової невиїзної перевірки товариства, оскільки на обов'язковий письмовий запит ДПІ від 28.11.2012р. про надання інформації та її документального підтвердження результатів операцій по господарських відносинах за серпень 2011 року з ТОВ «Тріадіс», за вересень 2011 року з ТОВ «Аль-Фа», позивачем двічі надано пояснення та їх документальне підтвердження у встановлені відповідачем строки. Також, відповідачем порушено процедуру розгляду заперечень позивача на акт перевірки. Головним доводом акту перевірки, на підставі якого податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є твердження перевіряючих про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Лама-Нафта» з контрагентами ТОВ «Тріадіс» та ТОВ «Аль-Фа». Позивач вважає такі висновки безпідставними, оскільки у нього наявні всі бухгалтерські, первинні, технічні документи, які повністю підтверджують реальність виконання договорів з контрагентами. Будь-яких зауважень щодо наданих товариством документів, їх повноти та правильності заповнення акт перевірки не містить. Чинне законодавство України не виставляє вимог до платників податків щодо перевірки законослухняності його контрагентів, а визнання правочинів нікчемними відноситься виключно до компетенції суду, а не податкових органів.

Баштанська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проти позову заперечила, зазначивши, що при проведенні перевірки позивачем не надано документів, які б містили достатню доказовість поставки товарів в натурі контрагентами ТОВ «Тріадіс» та ТОВ «Аль-Фа», зокрема, їх прийняття, оприбуткування та відвантаження. Доказів того, що суми ПДВ, які позивач сплатив вказаним контрагентам в ціні придбання товарів, були задекларовані вказаними контрагентами та надійшли до бюджету, немає. З наданих актів перевірок ТОВ «Тріадіс» та ТОВ «Аль-Фа» з їх постачальниками вбачається, що підприємства не мали достатніх трудових ресурсів, у них відсутні основні засоби, складські приміщенні, транспорт, обладнання. Серед постачальників цих підприємств достатня кількість підприємств з ознаками «фіктивності». Податкова інспекція не мала можливості встановити місцезнаходження контрагентів позивача та правильність формування ними податкових зобов'язань. При прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ виходила з того, що товари та послуги позивачем не придбавались у зазначених в документах підприємств, господарські операції лише документувались без реального виконання. Свої дії відповідач вважає правомірними, оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним, а тому в задоволенні позову Баштанська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області просила відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Баштанська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «Лама-Нафта» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України, згідно наказу Баштанської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 15.01.2013р. №41, у період з 18.01.2013р. по 25.01.2013р. службовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Лама-Нафта» (код за ЄДРПОУ 30243204) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Тріадіс» (код за ЄДРПОУ 36384248) та ТОВ «Аль-Фа» (код за ЄДРПОУ 36317247) за період з 01.08.2011р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт перевірки №4/22-30243204 від 24.01.2013р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу України щодо відсутності реального вчинення господарських операцій; п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету з ТОВ «Тріадіс» на суму ПДВ 33708,51 грн. у серпні 2011 року та з ТОВ «Аль-Фа» на суму ПДВ 30608,58 грн. у вересні 2011 року.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що згідно з наданою податковою звітністю з ПДВ за серпень-вересень 2011 року ТОВ «Лама-Нафта» мало взаємовідносини із контрагентами-постачальниками, у тому числі: із ТОВ «Тріадіс» на суму ПДВ 33708,51 грн., та із ТОВ «Аль-Фа» на суму ПДВ 30608,58 грн., які знаходяться на податковому обліку у ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС. Суми ПДВ по взаємовідносинах з вказаними контрагентами позивачем віднесено до податкового кредиту відповідних періодів. Для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з ТОВ «Тріадіс» відповідачем було використано інформацію, надану ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, зокрема, акт від 23.07.2012р. №644/22-225/36384248 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Тріадіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками ТОВ «Транс Гарант Сервіс» та контрагентами-покупцями за жовтень 2010 року та ТОВ «Тес-Юг» та контрагентами-покупцями за серпень 2011 року, яким встановлено неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з тим, що згідно відомостей із ЄДР ТОВ «Тріадіс» має стан «Визнано банкрутом» відповідно до постанови Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2012р. Свідоцтво платника ПДВ від 12.02.2009р. анульоване 10.05.2012р. на підставі того, що до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; за товариством не зареєстровано транспортних засобів та об'єктів нерухомого майна, земельні ділянки у власності чи у користуванні не обліковуються. Податковий орган дійшов висновку про неможливість підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій ТОВ «Тріадіс» з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за серпень 2011 року.

Також, в акті перевірки №4/22-30243204 від 24.01.2013р. зазначено, що для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з ТОВ «Аль-Фа» відповідачем було використано інформацію, надану ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, зокрема, акт від 17.04.2012р. №644/22-225/36317247 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Аль-Фа» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за вересень 2011 року, яким встановлено неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з відсутністю товариства за податковою адресою. Загальна чисельність працюючих складає 1 особа, у т.ч. за сумісництвом 0 осіб; підприємство не має основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання тощо) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару в обсягах, що задекларовані.

Актом встановлено, що позивачем у податковому кредиті за серпень 2011 року відображено ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Тріадіс» та за вересень 2011 року - по взаємовідносинах з ТОВ «Аль-Фа», поставка яких відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ч.1, ч.5 ст.203 ЦК України суперечить інтересам держави і суспільства та в силу ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків. Внаслідок здійснення ТОВ «Лама-Нафта» операцій, що суперечать інтересам держави і суспільства, не створюють юридичних наслідків, ним порушено п.193.1 ст.193, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки 04.02.2013р. Баштанською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000010221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 80396,36 грн. (в т.ч. за основним платежем - 64317,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16079,27 грн.).

Задовольняючи позов ТОВ «Лама-Нафта» про визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки акту перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Тріадіс» і ТОВ «Аль-Фа» є припущеннями перевіряючих, які не засновані на будь-яких належних доказах, оскільки податковим органом не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення позивачем, зазначених у висновках акту перевірки норм податкового законодавства, з посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку. Позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог законодавства оформили первинні документи бухгалтерської і податкової звітності. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено актом перевірки, 31.03.2011р. між позивачем та ТОВ «Тріадіс» укладено договір купівлі-продажу №122 на поставку нафтопродуктів в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами та визначеними умовами договору.

В підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору в матеріалах справи містяться: податкові накладні №545 від 05.08.2011р., №578 від 11.08.2011р. та №588 від 12.08.2011р., товарні накладні РН №-00541 від 05.08.2011р., РН №575 від 11.08.2011р., РН №-00615 від 22.08.2011р., товарно-транспортні накладні, коригуючий розрахунок №5 від 23.11.2011р. по податкової накладної №588 від 12.08.2011р., платіжні доручення №193 від 05.08.2011р. на суму 83808,40 грн., №199 від 10.08.2011р. на суму 83900,70 грн., №203 від 12.08.2011р. на суму 41950,35 грн.

15.09.2011р. між ТОВ «Лама-Нафта» та ТОВ «Аль-Фа» укладено договір купівлі-продажу №31 на поставку нафтопродуктів в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами та визначеними умовами договору.

В підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору в матеріалах справи містяться: податкові накладні №11 від 15.09.2011р. та №12 від 17.09.2011р., товарні накладні РН №011 від 15.09.2011р. та РН №012 від 17.09.2011р., товарно-транспортні накладні, платіжні доручення №239 від 15.09.2011р. на суму 44264 грн. та №241 від 19.09.2011р. на суму 13987,50 грн.

Колегія суддів вважає, що наявні у позивача первинні документи дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів у своїх безпосередніх постачальників, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України, якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на момент видачі контрагентами податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит за перевіряємий період, підприємства - контрагенти позивача були зареєстрованими платниками податку на додану вартість та, відповідно, мали право на складання податкових накладних.

Висновок же податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності є недоведеним, так як він був здійснений тільки на підставі податкової звітності без перевірки первинних бухгалтерських та податкових документів підприємств. Більше того, сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що аналіз наданих позивачем первинних бухгалтерських та податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціях з ТОВ «Тріадіс» та ТОВ «Аль-Фа», які були предметом перевірки. Зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Так, досліджуючи наявні в матеріалах справи копії первинних документів, встановлено, що вони у повній мірі відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.201 ПК України.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що у податкового органу не було заперечень до правильності складання вище вказаних первинних документів, що також підтверджується висновками акту перевірки, серед яких не зазначено порушення позивачем вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України в частині складання податкових накладних та інших первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Тріадіс» та ТОВ «Аль-Фа» у серпні-вересні 2011 року.

Слід зазначити, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що до перевірки позивачем надано товарно-транспортні накладні без відомостей про дорожні листи, що свідчить про відсутність доказів перевезення товарів та обґрунтованість висновків ДПІ про відсутність їх реальної доставки.

Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень апелянта з огляду на наступне.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з вказаними вище контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ані актом перевірки, ані іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи), які відповідають вимогам закону, та сплата на користь постачальників послуг суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем та ТОВ «Тріадіс» і ТОВ «Аль-Фа», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Що ж до вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та щодо недотримання встановлених законодавством порядку та строків розгляду заперечень платника податків до перевірки і недотримання порядку прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.02.2013р. №0000010221, то, на підставі ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції не переглядає постанову суду в цій частині, оскільки в своїй скарзі апелянт не зазначає про незаконність рішення щодо таких вимог.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.